Постанова

від 20.08.2020 по справі 755/7730/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2020 року м. Київ

Справа №755/7730/16-ц

Резолютивна частина постанови оголошена 19 серпня 2020 року

Повний текст постанови складено 21 серпня 2020 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Довгополої А.В.

учасники справи: позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Навродським Олександром Володимировичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області, постановлену у складі судді Зінченко О.М. 13 грудня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів, -

Справа №755/7730/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/824/6114/2020 Головуючий у суді першої інстанції:Зінченко О.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про тлумачення заповіту та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 червня 2010 року та 22 листопада 2010 року укладено попередні договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5228 га на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області та квартири АДРЕСА_1 . На виконання цих правочинів ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 , відповідно, 2 057 094,00 грн., що було еквівалентно 260 000,00 доларів США, та 555 639,00 грн., що було еквівалентно 70 000,00 доларів США. Також ОСОБА_1 за договором позики від 23 липня 2011 року передав ОСОБА_4 558 117,00 грн., що було еквівалентно 70 000,00 доларів США.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресоюОСОБА_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів це майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя зобов`язання перед ОСОБА_1 за вказаними правочинами не виконав.

Позивач у визначений законом строк подав до нотаріуса заяви-претензії з проханням повідомити спадкоємців боржника про його вимоги як кредитора. Листом від 05 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. повідомила ОСОБА_1 , що спадкоємці повідомлені про заявлені ним вимоги.

ОСОБА_4 за життя належали та увійшли до спадщини: земельні ділянки площами 0,2582 га, 0,0372 га, 0,5666 га, 0,2954 га, 0,1245 га, 0,8620 га, 0,3014 га, 0,2214 га, 0,1922 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області, земельні ділянки площами 0,5228 га, 0,0106 га, 0,0995 га, автомобіль Аudi А4, квартира НОМЕР_5 та машино-місце НОМЕР_2 на АДРЕСА_4 .

ОСОБА_3 прийняла спадщину в межах майна, визначеного у заповіті. Решту майна прийняла ОСОБА_2 , оскільки більше ніхто його не прийняв, а вона на момент відкриття спадщини була неповнолітньою, отже вважається такою, що прийняла спадщину. Вказував, що заповіт містить неточності та суперечності при вираженні волі спадкодавця, тому його необхідно витлумачити на підставі статті 1256 ЦК України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: здійснити тлумачення заповіту від 10 жовтня 2011 року, складеного ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 400 000,00 доларів США, що еквівалентно 10 876 000,00 грн., за рахунок спадкового майна.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про тлумачення заповіту залишено без змін.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час повторного розгляду справи, оскаржуваним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року, представник ОСОБА_1 - Навродський О. В. оскаржив його в апеляційному порядку, та посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 430 000,00 доларів США, що еквівалентно 10 876 000,00 грн.за рахунок спадкового майна.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, суддею не було виконано всі необхідні вимоги цивільного судочинства. В оскаржуваному рішенні містяться протиріччя між нормами права та наявними доказами по справі щодо кола спадкоємців, належного спадкового майна заповідача, вартості спадкового майна та інших вимог. Судове рішення є незрозумілим, оскільки належним чином не мотивовано позицію суду. Судом першої інстанції не виконано вимоги Верховного Суду.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Навродський О.В. підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явилися.

Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.

Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права.

За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 , яка є спадкоємицею ОСОБА_4 , прийняла спадщину, а тому має відповідати перед позивачем за борговими зобов?язаннями спадкодавця.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 21 червня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися до 21 червня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області (с. Трипілля), площею 0,5228 га, у межах згідно з планом та надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. За вказаним договором ОСОБА_1 в рахунок платежів за основним договором сплатив ОСОБА_4 2 057 094 грн., що еквівалентно 260 000 дол. США (т.1 а.с.6,).

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 22 листопада 2010 року був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися до 22 травня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , площею 94,4 кв. м. До підписання попереднього договору на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 у рахунок платежів за основним договором 555 639 грн, що еквівалентно 70 000 дол. США (т.1 а.с.10).

Вказані попередні договори посвідчено нотаріусом.

Відповідно до договору позики від 23 липня 2011 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 558 117 грн., що на момент укладення цього договору є еквівалентом 70 000 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути кошти до 31 серпня 2011 року зі сплатою 2,5 % на місяць (т.1 а.с.8).

10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресою заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови неї від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О. О., зареєстрований у реєстрі за № 3347 (т.1 а.с.9).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 направив приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Берестовій І. О. заяви від 17 листопада 2011 року та 05 грудня 2011 року, в яких він просить повідомити спадкоємців ОСОБА_4 про вимогу повернути йому борг, завірені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петченком Ю. А., зареєстровані в реєстрі за № 1215, № 1273.

Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Берестової І. О. від 05 січня 2012 року спадкоємцям ОСОБА_4 станом на 05 січня 2012 року свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

Встановлено, що 31 липня 2014 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Відповідно до листа Комунального підприємства Київської обласної ради Західне бюро технічної інвентаризації від 15 квітня 2015 року за ОСОБА_4 на праві власності зареєстровано: машино-місце НОМЕР_2 на АДРЕСА_4 згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 лютого 2011 року, виданим на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року №8/50, та квартира НОМЕР_5 в цьому ж будинку згідно зі свідоцтвом про право власності від 10 грудня 2010 року, виданого на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50.

Згідно з листом Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області за ОСОБА_4 обліковуються наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: державний акт серії ЯД № 968417 на земельну ділянку площею 0,2582 га; державний акт серії ЯД № 968416 на земельну ділянку площею 0,0372 га; державний акт серії ЯЖ № 663998 на земельну ділянку площею 0,5666 га; державний акт серії ЯЖ № 663997 на земельну ділянку площею 0,2954 га; державний акт серії ЯД № 968319 на земельну ділянку площею 0,1245 га; державний акт серії ЯЖ № 686165 на земельну ділянку площею 0,8620 га; державний акт серії ЯЛ № 634005 на земельну ділянку площею 0,3014 га; державний акт серії ЯЛ № 634006 на земельну ділянку площею 0,2214 га; державний акт серії ЯЛ № 426140 на земельну ділянку площею 0,1922 га. Вказані земельні ділянки розташовані на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 квітня 2016 року та від 20 травня 2016 року ОСОБА_4 є власником: квартири НОМЕР_5 на АДРЕСА_4 та машино-місця НОМЕР_2 у цьому будинку; земельної ділянки площею 0,1683 га на АДРЕСА_7 ; земельної ділянки площею 0,084 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області.

Згідно з листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, який надійшов на адресу суду 05 грудня 2016 року, у власності ОСОБА_4 наявні наступні земельні ділянки на території Обухівського району Київської області: площею 0,0995 га, площею 0,0372 га, площею 0,2582 га, площею 0,0106 га, площею 0,1683 га, площею 0,0840 га, площею 0,1922 га, площею 0,3015 га, площею 0,2215 га, площею 0,1245 га, площею 0,5666 га, площею 0,8620 га, площею 0,2954 га, площею 0,5228 га.

Відповідно до листа Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України автомобіль Audi А4 станом на 30 жовтня 2011 року був зареєстрований на праві власності на ОСОБА_4 , однак 26 вересня 2013 року був перереєстрований на нового власника.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, беручи до уваги мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Порядок прийняття спадщини визначений Главою 87 ЦК України.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов`язаної, так і не пов`язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Частиною другою статті 1236 ЦК України визначено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Як встановлено вище, ОСОБА_4 заповів належні йому квартиру НОМЕР_6 та машино-місце НОМЕР_1 на АДРЕСА_5 ОСОБА_3 , а у випадку її смерті чи інших обставин, що унеможливлюють прийняття спадщини, заповів це майно ОСОБА_2 .

Встановлено, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом, зокрема квартиру НОМЕР_5 та машино-місце НОМЕР_2 на АДРЕСА_4 та задовольнила вимоги кредитора спадкодавця в межах вартості всього цього майна.

Так, кредиторами ОСОБА_4 були Публічне акціонерне товариство Апекс-Банк (далі - ПАТ Апекс-Банк ), ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року задоволено позов ПАТ Апекс-Банк до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О., ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставлене майно.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року в справі № 755/9148/14-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року задоволено грошові вимоги кредитора ОСОБА_7 за рахунок майна, яке залишено у спадок спадкоємцю за заповітом, а тому за відсутності іншого майна ОСОБА_3 не несе відповідальність за зобов`язаннями перед іншими кредиторами.

Крім того, під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_8 до Обслуговуючого кооперативу Олександрівський , Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради і свідоцтва про право власності, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду пояснила, що прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Як убачається з пояснень ОСОБА_3 , вона спадщину за законом не приймала.

З цих підстав ОСОБА_1 відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів з ОСОБА_3 , тому він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , оскільки остання на час прийняття спадщини, на думку позивача, була неповнолітньою спадкоємицею за законом.

