Рішення

від 27.08.2020 по справі 910/4928/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.08.2020Справа № 910/4928/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Приватного підприємства "Виробничо-консалтингова компанія "Імператив"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмікс Медіа"

про стягнення 168 152, 82 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Виробничо-консалтингова компанія "Імператив" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмікс медіа" про стягнення 168 152, 82 грн, з яких 36 000,00 грн основного боргу, 2 077, 00 3% річних, 3 715, 82 грн інфляційних втрат, 126 360, 00 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем, умов договору №14/12 від 14.12.2017 в частині надання послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/4928/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач відзиву на позов не подав. З приводу обізнаності вказаного учасника судового процесу про розгляд справи суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ч.5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України ухвала від 14.04.2020р. була направлена на адресу відповідача, яка визначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що конверт з ухвалою суду було вручено адресату, що підтверджується поштовим повідомленням №0105471832045.

Отже, з урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку щодо повідомлення судом відповідача про розгляд справи та забезпечення його права подати відзив на позовну заяву

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2017р. між Приватним підприємством "Виробничо-консалтингова компанія "Імператив" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юмікс медіа" (виконавець) було укладено договір надання послуг №14/12, за умовами п.1.1 якого виконавець зобов`язується надати замовнику за замовленням останнього послуги з розробки та отримання документів дозвільного характеру в галузі рекламного експедирування щодо вивісок, рекламних конструкцій та плоскостей, інших об`єктів зовнішньої реклами та рекламних засобів замовника, а саме: продовження існуючої дозвільної документації та отримання нової дозвільної документації на рекламні об`єкти замовника в Управлінні з питань реклами Київської міської державної адміністрації, Комунальному підприємстві Київреклама , усіх інших державних та недержавних підприємствах, установах та організаціях відповідно до діючого законодавства України, включаючи отримання всіх необхідних погоджень, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити належним чином надані послуги відповідно до умов договору.

У п.1.1.1 договору №14/12 від 14.12.2017р. вказано, що детальний обсяг послуг, їх ціну та строки надання, адреси рекламних об`єктів сторони узгоджують у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору.

Пунктом 3.2.1 договору №14/12 від 14.12.2017р визначено, що замовник здійснює передплату в розмірі 50% від вартості послуг, вказаної у відповідному додатку до договору (специфікації) на підставі отриманого від виконавця рахунку-фактури не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання сторонами відповідного додатку до договору.

За умовами п.4.1 договору №14/12 від 14.12.2017р надання послуг та приймання їх результатів оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін.

Підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності зауважень з його боку (п.4.4 договору №14/12 від 14.12.2017р).

Згідно п.5.4.1 договору №14/12 від 14.12.2017р за порушення термінів надання послуг, узгоджених сторонами у додатках (специфікаціях) до цього договору, виконавець сплачує замовнику неустойку в розмірі 0,5% від вартості послуг, виконання яких прострочено, за кожен день прострочення.

Пунктом 8.1 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2018р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №14/12 від 14.12.2017р як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з надання послуг.

Детальний обсяг послуг, їх ціну та строки надання, адреси рекламних об`єктів сторони погодили у додатках №1 від 14.12.2017р. та №2 від 25.01.2018р. до договору №14/12 від 14.12.2017р.

Згідно додатку №1 від 14.12.2017р. загальна вартість послуг за специфікацією становить 2000 грн. Строк надання послуг до 10.01.2018р.

У додатку №2 від 25.01.2018р. сторонами погоджено надання послуг на суму 72 000 грн. у термін до 30.03.2018р.

Як свідчать матеріали справи, в межах договору №14/12 від 14.12.2017р позивачем було внесено попередню оплату за послуги згідно додатку №2 від 25.01.2018р. на суму 36 000 грн., на підтвердження чого надано платіжне доручення №1835 від 23.01.2018р.

Проте, за поясненнями позивача, відповідачем послуги, які було обумовлено у додатку №2 від 25.01.2018р. в межах договору №14/12 від 14.12.2017р, надано не було, що і стало підставою для звернення до суду з вимогами про повернення суми попередньої оплати, стягнення нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, та неустойки.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає наступне.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а тому права та обов`язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань по договору та сплата на користь відповідача суми передоплати за послуги підтверджується платіжним дорученням №1835 від 23.01.2018р.

Судом вище вказувалось, що у додатку №2 від 25.01.2018р. сторонами погоджено надання послуг на суму 72 000 грн. у термін до 30.03.2018р.

За умовами п.4.1 договору №14/12 від 14.12.2017р надання послуг та приймання їх результатів оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін.

Підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності зауважень з його боку (п.4.4 договору №14/12 від 14.12.2017р).

Проте, наразі, доказів надання послуг згідно договору №14/12 від 14.12.2017р до матеріалів справи не надано. Позивачем обставини виконання відповідачем своїх обов`язків за договором заперечено.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 17.02.2020р. було направлено на адресу відповідача претензію про повернення суми попередньої оплати.

За поясненнями позивача, вимоги Приватного підприємства "Виробничо-консалтингова компанія "Імператив" Товариством з обмеженою відповідальністю "Юмікс медіа" задововолено не було, грошові кошти в сумі 36 000 грн. не повернуто.

Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Отже, з урахуванням того, що судом встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань з надання послуг за договором, суд приходить до висновку про те, що у відповідача виникло зобов`язання з повернення позивачу суми невикористаної переплати у розмірі 36000 грн.

Таким чином, позовні вимоги Приватного підприємства "Виробничо-консалтингова компанія "Імператив" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмікс медіа" в частині стягнення 36 000 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно п.5.4.1 договору №14/12 від 14.12.2017р за порушення термінів надання послуг, узгоджених сторонами у додатках (специфікаціях) до цього договору, виконавець сплачує замовнику неустойку в розмірі 0,5% від вартості послуг, виконання яких прострочено, за кожен день прострочення.

Судом вище було встановлено обставини невиконання відповідачем своїх обов`язків за договором №14/12 від 14.12.2017р в частині надання послуг згідно додатку №2 від 25.01.2018р., вартість яких становила 72 000 грн., а строк виконання був визначений до 30.03.2018р.

З огляду на викладене суд вважає правомірним нарахування позивачем з 31.03.2018р. неустойки за порушення строків надання послуг.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування за кожен день прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №14/12 від 14.12.2017р передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти однозначного висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування неустойки, суд вважає за необхідне обмежити період нарахування неустойки шістьма місяцями.

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення з відповідача неустойки за період з 31.03.18р. по 30.09.2018р. на загальну суму 66 240 грн.

Щодо вимог про стягнення нарахувань, які передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов`язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов`язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов`язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов`язання.

Отже, грошовим слід вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Судом було встановлено, що відсутність дій відповідача щодо надання послуг, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.

Отже, за наслідками отримання вказаної вимоги у відповідача виник обов`язок повернути грошові кошти позивачу, а отже, виникло грошове зобов`язання, невиконання якого може мати наслідком стягнення нарахувань згідно ст.625 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові від 15.05.2019р. Великої Палати Верховного Суду по справі №331/5054/15-ц.

Проте, відповідне грошове зобов`язання виникло саме з отриманням претензії про повернення попередньої оплати, проте, ніяким чином не з моменту прострочення виконання обов`язку з надання послуг.

Отже, з огляду на приписи ст.530 Цивільного кодексу України та обставини того, що у претензії позивача не визначено строку повернення попередньої оплати, з урахуванням строків поштового обігу, суд дійшов висновку, що обгрунтованим є нарахування 3% річних за період з 28.02.2020р по 03.03.2020р. (в межах періоду, заявленого позивачем) на загальну суму 11,80 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.

Враховуючи, що у даному випадку прострочення відповідача з повернення попередньої оплати становило менше місяця (28.02.2020р. - 02.03.2020р.), нарахування інфляційних втрат є безпідставним, а отже, позовні вимоги в частині стягнення вказаних нарахувань такими, що підлягають залишенню без задоволення.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмікс Медіа" (01015, місто Київ, вул.Старонаводницька, будинок, 6, кв.29, ЄДРПОУ 38751164) на користь Приватного підприємства "Виробничо-консалтингова компанія "Імператив" (04111, місто Київ, вул.Щербакова, будинок 57-А, кв.47, ЄДРПОУ 36353178) попередню оплату в сумі 36 000 грн., неустойку в розмірі 66240 грн., 3% річних в сумі 11,80 грн. та судовий збір в сумі 1533,76 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.

Суддя Спичак О.М.