Рішення

від 27.08.2020 по справі 910/7391/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.08.2020Справа № 910/7391/20

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І. , розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу № 910/7391/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Полімер Компаунд";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000";

про стягнення 671 616,06 грн.

Без виклику учасників справи .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Полімер Компаунд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення 671 616,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором №23 від 11.07.2019 в частині повної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого виникла заборгованість 611 566,32 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані пеня в сумі 52 704,74 грн та 3% річних - 7 345,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 01.07.2020.

25.06.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив позовну заяву, в якому відповідач просить в позові відмовити, зменшити розмір неустойки та витребувати оригінал Договору №23 від 11.07.2019, а також клопотання про розгляд справи за правилами загального провадження з повідомленням сторін, яке мотивоване тим, що предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якого перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" витребування оригіналу Договору №23 від 11.07.2019 для огляду. Продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" строку для подання доказів сплати заборгованості до 01.08.2020.

25.06.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній повідомив про часткову оплату поставленого товару в сумі 46 000,00 грн. Також, у відзиві викладене клопотання про зменшення пені.

31.07.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи щодо часткової оплати поставленого товару в сумі 75 000,00 грн.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.07.2019 між ТОВ ЄВРО ПОЛІМЕР КОМПАУНД (далі - продавець) та ТОВ ТЕМП-2000 (далі - покупець) було укладено Договір №923 (надалі - Договір), предметом якого є передання продавцем у власність покупця товару - полімеру мінералонаповненого Королітек 21 , за що покупець зобов`язується сплатити вартість товару на умов цього Договору.

При цьому згідно з п.1.4. Договору загальною кількістю товару, що поставляється за цим Договором, є сумарна кількість товару, поставленого покупцю за всіма поставками протягом терміну дії Договору згідно із видатковими накладними до Договору.

Пунктом 1.6. Договору сторони погодили, що ціна кожної одиниці товару за цим Договором вказується у видаткових накладних на товар, а згідно п. 1.7. Договору загальна сума цього Договору визначається сумою усіх видаткових накладних на постачання по Договору.

Відповідно до положень п.2.1. Договору оплата вартості товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця з відстрочкою платежу 34 (тридцять чотири) календарних днів з моменту відвантаження товару зі складу продавця.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що датою постачання товару вважається дата підписання сторонами відповідних накладних на товар.

Згідно п. 3.3. Договору, товар вважається зданим продавцем і прийнятим покупцем по вазі і кількості - згідно накладної, виданої за місцем відвантаження,

Пунктом 5.4 Договору визначено, що у разі порушення термінів оплати товару, обумовлених в п. 2.1 цього договору, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день.

Термін дії договору сторони визначили 31.12.2022, що зазначено в п. 6.6. Договору, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

На виконання умов вказаного Договору позивачем протягом липня 2019 - лютого 2020 було здійснено поставки товару на загальну суму 3 063 498,48 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

У свою чергу, відповідачем було здійснено часткову оплату за поставлений за Договором товар на загальну суму 2 451 932,16 грн.

У позовній заяві позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором №23 від 11.07.2019 в частині повної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого виникла заборгованість 611 566,32 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані пеня в сумі 52 704,74 грн та 3% річних - 7 345,00 грн.

Відповідач в свою чергу надав докази часткової оплати поставленого товару на суму 121 000,00 грн, здійсненої після подання позовної заяви у даній справі до суду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання за договором виконав, здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, на суму 3 063 498,48 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору №23 від 11.07.2019, строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, частково оплативши до звернення позивача до суду з позовом у даній справі суму 2 451 932,16 грн.

Після звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідач здійснив часткову оплату товару в сумі 121 000,00 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 121 000,00 грн після звернення позивача з позовом до суду, суд дійшов висновку щодо закриття провадження у справі № 910/7391/20 в цій частині суми основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Таким чином, на час винесення рішення, у відповідача існує перед позивачем заборгованість у розмірі 490 566,32 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості в розмірі 490 566,32 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Також, судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено періоди прострочення, а саме до періодів прострочення включено день часткових оплат.

За розрахунком суду розмір пені є більшим ніж заявлено, а тому, хоча позивач і невірно визначив періоди прострочення, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині у розмірі, визначеному позивачем - 52 704,74 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено періоди прострочення, а саме до періодів прострочення включено день часткових оплат.

За розрахунком суду розмір 3% річних є більшим ніж заявлено, а тому, хоча позивач і невірно визначив періоди прострочення, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині у розмірі, визначеному позивачем - 7 345,00 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором №№23 від 11.07.2019 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що прострочення виконання зобов`язання відбулось у зв`язку із форс-мажорними обставинами - введенням карантину.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Крім того, суд приймає до уваги, що неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013).

У той же час, правовий зміст ст. 233 ГК України свідчить про те, що вона не є імперативною, а застосовується на розсуд суду за наявності визначених у ній умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , а також висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 05.04.2018р. у справі №905/1180/17, від 12.09.2018р. у справі №912/3594/17, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд вважає, що відповідач у даному випадку не довів наявності виняткових обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру пені, як і не навів поважних причин порушення зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем.

При цьому, посилання на те, що згідно ст. 14-1 Закону України про торгово-промислові палати в Україні із змінами, внесеними Законом України № 530-IX від 17.03.2020, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є введення карантину, судом не приймається до уваги, оскільки прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару відбулось не у період дії карантину.

Крім того, матеріали справи не містять сертифікату про форс-мажорні обставини, який згідно Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" є єдиним належним доказом наявності форс-мажорних обставин.

У даному випадку судом враховано й інтереси позивача, який здійснює власну господарську діяльність та, уклавши договір, розраховував на своєчасне отримання оплати за поставлений відповідачу товар.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв`язку із викладеним, суд вважає, що підстави для зменшення визначеної судом пені при встановленому та підтвердженому факті прострочення зобов`язання відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, а також ту обставину, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 231, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 121 000,00 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, буд. 29; ідентифікаційний код 31111758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Полімер Компаунд" (04701, м. Київ, вул. Воздвиженська, 10-А; ідентифікаційний код 34048569) заборгованість в сумі 490 566 грн 32 коп., пеню в сумі 52 704 грн 74 коп., 3% річних в сумі 7 345 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 10 074 грн 25 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 27.08.2020.

Суддя А.І. Привалов