Ухвала

від 26.08.2020 по справі 903/346/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

26 серпня 2020 року Справа № 903/346/20 за позовом Селянсько-фермерського господарства "Руслана", с. Воля Любительська, Ковельський р-н., Волинська обл.

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, м.Луцьк

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Легерко В.Б.

Представники:

від позивача: Себистиянович Р.М. - керівник

від відповідача: Ковальчук О.В., довіреність від 27.12.2019 №0-3-0.6-118/62-19

встановив: 21.05.2020 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Селянсько-фермерського господарства "Руслана" до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі сільськогосподарського призначення державної власності площею 40 га.

Позовна заява обґрунтована безпідставною відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки.

Ухвалою суду від 25.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 24.06.2020 об 11:00. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Ухвалу суду від 25.05.2020 позивач отримав 05.06.2020, відповідач - 28.05.2020.

Відповідач у відзиві від 12.06.2020 №9-3-0.6-3979/2-20 позовні вимоги заперечує, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Наданий державний акт, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою серії ВЛ №0060, втратив свою чинність після смерті громадянина Себистияновича М.П. ГУ правомірно не надано позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі сільськогосподарського призначення державної власності у зв`язку з відсутністю в позивача правовстановлюючих документів на землю, що необхідні для надання такого дозволу.

Позивач у позовній заяві про часткову зміну позовних вимог просить визнати право постійного користування земельними ділянками площею 40 га згідно державного акту про право постійного користування земельними ділянками серії ВЛ №0060, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування №1 за СФГ "Руслана", засновником якого є ОСОБА_3.; скасувати наказ від 09.12.2019 та зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Волинській області надати дозвіл на виготовлення документації із землеутрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, на місцевості сільськогосподарського призначення державної власності площею 40 га, яка перебуває у користуванні СФГ "Руслана" згідно державного акту на право постійного користування серії ВЛ №0060, що розташована за межами населених пунктів Любитівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Позивач клопотанням від 24.06.2020 подав нотаріально засвідчену заяву свідка ОСОБА_1 .

У відповіді від 30.06.2020 на відзив позивач зазначає, що всі площі земельних ділянок, зазначених в державному акті на право постійного користування, ОСОБА_2 надані для ведення селянського фермерського господарства, що є підставою вважати, що спірні земельні ділянки надавались в постійне користування фактично СФГ "Руслана", а не фізичній особі ОСОБА_2 . Внесення змін до державного акту про право постійного користування земельною ділянкою при зміні голови СФГ Земельним кодексом України не передбачено. Право постійного землекористування є безстроковим. Державний акт на право постійного користування землею, виданий на ім`я засновника, є тим документом, який закріплює речове право СФГ на використання земельної ділянки відповідно до чинного законодавства, що діяло на момент виникнення речового права.

У запереченнях від 03.07.2020 №27-3-0.6-4578/2-20 відповідач зазначає, що позивачем не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Підстави спадкування права постійного користування земельною ділянкою ст. 1225 ЦК України не містить. Оскільки державний акт видано саме на право постійного користування землею, то доводи позивача щодо права довічного успадкованого володіння не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

У відповіді від 13.07.2020 на відзив позивач позовні вимоги підтримує, зазначає про розгляд Великою Палатою Верховного Суду аналогічного спору в межах справи №922/989/18.

У відзиві від 15.07.2020 відповідач зазначає, що СФГ "Руслана" не звільняє як юридичну особу - позивача у даній справі від вчинення дій по належному оформленню права землекористування.

Під час підготовки справи до розгляду з`ясовано, що ухвалою Верховного суду від 19.11.2019 справу №922/989/18 за позовом Селянського (фермерського) господарства "Берізка" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Передаючи справу №922/989/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вбачає виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду і яка полягає у необхідності забезпечення єдності судової практики у вирішені питання про визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім`я засновника фермерського господарства - юридичної особи. За висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 587/260/17, від 17.10.2018 у справі № 376/2038/14-ц, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю засновника СФГ, на ім`я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою. Разом з тим позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, дозволяє дійти висновку, що у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача і обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду ухвалами суду від 04.12.2019, 12.05.2020 прийняла до розгляду справу №922/989/18, відклала її розгляд на 23.06.2020 о 10:00 год.

Станом на день розгляду даної справи (15.07.2020) в Єдиному державному реєстрі судових рішень результати судового засідання Великої Палати Верховного Суду по справі №922/989/18 не висвітлені.

Ухвалою суду від 15.07.2020 провадження у справі за позовом Селянсько-фермерського господарства "Руслана" до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/989/18 та ухвалення у вказаній справі судового рішення.

СФГ "Руслана" у клопотанні від 12.08.2020 просить призначити розгляд справи у зв`язку з висвітленням в Єдиному державну реєстрі судових рішень повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 №922/989/18.

Судом встановлено, що справа №922/989/18 вирішена Великою Палатою Верховного Суду 23.06.2020, повний текст постанови висвітлений в Єдиному державну реєстрі судових рішень.

14.08.2020 на адресу суду надійшла позовна заява про уточнення позовних вимог та підстав заявленого позову, згідно якої позивач просить визнати право постійного користування земельною ділянкою площею 40 га, яка перебуває у постійному користуванні згідно державного акту про право постійного користування земельною ділянкою серії ВЛ №0060, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування №1 за СФГ "Руслана", засновником якого є ОСОБА_3.; скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 09.12.2019 та зобов`язати ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на виготовлення документації із землеутрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, на місцевості сільськогосподарського призначення державної власності площею 40 га, яка перебуває у користуванні СФГ "Руслана" згідно державного акту на право постійного користування серії ВЛ №0060, що розташована за межами населених пунктів Любитівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Ухвалою суду від 17.08.2020 провадження у справі №903/346/20 поновлено, розгляд справи призначено у підготовчому засіданні 26.08.2020 об 11:00 год.

У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні заяви підтримав.

Представник відповідача уточнені позовні заяви заперечила, оскільки вимога про визнання права постійного користування не заявлялась позивачем при поданні позову до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Згідно п. п. 3.11. та 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

За приписами статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Отже позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

При звернені до суду з позовом від 20.05.2020 позивачем заявлені вимоги:

- визнати протиправними дії ГУ Держгеокадастру у Волинській області та скасувати наказ від 09.12.2019 №3-3169/15-19-СГ щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо становлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 40 га, яка перебуває у користуванні фермерського господарства згідно державного акту на право постійного користування серії ВЛ №0060, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 від 12.12.1994, що розташована за межами населених пунктів Любитівської сільської ради Ковельського району Волинської області;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Волинській області надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 40 га, яка перебуває у користуванні фермерського господарства згідно державного акту на право постійного користування серії ВЛ №0060, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 від 12.12.1994, що розташована за межами населених пунктів Любитівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Вимога про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 40 га, яка перебуває у постійному користуванні згідно державного акту про право постійного користування земельною ділянкою серії ВЛ №0060, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування №1 за СФГ "Руслана", засновником якого є ОСОБА_3., при поданні позовної заяви заявлена не була.

З огляду на те, що позивачем в заявах про уточнення позовної заяви заявлено нову вимогу про визнання права постійного користування, які по своїй суті не є збільшенням (уточненням) позовних вимог, а є новою позовною вимогою, яка грунтується на інших підставах, що свідчить про одночасну зміну предмета і підстави позову, то зазначене суперечить нормам статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для прийняття уточнених позовних заяв СФГ "Руслана".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №911/2139/19 від 03.08.2020.

Згідно ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Керуючись ст.ст. 46, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Уточнені позовні заяви Селянсько-фермерського господарства "Руслана" №б/н від 19.06.2020, №5 від 12.08.2020 з додатками повернути заявнику.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.

Ухвала суду підписана 26.08.2020.

Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя А. М. Кравчук