Рішення

від 19.08.2020 по справі 540/2269/18

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2269/18 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за невикористані основні відпустки),

встановив:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач, УМВС України в Херсонській області), у якому просив:

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за 52 дні невикористаної відпустки за період 2010-2011 роки у сумі 4992 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку (компенсації за всі дні невикористаної відпустки) в сумі 171264 грн.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за 22 дні невикористаної відпустки за 2011 рік у сумі 1581,60 грн. Стягнуто з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170404,26 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 року апеляційну скаргу УМВС України в Херсонській області задоволено частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року змінено, виклавши абзац другий та третій його резолютивної частини в наступній редакції:

- стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за 22 дні невикористаної відпустки за 2011 рік у сумі 1538,27 грн.;

- стягнути з УМВС України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170311,95 грн.;

- в іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду від 23.06.2020 року скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі № 540/2269/18, справу направлено на новий судовий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2020 року, головуючим по справі визначено суддю Гомельчука С.В.

Ухвалою суду від 27.07.2020 року провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання на 18.08.2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.09.2011 року позивач звільнений з ОВС за власним бажанням. Втім, всупереч статті 24 Закону України "Про відпустки" та статті 83 Кодексу законів про працю України відповідач не провів із позивачем повний розрахунок при звільненні, оскільки не виплатив грошову компенсацію за невикористані 52 доби відпустки в 2010 і 2011 роках. На переконання позивача, невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини власника або уповноваженого ним органу у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням наведеного, позивач вважає незаконною невиплату йому грошової компенсації за невикористані відпустки у 2010-2011 роках та просить суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 4992,00 грн. та середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні в сумі 171 264,00 грн. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

З наданих відповідачем відзивів на позов вбачається, що суб`єкт владних повноважень не погоджується з доводами позивача, викладеними у позовній заяві, оскільки вони ґрунтуються на нормах загального законодавства, зокрема, Законі України "Про відпустки" та Кодексі законів про працю України. Посилання позивача на дане законодавство відповідач вважає помилковим та хибним, так як дані правовідносини врегульовані нормами спеціального законодавства, зокрема, Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року за №114, Законом України "Про пенсійне забезпечення з осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 31.12.2007 року №499 (далі - Інструкція № 499), чинними на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ. Посилаючись на пункт 56 Положення №114, відповідач зазначає, що грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку виплачується лише особам рядового та молодшого начальницького складу (від рядового міліції до старшого прапорщика міліції), а особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надавалась чергова відпустка. Крім того, щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час фактичного розрахунку, то відповідач вважає її безпідставною, оскільки компенсація за невикористану відпустку не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців та не є частиною грошового забезпечення, а є окремою матеріальною гарантією, при цьому законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено можливості стягнення середнього заробітку за час затримки при виплаті компенсації за невикористану відпустку.

Окрім того зазначає, що так як грошове забезпечення у спірний період виплачувалась позивачу саме Верхньорогачицьким РВ УМВС України в Херсонській області, правонаступником якого є Великолепетиський районний відділ (з обслуговування Великолепетиського та Верхньорогачицького районів УМВС України в Херсонській області), відповідач вважає, що саме означений суб`єкт владних повноважень має виплачувати позивачу заборгованість із заробітної плати, як працівнику органів ОВС, якщо така заборгованість має місце.

З наявної у матеріалах справи відповіді на відзив, слідує, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогою про зобов`язання її виплатити не обмежується будь-яким строком. Також, позивач заперечив доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норм спеціального законодавства, оскільки пункт 56 Положення №114 суперечить приписам статті 24 Закону України "Про відпустки", який є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили. Оскільки спеціальним законодавством не передбачено можливості виплати компенсації за порушення строків розрахунку із звільненим працівником, то повинні застосовуватись положення статті 117 Кодексу законів про працю України. Позивач повторно розрахував суму компенсації за невикористану відпустку у розмірі 3635,84 грн. та за затримку розрахунку - у розмірі 179485,36 грн. та просить стягнути з відповідача вказані суми.

У судове засідання позивач не з`явився, проте був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Представник відповідача просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Відтак, суд з урахуванням приписів ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України, здійснюватиме розгляд даної справи у порядку письмового провадження за матеріалами, наявними у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, судом встановлено наступне.

Наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 30.06.2009 року № 381 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей Верхньорогачицького районного відділу УМВС в Херсонській області.

Наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області 21.09.2011 року № 250 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за статтею 64 п. "ж" (за власним бажанням) згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом. Вислуга років на день звільнення складає 6 років 1 місяць 18 днів.

13.04.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо виплати йому компенсації при звільненні 21.09.2011 року за невикористані щорічні (чергові) відпустки та якщо компенсація за невикористані щорічні (чергові) відпустки не виплачувалась, посилаючись на статтю 24 Закону України "Про відпустки" та статтю 83 Кодексу законів про працю України, просив провести такі виплати.

21.05.2018 року УМВС України в Херсонській області листом за № 10/Т-51 повідомило позивача про відсутність підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпусток у 2010 і 2011 роках, оскільки питання щодо відшкодування невикористаних відпусток особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ врегульовано нормами спеціального законодавства, зокрема, пунктом 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яким визначено, що у році звільнення із органів внутрішніх справ, право на компенсацію за невикористану відпустку, відповідно до чинного законодавства, мають лише особи рядового і молодшого начальницького складу, яким були передбачені відпустки згідно з графіком відпусток, але вони їх не використали. Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільнених із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмеженим станом здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням надається чергова відпустка, а не компенсація.

Суд зауважує на тому, що підставою для повторного розгляду даної справи стало ухвалення Верховним Судом у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду постанови від 23.06.2020 року, якою скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 року, а справу за №540/2269/18 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив що, згідно матеріалів справи позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення саме Верхньорогачицьким РВ УМВС України в Херсонській області. Водночас суди першої та другої інстанцій не звернули увагу на ці обставини та не надали оцінку тому чи до належної особи звернуто позовні вимоги, чи має відповідати ця особа за заявленими вимогами, та чи є ця особа суб`єктом відповідальності у контексті застосування ст. 117 КЗпП.

Вирішуючи справу по суті з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.06.2020 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період І кварталу 2009р. по IV квартал 2011р. щодо ОСОБА_1 слідує, що позивач в означений період проходив службу та отримував грошове забезпечення у Верхньорогачицькому РВ УМВС України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 08676100).

Наказом начальника УМВС України в Херсонській області від 21.09.2011 року №250 о/с позивача звільнено з ОВС.

Згідно приписів абз 1 п. 1.6 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС України від 31.12.2007 року №499 (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

З наведеного вбачається, що так як грошове забезпечення позивачу виплачувалось Верхньорогачицьким РВ МВС у спірний період (2010р. - 2011р.), то саме цим суб`єктом владних повноважень мала б виплачуватись відповідна заборгованість, за умови її наявності щодо ОСОБА_1 .

Водночас суд звертає увагу сторін на наступне.

Постановою КМУ від 16.09.2015 року №730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ , прийняте рішення ліквідувати як юридичних осіб публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, в тому числі: Верхньорогачицький та Великолепетиський РВ УМВС та УМВС України в Херсонській області.

Відповідно до наказу МВС України від 06.11.2015 року №1388 Про організаційно - штатні питання втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України. Усі працівники ОВС були звільнені та виключені зі списків особового складу.

Згідно ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 2 ст. 104 ЦК України).

Суд наголошує на тому, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ), станом на дату вирішення справи по суті, Верхньорогачицький РВ УМВС України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 08676100) перебуває у статусі припинено .

При цьому, Великолепетиський районний відділ (з обслуговування Великолепетиського та Верхньорогачицького районів УМВС України в Херсонській області) (код ЄДРПОУ 08676091), на який посилається відповідач, як на правонаступника, також має статус припинено .

В той же час згідно даних ЄДРПОУ, Управління МВС України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 08592322) (відповідач), лише перебуває у стані припинення, проте станом на момент вирішення справи по суті, не ліквідоване.

Наказом УМВС України в Херсонській області від 03.11.2015р. №1349 затверджено голів ліквідаційних комісій територіальних органів МВС по Херсонській області (зі змінами, внесеними наказами Управління від 24.11.2015р. №1488, від 28.09.2016р. №1005).

Наказом Управління від 06.11.2015 року №1661 затверджено персональний склад ліквідаційної комісії УМВС України в Херсонській області (із змінами, внесеними наказом Управління від 01.04.2019р. №2).

Учасники, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється (ч. 3 ст. 105 ЦК України).

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії. її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється (ч. 4 ст. 105 ЦК України).

Статтею 111 ЦК України визначено порядок ліквідації юридичної особи та повноваження ліквідаційної комісії. Частиною 5 ст. 111 Цивільного Кодексу України визначено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи та відповідно до законодавства здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних серед іншого з ліквідацію територіальних органів виконавчої влади.

Зазначеним порядком встановлено, що до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідного органу виконавчої влади або територіального органу.

Таким чином, враховуючи припинення районних відділів РВ МВС України в Херсонській області, як Верхньорогачицького (де позивач проходив службу) так і Великолепетиського (правонаступник останнього), а також зважаючи на те, що суб`єкт владних повноважень обласного рівня, наказом якого позивача звільнено з органів ОВС - Управління МВС України в Херсонській області, не ліквідований станом на дату вирішення справи по суті, суд вважає, що вказане Управління є належним та єдиним можливим відповідачем по справі.

Щодо правомірності заявлених позивачем вимог.

Варто зауважити, що станом на момент звільнення позивача з ОВС - 21.09.2011 року був чинним Закон України Про міліцію від 20.12.1990 року №565-ХІІ.

Відповідно до ст. 18 вказаного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення №114), в редакції, чинній на час звільнення позивача з ОВС, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах, і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

Пунктом 52 Положення №114 встановлено, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Відповідно до п. 56 Положення №114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

З огляду на викладене, чергова відпустка за бажанням надається особам середнього, старшого і вищого начальницького складу у разі звільнення з ОВС за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів.

В свою чергу, у разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби в ОВС з інших підстав, ніж зазначені в абзаці першому п. 56 Положення № 114, зокрема, за власним бажанням, такі особи мають право на виплату компенсації за невикористану в році звільнення відпустку.

Таким чином, суд вважає, що особи середнього начальницького складу органів внутрішніх справ, у випадку звільнення із органів внутрішніх справ за власним бажанням, як такі, що не підпадали під дію абзацу першого пункту 56 Положення, мають право на грошову компенсацію за невикористану у році звільнення відпустку.

Наведені висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена, зокрема, у постанові від 14.10.2014 року у справі № 21-413а14.

Спеціальне звання лейтенант міліції пунктом 2 Положення №114 віднесене до середнього начальницького складу, тобто, лейтенант міліції належить до начальницького складу.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 звільнено з органів ОВС у званні лейтенант міліції у 2011 році.

При цьому, згідно матеріалів справи, на виконання ухвали суду від 28.11.2018 року щодо надання доказів про перебування позивача у відпустці у 2010 та 2011 роках, відповідач зазначив, що в архівних документах відсутні відомості про перебування ОСОБА_1 у відпустці за 2010-2011 роки.

За таких обставин, оскільки позивач (лейтенант міліції) звільнився з органів внутрішніх справ за власним бажанням та не використав відпустку за 2011 рік, він має право на отримання грошової компенсації за невикористану у році звільнення відпустку - за 2011 рік.

Правова позиція щодо права співробітника ОВС на грошову компенсацію за невикористану відпустку саме у році звільнення викладена Верховним Судом України у наведеній вище постанові від 14.10.2014 року у справі № 21-413а14, а також Верховним Судом, зокрема, у постанові від 14.11.2018 року у справі № 816/2250/15.

Посилання відповідача на те, що грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку виплачується лише особам рядового та молодшого начальницького складу (від рядового міліції до старшого прапорщика міліції) спростовуються наведеними вимогами п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яким чітко передбачено право, зокрема, осіб середнього начальницького складу органів внутрішніх справ, у випадку звільнення із органів внутрішніх справ за власним бажанням, як такі, що не підпадали під дію абзацу першого пункту 56 Положення, на грошову компенсацію за невикористану у році звільнення відпустку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацами першим, третім пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 7 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Таким чином, суд вважає, що розрахунок компенсації за невикористану відпустку повинен здійснюватись, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Наведені висновки суду щодо необхідності здійснення розрахунку компенсації за невикористану відпустку виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки, відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 14.03.2018 року у справі № 805/5097/15-а, від 10.05.2019 року у справі № 825/1893/16.

Враховуючи те, що фактично відпрацьованим та таким, що передував звільненню позивача є період вересень 2010 року - серпень 2011 року, розрахунок компенсації за невикористану відпустку слід здійснювати за вказаний період.

Кількість календарних днів у вказаному періоді - 365.

Як встановлено судом, відповідно до довідки УМВС України в Херсонській області від 11.12.2018 року №575 у період з вересня 2010 року по серпень 2011 року позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 25521,28 грн.

За таких обставин, розмір компенсації, що підлягає стягненню на користь позивача, за невикористану відпустку за 2011 рік, яка, з урахуванням відпрацьованого позивачем у 2011 році часу, складає - 22 доби, становить 1538,27 грн. ((25521,28 грн./365 календарних днів) х 22 дні).

Що стосується позовних вимог про стягненням з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за відпустку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на корить працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм показав, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

При цьому, визначальними є юридично значимі обставини, такі як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідач не заперечує порушення ним термінів, встановлених ст. 116 КЗпП України, під час розрахунку з позивачем при звільненні та не зазначав про поважність причин їх недотримання, а тому у відповідача виникає обов`язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки цього розрахунку.

Посилання УМВС на те, що на відносини, що склалися між ним та позивачем, не розповсюджуються норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України, суд вважає безпідставними, оскільки законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, тобто, норми цього Кодексу можуть застосовуватись до відповідних відносин в тій частині, що не визначені або не суперечать спеціальному законодавству, яке регулює відповідні трудові відносини.

Суд зауважує на тому, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу ОВС, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому до даних правовідносин необхідно застосувати положення КЗпП України.

Висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 08.11.2018 року у справі №821/1333/16, від 14.03.2019 року у справі №805/5021/15-а, від 26.04.2019 року у справі № 816/493/16, від 16.05.2019 року у справі №805/790/16-а.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як слідує із довідки УМВС України в Херсонській області від 11.12.2018 року №575 грошове забезпечення позивача за два повні календарні місяці роботи, що передували звільненню, складає: за липень 2011 року - 2017,51 грн., за серпень 2011 року - 1951,93 грн.

У липні 2011 року - 21 робочий день, в серпні 2011 року - 22 робочих дні, разом - 43 робочих дні.

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить - 92,31 грн. = (2017,51 + 1951,93) :(21+22)).

Так, період затримки виплати компенсації з дня звільнення позивача - 21.09.2011 року (останній день роботи) по день ухвалення рішення - 31.01.2019 року становить 1845 робочих дні.

Враховуючи те, що затримка виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку при звільненні (з 22.09.2011р. по 31.01.2019р.) складає 1845 робочих днів, а середньоденна заробітна плата (дохід) ОСОБА_1 на момент звільнення складала 92,31 грн., стягненню на користь позивача підлягає сума 170311,95 грн. = 92,31 грн. х 1845 днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідачем не надано суду належних доказів наявності законних підстав для затримки виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , відтак - частково задовольняє позовні вимоги.

Судових витрат по справі не встановлено.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (код ЄДРПУО 08592322, 73014, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4) про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (код ЄДРПУО 08592322, 73014, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за 22 дні невикористаної відпустки за 2011 рік у сумі 1538 (одна тисяча п`ятсот тридцять вісім) гривень 27 коп.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (код ЄДРПУО 08592322, 73014, м. Херсон, вул. Лютеранська, 4) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170311 (сто сімдесят тисяч триста одинадцять) гривень 95 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 106020000