У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Зібраними у справі доказами підтверджено наявність у спадкодавця іншого майна, яке не охоплене заповітом, а саме: Земельна ділянка, площею 0,2582 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968417, зареєстрований за № 010995001773 від 14.10.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0052 , цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,0372 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968416, зареєстрований за № 010995001774 від 14.10.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0051, цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,5666 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЖ № 663998, зареєстрований за № 010991601395 від 16.07.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0050, цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0,2954 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЖ № 663997, зареєстрований за №010991601396 від 16.07.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0049, цільове призначення 1.2; Земельна ділянка, площею 0,1245 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯД № 968319, зареєстрований за № 010995001055 від 17.09.2009 р. 3223188000:01:005:0037, цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0,8620 га,яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району , Державного Акту серії ЯЖ № 686165, зареєстрований за № 010991600138 від 26.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0048 , цільове призначення 1.2, Земельна ділянка, площею 0,3014 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЛ № 634005, зареєстрований за № 322310011000395 від 04.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0060 , цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,2214 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району, Державного Акту серії ЯЛ № 634006, зареєстрований за № 322310011000396 від 04.05.2009 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0061 цільове призначення 02.01; Земельна ділянка, площею 0,1922 га, яка знаходиться в селі Трипілля, Обухівського району , Державного Акту серії ЯЛ № 426140, зареєстрований за № 011098600983 від 18.10.2010 р. кадастровий номер 3223188000:01:005:0059 , цільове призначення 01.03; Земельна ділянка, площею 0,5228 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0057 , цільове призначення 1.8; Земельна ділянка, площею 0.0106 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0053 , цільове призначення 1.2; Земельна ділянка, площею 0.0995 га, кадастровий номер 3223155400:05:034:0069 , цільове призначення 1.13; Парко місце НОМЕР_2 , розташовані за адресою, АДРЕСА_4 .

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Встановлено, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була малолітньою особою, та відноситься до п`ятої черги спадкоємців за законом. Інших спадкоємців за законом не встановлено, що вбачається із спадкової справи.

Випадки, передбачені частинами другою - четвертою статті 1273 ЦК України, за наявності яких, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, є такою, що не прийняла спадщину судом не встановлено, а відповідачем на підтвердження таких випадків, доказів не надано.

Ураховуючи викладене, слід зробити висновок про те, що ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину в силу вимог закону.

Разом з цим, у справі, яка переглядається, встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини щодо позики та попередніх договорів купівлі-продажу.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують повернення позики та укладення спірних договорів купівлі-продажу.

Отже, ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 , а його права підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України.

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця.

Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно (право володіння, користування).

За змістом статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже зобов`язання за попередніми договорами купівлі-продажу та договором позики входять до складу спадщини.

Відповідно до частин першої - третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

При цьому, в силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов`язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.

Слід зауважити, що за змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статі 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Встановлено, що основні договори купівлі-продажу у порушення визначених умов попередніми договорами від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року станом на 29 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не укладалися.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Приписи статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12 та Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц.

За таких обставин слід дійти висновку про те, що грошові кошти в розмірі 2 057 094,00 грн. що еквівалентна 260000 доларів США по курсу Національного банку України станом на день передачі грошових коштів та 555 639,00 грн., що еквівалентна 70000 доларів США по курсу Національного банку України станом на день передачі грошових коштів, які були сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року відповідно, в рахунок платежів за основним договором, є авансом та є такими, що увійшли до обсягу відповідальності спадкоємця перед кредитором - підлягають стягненню в судовому порядку.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.

Ураховуючи те, що за життя ОСОБА_4 свої зобов?язання за договором позики від 23 липня 2011 року на суму 558 117,00 грн, що на дату укладення правочину еквівалентно 70 000,00 доларів США, не виконав, вказана сума згідно правил статті 1282 ЦК України підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки позивач передав ОСОБА_4 грошові кошти в загальній сумі у розмірі 3170850 грн., що еквівалентно 400000 доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошові зобов`язання ОСОБА_4 тривають, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 19 серпня 2020 року, еквівалентна 400000 доларів США, становить 10891880 грн.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року згідно правил статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів.

В силу ст.ст.137, 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, а саме судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви в сумі 6890 гривень, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги в сумі 10470 гривень, витрати за проведення незалежної оцінки майна в сумі 38380 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 90712 гривень

Керуючись ст.ст.268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Навродського Олександра Володимировича задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_10 ) в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 ( АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 10 891 880 (десять мільйонів вісімсот дев`яносто одну тисячу вісімсот вісімдесят) гривень за рахунокспадкового майна.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_10 ) в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 ( АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судовий збір, сплачений за подачу позовної заяви в сумі 6890 гривень, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги в сумі 10470 гривень, витрати за проведення незалежної оцінки майна в сумі 38380 гривень, витрати на правову допомогу в умі 90712 гривень, а всього 146072 гривні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна