Рішення

від 11.08.2020 по справі 235/1750/20

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи 235/1750/20

Номер провадження 2/235/973/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді: Клікунової А. С.,

за участю секретаря судового засідання: Ліпскіс О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства Мирноградвугілля про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

12.03.2020 року на розгляд суду пред`явлено вказану заяву, в якій заявлено наступні вимоги:

- скасувати наказ ДП Мирноградвугілля № 24-к від 06.03.2020 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин);

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора з економіки та фінансів ДП Мирноградвугілля ;

- стягнути з ДП Мирноградвугілля на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.03.2020 року до дня поновлення на роботі в сумі на день пред`явлення позову - 2384,64 гривень.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 01.09.2017 року призначений на посаду директора з економіки та фінансів Державного підприємства Мирноградвугілля . Наказом по підприємству № 24-к від 06.03.2020 року позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) в зв"язку із відсутністю 28.02.2020 року на робочому місці. ОСОБА_1 своє звільнення вважає незаконним та безпідставним, оскільки в період з 25.02.2020 року по 29.02.2020 року перебував на підставі наказу ДП Мирноградвугілля № 18 від 19.02.2020 року у відрядженні у м. Києві для вирішення службових питань в Міністерстві енергетики та захисту довкілля України. 29.02.2020 року позивач відбув з м. Києва, і в цей же день прибув на робоче місце до м. Мирноград Донецької області. Позивачем не було допущено необґрунтованої затримки перебування у командировці та по закінченню строку, який зазначений в наказі про відрядження вийшов на роботу за місцем розташування підприємства, отже дисциплінарного проступку (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) допущено не було. Крім того, датою звільнення ОСОБА_1 зазначено - 06.03.2020 року, тоді як позивач з 06.03.2020 року по 10.03.2020 року перебував на амбулаторному лікуванні, тобто ДП Мирноградвугілля допущено порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України, якою передбачено заборону розірвання трудових відносин у період тимчасової непрацездатності. ОСОБА_1 просить скасувати наказ про звільнення з проведенням захисту трудових прав в спосіб поновлення на роботі з обов`язковою виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку ст. 235 КЗпП України (а.с. 1-2).

Ухвалою суду від 20.03.2020 року порушено справу за правилами спрощеного позовного провадження (між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення судді); розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України (а.с. 26).

15.04.2020 року на адресу суду в порядку та строк, передбачені ст. 278 ЦПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому ДП Мирноградвугілля зазначено, що між сторонами відсутній предмет спору, тому провадження по справі підлягає закриттю. Так, відповідачем зазначено, що наказом № 24-к від 06.03.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора з економіки та фінансів, в зв`язку з вчиненням ним порушення посадових обов`язків, а саме прогулом без поважних причин. 06.03.2020 року позивач знаходився на робочому місці, та після ознайомлення з наказом відмовився від проставлення підпису, посилаючись, що хворіє, та перебуває на лікарняному, однак документального підтвердження таких пояснень позивач не мав. Лише після отримання 27.03.2020 року ухвали про відкриття провадження по даній справі, позову з додатками відповідач мав можливість вперше ознайомитися з копією листка непрацездатності, за яким ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні з 06.03.2020 року по 10.03.2020 року. ДП Мирноградвугілля зауважено, що позивачем порушено вимоги ст. ст. 31 - 32 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо надання оригіналу листка непрацездатності роботодавцю. Разом з тим, відповідачем враховано положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України (працівник не може бути звільнений за ініціативою роботодавця під час непрацездатності) тому наказом по підприємству № 33-к від 01.04.2020 року скасовано дію наказу № 24-к від 06.03.2020 року про звільнення ОСОБА_2 . Таким чином, оспорюваний наказ скасований, предмет спору відсутній. ДП Мирноградвугілля зазначено, що відповідач залишає за собою право застосувати до позивача заходи дисциплінарної відповідальності. Щодо оплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу увага суду звернута на ту обставину, що позивач хворів, тому цей період підлягає оплаті як період тимчасової непрацездатності після надання належним чином оформлених документів, що підтверджують факт хвороби (а.с. 31).

21.04.2020 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив. Позивач вважає, що правова позиція ДП Мирноградвугілля про відсутність предмету спору в даному провадженні є помилковою. З наказу № 33-к від 01.04.2020 року вбачається, що наказ про звільнення ОСОБА_1 не скасовано, а лише припинено його дію. Скасування дії наказу може мати тимчасовий характер до з"ясування якихось обставин, а саме факту перебування позивача не лікуванні. Разом з тим, головною підставою для скасування спірного наказу є відсутність факту допущеного прогулу. За посиланням позивача, оспорюваний наказ про звільнення не втратив протиправності, і ефективним захистом порушеного права буде саме скасування цього розпорядчого документу в судовому порядку (а.с. 36).

Сторони на виклик до суду не з`явилися.

Позивачем ОСОБА_1 , його представником адвокатом Варцабою О.Д. (діє на підставі договору про надання правової допомоги, ордера, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю) суду адресовано заяву про розгляд справи в їх відсутність, позов підтримано, просять ухвали рішення на підставі письмових матеріалів у справі.

Представник відповідача ДП Мирноградвугілля Пархоменко А.Ю. (уповноважений довіреністю) подав заяву про розгляд справи без його участі.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.

Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Наказом Державного підприємства Красноармійськвугілля № 217-к від 07.12.2015 року ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки директора по економіці та фінансам з 05.12.2015 року з посадовим окладом згідно штатного розкладу з випробувальним терміном 2 місяці (а.с. 3).

Відповідно до наказу Міненерговугілля України № 314 від 11.05.2017 року Державне підприємство Красноармійськвугілля перейменовано в Державне підприємство Мирноградвугілля .

Наказом Державного підприємства Мирноградвугілля № 111-к від 30.08.2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора з економіки та фінансів держпідприємства з 01 вересня 2017 року з посадовим окладом зі штатним розкладом (а.с. 4).

Відповідні записи здійснені в трудовій книжці ОСОБА_1 серійний номер НОМЕР_1 (а.с. 41-44).

Наказом Державного підприємства Мирноградвугілля № 24-к від 06.03.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора з економіки та фінансів на підставі за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) - а.с. 5.

Законність наказу ДП Мирноградвугілля № 24-к від 06.03.2020 року про звільнення, дотримання порядку розірвання трудового договору ОСОБА_1 оспорив в судовому порядку.

Відповідно до частини п`ятої статті 55 Конституції України кожен має право будь якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Працівники мають на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 2 КЗпП України).

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

ОСОБА_1 оспорює наказ ДП Мирноградвугілля № 24-к від 06.03.2020 року, дата пред`явлення позову - 12.03.2020 року, тобто процесуальний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України не пропущено, тому спірні відносини підлягають розгляду по суті.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , - суд приймає до уваги наступне.

Чинним трудовим законодавством визначено підстави припинення трудового договору: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23); 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

В мотивувальній частині оскаржуваного наказу ДП Мирноградвугілля № 24-к від 06.03.2020 року обґрунтування підстави для звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України зведено до наступних обставин: Наказом по держпідприємству № 18 від 19.02.2020 року на підставі листа Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 10.02.2020 року № 8.3-вих/168-20 директору з економіки та фінансів ДП Мирноградвугілля ОСОБА_1 був направлений у відрядження до м. Київ для участі у розгляді в Міністерстві виробничо-господарської діяльності підприємства. Згідно до виписаного посвідчення про відрядження, зазначене відрядження мало тривати три дні, а отже 28.02.2019 року зазначена посадова особа мала з`явитись на робочому місці. Проте в зазначений термін директор з економіки та фінансів на своєму робочому місці не з`явився, чим фактично допустив прогул без поважних причин (а.с. 5).

