Постанова

від 19.08.2020 по справі 950/399/20

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

м.Суми

Справа №950/399/20

Номер провадження 22-ц/816/1569/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Московськобобрицька сільська рада Лебединського району Сумської області,

третя особа - Московськобобрицький сільський голова Дубровін Олександр Іванович,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Московськобобрицької сільської ради Лебединського району Сумської області на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 22 червня 2020 року в складі судді Бакланова Р.В., постановлене у м. Лебедин,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду з позовом у березні 2020 року, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною і такою, що принижує його честь та ділову репутацію, поширену в поясненнях Московськобобрицького сільського голови Дубровіна О.І. від 20.08.2019 року, а саме - Знаючи про здатність гр. ОСОБА_1 до маніпулювання фактами і його непорядність… ; стягнути з Московськобобрицької сільської ради Лебединського району Сумської області на його користь 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; вирішити питання судових витрат.

Свої вимоги мотивував тим, що при ознайомленні з матеріалами адміністративної справи № 480/3074/19 за його позовом до Московськобобрицької сільської ради, він виявив пояснення від 20.08.2019 року підписані сільським головою Московськобобрицької сільської ради Дубровіним О.М. , в яких було зазначено, зокрема, такий текст - Знаючи про здатність гр. ОСОБА_1 до маніпулювання фактами і його непорядність… . Вказаними, поясненнями було порушеного його немайнове право, а саме відповідач виставив його перед суддею в негативному плані, приписав дії, яких він не вчиняв, поширив відомості, що порочать його та, безпосередньо пов`язанні із стражданнями, через невідповідність цієї інформації, адже відповідач не має доказів того, що написані ним в поясненні відомості відповідають дійсності та використав неправду для завдання шкоди його честі, гідності та діловій репутації. Внаслідок таких дій, позивач переніс душевні страждання, які він оцінює в 10 тис. грн.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 22.06.2020 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену в поясненнях Московськобобрицького сільського голови Дубровіна О.І. від 20.08.2019 року.

Стягнуто з Московськобобрицької сільської ради Лебединського району Сумської області на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн та судові витрати в розмірі 39,42 грн, всього стягнувши 2039,42 грн.

Стягнуто з Московськобобрицької сільської ради Лебединського району Сумської області на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Постановляючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи було встановлено наявність юридичного складу правопорушення у діях Московськобобрицького сільського голови Лебединського району Сумської області Дубровіна О.І. , а саме поширення недостовірної інформації, що порочить честь та гідність позивача. При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходив з глибини моральних переживань ОСОБА_1 та засад справедливості, добросовісності та розумності.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Московськобобрицька сільська рада Лебединського району Сумської області подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, відмовити, а в частині вирішення вимог про стягнення моральної шкоди - закрити провадження.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки позивачем не було доведено, що спірна інформація є твердженням про факти, натомість остання є оціночними судженнями, які не є предметом судового захисту. Вказує, що провадження у справі щодо вимог про стягнення моральної шкоди підлягає закриттю, оскільки рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 04.02.2020 року у справ №950/2431/19, яке набрало законної сили, вже було вирішено вимоги ОСОБА_1 до Московськобобрицької сільської ради про стягнення моральної шкоди за поширення інформації аналогічного змісту.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки поширена інформаціє є фактичним твердженням, а позовні вимоги у даній справі стосується інформації, поширеної в іншому листі.

В судовому засіданні Московськобобрицький сільський голова Дубровін О.І. доводи скарги підтримав та просив задовольнити. Пояснив, що спірні висловлювання було викладено ним у листі до адміністративного суду по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Московськобобрицької сільської ради, де він діях як представник останньої.

Позивач проти скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, що в провадженні Сумського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 480/3074/19 за позовом ОСОБА_1 до Московськобобрицької сільської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

По вказаній адміністративні справі Московськобобрицьким сільським головою Дубровіним О.І., як представником сільської ради, 20.08.2019 року були надіслані письмові пояснення, у яких останній зазначав, зокрема, наступне - Знаючи про здатність гр. ОСОБА_1 до маніпулювання фактами і його непорядність .. (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про місцеве самоврядування система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; органи самоорганізації населення.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування ).

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста (ч. 1 ст. 12 Закону України Про місцеве самоврядування ).

Статтею 42 Закону України Про місцеве самоврядування визначено ряд повноважень сільського, селищного, міського голови, зокрема і представляти територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства.

Згідно положень ст. 74 Закону України Про місцеве самоврядування органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Таким чином, в адміністративній справі № 480/3074/19 за позовом ОСОБА_1 до Московськобобрицької сільської ради, сільській голова Дубровін О.І., підписуючи лист зі спірними висловлюваннями, діяв як представник такої ради за законом, та за дії якого саме сільська рада несе відповідальність перед позивачем.

Так, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України).

Отже, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Згідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Колегія зауважує, що у судовому порядку не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження. Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також у процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, підлягає визначенню характер такої інформації та з`ясовуванню, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Отже, висловлювання чи суб`єктивна думка особи адресовані іншій особі, навіть якщо вони є оціночними судженнями, але вжиті у принизливій чи непристойній формі, можуть бути підставою для покладення на неї обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду у зв`язку з приниженням честі, гідності чи ділової репутації.

У справі, що переглядається, висловлювання …здатність гр. ОСОБА_1 до маніпулювання фактами і його непорядність… , що були викладені у процесуальному документі головною посадовою особою територіальної громади відповідного села, під час виконання представницьких обов`язків сільської ради, а саме у заяві від 20.08.2019 року по адміністративній справі №480/3074/19, і саме ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а тому суд першої інстанції вірно визнав ці висловлення недостовірною інформацією, оскільки не відповідає дійсності та викладена неправдиво, що і дає також підстави для відшкодування моральної шкоди.

Протилежного, у відповідності до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, стороною відповідача доведено не було.

Доводи апеляційної скарги що спірні висловлювання є оціночними судженнями спростовуються вищенаведеним, а доводи щодо закриття провадження у справі з підстав вирішення заявленого спору під час розгляду іншої цивільної справи №950/2431/19 не заслуговують на увагу, оскільки предметом розгляду у цій цивільній справі були висловлювання вжиті в іншому листі від 14.08.2019 року по іншій адміністративній справі №480/2455/19.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Що стосується заявленого клопотання позивача про відшкодування судових витрат, пов`язаних із переїздом до суду та з відривом від звичайних занять, то воно не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч.8 ст. 141 та ч. 1 ст. 138 ЦПК України фактично понесені витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін несуть сторони.

Щодо компенсації позивачу за відрив від звичайних занять, то колегія суддів, враховуючи пояснення позивача з цього приводу, а саме що він не працює, але мав намір у час проведення апеляційним судом судового засідання подивитися телевізор, окрім того, у вільний час готує позовні заяви і звертається до суду за захистом своїх прав, тому просив компенсувати йому 96,80 грн, за час відриву від 7 годин занять, бо виїхав з села о 7 годині і з 10-30 год. до 11-15 год. перебував в засіданні суду, прийшла до такого.

Право громадянина звернутися до суду є конституційною гарантією, закріпленою у ст. 55 Конституції України, яка передбачає право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У визначений апеляційним судом час з 10-30 год. по 11-20 год. відбувся розгляд справи за апеляційної скаргою сільської ради на оскаржене рішення місцевого суду, де позивач виявив бажання прийняти участь і висловити особисто свою правову позиції по доводах апеляційної скарги.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України явка до апеляційного суду не є обов`язковою, а тому прибуття сторони в судове засідання для участі є процесуальним правом позивача, який в силу ст. 20 ЦК України сам на свій розсуд обирає як йому реалізувати своє право на захист в суді, а тому явка позивача до суду не може бути визнана обставиною, яка була причиною його відриву від звичайних занять.

Ураховуючи викладене, колегія суддів відмовляє у задоволені клопотання позивача про компенсацію за відрив від звичайних занять.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Московськобобрицької сільської ради Лебединського району Сумської області залишити без задоволення.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 22 червня 2020 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо відшкодування судових витрат, пов`язаних із переїздом до суду та з відривом від звичайних занять відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2020 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

С.Г. Хвостик