Рішення

від 28.08.2020 по справі 906/662/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/662/20

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Прядко О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій Полісся"

про стягнення 5 207,33 євро

Процесуальні дії по справі.

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернувся до суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій Полісся" 5 207,33 євро - 3% річних від суми, що підлягає стягненню за рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 03.12.2012 у справі №2-76/12 за період з 12.05.2017 по 12.05.2020.

Ухвалою господарського суду від 03.07.2020 позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" судом прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.08.2020 повернулась неврученою копія ухвали суду від 03.07.2020 про відкриття провадження у справі, яку було направлено рекомендованим листом на адресу відповідача: м. Житомир, вул.1-го Травня 64-а, кв.9 , причини невручення: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 39-42).

27.08.2020 до суду від позивача надійшло клопотання, згідно з яким останній підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про розгляд справи повідомлявся належним чином (а.с. 48).

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст. 165 та ч.2 ст.178 ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, що був укладений між сторонами 30.06.2005, в частині зобов`язання своєчасного повернення кредитних коштів у встановлений вказаним договором термін, а також рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03.12.2012 у справі № 2-76/12 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, що виникло за вищевказаним рішенням суду, позивачем на підставі ст.625 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача 5207,33 євро 3% за період з 12.05.2017 до 12.05.2020.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

30.06.2005 Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрій Полісся" (позичальник/відповідач) та ЗАТ КБ "ПриватБанк" (в подальшому назву змінено на Публічне Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" та на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (позичкодавець/позивач) уклали кредитний договір № Т-25-05 (далі-Договір).

За умовами п.1.1. Договору, банк при наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі: 416 514,00 євро (Чотириста шістнадцять тисяч п`ятсот чотирнадцять євро 00 євро центів), не пізніше 5 днів з моменту підписання договору, в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди, в обумовлені даним договором терміни. Якість послуг повинна відповідати законодавству України нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідносини.

Відповідно до п.1.3. Договору, сторони обумовили терміни повернення кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту (Додаток №1 даного договору).

Як вказує позивач та підтверджено матеріалами справи, відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо своєчасного та повного погашення повернення кредиту, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрій Полісся" утворилась заборгованість, про стягнення якої позивачем було подано відповідний позов до Корольовського районного суду міста Житомира.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 03.12.2012 у справі № 2-76/12 позовні вимоги Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задоволено частково та на його користь стягнуто заборгованість за кредитним договором № Т-25-05 від 30.06.2005 року станом на 22.11.2011 року в сумі 57772,85 Євро (еквівалент в гривні в сумі 620800 грн. 23 коп). В решті позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій Полісся" до Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк задоволено. Визнано припиненим договір поруки № Т-25-05 від 30.06.2005 року, укладений між Барчаком Петром Опанасовичем та ПриватБанком, в особі керуючого Романівським ТВБВ ЗАТ КБ ПриватБанк Житомирського РУ.

Отже, обставини наявності договірних правовідносин між позивачем та відповідачем, отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 416514,00 євро та їх неповернення в межах строків, визначених умовами зобов`язання, не потребують додаткового доведення в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Оскільки на дату звернення з даним позовом до суду, рішення у справі №2-76/12 не виконано, позивач просить стягнути з відповідача 5207,33 євро 3% річних за період з 12.05.2017 до 12.05.2020 відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи відносини між сторонами виникли на підставі кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас вимогами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалось вище по тексту, рішенням Корольовським районним судом м.Житомира у межах справи №2-76/12 було задоволено позовні вимоги ПАТ КБ „ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій Полісся" про стягнення суми заборгованості за кредитним договором у сумі 416513,33 євро, при цьому жодних доказів виконання рішення у даній справі суду не надано.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна позиція зазначена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Даний висновок викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження 14-68цс18).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, суд враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Згідно наданого позивачем розрахунку 3% річних (а.с. 12), загальна сума 3% річних за період з 12.05.2017 до 12.05.2020, складає 5207,33 євро.

Перевіривши проведені позивачем нарахування заявленої до стягнення з відповідача суми 3% річних за вказаний період за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон", господарський суд встановив, що вказаний розрахунок 3% річних є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у заявленому розмірі у сумі 5207,33 євро.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не подав суду доказів, які б спростовували доводи позивача, натомість позивач обґрунтував свої позовні вимоги належними та достатніми доказами.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у повному розмірі - 5207,33 євро .

Судовий збір в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій Полісся" про стягнення 5207,33 євро задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрій Полісся" (10002, м. Житомир, вул.1-го Травня, буд.64-А, кв.9, код ЄДРПОУ 32805292)

на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м.Київ, вул. Грушевського. буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570):

- 5207,33 євро 3% річних;

- 2351,56 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 28.08.20

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1- у справу;

2- позивачу - АТКБ "Приват Банк" (49027, м.Дніпро, а/с 1800)- рек.

3- відповідачу ( ТОВ"Аграрій-Полісся" (10002, Житомирська обл., м.Житомир., вул.1-го Травня, буд., 64-А, кв.9)- рек.