Рішення

від 17.08.2020 по справі 910/6988/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2020Справа № 910/6988/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК-2016"

про стягнення 102 798, 61 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю БК-2016 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 102 798, 61 грн, з яких: 71 773, 89 грн. - основний борг, 12 569, 56 грн - пеня, 2 419, 05 грн - 3 % річних, 1 681, 53 грн - інфляційні втрати та 14 354, 58 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки товару № 1226 від 05.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 позовну заяву Акціонерного товариства Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської - залишено без руху. Встановлено Акціонерному товариству Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської строк для усунення недоліків позовної заяви.

11.06.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Акціонерного товариства Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв`язку - 03.06.2020).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.06.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03148, м. Київ, вул. Героїв Космосу, буд. 4, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою: адресат відсутній за вказаною адресою .

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.06.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2019 між Акціонерним товариством Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК-2016" (далі - покупець) укладено договір № 1226 поставки товару, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю замовлений товар (бетон, бетонні і залізобетонні вироби та конструкції, інший товар відповідно до прайс-листа постачальника (далі- товар) на об`єкт: Реконструкція та забудова території в межах будинків № 91 та № 93 на вул. Червоноармійська, № 22 на вул. Предславинській, № 11-А літ. Б на вул. Ульянових, № 7/20 на вул. Предславинській у Печерському районі м. Києва . Попередньо погоджене сторонами місце в`їзду з вул. Велика Васильківська, між будинками 95-91 в залежності від виробничої необхідності замовника має право змінювати місце в`їзду на будівельний майданчик проінформувавши про це постачальника в розумні строки, а саме протягом 5 (п`яти) днів з моменту узгодження , а покупець зобов`язується своєчасно прийняти замовлений товар та здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.2. договору, загальна кількість товару остаточно визначається по фактично прийнятій кількості, згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних.

Згідно п. 3.1. договору, загальна сума цього договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних постачальника.

Пунктом 7.7. договору передбачено, що покупець зобов`язаний здійснити попередню оплату на розрахунковий рахунок постачальника за кожну партію товару, що постачається протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури постачальником.

За умовами п. 7.11 договору, в порядку виключення, постачальник має право надати покупцю відстрочку оплати за товар на термін до 5 банківських днів. Покупець зобов`язаний оплатити отриманий товар протягом 5 банківських днів з моменту його поставки, згідно умов розділу 5 та 6.1. даного договору.

Відповідно до п. 8.2. договору, за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно п. 8.4. договору, у разі порушення покупцем строку платежу, встановленого п. 7.11 цього договору, більше ніж на 5 банківських днів покупець зобов`язаний, сплатити крім пені, штраф у розмірі 20 % від суми простроченого платежу.

Сторони дійшли згоди, щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановлених розділом 8 цього договору , припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання повинне було бути виконане (п. 8.5. договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору, жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 10.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 90 115, 33 грн., що підтверджується накладними №1/18979 від 05.03.2019 на суму 21 190, 14 грн, № 1/17653 від 09.03.2019 на суму 20 191, 09 грн, № 1/18594 від 15.03.2019 на суму 22 514, 94 грн, № 1/20033 від 20.03.2019 на суму 19 892, 56 грн. № 1/20486 від 21.03.2019 на суму 6 326, 60 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, а також актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.03.2019 по 31.03.2019.

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 18 342, 44 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3542 від 22.03.2019, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "БК-2016" утворилась заборгованість у розмірі 71 772, 89 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 71 772, 89 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 12 569, 56 грн - пені за період з 14.03.2019 по 28.09.2019, 2 419, 05 грн - 3 % річних за період з 14.03.2019 по 05.05.2020, 1 681, 53 грн - інфляційних втрат за період з 14.03.2019 по 05.05.2020 та 14 354, 58 грн - штрафу відповідно до п. 8.4. договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки товару № 1226 від 05.03.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 90 115, 33 грн., що підтверджується накладними №1/18979 від 05.03.2019 на суму 21 190, 14 грн, № 1/17653 від 09.03.2019 на суму 20 191, 09 грн, № 1/18594 від 15.03.2019 на суму 22 514, 94 грн, № 1/20033 від 20.03.2019 на суму 19 892, 56 грн. № 1/20486 від 21.03.2019 на суму 6 326, 60 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін.

Однак, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 18 342, 44 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3542 від 22.03.2019, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "БК-2016" утворилась заборгованість у розмірі 71 772, 89 грн.

Згідно п. 7.11 договору, в порядку виключення, постачальник має право надати покупцю відстрочку оплати за товар на термін до 5 банківських днів. Покупець зобов`язаний оплатити отриманий товар протягом 5 банківських днів з моменту його поставки, згідно умов розділу 5 та 6.1. даного договору.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи п. 7.11. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату поставленого товару протягом 5 банківських днів з моменту його поставки, тож:

- за накладною №1/18979 від 05.03.2019 строк оплати настав 13.03.2019 та, починаючи з 14.03.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за накладною № 1/17653 від 09.03.2019 строк оплати настав 15.03.2019 та, починаючи з 16.03.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за накладною № 1/18594 від 15.03.2019 строк оплати настав 22.03.2019 та, починаючи з 23.03.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за накладною № 1/20033 від 20.03.2019 строк оплати настав 27.03.2019 та, починаючи з 28.03.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за накладною № 1/20486 від 21.03.2019 строк оплати настав 28.03.2019 та, починаючи з 29.03.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки товару № 1226 від 05.03.2019 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 71 773, 89 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 12 569, 56 грн - пені за період з 14.03.2019 по 28.09.2019, 2 419, 05 грн - 3 % річних за період з 14.03.2019 по 05.05.2020, 1 681, 53 грн - інфляційних втрат за період з 14.03.2019 по 05.05.2020 та 14 354, 58 грн - штрафу відповідно до п. 8.4. договору.

Відповідно до п. 8.2. договору, за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 569, 56 грн - пені за період з 14.03.2019 по 28.09.2019.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 354, 58 грн - штрафу у розмірі 20 % від суми простроченого платежу, суд відзначає наступне.

Згідно п. 8.4. договору, у разі порушення покупцем строку платежу, встановленого п. 7.11 цього договору, більше ніж на 5 банківських днів покупець зобов`язаний, сплатити крім пені, штраф у розмірі 20 % від суми простроченого платежу.

Так, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 8.4. договору, та встановлено, що сума нарахована вірно відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 14 354, 58 грн - штрафу у розмірі 20 % від суми простроченого платежу.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 419, 05 грн - 3 % річних за період з 14.03.2019 по 05.05.2020, 1 681, 53 грн - інфляційних втрат за період з 14.03.2019 по 05.05.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що в останніх допущені помилки у визначенні розміру нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 2 228, 86 грн яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 14.03.2020 по 05.05.2020 та сума інфляційних втрат у розмірі 1 586, 23 грн за загальний період з 14.03.2019 по 05.05.2020, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК-2016" (вул. Героїв Космосу, буд. 4, м. Київ, 03148, ідентифікаційний код - 40672050) на користь Акціонерного товариства Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської (вул. Будіндустрії, буд. 7, м. Київ, 01013, ідентифікаційний код - 05523398) 71 773 (сімдесят одну тисячу сімсот сімдесят три) грн 89 коп. - заборгованості, 12 569 (дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 56 коп. - пені, 2 228 (дві тисячі двісті двадцять вісім) грн 86 коп. - 3 % річних, 1 586 (одну тисячу п`ятсот вісімдесят шість) грн 23 коп. - інфляційних втрат, 14 354 (чотирнадцять тисяч триста п`ятдесят чотири) грн 58 коп. - штрафу та 2 096 (дві тисячі дев`яносто шість) грн 16 коп. - судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков