Постанова

від 19.08.2020 по справі 910/1178/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2020 р. Справа № 910/1178/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Поляк О.І.

Пашкіної С.А.

секретар судового засідання Ярмоленко С.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2020 р. (повний текст складено 23.06.2020 р.)

у справі № 910/1178/20 (суддя - Данилова М.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп"

до акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" (далі - Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк) про визнання недійсним кредитного договору № 4С16108Г від 04.11.2016 р. (далі - кредитний договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку, ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з Банком кредитного договору № 4С16108Г від 04.11.2016 р. За твердженнями позивача, у Банка відсутні документи (або забезпечення), які підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, за виконання яких надано позивачем поруку, що має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджують факт обману позивача відповідачем, адже якщо Товариство на момент укладення кредитного договору та договорів поруки знало би про відсутність даних забезпечень, воно б не вчинило оспорюваний правочин, який підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.06.2020 р. у справі № 910/1178/20 відмовлено у задоволенні позову.

Мотивуючи рішення, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено обставин, з якими положення чинного законодавства передбачають можливість визнання недійсним договору в силу норм статтей 229, 230 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Наводячи підстави скасування оскаржуваного рішення, апелянт зазначав, що суд першої інстанції без врахування та аналізу всіх обставин справи помилково зробив висновок, що укладення кредитного договору та договорів поруки не відбувалось в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку.

За твердженнями позивача, він за договорами поруки виконав зобов`язання боржників і сплатив Банку грошові кошти, а отже, набув прав кредитора по відношенню до боржників за кредитними договорами, а також за укладеними на їх забезпечення договорами, тож непередання Банком Товариству документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, свідчить, що Банк не мав на меті їх передання (або вони відсутні взагалі), а використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача до укладення кредитного договору та договорів поруки з метою реалізації плану трансформації, чим і ввів в оману Товариство щодо істотних умов кредитного договору, а також позбавив його можливості реалізувати передбачені законом права нового кредитора. Судом не було враховано, що відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджують факт обману позивача, оскільки у разі, якщо така інформація була би відома позивачу під час укладення оспорюваного договору, то він би не був ним вчинений.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 р., у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Дідиченко М.А., Андрієнко В.В., відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 19.08.2020 р.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020 р., у зв`язку з перебуванням суддів Дідиченко М.А., Андрієнко В.В. у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Поляк О.І., Пашкіна С.А.

19.08.2020 р. до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні, що відбулось 19.08.2020 р. відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Позивач не взяв участі у розгляді справи судом апеляційної інстанції, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. За висновками суду, неявка його представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення відповідача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 04.11.2016 р. між Товариством (позичальник) та Банком був укладений кредитний договір № 4С16108Г (далі - кредитний договір) з кредитним лімітом 4 100 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності Товариства з терміном повернення кредиту - 20.10.2026 р.

Відповідно до пункту А.6 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5 % річних.

Пунктом А.7 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Поряд із тим, в забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб перед Банком між позивачем та Банком укладено ряд договорів поруки, а саме: №№ 4С13495Д/П, 4С13497Д/П, 4Э13489Д/П від 04.11.2016 р., згідно з якими Товариство (поручитель) поручилося перед Банком (кредитор) за виконання ТОВ "Сігматрейдер", ТОВ "Старма", ТОВ "Елті-Трейд" (далі - боржники) своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: № 4С13495Д від 16.08.2013 р., № 4С13496Д від 20.08.2013 р., № 4Д14026И від 21.01.2014 р.; № 4С13497Д від 16.08.2013 р., № 4С13499Д від 19.08.2013 р., № 4С13512Д від 20.08.2013 р., № 4С13517И від 22.08.2013 р., № 4С14045И від 04.02.2014 р.; № 4Э13489Д від 16.08.2013 р., № 4Э13500Д від 19.08.2013 р., № 4Э13513И від 20.08.2013 р., № 4Э14031И від 21.01.2014 р. (первісні кредитні договори).

Як стверджував позивач, суттєвою передумовою укладання договорів поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягало Товариство, було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед Банком.

З урахуванням зазначених вимог Товариство при укладенні договорів поруки (пункт 10) погодило з Банком, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржників за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, у тому числі договорів, укладених в забезпечення таких кредитних договорів.

Відповідно до пункту 8 договорів поруки до Товариства переходять всі права кредитора за кредитними договорами, що були укладені між Банком та боржниками, а також і всі права за договорами застави, що забезпечують виконання вищевказаними товариствами своїх зобов`язань.

Позивач вказував, що на виконання вказаних договорів поруки, ним як поручителем, були перераховані на користь Банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 4 031 498 222,44 грн. на підтвердження чого до позовної заяви надано платіжні доручення.

При цьому Товариство стверджувало, що дії із отримання кредитних коштів по кредитному договору № 4С16108Г від 04.11.2016 р. були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України. Однак, зобов`язання Банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників у забезпечених порукою зобов`язаннях не були виконані, тож з огляду на тривале невиконанням Банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки, Товариство вважає, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для Товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів Товариство в оману, щодо істотних умов кредитного договору.

За твердженням позивача, оспорюваний ним кредитний договір був укладений внаслідок введення Товариства в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому правочин є недійсним в силу частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України, до якої відсилає стаття 230 Цивільного кодексу України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі № 909/685/18 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 р. у справі № 910/9879/18 дійшов висновків, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Як слідує із умов укладеного між сторонами оспорюваного кредитного договору № 4С16108Г від 04.11.2016 р., останній укладений для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

Зі змісту протоколу № 02/11/2016 від 02.11.2016 р. випливає, що загальні збори учасників Товариства погодили укладення з Банком кредитного договору на суму 4 100 000 000,00 грн. для здійснення виробничої, комерційної діяльності, діяльності по виконанню робіт і наданню послуг, з метою одержання прибутку та уповноважили директора Товариства на його підписання. Техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів та заявка на отримання кредиту Товариства містять цільове призначення позики - на фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому у документах не наведено такого мотиву для залучення додаткового фінансування за рахунок отриманого від Банку кредиту як необхідність Товариством виконати договори поруки за третіх осіб і отримання від такого виконання прав вимоги до них.

Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі.

Наведені позивачем мотиви, якими він керувався при наданні поруки за третіх осіб, мають значення лише щодо дійсності поруки, адже порука має фідуціарний характер і поручитель, поручаючись за третіх осіб, не повинен переслідувати мети, яка суперечить основам цивільного законодавства.

Оскільки поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, яка була ним сплачена кредитору, поручительство не переслідує мети отримання поручителем прибутку.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено обману та умислу відповідача при вчиненні сторонами кредитного договору, висновок місцевого господарського суду, яким відмовлено позивачу у позові, є вірним, і доводи скаржника правомірності цього висновку не спростовують, тож судова колегія не вбачає підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт - без змін.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста-Шоп" на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2020 р. у справі № 910/1178/20 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2020 р. у справі № 910/1178/20 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/1178/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.08.2020 р.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді О.І. Поляк

С.А. Пашкіна