Рішення

від 28.08.2020 по справі 922/1930/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1930/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства Сільськогосподарського підприємства Державної кримінально - виконавчої служби України (№109) , село Дворічний Кут,

до Фізичної особи - підприємця Лісної Олени Миколаївни, селише міського типу Солоницівка,

про стягнення 78 554,24 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство "Сільськогосподарського підприємства Дергачівська виправна колонія управління Державної пенітенціальної служби України (№109)", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, фізичної особи - підприємця Лісна О.М., про стягнення суму основного боргу в розмірі 67 805,74 грн., 3 % річних в розмірі 1 387,70 грн., суму інфляційних нарахувань в розмірі 3 800,50 грн. та пеню в розмірі 5 560,30 грн. 17 липня 2020 року позивач направив до суду заяву (вх. № 16459) за змістом якої просив суд враховати виправлення в позовній заяві, а саме, найменування підприємства-позивача - Державного підприємства "Сільськогосподарського підприємства Державної кримінально-виконавчої служби України (№109)" та відповідно подальший судовий розгляд справи здійснюється з урахування наданого позивачем виправлення найменування позивача (Державне підприємство "Сільськогосподарського підприємства Державної кримінально-виконавчої служби України (№109)").

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, ухвалу про відкриття провадження у справ отримав 09 липня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. При цьому, суд зауважує, що строк на подання відзиву на позовну заяву в справах спрощеного позовного провадження встановлений законом та становить 15 днів з моменту отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі, отже по даній справі відповідач мав граничний строк на надання до суду заяви по суті справи до 24 липня 2020 року.

Водночас, судом враховано, що під час розгляду справи діяли редакції Розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, за якими на час дії карантину було спочатку продовжено процесуальні строки, а в подальшому визначено їх закінчення по строку подання до 06 серпня 2020 року. Відповідачем, відповідно до ч. 4 зазначеного розділу заяви про поновлення процесуального строку не надано, як не надано й заяви по суті справи (відзиву на позов).

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

17 липня 2019 року між фізичною особою-підприємцем Лісною Оленою Миколаївною (замовник, відповідач у справі) та Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№109)" (виконавець, позивач у справі) укладено договір № Г-2/29 про надання послуг (далі за текстом - договір), за умовами якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послуги, в порядку та на умовах, визначених цим договором. Згідно до цього договору, виконавець надає замовнику наступні послуги: виконання комплексу низько кваліфікованих (підсобних) робіт з вирощування свійської птиці на виробничих площах виконавця. (пункт 1.1., 2.1.,2.2. договору). У відповідності до пункту 3.1. договору загальна сума договору 104 112,00 грн. Акт про виконання робіт підписується сторонами до 01 числа наступного місяця, в якому фактично надавались послуги. Замовник зобов`язаний перерахувати суму зазначену в акті про виконанні роботи протягом 3-х днів з моменту підписання такого акту (пункт 3.2.,3.3. договору). Як-то передбачено у підпункті 4.1.6 пункту 4.1.1. договору, замовник забезпечує сплату за використання інженерних мереж виконавця, згідно показників лічильників. У разі порушення строків оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,2 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати (пункт 6.2. договору). У заключних положеннях договору (пункт 8.1.) передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року включно, а в частині розрахунків до повного виконання за цим договором.

Позивач були сформовані наступні рахунки-фактури: рахунок-фактура № 49 від 31 липня 2019 року на суму 8 652,20 грн. (з урахуванням послуг з використання енергії за липень 2019 року), рахунок-фактура № 58 від 31 серпня 2019 року на суму 17 352,00 грн., рахунок-фактура № 69 від 30 вересня 2019 року на суму 1 355,05 грн. (виключно за послуги з використання енергоносіїв за вересень 2019 року), рахунок-фактура № 74 від 31 жовтня 2019 року на суму 1 227,74 грн. (виключно за послуги з використання енергоносіїв за жовтень 2019 року), рахунок-фактура № 83 від 30 листопада 2019 року на суму 1 048,76 грн. (виключно за послуги з використання енергоносіїв за листопад 2019 року), рахунок-фактура № 93 від 31 грудня 2019 року на суму 790 грн. (виключно за послуги з використання енергоносіїв за грудень 2019 року).

На виконання умов договору, сторонами були складені двохсторонні акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) за період з липня 2019 року по грудень 2019 року, зокрема: акт №-1 від 31 липня 2019 року, який містить інформацію про те, що виконавцем були проведені, а замовником прийняті надані послуги з вирощування свійської птиці на суму 8 396,10 грн.; акт №-1 від 31 серпня 2019 року, який містить інформацію про те, що виконавцем були проведені, а замовником прийняті надані послуги з вирощування свійської птиці на суму 17 352,00 грн.; акт №-1 від 30 вересня 2019 року, який містить інформацію про те, що виконавцем були проведені, а замовником прийняті надані послуги з вирощування свійської птиці на суму 17 352,00 грн.; акт №-1 від 31 жовтня 2019 року, який містить інформацію про те, що виконавцем були проведені, а замовником прийняті надані послуги з вирощування свійської птиці на суму 17 352,00 грн.; акт № -1 від 30 листопада 2019 року, який містить інформацію про те, що виконавцем були проведені, а замовником прийняті надані послуги з вирощування свійської птиці на суму 17 352,00 грн.; акт №-1 від 31 грудня 2019 року, який містить інформацію про те, що виконавцем були проведені, а замовником прийняті надані послуги з вирощування свійської птиці на суму 17 352,00 грн. Дані акти підписані замовником та виконавцем.

З матеріалів справи вбачається, що в період строку дії договору відповідачем переховано грошові кошти на загальну суму 32 028,20 грн., що підтверджується прибутковими касовими ордерами № 160 від 20 вересня 2019 року на суму 8 652,20 грн., № 210 від 06 листопада 2019 року на суму 1 000,00 грн., № 213 від 11 листопада 2019 року на суму 3 000,00 грн., № 218 від 19 листопада 2019 року на суму 3 000,00 грн., № 230 від 18 грудня 2019 року на суму 3 000,00 грн., № 16 від 06 лютого 2020 року на суму 2 800,00 грн. та № 34 від 26 лютого 2020 року на суму 3 000,00 грн. та актом від 21 грудня 2019 року (позивачем, в рахунок погашення боргу за надані послуги, одержано від відповідача кури на загальну суму 7 576,00 грн.).

Також, в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків станом на 01 травня 2020 року у відповідності до якого за відповідачем рахується заборгованість в сумі 67 805,74 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача ряд претензій (вх. № П9/26 від 24 січня 2020 року, вх. № П9-100 від 25 березня 2020 року, вх. № П9-129 від 28 квітня 2020 року). Однак, відповідачем не було вчинено жодних активні дії, покликаних на погашення основної суми заборгованості за договором, у зв`язку з чим підприємство-позивач було змушено звернутись до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань. Згідно зі статтею 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Разом із тим, частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Правові позиції, втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, що підтверджується підписаними між сторонами актами (а. с. 12-17, том 1), крім того, між сторонами був підписаний акт звірки взаєморозрахунків станом на 01 травня 2020 року у відповідності до якого за відповідачем рахується заборгованість у сумі 67 805,74 грн.

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За змістом підписаних актів та рахунків-фактур (в частині сум за використання інженерних мереж, згідно показників лічильників (пункт 4.6 договору)), загальна сума наданих послуг складає 99 833,94 грн.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України). Відповідно до статті 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Тотожна за змістом є й стаття 193 Господарського Кодексу України.

Проте відповідач, в порушення умов договору, не здійснив повну сплату вартості виконаних робіт, що підтверджується наявними в матеріалах справи прибутковими касовими ордерами та актом від 21 грудня 2019 року (а. с. 25-30, 34).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

До частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження оплати наданих позивачем послуг, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 67 805,74 грн.

Позивач, вважаючи, що дії відповідача в частині неналежного виконання договірних відносин порушують його права та охоронювані законом інтереси, просить суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

За умовами пункту 6.2 договору, у разі порушення строків оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,2 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Надаючи оцінку положенням договору суд зазначає, що сторони вправі визначати розмір пені у вигляді формули "в розмірі 0,2 % від суми заборгованості". Така формула відповідає положенням статті 549 ЦК України. Пеня за цією формулою може бути обчислена у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочення платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (пункт 2.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Водночас, до ст. 231 ГК України (частина 2 статті), за порушення строків виконання зобов`язань (якщо порушено господарське зобов`язання в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки) штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено умовами договору, у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення (пеня за порушення строків виконання зобов`язання).

Умовам договору, виходячи з суб`єктного складу сторін (позивач належить до державного сектору економіки), сторонами передбачено інший розмір штрафних санкцій (пені) у розмірі 0,2 відсотка, що узгоджується з статтею 231 ГК України.

Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 6.2 договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його невірним та таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених арифметичних та методологічних помилок, в тому числі при визначенні кількості днів за відповідні періоди прострочення та через застосування саме облікової ставки НБУ.

Згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Згідно із частиною 1 статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня 1972 року строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. Проте положення попереднього пункту не заважають тому, щоб та чи інша дія, яка має бути здійснена до спливу встановленого строку, виконувалася у день лише до закінчення нормального робочого часу.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що пеня може бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день підписання акту не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Арифметично вірна методологія розрахунків пені за прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань, повинна здійснювались наступним чином: за актом № - 1 від 31 липня 2019 року - з 04 серпня по 20 серпня 2019 року (тобто з дати прострочення платежу по дату фактичної сплати заборгованості); за актом № - 1 від 31 серпня 2019 року - розрахунок здійснюється з початкової дати прострочення платежу 04 вересня 2019 року (з урахуванням проведених відповідачем оплат 06 листопада 2019 року, 11 листопада 2019 року, 19 листопада 2019 року, 18 грудня 2019 року, 05 лютого 2020 року, 26 лютого 2020 року) та визначеного позивачем кінцевого періоду нарахування (13 травня 2020 року з врахуванням п. 6.4 договору); за актом № - 1 від 30 вересня 2019 року - з 04 жовтня 2019 року (дата прострочення платежу) по 13 травня 2020 року (визначений позивачем кінцевий період нарахування та пункт 6.4 договору); за актом № - 1 від 31 жовтня 2019 року - з 04 листопада 2019 року (дата прострочення платежу) по 13 травня 2020 року (визначений позивачем кінцевий період нарахування та пункт 6.4 договору); за актом № - 1 від 30 листопада 2019 року - з 04 грудня 2019 року (дата прострочення платежу) по 13 травня 2020 року (визначений позивачем кінцевий період нарахування); за актом № - 1 від 31 грудня 2019 року - з 04 січня 2020 року (дата прострочення платежу) по 13 травня 2020 року (визначений позивачем кінцевий період нарахування).

У той же час, із наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що її розрахунок було здійснено без урахування дат проведення відповідачем оплати заборгованості, що суперечить вищезазначеним положенням чинного законодавства та без урахування пункту 6.2 договору, оскільки розрахунок штрафної санкції (пені) здійснений позивачем з огляду на визначену Національним Банком України облікову ставку. Тобто позивач, всупереч визначеним умовам договору, на власний розсуд змінив розмір пені, що є грубим порушенням договірних відносин, які склались між позивачем та відповідачем. При цьому, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів доповнення пункту 6.2 договору в частині зміни розміру відповідальності відповідача за порушення умов договору.

Водночас, здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням пункту 6.2 договору та приписів статті 231 ГК України, суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума пені в розмірі 7 677,00 грн. Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог, визначених позивачем в прохальній частині позову, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 5 560,30 грн.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що "якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми".

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03 квітня 1997 року № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29 вересня 1997 року N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 1 387,70 грн. та 806,83 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню. В решті позовних вимог в частині інфляційних суд відмовляє позивачу через невірно визначені періоди (початок прострочення), неврахування мінусових показниуів інфляційних втрат та через неврахування проведених оплат. .

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: 67 805,74 грн. основної заборгованості, 5 560,30 грн. пені, 1 387,70 грн. 3% річних та 806,83 грн. інфляційних втрат.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Лісна Олена Миколаївна ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства Сільськогосподарське підприємства Державної кримінально-виконавчої служби України (№109) (62351, Харківська область, Дергачівський район, село Дворічний Кут, ідентифікаційний код юридичної особи 08680945) заборгованість в сумі 67 805,74 грн., пеню в сумі 5 560,30 грн., 3% річних в сумі 1 387,70 грн., інфляційні втрати в сумі 806,83 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 021,89 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 28 серпня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/1930/20