Рішення

від 21.08.2020 по справі 640/13056/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2020 року м. Київ № 640/13056/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського регіонального центру оцінювання якості освіти

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київського регіонального центру оцінювання якості освіти в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати Рішення Регламентної комісії при Київському регіональному центрі оцінювання якості освіти від 03.04.2019р. про відмову в реєстрації ОСОБА_1 на зовнішнє незалежне оцінювання з Української мови і літератури та з Німецької мови;

- сягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500, 00 грн. та судові витрати в розмірі 768, 40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення є протиправним, адже прийняте на підставі необґрунтованого висновку відповідача про неналежне оформлення позивачем документів, необхідних для перереєстрації, оскільки ним подавались документи для реєстрації в ЗНО.

Відповідач витребовувані судом документи не надав та правом подання відзиву на адміністративний позов не скористався.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 подав до Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти та до Київського регіонального центру оцінювання якості освіти документи для реєстрації в ЗНО.

Так, за результатом розгляду поданих документів, Івано-Франківським регіональним центром оцінювання якості освіти позивача зареєстровано в ЗНО з історії України та внесено відповідні відомості до бази даних Українського центру оцінювання якості освіти.

Водночас, 03.04.2019р. Регламентною комісією при Київському регіональному центрі оцінювання якості освіти прийнято рішення № 54, яким відповідно до п. 21 розділу VI Порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання результатів навчання, здобутих на основі повної загальної середньої освіти затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2017р. № 25 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.01.2017р. за № 118/29986, відмовлено ОСОБА_1 у реєстрації, з огляду на неналежне оформлення документів, необхідних для перереєстрації (не надано сертифікат ЗНО, виданого під час попередньої реєстрації).

Позивач вважаючи вищезазначене рішення незаконним, 08.04.2019р. звернувся із апеляційною заявою до Апеляційної комісії при Українському центрі оцінювання якості освіти, однак 15.04.2019р. Апеляційною комісією при Українському центрі оцінювання якості освіти прийнято рішення, яке оформлено протоколом № 1 про відмову в задоволенні апеляційної заяви ОСОБА_1 у зв`язку з підтвердженням об`єктивності рішення регламентної комісії при Київському регіональному центрі оцінювання якості освіти про відмову в перереєстрації.

Позивач вважаючи вищезазначені рішення відповідача протиправними звернувся до суду з позовом для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Основні засади підготовки та проведення зовнішнього незалежного оцінювання результатів навчання, здобутих на основі повної загальної середньої освіти (далі - зовнішнє оцінювання) визначені Порядком проведення зовнішнього незалежного оцінювання результатів навчання, здобутих на основі повної загальної середньої освіти затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2017р. № 25 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.01.2017р. за № 118/29986 (далі - Порядок № 25).

Відповідно до п. 2, 3 розділу I Порядку № 25, зовнішнє оцінювання проводиться з метою забезпечення права осіб на рівний доступ до вищої освіти та оцінювання відповідності результатів навчання, здобутих на основі повної загальної середньої освіти, державним вимогам.

Участь у зовнішньому оцінюванні може взяти особа, яка має повну загальну середню освіту або здобуде її у поточному навчальному році та зареєструвалася відповідно до вимог розділу IV цього Порядку (далі - учасник зовнішнього оцінювання).

Згідно з п. 1 розділу II Порядку № 25, до суб`єктів проведення зовнішнього оцінювання належать:

1) Міністерство освіти і науки України;

2) Український центр оцінювання якості освіти (далі - Український центр);

3) регіональні центри оцінювання якості освіти (далі - регіональний центр);

4) орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, структурні підрозділи з питань освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (далі - органи управління освітою).

Відповідно до п.п 3 п. 4 розділу II Порядку № 25, регіональні центри, зокрема, організовують та здійснюють реєстрацію осіб для участі в зовнішньому оцінюванні.

Згідно з п.п. 3, 7 п. 1 розділу III Порядку № 25, учасник зовнішнього оцінювання має право, зокрема, на проходження зовнішнього оцінювання з установленої Міністерством освіти і науки України кількості навчальних предметів та оскарження процедури проведення та результатів зовнішнього оцінювання (апеляцію).

Відповідно до п. 1-3 розділу VI Порядку № 25, подання реєстраційних документів особами, які бажають пройти зовнішнє оцінювання, а також унесення змін до реєстраційних даних (перереєстрація) здійснюються у строки, що встановлюються наказом Міністерства освіти і науки України.

Особа, яка реєструється для проходження зовнішнього оцінювання, має подати до відповідного регіонального центру у визначений цим Порядком спосіб комплект реєстраційних документів, що містить:

1) заповнену реєстраційну картку, оформлену на бланку, виготовленому за Технічним описом реєстраційної картки;

2) копію паспорта громадянина України, а в разі його відсутності - один із таких документів:

копію свідоцтва про народження (для осіб, які не мали можливості отримати паспорт громадянина України у зв`язку з тим, що проживають на тимчасово окупованій території або в населених пунктах, зазначених у переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, наведених у додатках 1 і 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення (у редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1276-р), або переселилися з них (далі - особи з неконтрольованої території));

копію паспортного або іншого документа, що посвідчує особу (для іноземців та осіб без громадянства);

копію довідки про звернення за захистом в Україні (для особи, яка звернулася за захистом в Україні);

довідку із закладу освіти; з фотокарткою (для осіб з неконтрольованої території, які є учнями (слухачами, студентами) закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти, розташованих на території, де органи державної влади здійснюють у повному обсязі свої повноваження, та втратили документ, що посвідчує особу, і не мають можливості його відновити);

3) копію документа про повну загальну середню освіту (для випускників минулих років) або довідку з місця навчання, яка підтверджує, що особа здобуде повну загальну середню освіту в поточному навчальному році (для учнів (слухачів, студентів) закладів освіти, які здобудуть повну загальну середню освіту в поточному навчальному році та не проходять державну підсумкову атестацію у формі зовнішнього оцінювання у випадках, передбачених законодавством, а також для випускників поточного навчального року закордонних закладів освіти).

Окремі категорії осіб, крім документів, передбачених пунктом 2 цього розділу, мають також подати:

1) медичний висновок про створення особливих (спеціальних) умов для проходження зовнішнього незалежного оцінювання за формою первинної облікової документації № 086-3/о Медичний висновок про створення особливих (спеціальних) умов для проходження зовнішнього незалежного оцінювання , затвердженою наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров`я України від 29 серпня 2016 року № 1027/900, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2016 року за № 1707/29837 (далі - медичний висновок) (для осіб з особливими освітніми потребами, зумовленими станом здоров`я);

2) копію свідоцтва про зміну імені, та/або свідоцтва про шлюб, та/або свідоцтва про розірвання шлюбу (для осіб, у документах яких є розбіжності в персональних даних);

3) копію нотаріально засвідченого перекладу українською мовою документів, наданих для реєстрації (для осіб, які подають документи, оформлені іноземною мовою);

4) заяву щодо надання можливості пройти зовнішнє оцінювання з певного(их) предмета(ів) під час додаткової сесії, у якій має бути вказана причина, що унеможливлює участь в основній сесії, та документ, що підтверджує цю причину (для осіб, зазначених у підпунктах 1, 2, 5 пункту 4, підпункті 2 пункту 5 розділу VI цього Порядку);

5) заяву щодо потреби в розумному пристосуванні процедури переведення тестових балів з української мови і літератури та довідку, яка засвідчує факт навчання особи мовою, що не належить до слов`янської групи мов, або мовою корінних народів, видану закладом загальної середньої освіти, у якому отримала атестат про повну загальну середню освіту (для осіб з особливими (мовними) освітніми потребами з числа випускників минулих років).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання вимог п. 2, 3 розділу VI Порядку № 25 подано до відповідача такі документи:

- реєстраційну картку № НОМЕР_1 ;

- копію паспорту;

- копію атестату про повну загальну середню освіту з додатком;

- заяву про реєстрацію в додатковій сесії ЗНО-2019р.;

- копію наказу Міністерства молоді та спорту України від 27.12.2018р. № 5790 Про затвердження Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровичх та спортивних заходів України на 2019р. ;

- копію листа Федерації риболовного спорту України від 21.03.2019р. № 56.

Згідно з п. 10 розділу VI Порядку № 25, інші особи надсилають комплект реєстраційних документів рекомендованим листом з повідомленням про вручення у встановлені строки (дата визначається за відтиском штемпеля відправлення на поштовому конверті) до регіонального центру.