ОСОБА_1 , позиваючись до суду зазначає, що оскаржуваний наказ № 24-к від 06.03.2020 року ґрунтується на неправильному тлумаченні ДП Мирноградвугілля норм трудового законодавства, і фактично привів до звільнення працівника за прогул без вчинення самого прогулу.

Суд оцінює такі доводи ОСОБА_1 як підставні та обґрунтовані.

Прогул є порушенням трудової дисципліни, за що статтею 147 КЗпП України передбачено притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, у тому числі й у виді звільнення, і має здійснюватися за додержання правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Процедура звільнення за прогул має враховувати не лише загальні правила і порядок звільнення працівників (ч. 1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України), але й правила і порядок звільнення працівників з ініціативи роботодавця (ст. 40 КЗпП України), а також строки застосування, правила і порядок накладання, оголошення дисциплінарних стягнень (ст. ст. 147, 148, 149 КЗпП України).

За змістом наведених норм звільнити працівника можна безпосередньо після здійснення прогулу, але не пізніше місяця після виявлення цього прогулу; не пізніше шести місяців з дати здійснення прогулу; не в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Звільнити працівника за прогул можна лише після вчинення прогулу, і датою звільнення за прогул має бути останній день перебування особи у трудових відносинах з підприємством.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 24 Постанови від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до правової позиції, яка викладена Верховним Судом України в постанові від 13.09.2017 року по справі №5-1412цс 17, прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

З оскаржуваного наказу ДП Мирноградвугілля № 24-к від 06.03.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 підлягав звільненню за відсутність на робочому місці 28.02.2020 року.

Питання тривалості, складу, режиму і порядку обліку робочого часу регулюються трудовим законодавством. Робочим часом вважається встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов`язки.

Підприємство зобов`язано вести табель обліку робочого часу. В табелі позначаються як відпрацьовані дні, так і неявки. Відмітка про відсутність працівника на роботі проставляється в день його нез`явлення на роботі. Доказів такої фіксації факту відсутності ОСОБА_1 на роботі 28.02.2020 року відповідачем ДП Мирноградвугілля не надано. Відомості про проведення службового розслідування за фактом відсутності ОСОБА_1 в зазначений день на робочому місці в матеріалах справи також відсутні.

Крім того, ч. 1 ст. 149 КЗпП України передбачає обов`язок роботодавця запропонувати працівнику надати письмові пояснення з приводу порушення трудової дисципліни, однак зазначеної процедури дотримано не було, оскільки переконливих доказів, що така пропозиція взагалі мала місце, відповідачем ДП Мирноградвугілля надано не було, відомостей про своєчасне отримання позивачем ОСОБА_1 повідомлення з проханням повідомити про причини відсутності 28.02.2020 року на роботі - суду не надано.

Позивачем не оспорюється той факт, що 28.02.2020 року не перебував на робочому місці за місцезнаходженням ДП Мирноградвугілля , проте така відсутність викликана перебуванням у службовому відрядженні.

Згідно Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998року - службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Відповідно до наказу ДП Мирноградвугілля № 18 від 19.02.2020 року ОСОБА_1 відряджено до міста Київ, місце призначення: Міністерство енергетики та захисту довкілля України, службове завдання: розгляд питань на виконання наказу Мінвуглепрому № 352 від 10.07.2008 року; строк: 5 днів з 25.02.2020 року по 29.02.2020 року (а.с. 6).

На підставі вказаного наказу керівником ДП Мирноградвугілля видано посвідчення про відрядження № 18 від 19.02.2020 року ОСОБА_1 до м. Київ (Мінекоенерго України), термін відрядження - 5 днів, службове доручення - розгляд виробничо-господарської діяльності (а.с. 8).

Таким чином, останнім днем перебування ОСОБА_1 в службовому відрядженні вважається - 29.02.2020 року.

З відміток про вибуття у відрядження, прибуття в пункти призначень, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи вбачається, що ОСОБА_1 25.02.2020 року вибув з м. Мирноград Донецької області та 25.02.2020 року прибув в м. Київ, 29.02.2020 року - вибув з м. Києва та прибув до м. Мирноград Донецької області 29.02.2020 року (а.с. 9).

