Рішення

від 11.08.2020 по справі 120/2867/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 серпня 2020 р. Справа № 120/2867/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Мультян М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання: Ковальова В.О.

представника позивача: Лисенка Ю.М.

представника відповідача: Сивого М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопродукт-Липівка" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернопродукт-Липівка" із позовною заявою до Головного управління ДФС у Вінницькій області, в якій просить: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення:

- № 0001141401 від 12.02.2019 року, яким визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 653786 гривень, в тому числі 523029 гривень основний платіж та 130757 гривень штрафні санкції;

- № 0001151401 від 12.02.2019 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 82101 гривень;

- № 0001161401 від 12.02.2019 року, яким застосовано штрафні санкції по податку на додану вартість на суму 15135 гривень;

- № 0003451306 від 12.02.2019 року, яким застосовано штрафні санкції на суму 510 гривень.

Позовна заява обгрунтована тим, що 21.01.2019 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області здійснено планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Зернопродукт-Липівка податкового законодавства за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, валютного за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.205 року по 30.09.2015 року та складено акт № 111/1413/34246172 "Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Зернопродукт - Липівка .

За результатами перевірки Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення - рішення: № 0001141401 від 12.02.2019 року, яким визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 653786 гривень, в тому числі 523029 гривень основний платіж та 130757 гривень штрафні санкції; № 0001151401 від 12.02.2019 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 82101 гривень; № 0001161401 від 12.02.2019 року, яким застосовано штрафні санкції по податку на додану вартість на суму 15135 гривень; № 0003451306 від 12.02.2019 року, яким застосовано штрафні санкції на суму 510 гривень.

Не погоджуючись з такими податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2019 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Також даною ухвалою відповідачеві встановлено строк для подачі відзиву на позовну заяву у порядку визначеному статтею 162 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, 26.09.2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що в ході проведення перевірки встановлено ряд порушень податкового законодавства, які викладені в акті документальної перевірки від 21.01.2019 року №111/1413/34246172, та відповідно якого прийняті податкові повідомлення-рішення.

Так, податкове повідомлення-рішення №0001161401 від 12.02.2019 року прийняте внаслідок порушення товариством пунктів 209.7, 209.17 статті 209 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), а саме відображено в складі податкових зобов`язань по податковій декларації №1 (спеціальна) за березень 2016 року податок на додану вартість по операції, які за своїм змістом відноситься до податкової декларації №2 (загальна) в сумі 15135 грн. Оскільки нарахування ПДВ на вартість списаних повторюваних витрат, понесених товариством на частково загиблі посіви ріпаку відповідно до пунктів 209.7, 209.17 статті 209 Податкового кодексу України не відноситься до спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, а відображаються на загальних підставах в складі податкових зобов`язань податкової декларації №2 (загальна).

Податкове повідомлення-рішення №0003451306 від 12.02.2019 року прийнято внаслідок встановлення порушення пункту 51.1 статті 51, підпункту б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та пункту 3.2 розділу III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 1 квартал 2016 року, 3 квартал 2016 року, 4 квартал 2016 року, 1 квартал 2017 року, 2 квартал 2017 року, 3 квартал 2017 року, 4 квартал 2017 року, 3 квартал 2018 року зазначено податкові номери фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців з помилками. Дані податкові номери фізичних осіб недійсні або серія та номер паспорта відсутні в окремому реєстрі ДРФО (код помилки 99 та 77 ).

Податкове повідомлення-рішення №0001151401 від 12.02.2019 року прийнято внаслідок встановлення порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, пункту 198.6 статті 198, пунктів 209.7, 209.17 статті 209 Податкового Кодексу України.

Перевіркою правомірності визначення податкового кредиту за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року встановлено його завищення всього у сумі 404518 гривень, в тому числі: за липень 2016 року в сумі 107469 гривень, за серпень 2016 року в сумі 5844 гривень, за вересень 2016 року в сумі 79119 гривень, за жовтень 2016 року в сумі 89974 гривень та за листопад 2016 року в сумі 122112 гривень.

На порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України ТОВ Зернопродукт-Липівка неправомірно включено до складу податкового кредиту в Деклараціях №1 (спеціальна) суми податку на додану вартість з вартості придбаних автотранспортних послуг що не підтверджено документально, а саме безпідставно включено до складу податкового кредиту декларацій №1 (спеціальна) податок на додану вартість всього у сумі 404518 гривень в тому числі: за липень 2016 року в сумі 107469 гривень, за серпень 2016 року в сумі 5844 гривень, за вересень 2016 року в сумі 79119 гривень, за жовтень 2016 року в сумі 89974 гривень та за листопад 2016 року в сумі 122112 гривень без підтвердження факту реального здійснення фінансово-господарської операції, що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду по Декларації №1 (спеціальна), та, відповідно до заниження позитивного значення різниці між податковим зобов`язанням та податковим кредитом Декларації №2 (загальна) у сумі 404518 гривень.

Також, проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ Зернопродукт-Липівка на порушення пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України здійснювало реалізацію в 2015 році самостійно виготовленої (вирощеної) сільськогосподарської продукції (кукурудза на кормові цілі (кукурудза 3 клас) 2015 року) за ціною (базою оподаткування), нижчою за її собівартість, що призвело до заниження податкового зобов`язання по податку на додану вартість ) за жовтень 2015 року в сумі 7781 гривень, за листопад 2015 року в сумі 99 гривень та за грудень 2015 року в сумі 30097 гривень.

Перевіркою правомірності визначення податкового кредиту за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року встановлено завищення всього у загальній сумі 144154 гривень, в тому числі: за липень 2017 року в сумі 15573 гривень, за вересень 2017 року в сумі 2386 гривень, за жовтень 2017 року в сумі 59035 гривень, за листопад 2017 року в сумі 67160 гривень.

На порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України ТОВ Зернопродукт- Липівка неправомірно включено до складу податкового кредиту в Деклараціях №2 (загальна) суми податку на додану вартість з вартості придбаних автотранспортних послуг що не підтверджено документально (без підтвердження факту реального здійснення фінансово-господарської операції з ТОВ Віт-Во Трейд та ТОВ Віт-Во Логістик ).

З огляду на викладене просить у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Ухвалою суду від 05.11.2019 року постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача та допушено заміну сторони правонаступником, а саме Головного управління ДФС у Вінницькій області на Головне управління ДПС у Вінницькій області.

Ухвалою суду від 05.11.2019 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

14.01.2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно якої позивач вважає відзив неправомірними та належним чином не обґрунтованими, оскільки він дублює Акт перевірки та не містить аргументів, які б спростовували мотиви позову.

В поданих до суду запереченні на відповідь на відзив, 22.01.2020 року представник відповідача вважає доводи наведені позивачем у відповіді на відзив безпідставними. Також вкотре звернув увагу наявність кримінальних проваджень у яких фігурують контрагенти позивача.

Ухвалою суду від 04.02.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 24.03.2020 року відкладено судовий розгляд справи на 13 квітня 2020 року, на підставі клопотань сторін відносно ситуації, що склалася на території України та Вінницької області, спричинену коронавірусом COVID-19.

Ухвалою суду від 13.04.2020 року відкладено судовий розгляд справи на іншу дату, на підставі клопотань сторін відносно ситуації, що склалася на території України та Вінницької області, спричинену коронавірусом COVID-19. Також даною ухвалою повідомлено сторін, що про дату, час та місце наступного судового засідання сторонам, які беруть участь у справі, буде повідомлено додатково після завершення запроваджених у державі комплексів обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), шляхом надсилання судових повісток за адресами їх місця реєстрації, а також засобами телефонного зв`язку, за номерами телефонів, що містяться в матеріалах справи (або будуть додатково повідомлені представниками сторін).

Так, у зв`язку із послабленням карантинних заходів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 на території Вінницької області, сторонам, які беруть участь у справі, повідомлено про дату, час та місце судового засідання шляхом надсилання судових повісток на 11.08.2020 року.

У судовому засіданні, призначеному на 11.08.2020 року представник позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, оскільки ТОВ " Зернопродукт- Липівка" має в наявності всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з його контрагентами, що свідчить про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, необґрунтованість та протиправність винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві. В свою чергу, акцентував свою позицію на тому, що відсутність у контрагентів позивача, умов та ознак, необхідних для здійснення задекларованих господарських операцій, підтверджує, що вони фактично не надавали послуги ТОВ Зернопродукт-Липівка , а відтак позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій, тому відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Вінницькій області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Зернопродукт-Липівка щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, валютного за період з 01.10.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.205 року по 30.09.2015 року.

За результатом проведеної перевірки податковим органом складено акт від 21.01.2019 року №111/1413/34246172, у якому зафіксовано порушення:

1. пункту 44.1 статті 44; пункту 188.1 статті 188; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 209.7, 209.17 статті 209 Податкового Кодексу України, в результаті чого:

- занижено податок на додану вартість по декларації №2 (загальна) на загальну суму 519683 гривень, в тому числі: за жовтень 2015 року в сумі 7781 гривень, за листопад 2015 року в сумі 99 гривень, за грудень 2015 року в сумі 3909 гривень, за січень 2016 року в сумі 4037 гривень, за лютий 2016 року в сумі 2142 гривень, за березень 2016 року в сумі 13388 гривень, за квітень 2016 року в сумі 14216 гривень, за травень 2016 року в сумі 7540 гривень, за січень 2017 року в сумі 144418 гривень, за березень 2017 року в сумі 260100 гривень, за січень 2018 року в сумі 30863 гривень, та за вересень 2018 року в сумі 31190 гривень.

- завищено від`ємне значення податку на додану вартість в розмірі 82101 гривень (рядок 19/21 Декларації з податку на додану вартість за вересень 2018 року).

2. пунктів 209.7, 209.17 статті 209 Податковою Кодексу України в результаті чого завищено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту всього у сумі 15135 гривень, в тому числі: за червень 2016 року в сумі 3453 гривень, за жовтень 2016 року в сумі 11232 гривень, за листопад 2016 року в сумі 450 гривень.

3. пункту 209.1. статті 209 Податкового кодексу України, в частині неправомірного застосування пільги по податку на додану вартість всього у сумі 15135 гривень, в тому числі: за червень 2016 року в сумі 3453 гривень, за жовтень 2016 року в сумі 11232 гривень, за листопад 2016 року в сумі 450 гривень.

4. пункту 51.1 статті 51; підпункту б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме: подання податкового рахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) за 1 квартал 2016 року, 3 квартал 2016 року, 4 квартал 2016 року, 1 квартал 2017 року, 2 квартал 2017 року, 3 квартал 2017 року, 4 квартал 2017 року, 3 квартал 2018 року з недостовірними відомостями.

За результатами виявлених порушень, на підставі акту перевірки №111/1413/34246172 від 21.01.2019 року, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0001141401 від 12.02.2019 року, яким визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 653786 гривень, в тому числі 523029 гривень основний платіж та 130757 гривень штрафні санкції;

- № 0001151401 від 12.02.2019 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 82101 гривень;

- № 0001161401 від 12.02.2019 року, яким застосовано штрафні санкції по податку на додану вартість на суму 15135 гривень;

- № 0003451306 від 12.02.2019 року, яким застосовано штрафні санкції на суму 510 гривень.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, товариство звернулося до Головного управління ДФС у Вінницькій області із скаргою №232 від 05.03.2019 року.

Рішенням ДФС України №16542/6/99-99-11-04-01-25 від 09.04.2019 року скаргу ТОВ Зернопродукт-Липівка залишено без розгляду на підставі статті 56 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з вимогами про скасування винесених податкових повідомлень-рішень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами і доповненнями) (далі також - Податковий кодекс України), яким, зокрема, встановлено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.1 статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу).

У силу норм пунктів 44.1, 44.2 і 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-XIV від 16.07.1999 року (далі - Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Відповідно до частини 2 статті 9 вказаного Закону первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суд зауважує, що відповідно до принципу офіційного з`ясування обставин справи податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань позивачем повинно бути надано належним чином оформлені первинні документами та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні валових витрат (витрат) та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Більше того, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ від дотримання податкової дисципліни його контрагентом - постачальником товару (послуг), якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товару (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності та в оподатковуваних ПДВ операціях. Порушення постачальником товару (послуг) податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (послуг) вимог закону щодо обліку витрат та формування податкового кредиту за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його (покупця) обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента (постачальника) та про злагодженість дій між ними.

Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм статей 134, 198 Податкового кодексу України, зокрема в постановах від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 17.09.2019 у справі №500/2733/18.

Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з контрагентами, податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, в ході проведення перевірки контролюючим органом було перевірено здійснення господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю Зернопродукт-Липівка з Товариством з обмеженою відповідальністю Віт-Во Логістик та Товариством з обмеженою відповідальністю Віт-Во Трейд , відповідно якої контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій.

Так, підставою за якої відповідач дійшов висновку про нереальність господарських операцій є посилання на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю Віт-Во Логістик та Товариства з обмеженою відповідальністю Віт-Во Трейд достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а також те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Віт-Во Трейд виступає фігурантом кримінальних проваджень за ознаками правопорушень передбачених статтею 205 Кримінального кодексу України.

Також свою позицію стосовно нереальності господарських операцій з ТОВ Віт-Во Трейд , Головне управління підтверджує узагальненою податковою інформацією щодо ТОВ Віт-Во Трейд , відповідно якої контролюючий орган дійшов висновку про можливе порушення товариством вимог податкового законодавства з формування податкового кредиту.

З цього приводу суд звертає увагу на постанову Верховного Суду України у справі №826/11397/14 відповідно якої, така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів (робіт, послуг). Обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким керівника підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, підлягає врахуванню адміністративним судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, передбачений статтею 205 Кримінального кодексу України, з нереабілітуючих підстав.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема в постановах від 26.02.2020 року у справі №826/1308/18, від 28.10.2019 року у справі №280/5058/18, від 16.01.2018 року у справі № 2а-7075/12/2670, від 28.10.2019 року у справі №280/5058/18, від 11.09.2019 року у справі №814/1932/17, від 06.05.2020 року у справі №640/4687/19.

Між тим, доводи контролюючого органу про нереальність господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальності Зернопродукт-Липівка з Товариством з обмеженою відповідальності Віт-Во Трейд , яке фігурує у кримінальних провадженнях, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій позивача та цим контрагентом.

Такий висновок кореспондується з нормою частини 6 статті 78 КАС України, згідно з якою вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 року у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 року у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 року у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 року у справі №810/5645/14.

Правову позицію з аналогічного питання Верховний Суд висловив у постанові від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17 та у постанові від 05.06.2018 року у справі № 809/1139/17. Верховний Суд дійшов висновку, що сам факт наявності кримінального провадження, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій.

Суд зазначає, що підставою для донарахування платнику податку грошових зобов`язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (покупцями) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань.

Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Під час судового розгляду даної справи Головне управління ДПС у Вінницькій області не наводить доводів того, що в кримінальному провадженні зібрані докази, які підтверджують нереальність операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Віт-Во Трейд , так само, як і доводів про ухвалення судом вироку у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї адміністративної справи. Фактично доводи, наведені під час розгляду справи, обґрунтовані тільки посиланням на наявність відкритого кримінального провадження відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Віт-Во Трейд .

Відповідальність за фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, передбачена статтею 205 КК України.

При цьому, відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, фіктивне підприємництво є кримінальним злочином, вину у здійсненні якого може бути встановлено лише вироком суду.

Між тим, як вже зазначалося вище, вирок суду, який би підтверджував фіктивне підприємництво Товариства з обмеженою відповідальністю Віт-Во Трейд відсутній.

Разом з тим реальність господарських операцій товариства позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Віт-Во Трейд та Товариством з обмеженою відповідальністю Віт-Во Логістик підтверджують наявні у матеріалах справи первинні документи.

Як встановлено із матеріалів справи, 01.07.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Зернопродукт-Липівка та Товариством з обмеженою відповідальністю Віт-Во Трейд укладено договір перевезення вантажу № ПІ 1/2016.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю Зернопродукт-Липівка мало взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю Віт-Во Логістик", що підтверджується укладеним договором перевезення № ЗЛ10/2017 від 01.07.2017 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю Зернопродукт-Липівка , відповідно до укладених договорів, придбано послуги перевезення вантажу, відповідно до належним чином оформлених актів приймання-передачі виконаних робіт та включено суми ПДВ по таких послугах до складу податкового кредиту відповідно до належним чином складених та зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.

Слід зазначити, що акти приймання-передачі виконаних робіт по перевезенню вантажів підписані сторонами, в них відображено назву робіт, перевізника, марку та державні номери транспортних засобів, вартість за одиницю тонно-кілометра та загальну вартість отриманих послуг.

Кожен акт виконаних робіт містить додаток - Перелік товаротранспортних накладних на вантаж, що перевезений контрагентами позивача, в якому зазначено всі дані по перевезенню вантажу, а саме: номер ТТН, дата перевезення вантажу, перевізник, марка та державний номер автомобіля, що здійснював перевезення, маршрут, відстань перевезення, пробіг з вантажем, маса вантажу, обсяг перевезення.

На підтвердження оплати за отримані послуги перевезення в матеріалах справи містяться відомості щодо їх фактичної оплати.

Вказані господарські операції Товариства з обмеженою відповідальності Зернопродукт-Липівка відображені у бухгалтерському обліку, що безпосередньо встановлено контролюючим органом та зазначено в абз. 3-4 сторінки 13 та абз. 2-3 сторінки 32 Акту перевірки.

Також суд зазначає, що описова частина акту перевірки не містить відомостей щодо не відповідності та/або порушення порядку оформлення та відображення в бухгалтерському та податковому обліку вказаних господарських операцій.

Більше того, податкові накладні, оформлені позивачем та видані покупцям, та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, будь яких претензій до зареєстрованих у ЄРПН податкових накладних, податковий орган не висловив ні у акті перевірки, ні під час розгляду справи у суді.

Також, постачальники позивача на час здійснення господарських операцій є платниками податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 5 наказу Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015 року Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оцінивши подані первинні документи за правилами статті 86 КАС України, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

Податковим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Крім того, позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентами платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум податку по операціях з контрагентами до складу свого податкового кредиту у випадку, коли він виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

При цьому, доводи відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів, суд вважає неприйнятними, оскільки відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 року у справі №818/418/17.

У свою чергу, податкова інформація щодо контрагента по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №813/1497/17.

Верховний Суд визнає, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 02.04.2019 року у справі №826/6245/18.

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладену правову позицію, згідно з якою податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 року у справі №811/217/17 вказав, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (постанова Верховного Суду від 09.03.2019 року у справі №810/302/15).

На підстав викладеного суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано показники податкової звітності з податку на додану вартість, у зв`язку з чим твердження контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими та недоведеними. Висновки перевірки про те, що ТОВ "Зернопродукт-Липівка" тільки документувалось господарські взаємовідносини, що дало їм змогу скористатись податковим кредитом, є припущенням відповідача, а не достовірно встановленим фактом, підтвердженим належними доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає помилковим доводи відповідача щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, та, відповідно, про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню №0001161401 від 12.02.2019 року, яким застосовано штрафні санкції по податку на додану вартість на суму 15135 гривень, суд зазначає, що відповідно акту перевірки за товариством зафіксовано порушення пунктів 209.7, 209.17 статті 209 Податкового кодексу України щодо відображення в складі податкових зобов`язань по податковій декларації №1 (спеціальна) за березень 2016 року податок на додану вартість по операції, які за своїм змістом відноситься до податкової декларації №2 (загальна) в сумі 15135 грн.

Порядок застосування спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства встановлений статтею 209 Податкового кодексу України (суд застосовує норми статті 209 Податкового кодексу України в редакції, яка була чинна в період встановленого порушення).

Відповідно пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Абзацом першим пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України передбачається, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менше як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з пунктом 209.7 статті 209 Податкового кодексу України, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб`єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Пункт 209.17 статті 209 Податкового кодексу України визначає види діяльності на які поширюється дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства: вирощування зернових та технічних культур (01.11.0 КВЕД); овочівництво; декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників (01.12.0 КВЕД); надання послуг у рослинництві, облаштування ландшафту (01.41.0 КВЕД); обробка чи переробка продукції, одержаної в результаті діяльності платника податку у сфері сільського та лісового господарства і рибальства, вважається діяльністю у сфері сільського та лісового господарства і рибальства за умови, якщо така продукція вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку (крім їх придбання в інших осіб) (05.01.0, 15.11.0, 15.12.0, 15.13.0, 15.20.0, 15.31.0, 15.32.0, 15.33.0, 15.41.0, 15.42.0, 15.43.0, 15.51.0, 15.61.0, 15.62.0, 15.71.0, 15.81.0, 15.83.0, 15.85.0 КВЕД).

За підпунктом 209.15.5 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, для цілей цієї статті застосовуються такі терміни: виробництво продукції на давальницьких умовах із сировини, яка вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку, - це операція з постачання сільськогосподарської сировини замовником (власником) - суб`єктом спецрежиму виробникові (переробникові) та прийняття останнім для переробки (обробки, збагачення чи використання) на готову продукцію на виробничих потужностях такого виробника (переробника) за відповідну плату без отримання права власності на таку продукцію.

Нормою пункту 209.16 статті 209 Податкового кодексу України встановлено, що обробка чи переробка продукції, одержаної в результаті діяльності платника податку у сфері сільського та лісового господарства і рибальства, вважається діяльністю у сфері сільського та лісового господарства і рибальства за умови, якщо така продукція вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку (крім їх придбання в інших осіб) (05.01.0, 15.11.0, 15.12.0, 15.13.0, 15.20.0, 15.31.0, 15.32.0, 15.33.0, 15.41.0, 15.42.0, 15.43.0, 15.51.0, 15.61.0, 15.62.0, 15.71.0, 15.81.0, 15.83.0, 15.85.0 КВЕД).

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що Товариством з обмеженою відповідальності Зернопродукт-Липівка у періоді, що перевірявся, здійснювало діяльність, пов`язану з реалізацією зернових та технічних культур.

Так, Товариством з обмеженою відповідальності Зернопродукт-Липівка в березні 2016 року було проведено самостійне нарахування податку на додану вартість на умовне постачання товарів/послуг, використаних в операціях не пов`язаних з господарською діяльністю підприємства, у зв`язку із загибеллю посівів на вартість повторюваних витрат по частково загиблим посівам озимого ріпака по податковій накладній №8/2/ від 31.03.2016 року на суму 75677,1 гривень, ПДВ в сумі 15135,42 гривень. Податок на додану вартість по даній податковій накладній товариством було відображено в складі податкових зобов`язань з податку на додану вартість в Декларації №1 (спеціальна) за березень 2016 року.

Відповідно до пункту 6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року №966 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 року за №1267/26044 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платники податку, які згідно зі статтею 209 розділу V Кодексу застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, крім декларації 0110, подають податкову декларацію з позначкою "0121"/"0122"/"0123" (далі - декларація 0121 - 0123), яка є невід`ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, установленого указаною статтею.

В контексті наведених вимог законодавчих актів, суд зазначає, якщо у зв`язку зі знищенням (загибеллю) врожаю, суб`єктом спеціального режиму оподаткування компенсації не отримано, то такий суб`єкт повинен здійснити операцію зі списання товарів/послуг, що були використані для вирощування таких посівів (насаджень) та при придбанні яких було сформовано податковий кредит. У податковому періоді, в якому відбувається таке списання товарів/послуг, використаних для вирощування знищених посівів (насаджень), здійснюється перерахунок податкового кредиту, шляхом нарахування податкових зобов`язань в рядку 1 розділу І Податкові зобов`язання податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої), оскільки такі товари/послуги не можуть бути використані в оподатковуваних операціях.

Поряд з цим, за обставин, якщо навіть підприємством у звітному періоді при списанні загиблих посівів не відкориговано податковий облік з податку на додану вартість шляхом нарахування податкових зобов`язань в рядку 1 розділу І Податкові зобов`язання податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) на суму податкового кредиту з придбаних товарів/робіт, послуг, які були використані для вирощування таких посівів - державному бюджету не завдано (фінансової) шкоди в частині неотримання (несплати) коштів податку на додану вартість.

Відтак, господарські операції зі списання загиблих посівів та нарахування з них податку на додану вартість товариством - суб`єктом спеціального режиму оподаткування, не відображаються в загальній податковій декларації з податку на додану вартість, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Тому суд не погоджується з наведеними висновками податкового органу, з огляду на відсутність порушень правил зайняття господарською діяльністю в діях позивача за перевірений період у цій частині.

Відносно встановленого контролюючим органом порушення пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, а саме щодо здійснення реалізації самостійно виготовленої (вирощеної) сільськогосподарської продукції (кукурудзи) за ціною (базою оподаткування), нижчою за її собівартість, що в результаті призвело до виникнення від`ємного значення з податку на додану вартість та неправомірного формування сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню, суд зазначає наступне.

За приписами абзацу 2 пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню та газу, який постачається для потреб населення.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно до пункту 6 розділу III Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року №966, з урахуванням змін та доповнень, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов`язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Пунктом 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Основні методологічні засади формування бухгалтерському обліку ґрунтуються на затверджуваних Мінфіном стандартах (положеннях) бухгалтерського обліку.

Так, відповідно до пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року №246 (далі - П(С)БО 9), готова продукція, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом, відноситься до запасів.

Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю (пункт 8 П(С)БО 9).

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (пункт 10 П(С)БО 9).

Відповідно до пункту 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318 (далі - П(С)БО 16), до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Враховуючи викладене, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх виробничої собівартості, визначеної відповідно до П(С)БО 16.

Пунктом 200.1. статті 200 цього Кодексу визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, податкове законодавство для цілей оподаткування податком на додану вартість містить чітко визначені поняття ціни, що застосовуються для такого оподаткування, при цьому поняття середніх цін на товар, як і право їх використання для цілей оподаткування податком на додану вартість, податковим кодексом не передбачено.

Відповідно до пункту 5 "Облік витрат на виробництво продукції (робіт, послуг)" Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених Наказом Міністерства аграрної політики України №132 від 18.05.2001 року Товарно-матеріальні цінності власного виробництва минулих років відносяться на витрати за їх первісною вартістю (відповідно пункту 2.14), а продукція власного виробництва поточного року - за плановою собівартістю з коригуванням її в кінці року до рівня фактичних витрат.

Фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.

Статтею 209 Податкового кодексу України передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

В акті перевірки перевіряючими жодним чином не оспорюється той факт, що ТОВ Зернопродукт-Липівка" реалізовував власно вирощену продукцію. Суми ПДВ від реалізації власновирощеної продукції не підлягають сплаті до бюджету, а залишаються в розпорядженні сільськогосподарського підприємства.

Крім того, перевіряючими зазначається, що у 2015 році товариство здійснювало реалізацію кукурудзи власного виробництва за цінами нижчими за їх собівартість.

Так, підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

За приписами підпункту 14.1.218 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території.

Отже, у розумінні норм Податкового кодексу України звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування податку на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі.

Як встановлено судом під час розгляду справи, інформація щодо собівартості продукції була надана товариством не як дані собівартості, а як перелік номенклатури сільськогосподарської продукції в розрізі складів із зазначенням планової собівартості, яку підприємство встановлювало у 2015 рік для проведення аналізу втрат виробництва.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до підпункту 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

З аналізу наведених норм слідує, що показники собівартості товару, пов`язані з визначенням податкових зобов`язань визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідачем безпідставно зроблений висновок про невідповідність ціни реалізованого товару його собівартості без врахування первинних документів бухгалтерського обліку та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Аналізуючи підстави винесення податкового повідомлення-рішення №0003451306 від 12.02.2019 року, суд зазначає таке.

Підставою винесення даного податкового повідомлення-рішення стала подача податкового розрахунку за формою № 1ДФ за 1 квартал 2016 року, 3 квартал 2016 року, 4 квартал 2016 року, 1 квартал 2017 року, 2 квартал 2017 року, 3 квартал 2017 року, 4 квартал 2017 року, 3 квартал 2018 року з недостовірними відомостями, а саме зазначено податкові номери фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців з помилками.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пункту 51.1 статті 51 Податкового кодексу України, платники податків, в тому числі податкові агенти, зобов`язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.

Згідно з пунктом 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Порядок заповнення і подання до органу Державної фіскальної служби України (далі - контролюючий орган) Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (далі - податковий розрахунок) відповідно до вимог статті 51 глави 2, підпункту 70.16.1 пункту 70.16 статті 70 глави 6 розділу II, підпункту 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 та підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 розділу IV, підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України визначає Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 30.01.2015 року за №111/26556) (далі - Порядок).

За приписами пункту 1.2 Порядку, податковий розрахунок - документ, який свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. На підставі відомостей щодо сум утриманого та/або сплаченого податку, які зазначаються у податковому розрахунку, нарахування податкового зобов`язання не проводиться.

Відповідно до пункту 3.1 Порядку, реквізити податкового розрахунку, що заповнюються, зокрема, відображення відомостей у розділі І Суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і суми утриманого з них податку (далі - розділ І):

у графі 1 № з/п відображається порядковий номер кожного рядка, що заповнюється;

у графі 2 Податковий номер або серія та номер паспорта відображається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта фізичної особи (для фізичної особи, яка має відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), про яку надається інформація в податковому розрахунку.

У графі 3а "Сума нарахованого доходу" відображається (за звітний квартал) дохід, який нарахований фізичній особі відповідно до ознаки доходу згідно з довідником ознак доходів, наведеним у додатку до цього Порядку.

За змістом пункту 4.1 Порядку коригування поданого і прийнятого податкових розрахунків проводяться на підставі самостійно виявлених податковим агентом помилок, а також на підставі повідомлень про помилки, виявлені контролюючим органом.

Пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України встановлено, що неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.

Передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються у випадках, коли недостовірні відомості або помилки у податковій звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги) виникли у зв`язку з виконанням податковим агентом вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу та були виправлені відповідно до вимог статті 50 цього Кодексу.

Пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Відповідно до підпункту 169.4.3 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України, роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

За приписами до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

При цьому, положеннями статті 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

З аналізу наведеної норми вбачається, що податкове правопорушення це діяння яке посягає на важливі для держави суспільні відносини, порушення яких є шкідливим як для держави так і суспільства.

Протиправність податкового правопорушення є діянням, яке призвело до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Податковим кодексом України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковим Кодексом України вимагається від податкових агентів своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку, своєчасно подавати у строки податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування та усувати самостійно виявлені помилки.

Враховуючи наведене, суд не вбачає в допущених платником податку помилках при подачі податкового розрахунку, що виразилась у неправильному зазначені РНОКПП фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців, складу податкового правопорушення, тому суд вважає необґрунтованим та недоведеним висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в цій частині.

Також, ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України ) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в відзиві аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Одночасно суд ураховує, що в статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправних дій Товариства з обмеженою відповідальністю Зернопродукт-Липівка щодо формування податкової звітності з податку на додану вартість, відтак позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001141401, № 0001151401, № 0001161401, № 0003451306 від 12.02.2019 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 11273,07 (одинадцять тисяч двісті сімдесят три гривні 07 копійок), а тому суд стягує на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопродукт-Липівка" документально підтверджені судові витрати (судовий збір) в розмірі 11273,07 (одинадцять тисяч двісті сімдесят три гривні 07 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області № 0001141401 від 12.02.2019 року, яким визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 653786,00 гривень, в тому числі 523029,00 гривень основного платежу та 130757,00 гривень штрафних санкцій.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області № 0001151401 від 12.02.2019 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 82101,00 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області № 0001161401 від 12.02.2019 року, яким застосовано штрафні санкції з податку на додану вартість на суму 15135,00 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області № 0003451306 від 12.02.2019 року, яким застосовано штрафні санкції на суму 510,00 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопродукт-Липівка" судовий збір у розмірі 11273,07 (одинадцять тисяч двісті сімдесят три гривні 07 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернопродукт-Липівка" (вул. Набережна, 95, с. Липівка, Томашпільський район, Вінницька область, 24205, код ЄДРПОУ 34246172)

Головне управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100, код ЄДРПОУ 39402165)

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 21.08.2020 року.

Суддя Мультян Марина Бондівна