Так, на підтвердження направлення вищезазначеного комплекту документів та його отримання відповідачем, позивачем надано до суду квитанцію Укрпошти від 22.03.2019р., опис вкладення у цінний лист та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивачем надано необхідний пакет документів для реєстрації в ЗНО.

Водночас, виключний перелік підстав для відмови в реєстрації (перереєстрації) для участі у ЗНО визначений в п. 21 розділу VI Порядку № 25.

Так, відповідно до п. 21 розділу VI Порядку № 25, особі має бути відмовлено в реєстрації (перереєстрації) для участі в зовнішньому оцінюванні на підставі:

1) ненадання документа(ів), що підтверджує(ють) достовірність інформації, зазначеної в реєстраційній картці;

2) надання недостовірної інформації;

3) подання реєстраційних документів особою, яка відповідно до вимог законодавства не має права на участь у зовнішньому оцінюванні;

4) відправлення реєстраційних документів після завершення встановленого строку реєстрації (особі, яка в період реєстрації не подавала реєстраційні документи) або перереєстрації;

5) неналежного оформлення документів, необхідних для реєстрації;

6) неможливості створення особливих (спеціальних) умов для проходження зовнішнього оцінювання відповідно до медичного висновку.

З вищевикладеного суд приходить до висновку, що правові підстави для відмови позивачу для реєстрації в ЗНО у відповідача були відсутні, з огляду на що рішення відповідача підлягає скасуванню, а адміністративний позов задоволенню.

Водночас, в частині вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500, 00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінанрсовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що позивач просив суд розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії таких документів: договір про надання правової (правничої) допомоги від 13.06.2019р., акт наданих послуг від 01.07.2019р. № 1, довідку про оплату від 01.07.2019р. № 01/07, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

З акту наданих послуг № 1 від 01.07.2019р., вбачається, що витрати на правничу допомогу в сумі 5 500 грн. включали в себе:

- усна консультація клієнта, що включає: вивчення документів, що стосуються відмови в реєстрації клієнта на ЗНО у 2019р.; правовий аналіз ситуації; формування правової позиції;

- написання адміністративного позову до Київського регіонального центру оцінювання якості освіти про визнання незаконним та скасування Рішення Регламентної комісії при Київському регіональному центрі оцінювання якості освіти, що включає: вивчення нормативно-правової бази; аналіз судової практики; складання адміністративного позову; формування додатків до адміністративного позову;

- усна консультація клієнта, що включає: роз`яснення порядку подання адміністративного позову та судового розгляду справи; роз`яснення основних етапів судового процесу; пояснення прав та обов`язків клієнта як учасника судового процесу в адміністративному судочинстві.

Водночас, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/7806/17, щодо застосування ст. 134 КАС України. У вказаному судовому рішенні зазначено, що аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме: у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, дійшов висновку, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В інших справах Ботацці проти Італії , Іатрідіс проти Греції , у текстах своїх рішень у даних справах Європейський суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При розгляді клопотання, суд, враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, згідно яких: "…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг".

Суд зазначає, що справа відповіднно до предмету спору не є складною.

Дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що розмір витрат на оплату гонорару, у заявленому розмірі 5 500,0 грн. не є співмірним із складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним акті переліком.

Більше того, з акту наданих послуг, вбачається, що адвокатом в тому числі, аналіз судової практики однак, жодних посилань на таку судову практику, яка була проаналізована в позові не здійснено та до позову не долучено.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи позивач у 2013р. здобув повну вищу освіту за напрямом підготовки Правознавство про що зазначив у апеляційній заві, водночас адвокатом надано такі послуги, як усна консультація клієнта, що включає: роз`яснення порядку подання адміністративного позову та судового розгляду справи; роз`яснення основних етапів судового процесу; пояснення прав та обов`язків клієнта як учасника судового процесу в адміністративному судочинстві, що з урахуванням висновків Верховного Суду, щодо встановлення необхідності та доцільності наданих адвокатом послуг для відшкодування витрат, на думку суду, не відповідає критерію розумності.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 2 500, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Регламентної комісії при Київському регіональному центрі оцінювання якості освіти від 03.04.2019р. про відмову в реєстрації ОСОБА_1 на зовнішнє незалежне оцінювання з Української мови і літератури та з Німецької мови.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Київського регіонального центру оцінювання якості освіти.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Київського регіонального центру оцінювання якості освіти витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 2 500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська