Рішення

від 18.08.2020 по справі 907/390/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.08.2020 м. Ужгород Справа № 907/390/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/390/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ІНГРЕДІЯ , м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю ОГОРОДНИК , м.Хуст Закарпатської обл. про стягнення суми 40 822,97 грн. за Договором поставки №КІ-4/1.2019 від 04.01.2019

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області із позовом до відповідача про стягнення суми 40 822,97 грн. заборгованості за Договором поставки №КІ-4/1.2019 від 04.01.2019, посилаючись на порушення відповідачем вимог, ст.ст. 526, 530, 691, 692 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого в нього виникла та рахується заборгованість за поставлений товар, яка станом на момент звернення до суду з даним позовом складає суму 30 000,00 грн. заборгованості. Крім того внаслідок порушення строків оплати товару, позивач просить стягнути 10 822,97 грн. пені за несвоєчасну оплату.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/390/20 не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін подано не було, у зв`язку з чим, враховуючи також, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2020 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 10.08.2020 р.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 18.06.2020 року подав відзив на позов, в якому частково заперечує проти задоволення позовних вимог.

Заявив, що позовні вимоги в частині стягнення суми 30 000,00 грн. задоволенню не підлягають, у зв`язку з погашенням цієї заборгованості відповідачем в період з 16.06.2020 по 25.06.2020 року, тобто після звернення позивача до суду.

Наголосив, що згідно п. 6.1. вищевказаного договору поставки, як зазначено і в позовній заяві, у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, а також пеню в розмірі 3% річник. Наведене за доводами відповідача суперечить ст. 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на наведене вважає, що стягнення з відповідача одночасно пені у розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення та пені у розмірі 3% річних від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення є незаконним.

Зазначає, що розрахунки пені за порушення строків оплати за поставлений товар по видатковій накладній № РН-02363 від 11.12.2019р, представником позивача не підписані, відтак не повинні прийматися судом до уваги.

При виборі ж конкретного розміру пені за порушення строків оплати за поставлений товар по видатковій накладній № РН-02560 від 27.12.2019р., згідно п. 6 ст. 3 ЦК України, слід враховувати справедливість та розумність.

02.09.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, якою позивач повністю заперечує доводи відповідача та вважає їх безпідставними. Вказує на те, що договір між сторонами підписаний уповноваженими на те особами, його умови ніким не оскаржувались та відповідають законодавству.

Зазначає, що розрахунок пені викладений на трьох аркушах у додатках до позовної заяви вважається єдиним документом, стосується предмету позовних вимог та не потребує проставляння підпису на кожному його аркуші.

Разом з тим, позивач підтримує заявлені ним позовні вимоги та просить стягнути заявлений розмір пені в повному обсязі.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Інгредія (далі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Огородник (далі - Відповідач, Покупець) було укладено Договір поставки № КІ-4/1.2019 (далі -Договір).

За умовами п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю сировину для харчової промисловості, пакування та інші допоміжні матеріали (далі - Товар), а Покупець зобов`язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати за нього оплату.

Поставка Товару здійснюється партіями. Поставка Товару за Договором здійснюються протягом 5 (п`яти) робочих днів з наступного дня після погодження Покупцем відповідного Замовлення на Товар. Датою поставки Товару вважається дата отримання Товару Покупцем від перевізника та підписання уповноваженими представниками Сторін одного з наступних документів: видаткової накладної на відповідну партію Товару; товарно-транспортної накладної в місці доставки (поставки) - за умови доставки Товару підприємством перевізника; експрес-накладної - за умови доставки Товару кур`єрською службою або логістичною компанією. (п.п. 2.7, 2.8, 2.10 Договору).

Згідно п. 5.5. Договору оплата за Товар здійснюється Покупцем у розмірі 100% вартості визначеної в рахунку-фактурі на оплату Товару на умовах відтермінування платежу строком 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати поставки, що підтверджується підписаними Постачальником документами, передбаченими п.2.10 Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору у випадку порушення строків оплати за поставлений Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожен день такого прострочення, а також три відсотки річних та інфляційні нарахування в розмірі офіційно встановленого індексу інфляції.

Строк дії договору визначений пунктом 7.1. Договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2019. У частині зобов`язань за Договором, які є невиконаними на зазначену дату - до повного виконання Сторонами цих зобов`язань за Договором. Згідно п. 7.2. Договору у Разі відсутності заяви однієї зі Сторін про припинення Договору в строк не менший ніж 10 (десять) календарних днів до закінчення терміну його дії, він вважається продовженим на той же термін і на тих самих умовах, які передбачені даним Договором.

На виконання умов договору позивач 11.12.2019 та 27.12.2019 поставив покупцю Товар на загальну суму 160 141,80 грн. Вказане підтверджується Видатковими накладними за № РН-02363 від 11.12.2019 на суму 130 692,60 грн. та № РН-02560 від 27.12.19 на суму 29 449,20 грн.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0002434 від 11.12.2019 та рахунок-фактуру № СФ-0002594 від 27.12.2019.

За доводами позивача, що підтверджуються матеріалами справи Відповідач не виконав зобов`язання згідно умов Договору, а саме не здійснив повну оплату по договору за поставлений товар, що і стало підставою звернення до суду з метою стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Із платіжних доручень №451 від 16.06.2020 та №484 від 25.06.2020 вбачається, що відповідачем після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі було повністю сплачено суму основної заборгованості у розмірі 30 000,00 грн. на користь позивача.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено Договір поставки № КІ-4/1.2019 від 04.01.2019, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 Господарського Кодексу України та параграфів 1 і 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неповним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати за поставлений на підставі видаткових накладних № РН-02363 від 11.12.2019 на суму 130 692,60 грн. та № РН-02560 від 27.12.19 на суму 29 449,20 грн. позивачем товар.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно- розпорядчого документа на майно.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару підтверджується видатковими накладними за № РН-02363 від 11.12.2019 на суму 130 692,60 грн. та № РН-02560 від 27.12.19 на суму 29 449,20 грн.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 5.5. Договору оплата за Товар здійснюється Покупцем у розмірі 100% вартості визначеної в рахунку-фактурі на оплату Товару на умовах відтермінування платежу строком 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати поставки, що підтверджується підписаними Постачальником документами, передбаченими п.2.10 Договору.

Строк дії договору визначений пунктом 7.1. за яким Договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2019. У частині зобов`язань за Договором, які є невиконаними на зазначену дату - до повного виконання Сторонами цих зобов`язань за Договором. Згідно п. 7.2. Договору у Разі відсутності заяви однієї зі Сторін про припинення Договору в строк не менший ніж 10 (десять) календарних днів до закінчення терміну його дії, він вважається продовженим на той же термін і на тих самих умовах, які передбачені даним Договором.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Однак, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати за поставлений на підставі видаткових накладних товар, у товариства з обмеженою відповідальністю ОГОРОДНИК , м.Хуст Закарпатської обл. виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 30 000,00 грн., що і стало підставою звернення до суду з метою стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Із платіжних доручень №451 від 16.06.2020 та №484 від 25.06.2020 вбачається, що відповідачем після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі було повністю сплачено суму основної заборгованості у розмірі 30 000,00 грн. на користь позивача.

Таким чином, відповідач повністю оплатив суму основного боргу після відкриття провадження у даній справі. Вказані обставини зумовлюють необхідність саме закриття провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення основного боргу, а не відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки відмова у задоволенні позову може мати місце лише у випадку, якщо заборгованість була погашена боржником до звернення кредитора із відповідним позовом до суду, тобто фактично не існувала на момент такого звернення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору та необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з відповідача суми основного боргу.

Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки. Порушення відповідачем свого зобов`язання, в частині проведення повної оплати за поставлений товар, надає позивачеві право на нарахування відповідачеві відсотків річних та штрафних санкцій, передбачених умовами договору.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 822,00 грн., за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що Договором поставки №КІ-4/1.2019, від 04.01.2019 сторонами було погоджено положення щодо набрання ним чинності з дати підписання і до 31.12.2019. У частині зобов`язань за Договором, які є невиконаними на зазначену дату - до повного виконання Сторонами цих зобов`язань за Договором.

В той же час, пунктом 6.1. Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати за поставлений Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожен день такого прострочення, а також три відсотки річних та інфляційні нарахування в розмірі офіційно встановленого індексу інфляції.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. З вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд доходить висновку, що спірні правовідносини підлягають до регулювання на підставі Глави 51 Цивільного кодексу України.

Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо правової природи заявлення до стягнення коштів.

При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 лютого 2020 року справа № 924/196/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З огляду на наведене порушене право позивача підлягає захисту судом на підставі ст. ст. 611, 625 ЦК України.

В спірній ситуації предметом спору є стягнення неустойки у зв`язку з порушенням зобов`язання відповідача в частині своєчасної оплати поставленого товару. Чинне законодавство та умови укладеного сторонами договору не передбачають можливості нарахування пені у вигляді трьох відсотків річних, однак, не виключають можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання.

Як вже зазначалось, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вивчивши та надавши оцінку поданому позивачем розрахунку пені, перевіривши методику розрахунку - 3% в рік від суми боргу, суд дійшов висновку, що позивачем нараховано та пред`явлено вимогу про стягнення з відповідача саме трьох відсотків річних на суму 1 275,27 грн., а не пені, як помилково зазначено позивачем.

Враховуючи правильність проведеного обрахунку, і той факт, що нарахування на заявлену до стягнення суму є законодавчо обґрунтованими та підставними, вимога позивача про стягнення 1 275,27 грн. трьох відсотків річних підлягає до задоволення.

Крім того позивачем в силу пункту 6.1 Договору заявлено до стягнення пеню.

Проаналізувавши поданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені за кожен день затримки, що склала 9 547,70 грн. за прострочення виконання зобов`язання, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги обґрунтовані та правомірні, у зв`язку з чим підлягають задоволенню повністю.

При цьому твердження позивача, про те, що згідно п. 6.1. договору поставки, у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, а також пеню в розмірі 3% річних, що за доводами відповідача суперечить ст. 61 Конституції України, судом не береться до уваги, та спростовується матеріалами справи, оскільки пунктом 6.1. Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати за поставлений Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожен день такого прострочення, а також три відсотки річних та інфляційні нарахування в розмірі офіційно встановленого індексу інфляції.

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями. Підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК).

Таким чином, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ІНГРЕДІЯ , м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю ОГОРОДНИК , м.Хуст Закарпатської обл. підлягають задоволенню частково в сумі 10 822,97 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За приписами частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи висновки суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 30 000,00 грн основного боргу внаслідок сплати зазначеного розміру заборгованості після пред`явлення відповідного позову до суду, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права та можливості на повернення позивачу з Державного бюджету України частини судового збору, сплаченого за подання відповідної позовної вимоги, проте станом на момент постановлення даного рішення відповідне клопотання позивачем не подано, тому підстави для повернення вказаної суми судового збору відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 30 000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.) закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОГОРОДНИК (90400, Закарпатська обл., місто Хуст, вулиця Гвардійська, будинок 122-124, код ЄДРПОУ 33231521) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ІНГРЕДІЯ (04112, м. Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 4, код ЄДРПОУ 40284933) суму 10 822,97 грн. (десять тисяч вісімсот двадцять дві гривні 97 коп.) в т. ч. 1 275,27 грн. три відсотки річних, 9 547,70 грн. пені, а також суму 557,28 грн.(п`ятсот п`ятдесят сім гривень 28 коп.) - у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 25.08.2020

Суддя О.Ф. Ремецькі