Рішення

від 31.08.2020 по справі 914/813/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2020 справа № 914/813/20

м.Львів

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Західбудсервіс", м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Айра Груп", м.Львів

про стягнення заборгованості. Ціна позову 17000,52 грн.

Представники сторін не викликались ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Західбудсервіс" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айра Груп" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №91-К від 01.11.2017 у розмірі 17000,52 грн., з якої: 14112,95 грн. основного боргу, 2431,29 грн. пені, 387,13 грн. 3% річних, 69,15 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 13.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін. Встановлено, що розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі. Встановлено відповідачу строк - 15 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов та 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, позивачу - 5 днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду у справі №914/813/20 була направлена судом рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 79032, м.Львів, вул.Пасічна, буд.167, кв.22.

Проте поштовий конверт із копією зазначеної ухвали було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення ТзОВ Айра Груп з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Ухвалою суду від 13.04.2020 р., зокрема, було встановлено відповідачу для подання відзиву на позов, строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як встановлено ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Разом з тим стосовно процесуальних строків у даній справі суд вважає за необхідне пояснити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 р. було встановлено карантин, який продовжувався та триває і на даний час відповідно до подальших змін до згаданої постанови, а також постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів ; від 17.06.2020 р. №500 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України та від 22.07.2020 р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 .

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 р., який набрав чинності 02.04.2020 р., розділ X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Отже, вказаними законодавчими змінами було продовжено на строк дії карантину, в тому числі, і строк подання відзиву.

Як передбачено ч.3 ст.3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що встановлений судом строк для подання відзиву не сплив до початку дії карантину та повинен був закінчитися в межах строку його дії, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву в будь-який день до закінчення карантину, навіть поза межами строку у15 календарних днів з дня отримання ухвали. При цьому ухвала суду була постановлена 13.04.2020 р. - після набрання чинності змінами до ГПК України, через що суд, керуючись діючими на час постановлення ухвали нормами, визначив відповідачеві 15-денний строк на подання відзиву, що, проте, не могло вплинути на необхідність застосування в подальшому до даних правовідносин нових норм процесуального законодавства, які імперативно та безумовно продовжили відповідачеві строк на подання відзиву до кінця карантину.

У зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, а також продовженням Законом на весь строк дії карантину і строку розгляду справи, суд не мав можливості розглянути справу у строки, передбачені ст.ст.248 та 252 ГПК України, оскільки вирішення справи за наявними матеріалами без відзиву на позовну заяву, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, можливе лише у разі ненадання такого відзиву у встановлений судом строк, який продовжився на час дії карантину, про що йшлося вище. Інакше кажучи, здійснення розгляду справи по суті та ухвалення рішення в будь-який час до закінчення строку на подання відзиву, тобто в момент, коли відповідач ще має право подати відзив, було б передчасним та незаконним.

Прийняття судом рішення до спливу встановленого строку для подання відзиву зробило би ілюзорним право відповідача на подання відзиву та могло би призвести до тих самих наслідків, що і розгляд справи без повідомлення належним чином учасникам справи про дату, час і місце засідання суду - скасування судового рішення апеляційною інстанцією у випадку подання відповідачем апеляційної скарги.

Схожі позиції викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в своїх постановах: від 23.10.2019 р. у справі №910/6041/19 (щодо неприпустимості ухвалення рішення до закінчення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу) та від 30.07.2020 р. у справі №916/145/20 (щодо передчасності повернення апеляційної скарги без врахування норм Закону України від 30.03.2020 р. та без надання скаржнику можливості усунути недоліки апеляційної скарги у строки, продовжені у зв`язку з введенням карантину).

Згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020 р., що набрав чинності 17.07.2020 р., п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Також пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень останнього зі згаданих законів було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені, в тому числі, відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з набранням чинності 17.07.2020 р. Законом України від 18.06.2020 р., суд, починаючи з 17.07.2020 р., при здійсненні судочинства почав керуватись його нормами та зміненою цим Законом редакцією п.4 розділу X Прикінцеві положення ГПК України, яка не передбачає автоматичного продовження на строк дії карантину процесуальних строків, в тому числі і строку на подання відзиву, без подання особою відповідної заяви. Водночас пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.06.2020р. встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені на час карантину Законом України від 30.03.2020 р., закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р., тобто через 20 днів після 17.07.2020 р. - 06.08.2020 р.

Відповідач протягом наданого йому Законом України від 18.06.2020 р. 20-денного строку не звернувся із заявою про продовження процесуальних строків, як і не подав самого відзиву на позовну заяву, тому суд вважає, що строк подання відзиву в цій справі, який був продовжений Законом від 30.03.2020 р., закінчився 06.08.2020 р. і лише після цієї дати суд може вважати відзив на позовну заяву ненаданим та здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, і від них не надходило жодних клопотань, заяв, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

Позиція позивача.

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання по своєчасній оплаті отриманого товару. Так, позивач стверджує, що на виконання умов договору від 01.11.2017 №91-К він здійснив поставку товару на підставі видаткової накладної № 5/0205 від 02.05.2019 на суму 14112,95 грн. Відтак, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення відповідної суми з відповідача, як заборгованості по договору поставки на суму 14112,95 грн. За прострочення виконання зобов`язання по оплаті отриманого товару позивач також нарахував відповідачу 2431,29 грн. пені, у відповідності до п.7.2 Договору поставки, 387,13 грн 3% річних, 69,15 грн інфляційних втрат. Позивач не відмовлявся від заявлених позовних вимог. Не повідомляв суд, що заборгованість погашена, а відтак, що предмет спору відсутній.

Позиція відповідача.

Відповідач, повідомлений належним чином про відкрите судове провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень, як і доказів погашення заборгованості не подав.

Обставини справи.

01.11.2017 року між ТзОВ НВП ЗАХІДБУДСЕРВІС (надалі Постачальник, Позивач) та ТзОВ АЙРА ГРУП ( надалі - Покупець, Відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 91-К від 01 листопада 2017 року.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Продавець зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується прийняти товар на умовах цього Договору партіями у кількості, асортименті та за цінами, узгодженими Сторонами в рахунках-фактурах або Специфікаціях (додатках), як є невід`ємною частиною даного Договору, та оплатити його в термін, зазначений у рахунку чи в порядку, передбаченому цим Договором.

Пунктом 6.2. Договору визначено, що перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару Покупцю та отримання і підписання Покупцем товаророзпорядчих документів. Отже, сторони узгодили, що право власності на поставлений Постачальником товар Покупцю переходить до останнього у момент прийняття ним товару від постачальника та підтверджується підписаними зі сторони Покупця товаророзпорядчими документами.

Позивач поставив Відповідачу товар на суму 14 112,95 грн., який останнім прийнято без застережень, що підтверджується підписаною обидвома сторонами видатковою накладною № 5/0205 від 02 травня 2019 року та товарно-транспортною накладною № 5/0205 від 02 травня 2019 року.

Підпунктом 5.6.1. пункту 5.6. Договору сторони погодили, що Покупець проводить оплату товару на умовах 100 % передоплати в термін, вказаний в рахунку.

На виконання умов Договору, Позивачем виставлено Відповідачу рахунок на оплату № 1685 від 02 травня 2019 року на суму 14 112, 95 грн. поставленого товару. Датою оплати визначено - 02.05.2019р.

Одночасно Позивачем надіслану претензію № 05-03/20-1 від 05.03.2020 року щодо сплати заборгованості на адресу місця проживання керівника, яка отримана 21.03.2020р. (рекомендоване повідомлення за № 7904089437565), однак залишена без відповіді і задоволення.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

Докази оплати отриманого покупцем товару в матеріалах справи відсутні.

За прострочення виконання зобов`язань з оплати товару позивачем нараховано 2431,29 грн. пені, у відповідності до п.7.2 Договору поставки,387,13 грн 3% річних, 69,15 грн інфляційних втрат.

Оцінка суду.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Договір №91-К від 01.11.2017 року на підставі якого заявлено позовні вимоги, за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач по справі не вжив заходів щодо погашення заборгованості в добровільному порядку. Станом на час розгляду справи Відповідач не погасив основний борг та не надав доказів погашення заборгованості, яка заявлена до стягнення.

З огляду на зазначене, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено доводи позивача про існування у відповідача заборгованості по оплаті вартості отриманого товару в сумі 14112,95 грн. за договором поставки №91-К від 01.11.2017, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 14112,95 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення будь-яких зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час прострочення.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між кредитором і боржником щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення зобов`язань за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно п.7.2. укладеного Договору передбачено, що за протермінування оплати за поставлений товар Покупець пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день протермінування.

Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Перевірка розрахунку пені здійснена судом за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН (аналогічна правова позиція відображена у Постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі № 917/1622/16).

Здійснивши перерахунок пені за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА, ТОВ ЛІГА: ЗАКОН, 2020, суд встановив, що за період з 03.05.2019 по 03.11.2019 від суми боргу 14112,95 грн. сума пені становить 2431,29 грн.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення пені у розмірі 2431,29 грн є підставою і підлягає до задоволення.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА, ТОВ ЛІГА: ЗАКОН, 2020, суд встановив, що за період з 03.05.2019 по 31.03.2020 від суми боргу 14112,95 грн. сума 3% річних становить 387,14 грн.

Однак, у відповідності до ч.2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Таким чином, задоволенню підлягає нарахована позивачем сума 3% річних у розмірі 387,13 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА, ТОВ ЛІГА: ЗАКОН, 2020, суд встановив, що за період з 03.05.2019 по 29.02.2020 від суми боргу 14112,95 грн. сума інфляційних втрат становить 69,08 грн.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає до задоволення частково у розмірі 69,08 грн, а в задоволенні решти позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 0,70 грн. слід відмовити.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак вважає, що позовні вимоги з підлягають до задоволення частково і до стягнення з відповідача належить: 14112,95 грн. основного боргу, 2431,29 грн. пені, 387,13 грн. 3% річних, 69,08 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача у розмірі 2101,99 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 12, 13, 14, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айра Груп" (79032, м.Львів, вул.Пасічна, буд.167 кв.22, ідентифікаційний код 40880641) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Західбудсервіс" (79040, м.Львів, вул.Д.Апостола, буд.10-Б, ідентифікаційний код 23953458) 14112,95 грн. основного боргу, 2431,29 грн. пені, 387,13 грн. 3% річних, 69,08 грн. інфляційних втрат та 2101,99 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 31.08.2020

Суддя С.Б. Кітаєва