Рішення

від 25.08.2020 по справі 541/1155/20

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1155/20

Номер провадження 2/541/741/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючої, судді - Куцин В. М.,

секретаря судових засідань - Байва Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергофінанс» про стягнення середнього заробітку за час виконання військового обов`язку та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

22 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час виконання військового обов`язку за період з 01 лютого 2020 року по 31 травня 2020 року в сумі 14008,95 грн та 2000 грн моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що на підставі наказу (розпорядження) №-565К від 28.11.2011 він прийнятий на роботу у вишкомонтажний цех вишкомонтажником по 2-му розряду ТОВ «ЕНЕРГОФІНАНС». 17.05.2013 на підставі строкового трудового договору за №133 його прийнято у вишкомонтажний цех вишкомонтажником по 4-му розряду.

На підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 «Про часткову мобілізацію» 13.03.2015 ОСОБА_1 призвано на військову службу до Збройних сил України під час мобілізації на особливий період, за наказом військового комісара Миргородського об`єднаного міського військового комісаріату від 13.03.2015 №49. 09.03.2016 ОСОБА_1 уклав контракт із Міністерством Оборони України про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Та проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 . З моменту підписання контракту ТОВ «ЕНЕРГОФІНАНС» в порушення вимог ст. 119 КЗпП України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» перестало нараховувати та виплачувати позивачу середній заробіток. В зв`язку з цим позивач для захисту своїх прав звернувся до суду.

Ухвалою судді від 24.06.2020 відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) осіб.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, направив на адресу суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі (а.с. 26).

Представник відповідача ТОВ «Енергофінанс» в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.20,24).

Враховуючи згоду позивача суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність відповідача на підставі наявних у справі даних та доказів, відповідно до ст.223 ч.4 ЦПК України та ухвалення заочного рішення відповідно до ст.280 ЦПК України.

Суд, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу (розпорядження) №-565-К від 28.11.2011 ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ТОВ «ЕНЕРГОФІНАНС» у вишкомонтажний цех вишкомонтажником по 2-му розряду, з 17.05.2013 по 4-му розряду, що підтверджується строковим трудовим договором №133 (а.с.6 зворот-9).

На підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 «Про часткову мобілізацію» з 13.03.2015 ОСОБА_1 призвано на військову службу до Збройних сил України під час мобілізації на особливий період, що підтверджується витягом з наказу №49 від 13.03.2015 (а.с.12).

02.10.2018 ОСОБА_1 уклав контракт із Міністерством Оборони України, строком на п`ять років, що підтверджується контрактом про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу від 02.10.2018 . Контракт укладено під час дії особливого періоду(а.с.10-11).

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістомстатті 3 Закону України «Про оборону України»підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VIIбув затвердженийУказ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113- VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зістаттею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»,статтею 119 КЗпП Україниза громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»).

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в діюУказом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно достатті 65 Конституції Українизахист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зістаттею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначеністаттею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно зі частиною другоюстатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертоюстатті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті53, частиною третьою статті57, частиною п`ятою статті61 Закону України «Про освіту».

За змістомстатті 119 КЗпП України,на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбаченихзаконами України «Про військовий обов`язок і військову службу»і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими порядком, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 року.

З огляду на викладене, підлягає захисту порушене право позивача.

Суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити, стягнувши із Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергофінанс» на користь ОСОБА_1 компенсаційні виплати в розмірі середнього заробітку з 01 лютого 2020 року по 31 травня 2020 року включно в розмірі 14008,95 грн. виходячи з розрахунку: 172,95 грн середньоденний заробіток х 81 робочих дні.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди заподіяної позивачеві, суд виходить з положень ст. 237-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зважаючи на допущені ТОВ «Енергофінанс» порушення трудових прав позивача, що проявилися в ігноруванні вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд приходить до переконання, що позивачеві було заподіяно моральної шкоди, але зазначений позивачем розмір моральної шкоди зважаючи на зміст його позовних вимог є завищеним, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та заподіяним моральним стражданням.

Зважаючи на вище викладене, суд вважає, достатнім розмір морального відшкодування у сумі 200 грн, що буде відповідати засадам розумності та справедливості.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в п. 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивач був звільнений від сплати судового збору у сумі 840,80 грн., а тому з відповідача на користь держави необхідно стягнути судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на суму 14208,95 грн.*100% : 16008,95 грн. ціна позову = 88,76%, 88,76% *840,80 грн. :100%), що складає 746,29 грн.

Керуючись ч.3 ст. 119 КЗпП, ст. ст.265-268, 354, 280, 281 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергофінанс» про стягнення середнього заробітку за час виконання військового обов`язку та моральної шкоди часткового задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергофінанс» на користь ОСОБА_1 компенсаційні виплати в розмірі середнього заробітку за період з 01 лютого 2020 року по 31 травня 2020 року включно в розмірі 14008 (чотирнадцять тисяч вісім) гривень 95 копійок та 200 (двісті) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергофінанс» на користь держави судовий збір в розмірі 746 грн 29 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15 п. 1 Розділу13Перехідні положення ЦПК України рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд на протязі тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Учасники справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергофінанс» код ЄДРПОУ 24594033, юридична адреса: вул. Сєченова, буд. 7-А кв.23 м. Київ.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Тирасполь, Молдова, зареєстрований за адресою: В/Ч НОМЕР_1 м. Миргород, рнокпп НОМЕР_2

Суддя: В. М. Куцин