Рішення

від 12.08.2020 по справі 911/681/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2020 р. Справа № 911/681/20

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Компанія "Ельба", Київська область, м. Васильків

до Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод", Київська область, Сквирський район, с. Тхорівка

про стягнення 1150292,74 грн.

за участю секретаря судового засідання Рябоконь О.О.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство Компанія "Ельба" (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" (відповідач) про стягнення 1150292,74 грн., з яких: 207414,17 грн. 3 % річних; 584394,82 грн. інфляційних втрат; 358483,75 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.03.2020 р. позовну заяву Публічного акціонерного товариства Компанія "Ельба" від 13.03.2020 р. № 20-03/28-09 до Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" про стягнення 1150292,74 грн. залишено без руху та запропоновано позивачу в строк до десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки шляхом надання суду документів, на підтвердження дотримання вимог статей 164, 172 ГПК України.

15.04.2020 р. на поштову адресу суду від позивача надійшло клопотання про виправлення недоліків.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.04.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 13.05.2020 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.05.2020 р. відкладено підготовче засідання на 17.06.2020 р.

17.06.2020 р. на офіційну електронну адресу суду від гр. ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.06.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 15.07.2020 р.

Ухвалою суду від 15.07.2020 р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 12.08.2020 р.

В судове засідання з`явився лише представник позивача, уповноважений представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час розгляду даної справи по суті був повідомлений належним чином.

Крім того, відповідачем у встановлений судом строк не подано відзив на позов.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, та не подання ним відзиву на позовну заяву не перешкоджає розгляду справи по суті, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

01.08.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанією "Ельба" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство Компанія "Ельба") (продавець) та Державним підприємством "Тхорівський спиртовий завод" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 01-08/08, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується поставляти і передавати у власність покупцю товар: концентрат мийний засіб з температурою замерзання -120 градусів по Цельсію, миючий засіб "Лоск-К", омивач скла Арктика МВ-8 (5л), а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату. Найменування, одиниці виміру, загальна вартість партії товару, що підлягають поставці за цим договором зазначаються у відповідності до рахунку-фактури, видаткових та податкових накладних, специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 3.3 договору датою поставки вважається дата, зазначена в товарно-транспортній накладній.

У відповідності з п. 3.4 договору розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в безготівковому порядку шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що передача-прийомка товару по кількості та якості здійснюється повноважними представниками сторін. Перехід права власності на товар від продавця до покупця переходить з моменту прийомки товару повноважними представниками.

Товариством з обмеженою відповідальністю Компанією "Ельба" було поставлено Державному підприємству "Тхорівський спиртовий завод" товар на суму 6925354,32 грн., що підтверджується видатковими накладними № ЕЛ-0001504 від 14.08.2008 р. на суму 231200,11 грн., № ЕЛ-0001541 від 20.08.2008 р. на суму 293440,15 грн., № ЕЛ-0001549 від 21.08.2008 р. на суму 273380,13 грн., № ЕЛ-0001953 від 03.11.2008 р. на суму 170000,16 грн., № ЕЛ-0002229 від 24.11.2008 р. на суму 126000,00 грн., № ЕЛ-0002231 від 24.11.2008 р. на суму 127470,00 грн., № ЕЛ-0002320 від 26.11.2008 р. на суму 252000,00 грн., № ЕЛ-0002331 від 28.11.2008 р. на суму 127260,00 грн., № ЕЛ-0002391 від 02.12.2008 р. на суму 378630,00 грн., № ЕЛ-0000318 від 21.01.2009 р. на суму 82956,05 грн., № ЕЛ-0001509 від 26.03.2009 р. на суму 413232,86 грн., № ЕЛ-0001510 від 26.03.2009 р. на суму 5952,00 грн., № ЕЛ-0005836 від 01.10.2009 р. на суму 229321,25 грн., № ЕЛ-0005959 від 09.10.2009 р. на суму 328256,41 грн., № ЕЛ-0005951 від 12.10.2009 р. на суму 292334,62 грн., № ЕЛ-0006396 від 02.11.2009 р. на суму 280000,00 грн., № ЕЛ-0006647 від 12.11.2009 р. на суму 1200600,00 грн., № ЕЛ-0007006 від 01.12.2009 р. на суму 360180,00 грн., № ЕЛ-0007117 від 02.12.2009 р. на суму 500000,00 грн., № ЕЛ-0007033 від 03.12.2009 р. на суму 600000,00 грн., № ЕЛ-0000013 від 04.01.2010 р. на суму 533999,70 грн., № ЕЛ-0003152 від 01.08.2010 р. на суму 119160,00 грн., копії яких долучено до матеріалів справи (оригінали оглянуті судом).

Відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений товар в сумі 4031001,46 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку ПАТ Компанії "Ельба", копії яких долучені до матеріалів справи.

У зв`язку з неналежним виконанням ДП "Тхорівський спиртовий завод" своїх зобов`язань за договором, у останнього виникла заборгованість перед ПАТ Компанії "Ельба" на суму 2255654,56 грн.

Вищенаведені обставини встановлені господарським судом Київської області під час розгляду справи № 20/028-12 за позовом ПАТ Компанії "Ельба" до ДП "Тхорівський спиртовий завод" про стягнення 2255654,56 грн. За результатами зазначеного позову судом 22.05.2012 р. ухвалено рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 2255654,56 грн. основного боргу та 45113,10 грн. судового збору.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Посилаючись на те, що вищевказане судове рішення не виконано позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 207414,17 грн. 3% річних, 584394,82 грн. інфляційних втрат, 358483,75 грн. пені, нарахованих на суму 2300767,00 грн. (тобто на основний борг за договором купівлі-продажу від 01.08.2008 р. № 01-08/08 та судовий збір, стягнуті рішенням господарського суду Київської області від 22.05.2012 р. у справі № 20/028-12).

Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та вірогідних в розумінні положень статті 76-79 ГПК України доказів виконання вищевказаного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вказаного правового висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18.

Разом з тим, враховуючи правову природу виникнення зобов`язання щодо відшкодування судових витрат, судовий збір у розмірі 45113,10 грн., стягнутий рішенням господарського суду Київської області від 22.05.2012 р. у справі № 20/028-12 не можна вважати боргом, водночас, положеннями ст. 625 ЦК України визначено обов`язок боржника на вимогу кредитора здійснити сплату саме боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Таким чином, позивач помилково дійшов висновку щодо можливості нарахування на суму судового збору у розмірі 45113,10 грн., стягнутого рішенням господарського суду Київської області від 22.05.2012 р. у справі № 20/028-12 інфляційних втрат та 3% річних.

Разом з тим, відповідач порушив грошове зобов`язання на суму 2255654,56 грн. (основний борг за договором купівлі-продажу від 01.08.2008 р. № 01-08/08), що підтверджено рішенням господарського суду Київської області від 22.05.2012 р. у справі № 20/028-12, яким стягнуто вказаний борг з відповідача на користь позивача та яке є невиконаним станом на сьогодні, що не спростовано відповідачем, а отже у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем невірно здійснено розрахунок, однак сума інфляційних витрат за заявлений позивачем період (з 04.03.2017 р. по 04.03.2020 р.), нарахованих судом на суму боргу - 2255654,56 грн., є більшою від заявленої до стягнення позивачем, а отже виходячи з положень статті 14 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність розгляду спору в даній частині в межах заявлених позивачем вимог.

Крім того, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача 3 % річних, судом встановлено, що позивачем в цій частині розрахунок також здійснено не вірно, а згідно з розрахунком суду 3% річних за заявлений позивачем період (з 04.03.2017 р. по 04.03.2020 р.), нарахованих судом на суму боргу - 2255654,56 грн., становить 203347,28 грн.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням того, що законодавством не передбачено можливість нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму судового збору, стягнутого рішенням суду, як за прострочення грошового зобов`язання, виходячи із здійсненого судом розрахунку заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період (з 04.03.2017 р. по 04.03.2020 р.), з урахуванням положень ст. 14 ГПК України, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 584394,82 грн. інфляційних втрат та 203347,28 грн. 3% річних, нарахованих, відповідно, на суму боргу - 2255654,56 грн.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення з відповідача 358483,75 грн. пені, з посиланням на положення частини другої статті 343 ГК України, якими, на переконання позивача, встановлено законом розмір неустойки, що, в свою чергу, має бути застосований не залежно від того, чи передбачено таку відповідальність договором, суд зазначає таке:

Відповідно до статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , частиною другою статті 36 Закону України Про телекомунікації .

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (постанова Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі N 904/4156/18).

Таким чином, частина друга статті 343 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Слід також зазначити, що відповідно до положень частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Поряд із зазначеним, позивачем нараховано пеню за період з 04.08.2019 р. по 04.03.2020 р. на суму 2300767,00 грн. (тобто на основний борг за договором купівлі-продажу від 01.08.2008 р. № 01-08/08 та судовий збір, стягнуті рішенням господарського суду Київської області від 22.05.2012 р. у справі № 20/028-12).

По-перше, не здійснення відшкодування судових витрат у справі № 20/028-12, стягнутих рішенням суду, не є порушенням правил здійснення господарської діяльності, невиконанням або неналежним виконанням господарського зобов`язання, а відповідно до положень частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

По-друге, матеріали справи не містять договору купівлі-продажу від 01.08.2008 р. № 01-08/08, умовами б якого було врегульовано відповідальність за прострочення грошового зобов`язання у вигляді сплати пені, що унеможливлює здійснення перевірки наявності узгодження між сторонами договору іншого строку нарахування пені, а ніж визначений положеннями статті 232 ГК України.

Виходячи з вищенаведеного, судом встановлено, що позивачем не доведено наявність підстав для застосування в даному випадку господарської санкції у вигляді грошової суми (пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору, судом встановлено, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Компанія "Ельба" до Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" підлягають задоволенню лише в частині стягнення 584394,82 грн. інфляційних втрат та 203347,28 грн. 3% річних, а в іншій частині - відхиленню.

За таких обставин, з урахуванням часткового задоволення позову, суд дійшов висновку, що витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, мають бути покладені судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам, отже, враховуючи, що за подання позовної заяви позивач, з урахуванням положень Закону України Про судовий збір , мав сплатити 17254,39 грн. судового збору, на відповідача має бути покладено судові витрати в сумі 11816,13 грн.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача 30000,00 грн. витрат на правничу допомогу, суд відмовляє в задоволенні даної вимоги, з огляду на таке:

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 зазначеного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, за змістом наведеної норми можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг адвоката (у розумінні положень статей 1, 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 06.04.2020 р. № 910/4783/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, наголошено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, підпунктах 34 - 36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Поряд із зазначеним, судом встановлено, що позивачем не долучено до матеріалів справи, ані договору про надання правничої допомоги, ані жодних інших доказів, які б підтверджували здійснення відповідних витрат, у зв`язку з чим, у суду відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн., про які заявлено позивачем.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод" (09050, Київська область, Сквирський район, с. Тхорівка, вул. Сквирська, 42; код ЄДРПОУ 00374947) на користь Публічного акціонерного товариства Компанія "Ельба" (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська, 22; код ЄДРПОУ 31826636) 584394 (п`ятсот вісімдесят чотири тисячі триста дев`яносто чотири) гривні 82 копійки інфляційних втрат, 203347 (двісті три тисячі триста сорок сім) гривень 28 копійок 3% річних та 11816 (одинадцять тисяч вісімсот шістнадцять) гривень 13 копійок судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 25.08.2020 р.

Суддя А.В. Лопатін