Рішення

від 28.08.2020 по справі 300/1818/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2020 р. справа № 300/1818/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ,

до Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації

про визнання протиправними дій щодо нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, у розмірі меншому, ніж передбачений частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов`язання провести перерахунок такої допомоги, як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 24.07.2020 звернувся до суду із позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації (надалі, також - відповідач), у якій просить визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації щодо нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, у розмірі меншому, ніж передбачений частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов`язати відповідача провести перерахунок такої допомоги, як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником бойових дій та у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Проте, відповідачем, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", виплачено лише 1 390 гривень 00 копійок, що є протиправним, оскільки починаючи з 27.02.2020 - з моменту визнання Конституційним Судом України неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, ОСОБА_1 набув право на соціальне забезпечення в порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала розмір щомісячної разової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій, що становить п`ять мінімальних пенсій за віком. Оскільки станом на 01 січня 2020 року розмір мінімальної пенсії встановлено в сумі 1 638 гривень 00 копійок, загальна сума щорічної разової допомоги, яка підлягала виплаті позивачу становить 8 190 гривень 00 копійок. Таким чином, враховуючи бездіяльність відповідача щодо доплати 6 800 гривень 00 копійок щорічної допомоги, з метою ефективного та повного захисту своїх порушених прав, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.18-19).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позов, який надіслано на електронну пошту суду 28.08.2020 за №388/02-06/07 від 28.08.2020. У відзиві представник відповідача проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечив та вказав на те, що Управлінням праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації на виконання вимог чинної постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 правомірно нараховано та виплачено щорічну разову допомогу позивачу як учаснику бойових дій у розмірі 1 390 гривень 00 копійок.

Враховуючи наведене, представник відповідача просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 17.02.2016, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.5).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 22.06.2020 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації із заявою про здійснення перерахунку державної грошової допомоги до 5 травня у 2020 році як учаснику бойових дій та проведення виплати заборгованості, що становить 6 800 гривень 00 копійок (а.с.6-7).

За результатами розгляду такого звернення, відповідач листом від 22.07.2020 №Б-185 повідомив ОСОБА_1 про те, що виплату вказаної допомоги у розмірі 1 390 гривень 00 копійок йому здійснено відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (а.с.8).

Вважаючи такий лист протиправною відмовою відповідача у виплаті належної ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі, також - Закон №3551-XII).

Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них встановлені статтею 12 вказаного Закону.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV статтю 12 Закону №3551-XII доповнено частиною 4 такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".

Підпунктом 1 ("б") пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28.12.2007 за №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Законом України від 28.12.2014 за №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На реалізацію приписів цієї норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де, серед іншого, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1 390 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачає, серед іншого, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як слідує зі змісту вказаного рішення, Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, яке регулює спірні відносини, дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави.

Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).

Водночас, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, з 27.02.2020 ні положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ні приписи статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції підпункту 1 пункту 20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції статті 12 Закону №367-ХІV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Разом з тим, статтею 7 Закону України від 14.11.2019 за №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2020 у розмірі 1 638,00 грн.

Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивачу Управлінням праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 8 190 гривень 00 копійок (1 638,00 х 5).

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 виплачено кошти в сумі 1 390,00 грн, що суперечить положенню статті 12 Закону №3551-ХІІ. Відтак, сума недоотриманих позивачем коштів складає 6 800,00 грн.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.

У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10).

"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (заява №44912/98, пункт 52).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82).

У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Дослідивши та проаналізувавши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про наявність "законних сподівань" на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус учасника бойових дій передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що становить п`ять мінімальних пенсій за віком. Натомість, відповідач, допустивши бездіяльність щодо здійснення доплати сум грошової допомоги, фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.

Враховуючи все вищевикладене, суд зазначає, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації щодо нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у неналежному розмірі, всупереч вимогам статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є обґрунтованою, відповідає приписам чинного законодавства та підлягає задоволенню.

Відтак, з метою відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у повному обсязі, що становить п`ять мінімальних пенсій за віком та здійснити виплату сум недоплаченої частини разової грошової допомоги з урахуванням раніше виплачених сум.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частинами 1 та 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката; розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до змісту прохальної частини позовної заяви, ОСОБА_1 просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 гривень 00 копійок.

На підтвердження понесених витрат позивач до позовної заяви долучив Договір про надання правової (правничої) допомоги від 24.07.2020, Розрахунок винагороди згідно договору про надання правової (правничої) допомоги, Акт приймання-передачі виконаної роботи до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 24.07.2020, Довідку від 24.07.2020 №17/07 та квитанцію до прибуткового касового ордера №27 від 24.07.2020 (а.с.12-16, 24-25).

Однак, суд зазначає, що зі змісту наявних у матеріалах справи: 1). Договору про надання правової допомоги від 24.07.2020; 2). Довідки від 24.07.2020 №17/07; вбачається, що адвокат зобов`язався надати клієнту - ОСОБА_1 юридичну допомогу з приводу захисту прав, та законних інтересів в Івано-Франківському окружному адміністративному суді за позовом до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради. Натомість, у межах даної адміністративної справи №300/1818/20, позовні вимоги заявлено до іншого відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації . Наведене унеможливлює встановлення факту надання адвокатом правової допомоги позивачу в даній адміністративній справі та, відповідно, не підтверджує сплату останнім гонорару саме в межах підготовки та розгляду даної адміністративної справи.

Враховуючи висновок суду про неналежне підтвердження позивачем понесення ним витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 гривень 00 копійок за наслідком розгляду цієї адміністративної справи, а також те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 статті 5 Закону України "Про судовий збір", беручи до уваги відсутність доказів про понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи наведене, на підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 "Перехідні положення " Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, що становить п`ять мінімальних пенсій за віком та здійснити її доплату з урахуванням фактично виплаченої суми.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;

відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації, адреса: вул. Т. Шевченка, буд. 10, м. Галич, Івано-Франківська область, 77100, код ЄДРПОУ - 03193301.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.