Рішення

від 27.08.2020 по справі 756/8555/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2020 року м. Київ № 756/8555/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 в інтересах дитини - ОСОБА_2 доУправління праці та соціального захисту населення Оболонського району м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах дитини - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району м. Києва (адреса: 04209, м. Київ, вул. Озерна, 18-А, ідентифікаційний код 02892020) (надалі - відповідач або Управління праці та соцзахисту), в якому, просить суд:

- визнати рішення Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району в м. Києві, яке викладено в листі від 02.04.2019 № 01-23/6570 про відмову у призначенні ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини - протиправним;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району в м. Києві призначити ОСОБА_1 нарахувати та виплатити державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 у розмірі 41280 грн.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про протиправність відмови відповідача у призначені допомоги при народженні дитини.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11.07.2019 адміністративний позов передано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 19.11.2019 головуючим суддею по справі визначено суддю Пащенка К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 11.06.1994.

25.09.2014 на тимчасово окупованій території у м. Луганську, у позивача з ОСОБА_3 , народилася дитина.

Враховуючи, що свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 видане Ленінським відділом Державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського місцевого управління юстиції 07.10.2014 на території, тимчасово непідконтрольній владі України, відповідно до ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є недійсним та не створює правових наслідків; з метою реалізації прав дитини, зокрема, отримати свідоцтво про народження, яке буде дійсним на території України та реалізації батьківських прав і у подальшому реалізації правового статусу громадянина України новонародженою дитиною (отримання відповідних соціальних послуг та виплат) рідна сестра позивача - ОСОБА_4 звернулася до суду про встановлення факту народження ОСОБА_2 .

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 16.05.2018 у справі № 414/1127/18, заяву ОСОБА_4 про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України задоволено.

Після отримання, вказаного рішення, сім`я позивача у складі його дружини та сина переїхали з м. Луганська до м. Києва, де ІНФОРМАЦІЯ_1 , вони стали на облік як внутрішньо переміщенні особи та зареєструвалися за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25.06.2018 № 0000565698/19406, № 0000565616/19404, від 26.06.2018 № 0000567527/19429.

28.03.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини, передбаченої ст.ст. 11-12 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" та постановою КМУ № 1751 від 27.12.2001 "Про затвердження порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми".

Листом від 02.04.2019 № 01-23/6570 Управлінням праці та соцзахисту було відмовлено позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини з підстави звернення за призначенням такої допомоги після 12 місяців з дня народження дитини.

Враховуючи викладене, вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім`ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми: допомога у зв`язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини; допомога при усиновленні дитини; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомога на дітей одиноким матерям.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", допомога при народженні дитини надається одному із батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Згідно із частинами 1-3 статті 11 Закону України "Про державну допомогу з дітьми", допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Умови призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, передбачених Законом України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" визначаються Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Пунктом 11 Порядку № 1751 передбачено, що для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; копія свідоцтва про народження дитини (з пред`явленням оригіналу).

Суд зазначає, що підставою відмови в призначенні позивачу допомоги при народженні дитини було звернення позивача за такою допомогою пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Щодо зазначеного факту, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов`язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв`язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно із ч. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними окупованої території.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, призначення або відновлення належної соціальної допомоги.

Суд зазначає, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем заявлені вимоги фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

В даному випадку позивача не можна ставити в ситуацію, коли він завідомо не може реалізувати своїх прав, оскільки в першу чергу це призводить до порушення інтересів дитини.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

На рахунок наведеного, суд акцентує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Оскільки порушення прав позивача відбулось внаслідок відмови відповідача в призначенні позивачу допомоги при народженні дитини, викладеної у листі відповідача від 02.04.2019 № 01-23/6570, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання його призначити допомогу при народженні дитини.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем суду не надано.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 КАС України , суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах дитини - ОСОБА_2 - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району в м. Києві про відмову ОСОБА_1 у призначенні державної допомоги при народженні дитини, яка викладена в листі від 02.04.2019 № 01-23/6570.

3. Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району в м. Києві (адреса: 04209, м. Київ, вул. Озерна, 18-А, ідентифікаційний код 02892020) призначити ОСОБА_1 нарахувати та виплатити державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у розмірі 41 280 грн.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 в інтересах дитини - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Оболонського району м. Києва (адреса: 04209, м. Київ, вул. Озерна, 18-А, ідентифікаційний код 02892020) понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко