Рішення

від 25.08.2020 по справі 911/611/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2020 р. м. Київ

Справа № 911/611/20

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУД ВІН ХХІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "ПРАВДАТУТ" про стягнення 67 549,98грн, без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГУД ВІН ХХІ" (далі - ТОВ "ГУД ВІН ХХІ") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство "ПРАВДАТУТ" (далі - ТОВ "Інформаційне агентство "ПРАВДАТУТ") про стягнення 67 549,98грн, що складається з: 55000,00грн - основний борг; 3 015,19грн - 3% річних за період з 18.09.2018 по 10.12.2019; 9534,79грн - втрати від інфляції за період з 01.10.2018 по 30.11.2019.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі - продажу №1209/15мп від 12.09.2018 щодо оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.1-6).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.03.2020 судом відкрито провадження у справі, вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (а.с.53-54).

Копія вказаної ухвали суду отримана позивачем 07.04.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103272745688 (а.с.57).

Відповідачу копія такої ухвали направлена 26.03.2020 поштовим відправленням №0103272745670 за адресою, вказаною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006458851 станом на 13.03.2020 (а.с.31-33). Однак, вказане поштове відправлення повернуто суду з довідкою відділення зв`язку, у якій причиною повернення вказано: адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.63).

Повторно копія такої ухвала направлена відповідачу 20.05.2020 за адресою, вказаною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006654411 станом на 19.05.2020 (а.с.67-69) та яка є тотожною адресі відповідача, що вказана у витягу №1006458851 станом на 13.03.2020, поштовим відправленням №0103272974067. Разом з тим, відповідне поштове відправлення також повернуто з довідкою відділення зв`язку, у якій причиною повернення зазначено: за адресою не знаходиться (а.с.71).

В силу п.5 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду, за змістом п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

Отже, відповідна ухвала вважається врученою з дня проставлення відмітки про відсутність за адресою місцезнаходження відповідача, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відзив на позов до закінчення строку, встановленого ст.251 ГПК України для подання відзиву, з урахуванням його продовження відповідно до п.4 Прикінцевих положень ГПК України в редакції Закону України від 30.03.2020 N 540-IX та закінчення через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 №731-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) , як визначено п.2 його Прикінцевих та перехідних положень, не надійшов.

Дослідивши зібрані у справі документи і матеріали, суд встановив наступні обставини.

12.09.2018 між ТОВ "ГУД ВІН ХХІ" (продавець) та ТОВ "Інформаційне агентство "Правдатут" (покупець) укладено договір №1209/05мп купівлі-продажу (а.с.17-19, далі - договір), за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця блоки віконні із ПВХ (товар), а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору, загальна вартість договору складається з сум усіх специфікацій до вказаного договору, а ціна за одиницю товару зазначається у специфікації (п.2.2 договору).

Згідно п. 2.3 договору оплата за договором здійснюється в порядку передплати в розмірі 100% вартості товару, зазначеній у відповідній специфікації, протягом 3 банківських (робочих) днів з моменту виставлення рахунку на оплату.

За згодою сторін для партії товару може бути передбачений інший порядок і строки оплати, що буде відображено у відповідній специфікації. При цьому, умови, зазначені у специфікації, матимуть пріоритет перед умовами вказаного пункту договору (п.2.3 договору).

Датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (п.2.5 договору).

Як визначено п. 3.4 договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту приймання товару в місці поставки. Товар вважається прийнятим за кількістю відповідно до кількості, зазначеної у відповідній видатковій накладній, а датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної уповноваженою особою покупця (п.п.3.6, 3.7 договору).

Вказаний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.8.1 договору).

Крім того, 12.09.2018 сторонами у специфікації №1 до вищевказаного договору погоджено поставку товару загальною вартістю 259 436,00грн з ПДВ, визначено строк поставки такого товару - 25 робочих днів з моменту 100% передплати за товар, а також місце його поставки. Вказана специфікація не містить умов про інший порядок розрахунків, ніж передбачений сторонами у договорі (а.с.20).

На оплату товару позивачем виставлено рахунок №5533 від 12.09.2018 (а.с.23).

19.09.2018 позивачем поставлено відповідачу товар за відповідним договором на загальну суму 259 436,00грн, що підтверджується видатковою накладною №1909/021 від 19.09.2018 (а.с.21).

Переданий за вищевказаною накладною товар частково оплачений відповідачем, про що свідчать виписки з рахунку позивача (а.с.24-25). При цьому, в графі призначення платежу відповідачем вказано, що такий товар оплачується саме згідно рахунку №5533 від 12.09.2018.

Так, як вбачається з банківської виписки, на рахунок позивача від відповідача надійшли в рахунок оплати товару грошові кошти у розмірі: 12.09.2018 - 35 000,00грн, 25.09.2018 - 35 000,00грн, 01.11.2018 - 40 000,00грн, 26.11.2018 - 30 000,00грн, 06.12.2018 - 29 436,00грн, 22.12.2018 - 15 000,00грн, 15.02.2019 - 10 000,00грн, 29.03.2019 - 5 000,00грн, 22.07.2019 - 5 000,00грн.

Борг за поставлений товар становить 55 000,00грн, про що вказує у поданій заяві позивач.

Враховуючи, що повний розрахунок за отриманий товар відповідач не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Предметом спору в даній справі є наявність у відповідача обов`язку розрахуватись за поставлений товар, а також застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством за порушення виконання грошового зобов`язання.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами змінено загальне правило, визначене відповідною нормою, та узгоджено, що оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку, якщо інше не узгоджено сторонами у специфікації (п. 2.3 договору).

При цьому, як визначено сторонами в п. 5.2 договору, у випадку порушення строку перерахування передплати, строки поставки товару переноситься пропорційно строку затримки платежу.

Проте, фактично вбачається, що сторони виконували взаємні зобов`язання за договором без дотримання встановленого ними у договорі порядку. Так, фактично позивач передав товару до виконання відповідачем зобов`язання з його попередньої оплати у розмірі 100%. Разом з тим, такі дії не є порушенням, оскільки договір не забороняє виконання зобов`язань достроково, а лише передбачає можливість продавця не виконувати зобов`язання з поставки до моменту оплати товару, що є його правом.

Так, в силу ст.531 ГПК України, боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Отже, передача товару до виконання відповідачем зобов`язання з його попередньої оплати у повному обсязі свідчить про досягнення сторонами згоди щодо зміни порядку виконання взаємних зобов`язань за договором без дотримання письмової форми внесення змін до договору, який укладено у письмовій формі, що не тягне за собою недійсність у даному випадку.

Відповідач у справі не надав доказів оплати товару на суму 55 000,00грн, хоча строк його оплати сплив.

При цьому, докази часткової оплати відповідачем поставленого товару, зокрема, призначення платежу, вказане ним у відповідних платіжних документах, свідчить про отримання ним рахунку від 12.09.2018 №5533, що виставлений позивачем.

Таким чином, відповідач мав оплатити товар до 17.09.2018 включно (12.09.2018+3банківських дні), у зв`язку з чим з 18.09.2018 зобов`язання з оплати такого товару є простроченими.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати переданого товару, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Так, ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 55 000,00грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляцій та 3% річних.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції та процентів, суд не може погодитись з тим, що такий розрахунок здійснено правильно.

Так, позивач здійснює розрахунок таких вимог, включаючи до періоду нарахування втрат від інфляції та процентів, дні, у які кошти надійшли на його рахунок, внаслідок чого втрати від інфляції та проценти нараховані на борг без врахування оплати у відповідний день (борг позивачем зменшується лише наступного дня після надходження коштів на рахунок, хоча за п.2.5 укладеного сторонами договору, датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця). Отже, у відповідні дні борг дорівнює меншій сумі, аніж зазначено позивачем у розрахунку.

За розрахунком суду розмір 3% річних за заявлений позивачем період - з 18.09.2018 по 10.12.2019 складає 3001,27грн, а саме з:

- 18.09.2018 по 24.09.2018 (25.09.2018 від відповідача на рахунок позивача надійшла часткова оплата у розмірі 35 000,00грн) на борг у розмірі 224 436,00грн (з урахуванням оплати 12.09.2018 на суму 35 000,00грн) - 129,13грн;

- 25.09.2018 по 31.10.2018 на борг у розмірі 189 436,00грн - 576,09грн;

- 01.11.2018 по 25.11.2018 на борг у розмірі 149 436,00грн - 307,06грн;

- 26.11.2018 по 05.12.2018 на борг у розмірі 119 436,00грн - 98,17грн;

- 06.12.2018 по 21.12.2018 на борг у розмірі 90 000,00грн - 118,36грн;

- 22.12.2018 по 14.02.2019 на борг у розмірі 75 000,00грн - 339,04грн;

- 15.02.2019 по 28.03.2019 на борг у розмірі 65 000,00грн - 224,38грн;

- 29.03.2019 по 21.07.2019 на борг у розмірі 60 000,00грн - 567,12грн;

- 22.07.2019 по 10.12.2019 на борг у розмірі 55 000,00грн - 641,92грн.

Отже, заявлені вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню у відповідному розмірі - 3001,27грн; у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 13,92 -3% річних суд відмовляє.

Розмір втрат від інфляції за заявлений позивачем у розрахунку період - з 01.10.2018 по 30.11.2019 (фактично нараховано) становить 8 711,17грн, а саме з:

- 01.10.2018 (заявлено у розрахунку) по 31.10.2018 на борг у розмірі 189 436,00грн - 3220,41грн;

- 01.11.2018 по 25.11.2018 на борг у розмірі 149 436,00грн - 2092,10грн;

- 26.11.2018 по 05.12.2018 на борг у розмірі 119 436,00грн нарахування не здійснюється;

- 26.11.2018 по 21.12.2018 на борг у розмірі 90 000,00грн -720,00грн;

- 22.12.2018 по 14.02.2019 на борг у розмірі 75 000,00грн - 750,00грн;

- 15.02.2019 по 28.03.2019 на борг у розмірі 65 000,00грн - 912,92грн;

- 29.03.2019 по 21.07.2019 на борг у розмірі 60 000,00грн - 354,76грн;

- 22.07.2019 по 30.11.2019 (заявлено у розрахунку) на борг у розмірі 55 000,00грн - 660,98грн.

Враховуючи зазначене, заявлені вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню у вказаному розмірі - 8711,17грн; у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 823,62грн втрат від інфляції суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача - пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 2 075,93грн.

Крім того, позивачем заявлено в попередньому (орієнтованому) розрахунку судових витрат про відшкодування йому за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00грн.

В обґрунтування понесення таких витрат, позивачем надано договір про надання правничої допомоги адвоката б/н від 05.03.2020, укладений між позивачем (клієнт) та адвокатом Валєєвою М.В. (виконавець) (а.с.14-15).

Відповідно до такого договору виконавець зобов`язується надати правничу допомогу клієнтові щодо представництва його інтересів у Господарському суді Київської області з питань виконання договору купівлі-продажу №12009/05мп від 12.09.2018, укладеного між позивачем та відповідачем у даній справі.

Згідно п. 2.1 договору, правнича допомога надається клієнту шляхом: юридичного аналізу правовідносин, які є предметом доручення згідно із п. 1.1 вказаного договору; усного та письмового консультування з правових питань, що стосується доручення за вказаним договором; складання позовної заяви та звернення до суду за захистом прав клієнта у правовідносинах, що є предметом доручення за вказаним договором; складання проектів інших процесуальних документів, необхідних для виконання доручення клієнта, зазначеного у п. 1.1 договору; представництва інтересів клієнта у Господарському суді Київської області; вчинення будь-яких інших дій, передбачених ст. 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , необхідних для якісного виконання доручень клієнта, зазначених в п. 1.1 договору.

За надання правничої допомоги за вказаним договором клієнт виплачує виконавцеві гонорар у розмірі 6 000,00грн (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору, клієнт здійснює оплату за вказаним договором в день його підписання; факт оплати підтверджується касовим ордером, що видається виконавцем.

Зазначений договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п.п.6.2, 6.3 договору).

На підтвердження здійснення розрахунку за правничу допомогу до поданої позовної заяви долучено квитанцію до прибуткового касового ордеру №3 від 06.03.2020, яка підтверджує прийняття адвокатом Валєєвою М.В. від позивача 6 000,00грн в рахунок оплати витрат на професійну правничу допомогу (а.с.16). Також, до матеріалів справи долучено ордер серії ЛГ №020025 від 06.03.2020 (а.с.12) та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №844 від 15.03.2007 (а.с.13).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що визначено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.1 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як визначено ч.2 ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина 3 вказаної норми вказує, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 такої норми, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГП України, в силу ч.5 такої норми, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що встановлено ч.6 такої норми.

Порядок розподілу судових витрат (окрім судового збору) визначено ч.4 ст.129 ГПК України, відповідно до якої, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, ч.5 ст.129 ГПК України унормовано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 6 ст.129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Як визначено ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В силу ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи ) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони . При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу .

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

В силу ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Користуючись визначеними ч.5 ст.129 ГПК України критеріями, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000грн заявлені відповідачем до стягнення з позивача підлягають покладенню на позивача лише в частині, а саме відповідачу за рахунок позивача підлягає відшкодуванню 3000грн.

Так, при зверненні до суду та під час розгляду даної справи, позивачем, в порушення вимог ч.3 ст.126 ГПК України, на надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги , а сам договір містить загальний опис послуг, що можуть надаватись в рамках договору.

Не зважаючи на вказане, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт складання позовної заяви та звернення адвоката до суду з відповідним позовом, а також складання заяви щодо усунення недоліків позовної заяви. Для складання позовної заяви безумовно мав бути проведений юридичний аналіз правовідносин та консультування. Доказів вчинення інших дій на виконання відповідного договору про надання правничої допомоги адвоката від 05.03.2020 або понесення витрат не надано.

Також, суд не вважає обґрунтованими та пропорційними до предмету спору витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі - 6000грн.

З урахуванням предмета спору, обсягу зібраних доказів, розгляду справи за правилами спрощеного провадження без проведення судових засідань, складання лише однієї заяви по суті - позову, необхідного часу для їх складання, дійсного необхідного обсягу правничої допомоги та підтвердженого доказами фактичного обсягу правничої допомоги, поведінки сторін, значення справи для сторін, ціну позову та задоволення вимог лише в частині, суд вважає обґрунтованим покласти на відповідача витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3000грн.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність : гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і у суду не має повноважень визначати розмір такого гонорару.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Отже, суд вважає правильним покласти витрати позивача на професійну правничу допомогу в іншій частині (3000грн) на таку особу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство ПРАВДАТУТ (08132, Київська обл., Києво - Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Ломоносова, буд. 26, кв. 3; ідентифікаційний код 39235296) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУД ВІН ХХІ" (62495, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Васищеве, вул. Овочева, буд. 1А; ідентифікаційний код 34016825) 55 000грн основного боргу, 3001,27грн - 3% річних, 8711,17грн втрат від інфляції, 2075,93грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором, а також 3000,00грн в рахунок часткового відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги.

3. В частині стягнення 13,92 -3% річних, 823,62грн втрат від інфляції у задоволенні позову відмовити.

4. Покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю ГУД ВІН ХХІ частину його витрат на професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 3000грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом строку, встановленого ст.256 ГПК України, та відповідно до порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова