Рішення

від 31.08.2020 по справі 903/466/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 серпня 2020 року Справа № 903/466/20

Суддя Господарського суду Волинської області Кравчук А. М., розглянувши матеріали по справі № 903/466/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернетдевелс Фемелі", м.Горохів, Волинська обл.

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Соціальна сфера", м.Луцьк

про стягнення 59 200 грн. 00 коп.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

встановив: 25.06.2020 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернетдевелс Фемелі" до Приватного акціонерного товариства "Соціальна сфера" про стягнення 59 200 грн. 00 коп. завданих збитків (упущеної вигоди) та судових витрат по справі.

Позовна заява обґрунтована порушенням відповідачем умов договору оренди від 03.04.2017 в частині забезпечення умов безперешкодного використання орендарем приміщень, що орендуються.

Ухвалою суду від 30.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. Запропоновано у разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача, протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Відповідач у відзиві від 17.07.2020 на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи, позовні вимоги не визнає та вважає їх безпідставними, обґрунтовуючи тим, що 3 квітня 2017 року між ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" та ПрАТ Соціальна Сфера було укладено договір оренди нерухомого майна, що знаходиться: м. Луцьк, вул. Боженка, 34А. площею 585 м.кв. Крім того відповідно до п. 1.2 договору оренди ПрАТ Соціальна Сфера передало ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" в користування частину земельної ділянки площею 52 м. кв. На вказаній земельній ділянці ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" самовільно здійснило прибудову, що з`єднала нерухоме майно відповідача, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Боженка, 34 Г з орендованим майном. Відповідно до п. 9.2 договору оренди термін дії оренди закінчується 31 березня 2020 року. Згідно п. 1.3. Договору оренди сторони погодили, що по закінченню строку дії договору ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" зобов`язане на підставі акту прийому-передачі повернути орендоване майно. З метою попередження орендаря ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" про закінчення терміну дії договору та про те, що договір оренди припиняє свою дію 31.03.2020 та не буде пролонгуватись (продовжуватись) на тих самих умовах ПрАТ Соціальна Сфера неодноразово повідомляло ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі". Відповідні повідомлення були надіслані на юридичну та поштову адресу 03.01.2020, 24.01.2020, 28.02.2020. У вказаних повідомленнях ПрАТ Соціальна Сфера , окрім повідомлення про закінчення терміну дії Договору оренди, пропонувало ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" укласти новий договір оренди на нових умовах скориставшись переважним правом, але ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" відмовилось від укладення нового договору оренди. 06 квітня 2020 року ПрАТ Соціальна Сфера надіслало на юридичну та поштову адресу відповідача письмову вимогу про звільнення колишніх орендованих приміщень та земельної ділянки від самовільно зробленої прибудови, яка з`єднує нерухоме майно відповідача, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Боженка, 34Г з орендованим майном ПрАТ Соціальна Сфера , що знаходиться: м. Луцьк, вул. Боженка, 34А. Однак, дана вимога залишалась без задоволення. ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" не звільнило колишні орендовані приміщення та продовжує їх використовувати. Тобто в зв`язку з відмовою ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" укласти новий договір оренди та закінченням 31 березня 2020 року терміну дії договору оренди від 03.04.2017 останній втратив право використовувати приміщення, які належать позивачу, що знаходяться за адресою м. Луцьк, вул. Боженка, 34А та незаконно продовжує використовувати приміщення ПрАТ Соціальна Сфера . В зв`язку з цим ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" починаючи з 01 квітня 2020 року незаконно використовує приміщення ПрАТ Соціальна Сфера та втратило будь-які права орендаря. Вважає позовні вимоги безпідставними, просить відмовити у позові та стягнути витрати на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Надісланий на адресу позивача відзив повернутий за зворотною адресою, що підтверджується інформацією з сайту ДП Укрпошта щодо відстеження поштових пересилань. Направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Враховуючи, що будучи обізнаним про наявність спору, позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з матеріалами справи, зокрема із відзивом.

Заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не надходили.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

встановив:

03 квітня 2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернетдевелс Фемелі" та Приватним акціонерним товариством Соціальна Сфера було укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування (оренду) виробничі приміщення загальною площею 585,0 м. кв., за адресою м. Луцьк, вул. Боженка, 34А (а.с. 4-5).

Відповідно до п.п. 9.1, 9.2 договору даний договір діє з моменту його підписання. Умови договору зберігають свою силу на весь строк дії договору крім випадків, передбачених даним договором. Строк оренди починає відлік з моменту передачі майна в оренду згідно п. 2.2 даного договору. Сторони уклали даний договір строком на 2 роки 261 день. Даний договір діє до 31 березня 2020 року. Сторони домовились, що у випадку, якщо протягом 14-ти днів до моменту закінчення строку дії цього договору одна зі сторін не повідомить іншу сторону про намір припинити дію договору, то цей договір вважатиметься пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах.

Судом встановлено, що 03.01.2020, 24.01.2020, 28.02.2020 відповідачем на адресу позивача було надіслано повідомлення про припинення договору оренди із пропозицією укласти новий договір оренди на нових умовах скориставшись переважним правом (а.с. 217-225).

Повідомлення залишені орендарем без відповіді та реагування, у зв`язку з чим 06 квітня 2020 року ПрАТ Соціальна Сфера надіслало орендарю письмову вимогу про звільнення колишніх орендованих приміщень та земельної ділянки від самовільно зробленої прибудови (а.с. 226-227).

Вимога залишена без відповіді та реагування.

21.04.2020 позивач листом №21/04 повідомив відповідача про відсутність електропостачання в орендованому приміщенні. Просить відновити електропостачання та відшкодувати завдані збитки з розрахунку 27 2020 грн. 00 коп за кожен день відсутності електропостачання (а.с. 6-7).

Згідно з статтями 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своє правовою природою договір від 03.04.2017 є договором оренди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічну норму містить і ЦК. Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

З огляду на наведені положення договору та норми чинного законодавства, відповідач був зобов`язаний повернути об`єкт оренди з моменту припинення дії договору за актом здачі-приймання.

Згідно із ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених дим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Стаття 764 Цивільного кодексу України встановлює, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Норми статті 764 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 284 ГК України, які здійснюють загальне регулювання правовідносин оренди, також передбачають аналогічні умови припинення договору оренди.

Разом з цим, диспозиції ст. 284 Господарського кодексу України, ст. 764 Цивільного кодексу України не містять договірних застережень у частині встановлення відмінного від вищезгаданого порядку перебігу зазначеного строку, отож є абсолютно визначеними.

Пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна , зокрема передбачає, що зі змісту статей 759,763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Звертаючись з позовом позивач просить стягнути 59 200 грн. 00 коп. збитків (упущеної вигоди) у зв`язку із відсутністю електроенергії у вказаних орендованих приміщеннях.

Згідно ч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 22 ЦК України на відшкодування збитків має право особа, якій їх завдано у результаті порушення її цивільного права. Загальне поняття "збитки" складається із двох складових. По-перше, це "реальна шкода", під якою ст. 22 Цивільного кодексу України розуміє дві групи витрат:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

По-друге, поняття "збитки" включає в себе упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У сфері господарювання щодо відшкодування збитків діють положення глави 25 ГК України. За змістом ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З огляду на ч. 1, 2 ст.217 ГК України відшкодування збитків є одним із видів господарських санкцій, як заходів впливу на правопорушника у сфері господарювання. Разом з тим, згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:

1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання);

2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками;

4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Частина 1 ст. 226 ГК України до суб`єктів відшкодування збитків відносить учасника господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення. А частина 1 ст. 224 ГК України вказує на те, що завдані збитки повинен відшкодувати учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності. Тобто закон пов`язує виникнення обов`язку відшкодування шкоди з двома умовами:

1. Порушення господарського зобов`язання;

2. Порушення установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

В світлі конкретних обставин цієї справи судом не вбачається порушення відповідачем установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, що в межах наявних між сторонами правовідносин призвело б до завдання позивачу збитків, стягнення яких він вимагає у судовому порядку, оскільки, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку з відмовою ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" укласти новий договір оренди та закінченням 31 березня 2020 року терміну дії договору оренди від 03.04.2017 останній втратив право використовувати приміщення, що належать відповідачу за адресою м. Луцьк, вул. Боженка, 34А. В зв`язку з цим ТОВ "Інтернетдевелс Фемелі" починаючи з 01 квітня 2020 року втратило будь-які права орендаря, відповідно позовні вимоги про стягнення 59 200 грн. 00 коп. збитків до задоволення не підлягають.

Крім того, відповідач просить стягнути з позивача 5000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

01.07.2020 між ПрАТ Соціальна сфера та (клієнт) та ФОП Олейник І.Ю. (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 229).

Відповідно до п. 5.1 договору за надання правової допомоги, передбаченої предметом цього договору, клієнт виплачує адвокату гонорар в розмірі 5 000 грн.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

До матеріалів справи долучено акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 17.07.2020 (а.с. 232) та платіжне доручення №534 від 15.07.2020 на суму 5 000,00 грн. з призначенням платежу оплата витрат на правову допомогу по справі №903/466/20 (а.с. 233)

Відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного суду від 03.10.2019 у справа № 922/445/19.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, а також час, витрачений адвокатом на такі послуги, суд дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову та ступенем складності справи, а тому підлягає задоволенню у розмірі 5000 грн 00 коп.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернетдевелс Фемелі (45700, Волинська обл., м. Горохів, вул. Чкалова, буд. 2, код ЄДРПОУ 41212571) на користь Приватного акціонерного товариства Соціальна сфера (43017, м. Луцьк, вул. Боженка, 34 а, код ЄДРПОУ 21750874) 5000 грн. 00 коп (п`ять тисяч грн. 00 коп.) витрат на правову допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256 , 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України .

Суддя А. М. Кравчук