Постанова

від 26.08.2020 по справі 260/1516/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1516/20 пров. № А/857/7198/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Обрізка І.М.,

розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року (прийняте за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді суддею Рейті С.І.) в адміністративній справі № 260/1516/20 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю ІМС Коннектор Сістемс про стягнення адміністративно-господарської санкції,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2020 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Закарпатське ОВ ФСЗІ) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ІМС Коннектор Сістемс (далі - ТОВ ІМС Коннектор Сістемс , Товариство, відповідач) на користь Держави в особі Закарпатського ОВ ФСЗІ адміністративно-господарські санкції в сумі 238 235,06 грн та пені в сумі 571,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариством не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2019 році у кількості 4 особи.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило Закарпатське ОВ ФСЗІ, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; та за неправильного застосування норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом не досліджувався той факт, що відповідачем протягом 2019 року звітність форми № 3-ПН подавалась формально без підтвердження створення робочих місць. Отже, відповідач не здійснив усіх заходів для недопущення правопорушення, чим порушив норми Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а відтак не може бути звільнений від сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому повністю погодився з рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції надав правильну правову оцінку фактичним обставинам справи та вірно застосував норми законодавства. Вказує, що Товариство в ході розгляду справи в суді першої інстанції надало належні, допустимі, достовірні та достатні докази, що підтверджують здійснення ним усіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 20.02.2020 ТОВ ІМС Коннектор Сістемс подало до Закарпатського ОВ ФСЗІ звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма № 10-ПІ) від 14.02.2020, у якому відображено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 97 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 4 особи (а. с. 7).

Закарпатським ОВ ФСЗІ за результатами звіту зроблено висновок про те, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з нарахованою пенею за несвоєчасність сплати адміністративно-господарських санкцій.

За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, становить 238235,06 грн. та пеня 571,76 грн.

Проте, відповідач вказану суму адміністративно-господарських санкцій в добровільному порядку не сплатив, у зв`язку з чим контролюючий орган звернуся до суду з позовом про стягнення з Товариства адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував це тим, що відповідач здійснив усі передбачені законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві, що підтверджується відповідними доказами, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Частиною першою статті 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (частини друга, третя статті 20 цього ж Закону).

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із частинами першою, третьою статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 цього ж Закону пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Також, згідно з пунктом 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду).

Аналізуючи зазначені законодавчі норми, колегія суддів констатує, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості, однак Закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Судом встановлено, що на виконання вимог статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні відповідачем протягом 2019 року, щомісячно подавались до Виноградівського районного центру зайнятості населення звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Також, з метою самостійного пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на підприємстві, відповідач подавав відповідні оголошення до газети «Новини Виноградівщини» , а також розміщував оголошення про попит на вільну робочу силу (вакансії), в тому числі попит на робочу силу осіб з обмеженими можливостями (інвалідів), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями оголошень, а також неодноразово звертався з пропозиціями про сприяння в працевлаштуванні інвалідів з осіб, які є членами організації інвалідів.

Крім того, на підтвердження створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач надав фотокартки робочих місць та входу до них (а.с. 26, 27), а також акти проведення перевірки товариства з питань дотримання ним Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (а.с. 28 - 31) з яких видно, що на підприємстві у звітному періоді були вільними 5 робочих місць для осіб з обмеженими можливостями, які відповідають вимогам чинного законодавства для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Проте, незважаючи на вжиті заходів, жодна особа з інвалідністю до підприємства не звернулась.

Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Отже, зазначені обставини свідчать про те, що Товариством вчинено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлено центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до порядку визначеного законом, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 04.07.2018 у справі № 818/521/16 та від 11.09.2018 у справі за № 812/1135/18, згідно яких обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцезнаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Враховуючи вищезазначене та наявні у справі докази, суд вважає, що підприємство вчинило всі передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, відтак позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року в адміністративній справі № 260/1516/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк І. М. Обрізко Постанова складена у повному обсязі 26 серпня 2020 року.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду