Рішення

від 28.07.2020 по справі 910/21404/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.07.2020Справа № 910/21404/17

За позовомПершого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі: 1. Кабінету Міністрів України 2. Міністерства оборони України 3. Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України доКиївської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачаУстанови "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України провизнання недійсним рішення Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представників учасників:

прокурори:Толстореброва О.О., Козлов А.І. від позивача 1:Фартушна В.Л. від позивачів 2, 3:Сулима І.В. від відповідача:Пилипчук І.І. від третьої особи:Кириленко О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (надалі - "Київське КЕУ") з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним рішення від 10.12.2014 №644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі "28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3, у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям".

Позовна заява мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм земельного законодавства, оскільки Київська міська рада не має права розпоряджатися землями оборони; лист Міністра оборони України від 06.02.2008 №220/416, яким надано згоду на припинення права користування частиною земельної ділянки військового містечка № 147 площею 1,95 га, що розташована на вул. Россошанській, 3 у м. Києві (надалі - "Земельна ділянка"), не є заявою про добровільну відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою, а відповідне рішення щодо земель оборони повинне було прийматись Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019, позов задоволено повністю та визнано недійсним рішення Київської міської ради від 10.12.2014 №644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі "28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3, у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям".

Постановою Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №910/21404/17 було частково задоволено касаційну скаргу Київської міської ради; рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 у справі №910/21404/17 - скасовано, а справу направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

04.02.2020 матеріали справи №910/21404/17 надійшли до Господарського суду міста Києва та за наслідками проведення автоматизованого розподілу справу було передано для розгляду судді Бойко Р.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2020 прийнято справу №910/21404/17 до свого провадження, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання на 03.03.2020.

Протокольними ухвалами суду від 03.03.2020 встановлено учасникам справи строк для надання пояснень, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, у строк - до початку наступного підготовчого засідання; відкладено підготовче засідання на 19.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020, з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", ухвалено призначити проведення підготовчого засідання на 07.04.2020.

18.03.2020 через відділ діловодства суду представником Київської міської ради подано пояснення, згідно якого просив відмовити в задоволенні позову, вказував на те, що оскаржуване рішення було прийнято в межах наданих міській раді повноважень згідно ст.ст. 9, 123 Земельного кодексу України та п.п. 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", адже по сьогоднішній день відомості про спірну земельну ділянку не внесенні до Державного реєстру земель. Крім того, вказував на те, що фактичне прийняття оскаржуваного рішення було здійснено за зверненнями державних установ, які являються структурними підрозділами та діють в інтересах (від імені) Міністерства оборони України, що виключає можливість висновку про порушення прав та інтересів вказаного міністерства.

20.03.2020 через відділ діловодства суду представником Київського КЕУ подано письмові пояснення в рамках справи №910/21404/17, у відповідності до яких вказував на те, що спірна земельна ділянка, яка на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 21.12.1948 №17-с була відведена у користування другій Квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Київське КЕУ, є сформованою у відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", а тому Київська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності (землі оборони).

06.04.2020 через відділ діловодства суду прокурором подано письмові пояснення, за змістом яких вказував на те, що землі оборони знаходяться у Міністерства оборони України лише в користуванні, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, тому відповідно до ст. 142 Земельного кодексу України виключно останньому належало право припинення права користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, і інформувати про це місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 08.04.2020, 05.05.2020 та 25.05.2020, враховуючи клопотання учасників справи та з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", проведення підготовчого засідання у справі призначалося на 05.05.2020, 28.05.2020 та 11.06.2020, відповідно.

Протокольними ухвалами суду від 11.06.2020 запропоновано третій особі та відповідачу надати відомості щодо здійснення будівництва на спірній земельній ділянці; оголошено перерву в судовому засіданні до 30.06.2020.

23.06.2020 через відділ діловодства суду представником третьої особи подано письмові пояснення, згідно яких повідомляв, що Установа "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України (надалі - "Установа") не укладала будь-яких договорів щодо забудови земельної ділянки по вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва. Крім того, повідомляв, що після відвідування вказаної адреси, шляхом візуального спостереження встановлено, що на вказаній земельній ділянці не ведуться ніякі будівельні роботи, має місце забруднення земельної ділянки побутовим сміттям.

30.06.2020 через відділ діловодства суду представником Київського КЕУ було подано клопотання про долучення до матеріалів справи №910/21404/17 документів, згідно якого просив долучити до матеріалів справи акт обстеження в натурі (на місцевості) земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:63:438:0044, площею 1,94 га, що розташована за адресою: вул. Россошанська, 3, Дарницький район м. Києва, від 24.06.2020.

Протокольними ухвалами суду від 30.06.2020 долучено подані позивачем 3 та третьою особою документи та письмові пояснення до матеріалів справи; закрито підготовче провадження та призначено справу №910/21404/17 до судового розгляду по суті на 28.07.2020.

В судове засідання 28.07.2020 з`явилися представники усіх учасників справи, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що прокурор та позивачі позовні вимоги підтримують і просять їх задовольнити повністю, а відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 28.07.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих №17-с 1948 року поновлено відвід земельних ділянок загальною площею близько 380 га в Дарницькому районі, в т.ч. земельної ділянки, площею 1,94 га, що розташована за адресою: вул. Россошанська, 3, другій КЕЧ Київського району МВС СРСР під розміщення військових містечок №№ 87, 147, 159, 182, 183 та 193 в межах та на умовах згідно проекту Управління у справах архітектури м. Києва.

Директивою голови штабу В.С. №ОМУ/5/308144 від 27.12.1948 та директивою КВО №ОРГ/1/0912 від 13.01.1949 друга Квартирно-експлуатаційна частина (КЕЧ) Київського району перейменована у Печерську квартирно-експлуатаційну частину Київського району.

Директивою голови штабу С.В. №ОШ/4/145 н/с від 19.02.1957, директивою КВО №ОМУ/1/6581 від 01.03.1957 Печерська квартирно-експлуатаційна частина Київського району перейменована в Київську квартирно-експлуатаційну частину району.

Директивою начальника Генерального Штабу Збройних Сил України від 02.04.1994 №115/1/3440 та наказом начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Києва від 01.08.1994 №2 з 01.08.1994 сформовано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Києва, який є правонаступником Київської квартирно-експлуатаційної частини району та Дарницької квартирно-експлуатаційної частини району, що розформовані.

Директивою Міністра оборони України №115/1/050 від 27.01.2001 та наказом начальника Квартирно-експлуатаційного управління (м. Київ) від 25.01.2001 №20 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Києва переформовано у Квартирно-експлуатаційне управління (м. Київ) та переведено на новий штат.

Директивою Міністра оборони України №115/1/0120 від 27.03.2001 та наказом Київського квартирно-експлуатаційного управління від 10.04.2001 №72 Квартирно-експлуатаційне управління (м. Київ) перейменоване в Київське квартирно-експлуатаційне управління.

Отже, Київське КЕУ є правонаступником другої Квартирно-експлуатаційної частини Київського району, якій Рішенням №17-с поновлено відвід земельних ділянок, зокрема, спірної земельної ділянки, що підтверджується архівною копією витягу з історичної довідки Київської квартирно-експлуатаційної частини району та довідкою від 22.01.2018 № 6/0К.

Спірна земельна ділянка перебуває у власності держави в складі земель оборони, уповноваженим органом управління є Міністерство оборони України в особі Київського КЕУ як землекористувача, що підтверджується Актом інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Дарницького району м. Києва, експлікаціями земель Міністерства оборони України на час проведення інвентаризації в користування військового містечка №147, викопіюванням з плану військового містечка, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 № 406 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель Міністерства оборони України в м. Києві".

Наказом Міністра оборони України від 14.07.2004 №271 наказано начальнику Національної академії оборони України та начальнику Головного КЕУ Збройних Сил України організувати вилучення з балансу Київського КЕУ і безоплатно передати в якості наділення основними фондами, а начальнику Центрального спеціалізованого будівельного управління - прийняти на баланс частину будівель в/м №147 у м. Києві згідно з переліком військового майна, що додається. У додатку до цього наказу міститься перелік майна, яке передається - п`ять будівель і споруд (їдальня, сховище-гараж, трансформаторна підстанція, два склади). На виконання цього наказу Актом передачі будівель, споруд і території військового містечка від 09.09.2004 здійснено передачу будівель на баланс до Центрального спеціалізованого будівельного управління.

Наказом Міністра оборони України від 16.12.2004 №619 Установа визначена замовником будівництва Міністерства оброни України в м. Києві по групам житлових будинків, у тому числі по вул. Росошанській, в/м №147.

06.02.2008 Міністр оборони України направив голові Київської міської державної адміністрації (який одночасно є головою Ради) лист №220/416, у якому зазначено, що Міністерство оборони України надає згоду на припинення права користування Земельною ділянкою, яка відведена Рішенням №17-с, та зміну її цільового призначення із земель оборони на землі житлової та громадської забудови із подальшим відведенням її в установленому порядку замовнику будівництва - Установі у відповідності до кадастрової справи №К-9873.

Листом від 22.02.2008 за вих. №227/843 директор Департаменту будівництва Міністерства оброни України запропонував Міністру оборони України дозволити Установі залучення коштів для будівництва з різних джерел фінансування. Також між вказаним Департаментом та Установою укладено договір №227/ДБ-020 від 14.03.2008 про співпрацю.

23.10.2008 Головним контрольно-ревізійним управлінням України складено Акт №08-21/61 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства оборони України за період з 01.01.2000 по 01.10.2008, яким констатовано, що лист Міністра оборони України від 06.02.2008 на момент перевірки не реалізований.

Рішенням Київської міської ради ІІ сесії VII скликання від 10.12.2014 №644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі "28 управління начальника робіт" на вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям" (надалі - "Рішення №644/644", розглянувши клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі на вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва та додані документи, керуючись статтями 9, 123 Земельного кодексу України, пунктами 4, 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішено надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі на вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва орієнтовною площею 1,94 га (земельна ділянка державної власності) в постійне користування для будівництва житла військовослужбовцям згідно з планом-схемою (додаток до рішення) (К-23111).

Спір у справі стосується законності Рішення.

Врахувавши у відповідності до приписів ст. 316 Господарського процесуального кодексу України викладені в постанові Верховного Суду від 14.01.2020 при направленні даної справи на новий розгляд вказівки, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах першій та четвертій статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно із пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №914/73/18.

Відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №910/1016/17, від 17.04.2018 у справі №914/1521/17, від 29.05.2018 у справі №915/101/15, від 12.06.2018 у справі №916/2948/15, від 04.09.2018 у справах №915/1279/17, №915/1284/17, №915/1283/17, від 05.11.2019 у справі №926/746/19).

Органи місцевого самоврядування відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділені повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин.

Пунктом 34 частини першої статті 26 зазначеного Закону визначено, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Водночас, за змістом пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у державній власності залишаються зокрема розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій; які належать до земель оборони.

При цьому, положеннями пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону було встановлено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Тобто, провівши розмежування земель державної та комунальної власності в Україні законодавцем було передбачено, що не в залежності від віднесення земель до державної чи комунальної власності питання щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельні ділянки у межах населених пунктів, відомості про які не внесені до Державного реєстру земель, належить до виключної компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та перебуває на обліку і у користуванні Київського КЕУ.

В той же час, учасниками справи визнається, що на момент прийняття Рішення №644/644 жодних відомостей про Земельну ділянку до Державного реєстру земель внесено не було.

Отже, в силу приписів пунктів 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" питання щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відносно Земельної ділянки належало саме до повноважень Київської міської ради.

Відтак, посилання прокурора та позивачів на те, що приймаючи оскаржуване рішення Київська міська рада перевищила надані її повноваження не відповідають дійсним обставинам спірних правовідносин, адже вчиняючи такі дії остання діяла саме в межах наділених її положеннями згідно ст.ст. 9, 123 Земельного кодексу України, пунктами 4, 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Посилання прокурора та позивачів на те, що Земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення була сформована в розумінні положень ст. 79 1 Земельного кодексу України жодним чином не нівелюють наведеного висновку суду.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Тобто, не в залежності від сформованості Земельної ділянки, внесення відомостей про неї до Державного реєстру земель могло бути здійснено не інакше як на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), надання згоди на розроблення чого в даному випадку згідно ст.ст. 9, 123 Земельного кодексу України, пунктами 4, 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" входило до повноважень саме Київської міської ради.

При цьому, суд не вбачає підстав для висновку про те, що з прийняттям Рішення було припинено право користування спірною земельною ділянкою попереднього власника (володільця), адже як до його прийняття, так і після Земельна ділянка перебувала і продовжила перебувати у державній власності з віднесенням її до категорій земель оборони, що залишилося незмінним, а Київська міська рада на розпоряджалася Земельною ділянки, оскільки виключно виконувала покладені на неї законодавством обов`язки.

В той же час, фактичне прийняття Рішення було наслідком волевиявлення Міністра оборони України задля реалізації Перспективної програми будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України на земельних ділянках Міністерства оборони України у місті Києві на 2005-2008 роки", затвердженої Міністром оборони України 01.09.2005, що підтверджується наказом Міністра оборони України від 16.12.2004 №619, листом Міністра оборони України від 06.02.2008 №220/416.

З огляду на викладене, не вбачається існування порушених прав Кабінету Міністрів України, адже відчуження чи іншим чином вибуття з державної власності Земельної ділянки не відбулось.

Стосовно порушення прав Міністерства оборони України та Київського КЕУ, то суд відзначає, що як Київське КЕУ, так і Установа входять до сфери управління Міністерства оборони України, що не виключає можливість Міністра оборони України в межах наданих йому повноважень самостійно визначитися яка саме з вказаних установ буде розпоряджатися Земельною ділянкою та проведе реєстрацію відповідного права за собою.

В аспекті наведеного суд враховує існування станом на сьогоднішній день реєстрації за Установою права користування Земельною ділянкою в державному реєстрі та вважає здійснення такої реєстрації передчасним і не пов`язаним з прийняття Рішення, адже сам по собі дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є правовою підставою для проведення такої реєстрації, однак, обставини вчинення цього не входять до предмету вирішення спору у даній справі.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наведених обставин прокурором та позивачами не доведено існування правових підстав для визнання недійсним Рішення, адже матеріалами справи підтверджується, що його прийняття було здійснено Київською міською радою в межах наданих законодавством повноважень та його прийняття не зумовило вибуття Земельної ділянки із державної власності та втрати статусу земель оборони.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог прокурора в повному обсязі.

У відповідності до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на прокурора, а тому, на останнього покладається обов`язок з відшкодування на користь відповідача понесених ним за звернення з апеляційною та касаційною скаргою витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Київської міської ради про визнання недійсним рішення відмовити повністю.

2. Стягнути з Військової прокурори Центрального регіону України (01014, м. Київ, вул. Болбочана Петра, буд. 8; ідентифікаційний код 38347014) на Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікація код 22883141) судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги, у розмірі 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. та за подачу касаційної скарги у розмірі 3 524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 28.08.2020.

Суддя Р.В. Бойко