Рішення

від 18.08.2020 по справі 907/394/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.08.2020 м. Ужгород Справа № 907/394/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/394/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ЄФТ ПЛЮС , м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю АРТОС , с. Гать Берегівського району про стягнення суми 161 710,01 грн. за Договором №2 безпроцентної термінової позики на поворотній основі від 31 серпня 2018 року

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення суми 161 710,01 грн., у тому числі 148 847,25 грн. заборгованості за Договором №2 безпроцентної термінової позики на поворотній основі 31.08.2018 р., суми 6 055,84 три відсотки річних та 6 807,01 грн. інфляційних втрат, посилаючись на порушення умов договору та вимог ст.ст. 526, 1049 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовуються неналежним виконанням відповідачем умов укладеного 31.08.2018 року між сторонами у справі договору №2 безпроцентної термінової позики на поворотній основі, зокрема в частині своєчасного повернення коштів. У зв`язку з чим, позивачем заявлено позов про стягнення суми 148 847,25 грн. заборгованості в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/394/20, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін подано не було, у зв`язку з чим, враховуючи також, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2020 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 10.08.2020 р.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Вказана ухвала суду від 18.06.2020 була надіслана відповідачу 18.06.2020 на електронну адресу, що міститься в матеріалах справи та отримана відповідачем.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд-

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю ЄФТ ПЛЮС (далі Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю АРТОС (далі Відповідач) 31 серпня 2018 було укладено Договір №2 безпроцентної термінової позики на поворотній основі (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Позикодавець зобов`язується по даному Договору, відповідно до чинного законодавства України, на поворотній основі надати в користування Позичальника грошові кошти, з наступним їх поверненням на умовах, передбачених даним Договором, без оплати за їх користування.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що сума фінансової допомоги за даним Договором визначена у розмірі 148 847,25 грн.

Сторони обумовили, що фінансова допомога надається Товариству на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що Позика надається шляхом перерахування на банківський розрахунковий рахунок Позичальника.

Згідно п. 4.1. договору термін надання позики Позичальнику визначається з дати надходження першої частини коштів у касу або на розрахунковий рахунок Позичальника і закінчується 31 грудня 2018 року.

На виконання умов договору позивач перерахував обумовлену в договорі суму, що підтверджується платіжними дорученнями № 958 від 31.08.2018 року на суму 76 297,00 та № 979 від 06.09.2018 року на суму 72 550,25 грн.

Згідно з умовами п.5.1 та п.5.2 договору після закінчення терміну, зазначеного в пункті 4.1. цього Договору, позичальник зобов`язується протягом 10 (десяти) банківських днів повернути суму позики. Позика повертається на банківський розрахунковий рахунок Позикодавця.

За доводами позивача, що підтверджуються матеріалами справи Відповідач в порушення умов укладеного договору не повернув вказану позику.

У зв`язку з чим з метою досудового врегулювання спору 18.02.2020 Відповідачу направлено претензію №LD-60/02-20 від з вимогою повернути надану фінансову допомогу. Однак вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало приводом звернення позивача до суду.

Зважаючи на прострочення виконання зобов`язань, та посилаючись на передбачені законодавством норми, позивачем також здійснено нарахування 6 055,84 грн. три відсотки річних 6 807,01 грн. інфляційних втрат, які разом з основною заборгованістю за договором складають предмет позову.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Позивачем належним чином доведено факт виконання умов Договору №2 від 31.08.2018 р., - оскільки платіжними дорученнями № 958 від 31.08.2018 року на суму 76 297,00 та № 979 від 06.09.2018 року на суму 72 550,25 грн. - перераховану обумовлену сторонами суму фінансової допомоги.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач порушив свої зобов`язання за Договором, не здійснив повернення суми фінансової допомоги, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 148 847,25 грн, ним не надано суду жодних доказів у спростування цієї заборгованості перед Позивачем, внаслідок чого суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача в частині стягнення суми 148 847,25 грн. заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Окрім, суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 6 055,84 грн. за період прострочення боржником зобов`язань за Договором, а також суму 6 807,01 грн. інфляційних втрат нараховану на основну суму заборгованості.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за визначений ним період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, доказів повернення наданої позивачем поворотної фінансової допомоги відповідачем не надано.

Позивачем належним чином у відповідності до ст.ст.73-74, 76 ГПК України документально підтверджено та не спростовано відповідачем факту наявності у останнього заборгованості у вигляді повернення фінансової допомоги за договором №2 від 31.08.2018 про надання поворотної фінансової допомоги, отже, порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення на його користь з відповідача вказаної заборгованості.

За таких обставин, заявлені у справі позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю ЄФТ ПЛЮС , м.Київ до товариства з обмеженою відповідальністю АРТОС , с. Гать Берегівського району про стягнення суми 161 710,01 грн. за Договором №2 безпроцентної термінової позики на поворотній основі від 31 серпня 2018 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 145, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст.232, 233, 237, 238, 239, 240 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю АРТОС (90231,Закарпатська обл., Берегівський район, село Гать, вулиця Головна, будинок 63,Б, код ЄДРПОУ 31076813) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ЄФТ ПЛЮС (04119, м.Київ, Шевченківський район вулиця Зоологічна буд. 4 А оф. 139, код ЄДРПОУ 39167174) суму 161 710,01 грн. (сто шістдесят одна тисяча сімсот десять гривень 01 коп.) в т. ч. 148 847,25 грн. суми основного боргу, 6 055,84 грн. три відсотки річних та 6 807,01 грн. інфляційних втрат, а також суму 2 425,65 грн. (дві тисячі чотириста двадцять п`ять гривень 65 коп.) - у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 25.08.2020

Суддя О.Ф. Ремецькі