Таким чином, в діях ОСОБА_1 об`єктивно не може міститися склад такого порушення трудової дисципліни як невихід на роботу (прогул, відсутність на робочому місці) 28.02.2020 року, оскільки в період часу з 25.02.2020 року по 29.02.2020 року (включно) перебував у службовому відрядженні на підставі наказу керівництва ДП Мирноградвугілля . Суд також зазначає, що самовільну затримку у відрядженні за рахунок робочого часу ОСОБА_1 також допущено не було.

З огляду на вказане, враховуючи викладені вище обставини та наявні в матеріалах справи докази, - суд вважає, що позивача було звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України із порушенням трудового законодавства.

Наказом ДП Мирноградвуггя № 33-к від 01.04.2020 року скасовано з 6 березня 2020 року дію наказу від 06.03.2020 року № 24-к про звільнення директора з економіки та фінансів ОСОБА_1 до вияснення обставин на підтвердження дійсності факту його знаходження на лікарняному. В мотивувальній частині наказу № 33-к від 01.04.2020 року зазначено, що 23.03.2020 року в канцелярію держпідприємства надійшла ухвала Красноармійського міськрайонного суду від 20.03.2020 року по справі № 235/1750/20 про відкриття провадження за позовом ОСОБА_1 про скасування наказу про його звільнення; серед документів, доданих до позовної заяви наявна копія листку непрацездатності про перебування ОСОБА_1 на лікарняному з 06 по 10 березня 2020 року; наявність копії листа непрацездатності ставить під сумнів можливість застосувати до ОСОБА_1 заходу дисциплінарного впливу у вигляді звільнення у період перебування на лікарняному (положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України); водночас, відсутність оригіналу листа непрацездатності не надає можливості підтвердити факт дійсного перебування ОСОБА_1 на лікарняному (а.с. 32).

За переконанням суду тимчасовим скасуванням наказом ДП Мирноградвуггя № 33-к від 01.04.2020 року з 6 березня 2020 року дію наказу від 06.03.2020 року № 24-к про звільнення директора з економіки та фінансів ОСОБА_1 не вирішено спірні відносини сторін. Підставою тимчасового скасування оспорюваного наказу безпосередньо відповідачем визначено - неможливість звільнення позивача в період непрацездатності, що прямо заборонено ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про скасування наказу про звільнення визначено - відсутність факту порушення трудової дисципліни, а саме недопущення невиходу (прогулу) на роботу. За таких обставин, суд вважає, що порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до ст. 5-1 КЗпП держава гарантує правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Право на працю - це одне з фундаментальних прав людини, встановлене міжнародно-правовими актами і визнане усіма державами світу. Це право належить до групи соціально-економічних прав і в загальному сенсі відображає потребу людини створювати і здобувати джерела існування для себе і своєї сім`ї.

Індивідуальні трудові спори - це неврегульовані внаслідок безпосередніх переговорів розбіжності між працівником і роботодавцем з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці, суб`єктами яких є працівник і роботодавець. При цьому, за змістом положень ст. ст. 43, 55 Конституції України, Глави XV КЗпП України, ст. 8 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1982, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. - кожен має право на судовий захист від незаконного звільнення; рішення про звільнення працівника має бути законним, обґрунтованим; виконання вимог трудового законодавства доводить роботодавець, а не звільнений працівник.

З урахуванням вищевикладених фактичних обставин справи, зазначених положень норм права, які підлягають застосуванню при врегулюванні спору, - суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 подано належно допустимі, достатні докази прийняття оскаржуваного наказу ДП Мирноградвугілля з порушенням чинного законодавства України, такий наказ порушує права позивача на працю, його законні інтереси як учасника трудових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Оскільки судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України з посади директора з економіки та фінансів ДП Мирноградвугілля проведено без законної підстави, відповідачем не надано беззаперечних доказів дотримання вимог законодавства при припиненні трудових відносин, - порушені права позивача підлягають захисту в спосіб поновлення на роботі.

Згідно ч. 7 ст. 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Аналогічне положення міститься в пункті 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 року по справі № 6-2261цс16 визначено, що статтею 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша).

В пункті 21 Постанова Пленуму ВСУ Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.1992 року роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 року № 13 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Згідно довідки ДП Мирноградвугілля № 10/26 від 10.03.2020 року - середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за січень, лютий 2020 року (два місяці, що передумали даті звільнення - 06.03.2020 року) складає 16295,04 гривень, середньоденна - 794,88 гривень (а.с. 10).

За загальним правилом середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується за період, починаючи з дня звільнення по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі. Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно довідки № 87 від 04.06.2020 року ДП Мирноградвугілля у відповідності до ст. 22 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , на підставі рішення комісії із соціального страхування (протокол № 5 від 29.05.2020 року), листків непрацездатності - ОСОБА_1 в травні 2020 року нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності в розмірі: за листком непрацездатності АДЛ № 041669 від 06.03.2020 року за 5 календарних днів непрацездатності - 4330,10 гривень, за листком непрацездатності АДЛ № 041677 від 11.03.2020 року за 3 календарних дні непрацездатності - 2598,06 гривень (а.с. 50).

Так, 06.07.2020 року на адресу суду позивачем ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог, а саме при розрахунку середнього заробітку за вимушений прогул підлягає врахування, що період з 06.03.2020 року по 13.03.2020 року був оплачений ДП Мирноградвугілля на підставі листка непрацездатності, тому просить стягнути з відповідача середній заробіток відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України з 16.03.2020 року (перший робочий день після лікарняного) по 02.07.2020 року (визнання відповідачем позовних вимог) - а.с. 57

Відповідно до листа (іменований клопотання) ДП Мирноградвугілля № 4-333 від 02.07.2020 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 визнано, заперечення проти ухвалення рішення про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі на посаді директора з економіки та фінансів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні (а.с. 58)

Згідно ч. 1, ч. 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві; у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, з урахуванням заяви позивача про уточнення заявлених вимог, заяви відповідача про визнання позову, присуджує до стягнення середній заробіток за період з 16.03.2020 р. по 02.07.2020 р.; кількість робочих днів за вказаний період складає - 74 (з урахуванням роз`яснення Мінсоцполітики з розрахунку норм тривалості робочого часу на 2020 рік в листі від 03.08.2019 р.). Таким чином, на користь позивача ОСОБА_1 суд присуджує середній заробіток за час вимушеного прогулу: 794,88 гривень х 74 дні = 58821,12 гривень без утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити зазначення розподілу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. ст. 15, 16 ЦК України, ч. 6 ст. 43, ст. 55 Конституції України, ст. ст. 5-1, 21, п. 4 ст. 40, 232, 235 КЗпП України, ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця № 158 від 22.06.1982 року, Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.1992 року, керуючись ст. ст. 12, 81, 137, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з 06.03.2020 року з посади директора з економіки та фінансів Державного підприємства Мирноградвугілля згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).

Скасувати Наказ Державного підприємства Мирноградвугілля № 24-к від 06.03.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з економіки та фінансів.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора з економіки та фінансів Державного підприємства Мирноградвугілля .

Стягнути з Державного підприємства Мирноградвугілля на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.03.2020 року по 02.07.2020 року в сумі 58 821 (п`ятдесят вісім тисяч вісімсот двадцять одна) гривня 12 копійок. Присуджені суми визначено без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства Мирноградвугілля на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпП України, п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України та, відповідно п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, - до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України (в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином; суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення; суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення суду - 11.08.2020 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Державне підприємство Мирноградвугілля , код ЄДРПОУ 32087941, юридична адреса: Донецька область, м. Мирноград, вул. Соборна, 1

Суддя: