Рішення

від 17.08.2020 по справі 918/396/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2020Справа № 918/396/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія (33013, Рівненська обл., місто Рівне, ВУЛИЦЯ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА, будинок 71-Б, Ідентифікаційний код юридичної особи 42101003) до проАкціонерного товариства КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ (04070, м.Київ, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНО-ХРЕЩАТИЦЬКА, будинок 15-17/18, Ідентифікаційний код юридичної особи 31729918) стягнення 228000,00 грн. Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія (далі-Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ (далі-Відповідач) про стягнення 228000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з Відповідача 228000,00грн. штрафних санкцій згідно з п. 13.3. Договору № 16029-ВЦ від 29.12.2018 про постачання електричної енергії споживачу, у зв`язку з порушенням вимог щодо інформування діючого постачальника електроенергії про дату і строки зміни електропостачальника, а також про початок дії нового договору про постачання електроенергії.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.05.2020 № 918/396/20 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/396/20, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.06.2020 направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 16.06.2020 та 16.06.2020 ухвали суду від 09.06.2020.

02.07.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

03.07.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

27.07.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення в частині відшкодування судових витрат по справі №918/396/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу повернуто Відповідачу без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 змінено найменування Відповідача - Публічне акціонерне товариство КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ (04070, м.Київ, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНО-ХРЕЩАТИЦЬКА, будинок 15-17/18, Ідентифікаційний код юридичної особи 31729918) на Акціонерне товариство КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ (04070, м.Київ, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНО-ХРЕЩАТИЦЬКА, будинок 15-17/18, Ідентифікаційний код юридичної особи 31729918).

10.08.2020 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства Концерн Галнафтогаз надійшла заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 36235,00 грн.

14.08.2020 позивачем подані письмові заперечення на вказану заяву відповідача.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

29.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ (Споживач) укладено Договір № 16029-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу (Договір), який встановлює порядок та умови постачання електроенергії, як товарної продукції, споживачу постачальником електричної. (а.с 9-15)

29.12.2018 Відповідачем підписана заява-приєднання - Додаток 1 до Договору про постачання електричної енергії споживачу, за умовами якої відповідач приєднався до умов договору про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції постачальника № 2.03/1 - РОЕК. (а.с. 16-17)

Постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1. Договору).

Відповідно до умов заяви-приєднання початок постачання - з 01.01.2019. З моменту акцептування цієї заяви-приєднання в установленому ПРРЕЕ порядку споживач та постачальник набувають всіх прав та обов`язків за договором про постачання електричної енергії споживачу і несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами договору та чинним законодавством України.

Споживач має право вільно обирати іншого електропостачальника та розірвати цей договір у встановленому цим договором та чинним законодавством порядку. Перейти на постачання електричної енергії до іншого електропостачальника, у разі наявності договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та відсутності припинення постачання електричної енергії внаслідок наявності заборгованості за постачання електричної енергії перед діючим постачальником (підп. 10, 13 п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 10.1. договору Споживач має право у будь-який момент часу змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, принаймні за 21 день до такої зміни, вказавши дату або строки, в які буде відбуватися така зміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії).

Згідно з п. 10.2. Договору зміна постачальника електричної енергії здійснюється відповідно до порядку, встановленого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, що затвердженні постановою № 312 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

У заяві-приєднанні передбачено, що споживач зобов`язується у місячний строк повідомити постачальника про зміну будь-якої інформації та даних, зазначених у заяві-приєднанні.

Згідно з п. 13.7. Договору споживач зобов`язується у місячний строк повідомити постачальника про зміну будь-якої інформації та даних, зазначених в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором, його додатками та чинним законодавством (п. 9.1. Договору).

У п. 13.3. Договору сторони погодили, що за умови дострокового розірвання договору за ініціативою споживача, споживач зобов`язаний сплатити постачальнику передбачені обраною споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору.

За п. 13.1. Договору цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання (додаток 1 до договору) і договірних величин споживання електроенергії (додаток 3 до договору) та укладається на строк до 31.12.2019, але підлягає обов`язковому перегляду протягом 10 днів від дати, вказаної у п. 2 Розділу XVII Закону України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до комерційної пропозиції № 2.03/1 - РОЕК від 29.12.2018 договір діє з моменту набрання чинності до 31.12.2019.

За змістом п. 13.5. договору дія договору припиняється, зокрема, у випадку зміни електропостачальника.

Відповідач Листом № 325 від 09.04.2019, який згідно зі штемпелем вхідної кореспонденції № 92 отриманий 09.04.2019, повідомив позивача про свій намір змінити постачальника на нового - ПП "ОККО Контракт" з 01.05.2019. (а.с.92)

04.09.2019 Позивачем направлена Відповідачу Претензія про відшкодування 224699,83 грн. штрафу за дострокове розірвання договору про постачання електричної енергії, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення від 04.09.2019. (а.с. 25-27)

Відповідач відповіді на претензію не надав.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що порушення Відповідачем вимог п. 13.7 Договору щодо інформування діючого постачальника електроенергії про дату і строки зміни електропостачальника, а також про початок дії нового договору про постачання електроенергії згідно з п. 13.3. Договору № 16029-ВЦ від 29.12.2018 про постачання електричної енергії споживачу є підставою для застосування штрафних санкцій, розмір яких становить 228000,00 грн..

Заперечуючи проти позовних вимог, Відповідач стверджує про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки право Споживача на дострокове розірвання договору передбачене ст. 59 Закону України Про ринок електричної енергії , цим договором та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312, і саме при чіткому дотриманні умов договору та законодавчих актів відповідачем розпочато та завершено процедуру зміни постачальника електричної енергії. Відповідач надіслав позивачу повідомлення про зміну постачальника електричної енергії у встановлені строки, таким чином попередив постачальника про припинення дії договору, дотримавшись всіх умов договору та Правил, які передбачають зміну постачальника електричної енергії.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини;

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є публічним договором приєднання, розробленим з урахуванням вимог Закону України "Про ринок електричної енергії".

За змістом ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору. Жодне положення договору постачання електричної енергії споживачу не має створювати обмежень права споживача на зміну електропостачальника. Крім того, договір не може містити положення, що накладають додаткові фінансові зобов`язання на споживача, який здійснює зазначене право. В іншому разі таке положення вважається недійсним з моменту укладення договору.

Згідно зі ст. 58 зазначеного Закону споживач має право змінювати електропостачальника на умовах, визначених цим Законом та правилами роздрібного ринку.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про ринок електричної енергії" зміна електропостачальника споживачем здійснюється на безоплатній основі у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку. Зміна електропостачальника за ініціативою споживача має бути завершена у строк не більше трьох тижнів з дня повідомлення таким споживачем про намір змінити електропостачальника.

За п. 1.1.1. постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" цей нормативно-правовий акт регулює взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами. Ці Правила є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.

Згідно з п. 1.2.15. Правил укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Пунктом 3.1.8. Правил договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.

Споживач електричної енергії має право: 2) на вибір електропостачальника; 7) змінювати електропостачальника на умовах, визначених Законом України "Про ринок електричної енергії" та цими Правилами (п. 5.5.1. Правил).

Порядок зміни споживачем електропостачальника врегульовано п. 6.1. Правил.

Так, споживач має право в установленому цими Правилами порядку на зміну електропостачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії споживачу (постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг) з новим електропостачальником (п. 6.1.1. Правил).

Приписами п. 6.1.2. Правил передбачено, що процес зміни споживачем електропостачальника забезпечується суб`єктами (учасниками) ринку електричної енергії та учасниками роздрібного ринку електричної енергії, які задіяні у процесі зміни електропостачальника та забезпечують зміну та інформаційний обмін під час такої зміни на безоплатній основі.

За змістом п. 6.1.3. Правил зміна електропостачальника за ініціативою споживача має бути завершена протягом періоду, що починається з дня повідомлення споживачем нового електропостачальника про наміри змінити попереднього електропостачальника, але у строк, що не перевищує 21 календарний день з дня вказаного повідомлення. Днем повідомлення споживачем про намір змінити електропостачальника вважається дата зафіксованого звернення споживача до нового електропостачальника щодо наміру укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу. Якщо споживач має чинний договір про постачання електричної енергії споживачу з фіксованим терміном (строком) дії, з метою уникнення штрафних санкцій за дострокове розірвання договору з боку попереднього електропостачальника споживач повинен повідомити нового електропостачальника про намір укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу за 21 календарний день до дати закінчення терміну (строку) дії чинного договору.

Судом встановлено, що укладаючи Договір сторони погодили строк його дії до 31.12.2019. (п. 13.1. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач повідомив Позивача про зміну енергопостачальника 09.04.2019, тобто більш ніж за 21 календарний день до закінчення строку дії договору.

У свою чергу, за умовами п. 6.1.5.-6.1.23. Правил процес зміни споживачем електропостачальника забезпечується діями та передачею інформації між новим електропостачальником, адміністратором комерційного обліку, постачальником послуг комерційного обліку, попереднім електропостачальником тощо..

Так, датою початку процедури зміни електропостачальника вважається дата отримання всіх необхідних даних, передбачених п. 6.1.5 цієї глави. Попередній електропостачальник після отримання від адміністратора комерційного обліку повідомлення про зміну електропостачальника повинен здійснити всі необхідні заходи щодо припинення дії договору про постачання електричної енергії споживачу зі споживачем на заплановану дату зміни електропостачальника. Новий електропостачальник на запит споживача повинен повідомляти його про етапи виконання процедури зміни електропостачальника. Датою зміни електропостачальника вважається дата зміни записів у реєстрах груп споживачів електропостачальників (п. 6.1.6., 6.1.16., 6.1.24. Правил).

Отже, положеннями чинного законодавства України встановлено, що реалізація права споживача на вільну зміну електропостачальника забезпечується припиненням договору з попереднім електропостачальником за ініціативою споживача, що полягає у повідомленні останнім нового електропостачальника про наміри змінити попереднього електропостачальника.

Суд акцентує увагу, що ні Законом України Про ринок електричної енергії , ні Правилами не визначено строків повідомлення споживачем попереднього електропостачальника про зміну електропостачальника, оскільки, як зазначалося, процес зміни споживачем електропостачальника забезпечується суб`єктами (учасниками) ринку електричної енергії, а дії самого споживача обмежуються повідомленням нового електропостачальника про наміри змінити попереднього електропостачальника (Правилами визначено лише загальний строк проведення процедури зміни електропостачальника, що не перевищує 21 календарний день з дня вказаного повідомлення).

При цьому, Суд зазначає, що за умовами п. 6.1.3. Правил повідомлення про намір укласти договір про постачання електричної енергії за 21 календарний день до дати закінчення договору з фіксованим терміном діє є обов`язком споживача по відношенню до нового електропостачальника, не позивача у справі, та знаходиться у безпосередньому зв`язку із загальним строком процедури зміни електропостачальника, який не перевищує 21 календарний день.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

У вказаних нормах наведено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (аналогічну правову позицію викладено у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 № 916/1684/18).

Враховуючи наведені положення чинного законодавства, а також умови підп. 10, 13 п. 6.2., п. 10.1., 13.3., 13.5. Договору, Суд дійшов висновку, що Відповідач наділений правом на дострокове розірвання договору у зв`язку із зміною електропостачальника.

Отже, Судом встановлено, що Договір №12029-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 29.12.2018, укладений між позивачем та відповідачем, достроково припинив свою дію внаслідок реалізації останнім свого права на зміну електропостачальника, яке гарантоване чинним законодавством та умовами укладеного договору.

У свою чергу, предметом спору у цій справі є стягнення штрафних санкцій за дострокове розірвання договору.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України установлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч. 1 ст. 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/4156/18 зазначила, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою для застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з Відповідача штрафу, Суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач стверджує, що реалізовуючи своє право на зміну електропостачальника Відповідач порушив умови п. 13.7. Договору договору та абз. 3 п. 6.1.3. Правил в частині строку повідомлення про припинення дії договору внаслідок зміни електропостачальника, а отже на підставі п. 13.3. договору та п. 8 комерційної пропозиції зобов`язаний сплати штраф у розмірі вартості електричної енергії, замовленої, як прогнозований договірний обсяг споживання у місяці, в якому постачальником отримано повідомлення про дострокове припинення договору.

За вимогами ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору погоджуються сторонами у договорі.

Так, умова щодо застосування штрафної санкції за дострокове розірвання договору міститься в п. 13.3. договору, який, у свою чергу, містить відсилання до умов комерційної пропозиції.

Пунктом 8 комерційної пропозиції передбачено, що у випадку неповідомлення (повідомлення з порушенням строків) постачальника про дострокове припинення (розірвання) договору споживачем, споживач сплачує штраф у відповідному розмірі.

Тобто, п. 8 комерційної пропозиції встановлено відповідальність споживача у вигляді штрафу за: 1) неповідомлення постачальника про дострокове припинення (розірвання) договору споживачем; 2) повідомлення з порушенням строків.

Отже, для застосування до відповідача санкцій у вигляді штрафу за порушення встановлених договором зобов`язань, Судом має бути встановлений факт порушення відповідачем зобов`язань.

Разом з тим, Судом встановлено, що Відповідач повідомив Позивача про свій намір змінити постачальника на нового - ПП "ОККО Контракт" з 01.05.2019 Листом № 325 від 09.04.2019. (а.с. 92)

Згідно зі штемпелем вхідної кореспонденції № 92 зазначений Лист отриманий Позивачем 09.04.2019, тобто більш ніж за 21 календарний день до закінчення строку дії договору.

За наведених обставин, Суд дійшов висновку, що твердження Позивача про неповідомлення постачальника про дострокове припинення (розірвання) договору спростовуються матеріалами справи.

Щодо твердження Позивача про повідомлення з порушенням строків, оскільки відповідне повідомлення мало відбутися у місячний строк, як це обумовлено у п. 13.7. договору та заяві-приєднанні, то Суд вважає за доцільне зазначити, наступне.

Вказаний позивачем строк стосується обов`язку відповідача про зміну будь-якої інформації та даних, зазначених в заяві-приєднанні, однак Суд зазначає, що заява-приєднання не містить ні строку дії договору, ні строку повідомлення відповідачем позивача про дострокове розірвання договору, а отже посилання на повідомлення Відповідачем про зміну електропостачальника з порушенням строку також спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому, виходячи з п. 10.1. договору, за яким споживач має право у будь-який момент часу змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, принаймні за 21 день до такої зміни, вказавши дату або строки, в які буде відбуватися така зміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії), відповідач повідомив позивача про таку зміну у встановлений строк (повідомлено 09.04.2019, новий договір укладено 01.05.2020, тобто за 21 день).

Враховуючи викладене, Судом встановлено, що Позивачем не доведено належними та допустимими відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України доказами порушення Відповідачем вимог п. 13.7 Договору щодо інформування діючого постачальника електроенергії про дату і строки зміни електропостачальника, а також про початок дії нового договору про постачання електроенергії згідно з п. 13.3. Договору № 16029-ВЦ від 29.12.2018.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких підстав, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що під час зміни електропостачальника Відповідачем не було порушено вимоги п. 13.7. Договору договору та абз. 3 п. 6.1.3. Правил в частині строку повідомлення , тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія до Акціонерного товариства КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ про стягнення 228000,00 грн. штрафу задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Позивача у повному обсязі у зв`язку з відмовою у позові.

10.08.2020 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства Концерн Галнафтогаз надійшла заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 36235,00 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 02.07.2020, відповідач просив суд стягнути з позивача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 36 235,00 грн.

При цьому, відповідачем долучено до матеріалів справи копію Договору №АО/С-18/2 про надання правової допомоги від 02.07.2018, укладеного між Публічним акціонерним товариством Концерн Галнафтогаз (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Ловейлс (адвокатське об`єднання), відповідно до умов якого адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту правовому допомогу в сфері представництва клієнта в місцевих загальних судах, місцевих господарських судах і місцевих адміністративних судах України, апеляційних судах, апеляційних господарських судах та апеляційних адміністративних судах України, Вищих спеціалізованих судах України, Верховному суді України, третейському суді, в міжнародному комерційному арбітражі при Торгово-промисловій палаті України, як представника при розгляді цивільних, господарських, адміністративних справ відповідно до його завдань та потреб, а клієнт зобов`язується прийняти таку допомогу та оплатити її вартість.

Згідно з п. 1.2 Договору адвокатське об`єднання надає правову допомогу на основі додатків, якими узгоджується необхідність представництва по конкретній судовій справі,в яких вказуються зокрема: дані про судову справу, по якій надаватимуться послуги представництва, строки надання послуг, дані конкретних адвокатів Адвокатського об`єднання, які будуть здійснювати представництво, вартість послуг представництва та інші умови, визначені за домовленістю сторін.

Сторони у відповідних додатках можуть погодити надання правової допомоги на умовах, що відрізняються від умов цього договору, при цьому умови відповідного додатку матимуть переважаючу силу порівняно з умовами до цього договору (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 1.4 Договору підписані сторонами додатки становлять невід`ємну частину цього договору.

Згідно з п. 3.1 Договору адвокатське об`єднання надає клієнту правову допомогу за договором на основі відповідних додатків, підписаних сторонами. За результатами наданої правової допомоги сторони підписують Акт наданої правової допомоги (акт приймання-передачі наданих послуг), в якому вказується обсяг та зміст (опис) наданої правової допомоги та її вартість, а також перелік та вартість фактичних витрат відповідно до п. 4.1.3 договору.

Відповідно до п. 9.1 Договору договір набирає чинності з моменту його підписання (укладення) і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором та відповідними додатками до договору.

Якщо не пізніше ніж за 120 календарних днів до закінчення строку дії договору від жодної із сторін не надійшло письмового повідомлення про припинення договору, договір щоразу автоматично пролонговується на 1 рік.

Додатком №10 від 26.05.2020 до Договору сторони погодили, що в рамках укладеного договору адвокатське об`єднання зобов`язується забезпечити надання правової допомоги, а саме: здійснення представництва клієнта в судовій справі №918/396/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія про стягнення штрафу у розмірі 228000,00 грн в суді першої інстанції, при апеляційному та касаційному розгляді цієї справи - у відповідних судах апеляційної та касаційної інстанцій, а також вчинення дій, пов`язаних з підготовкою до здійснення представництва.

Як зазначено у п. 2 Додатку №10 від 26.05.2020, для здійснення представництва адвокатське об`єднання визначає Степанюк Ніну Леонтіївну.

Згідно з п. 3 Додатку №10 від 26.05.2020 вартість фактично наданої адвокатським об`єднанням правової допомоги клієнту по підготовці і здійсненню представництва у суді першої інстанції, відповідних судах апеляційної та касаційної інстанції по цій судовій справі на умовах цього Додатку буде визначена в Акті наданої правової допомоги за результатами надання послуг правової допомоги з урахуванням обсягу фактично витраченого адвокатом часу на надання правової допомоги, з застосуванням тарифу погодинної оплати за надання послуг в розмірі 2687,00 грн за 1 годину надання послуг. В акті наданої правової допомоги вказується перелік дій та заходів, здійснених адвокатським об`єднанням з метою надання правової допомоги.

У п. 4 Додатку №10 від 26.05.2020 зазначено, що у разі відмови в задоволенні позову у справі №918/396/20 повністю, клієнт додатково сплачує адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 22800,00 грн.

Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого на ім`я Степанюк Н.Л., та копію Довіреності №ГНГ-20/76 від 08.05.2020, якою Акціонерним товариством Концерн Галнафтогаз уповноважено Степанюк Н.Л. представляти інтереси Акціонерного товариства Концерн Галнафтогаз .

До заяви про стягнення з позивача витрат на правову допомогу адвоката відповідачем долучено копію Акту наданої правової допомоги до Додатку №10 від 26.05.2020 у справі №918/396/20 до Договору №АО/С-18/2 про надання правової допомоги від 02.07.2018, в якому зазначено, що відповідач прийняв правову допомогу у справі №918/396/20 від адвокатського об`єднання у сумі 36235,00 грн, з яких: - зустріч з клієнтом, отримання документів, попередня консультація - 3687,00 грн (1 година), - аналіз документів - 3687,00 грн (1 година), - підготовка відзиву, аналіз законодавства та судової практики, збір доказів та матеріалів для подачі в суд - 8061,00 грн (3 години), - гонорар за позитивний результат (відповідно до п. 4 Додатку №10 від 26.05.2020) - 22800,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення №0002145455 від 20.07.2020 відповідач сплатив на користь адвокатського об`єднання 36235,00 грн (призначення платежу - перерахування за правову допомогу згідно з Додатком №10 від 26.05.2020 до Договору №АО/С-18/2 про надання правової допомоги від 02.07.2018).

Враховуючи викладене, беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового розгляду, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак є обґрунтованими вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 36235,00 грн.

У запереченнях на заяву про стягнення витрат на правову допомогу адвоката позивач зазначив, що визначений адвокатом розмір адвокатських витрат суперечить ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки визначення було здійснено не на підставі умов Договору №АО/С-18/2 про надання правової допомоги від 02.07.2018, а на підставі Додатку №10 від 26.05.2020.

Крім того, позивач не погодився з встановленим погодинним тарифом за послуги адвоката, вказав на те, що відповідач при підготовці відзиву на позовну заяву у даній справі не витратив надто багато часу для формування правової позиції, оскільки аналогічний спір розглядався Господарським судом Рівненської області (справа №918/404/20), а такі види робіт як зустріч з клієнтом, отримання документів та аналіз документів не відносяться до видів адвокатської діяльності.

На підставі викладеного позивач просив суд відмовити повністю у стягненні витрат на правову допомогу у сумі 36235,00 грн.

Суд вважає вказані заперечення позивача необґрунтованими з огляду на наступні обставини.

Так, згідно з п. 1.2 Договору адвокатське об`єднання надає правову допомогу на основі додатків, якими узгоджується необхідність представництва по конкретній судовій справі,в яких вказуються зокрема: дані про судову справу, по якій надаватимуться послуги представництва, строки надання послуг, дані конкретних адвокатів Адвокатського об`єднання, які будуть здійснювати представництво, вартість послуг представництва та інші умови, визначені за домовленістю сторін.

Сторони у відповідних додатках можуть погодити надання правової допомоги на умовах, що відрізняються від умов цього договору, при цьому умови відповідного додатку матимуть переважаючу силу порівняно з умовами до цього договору (п. 1.3 Договору).

Таким чином, оскільки погодження даних про судову справу, по якій надаватимуться послуги представництва, строки надання послуг, дані конкретних адвокатів Адвокатського об`єднання, які будуть здійснювати представництво, вартість послуг представництва погоджуються сторонами саме у додатках до вказаного договору (що передбачено самим Договором №АО/С-18/2 про надання правової допомоги від 02.07.2018), суд вважає необґрунтованими твердження позивача відносно того, що таке погодження суперечить ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, у ст. 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність зазначено, що видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги , зокрема: 1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); 2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; 3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; 4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; 5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; 6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; 7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою; 8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; 9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів; 10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань; 11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.

Суд зазначає, що такі роботи як зустріч з клієнтом, отримання документів та аналіз документів є безпосередньо пов`язаними з належним виконанням адвокатом своїх зобов`язань за Договором №АО/С-18/2 про надання правової допомоги від 02.07.2018, оскільки спрямовані на захист прав клієнта у спірних правовідносинах.

За таких обставин, суд критично оцінює твердження позивача, що вказані роботи не відносяться до видів адвокатської діяльності.

При цьому, з огляду на те, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами, та саме на сторону, яка вказує на неспівмірність витрат, покладається обов`язок з надання доказів на обґрунтування невідповідності адвокатських витрат, суд вважає необгрунтованими та недоведеними твердження позивача, що відповідач при підготовці відзиву на позовну заяву у даній справі не витратив надто багато часу для формування правової позиції, оскільки аналогічний спір розглядався Господарським судом Рівненської області (справа №918/404/20), а тарифи, вказані адвокатом, є завищеними.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 36235,00 грн.

Як зазначено у ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія про стягнення з Акціонерного товариства Концерн Галнафтогаз 228000,00 грн, витрати на правову допомогу адвоката, які були понесені відповідачем у сумі 36235,00 грн, покладаються на позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія до Акціонерного товариства КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ про стягнення 228000,00 грн. - відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Рівненська обласна енергопостачальна компанія (33013, Рівненська обл., місто Рівне, ВУЛИЦЯ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА, будинок 71-Б, Ідентифікаційний код юридичної особи 42101003) на користь Акціонерного товариства КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ (04070, м.Київ, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНО-ХРЕЩАТИЦЬКА, будинок 15-17/18, Ідентифікаційний код юридичної особи 31729918) витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 36235 (тридцять шість тисяч двісті тридцять п`ять) грн 00 коп.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17 серпня 2020 року.

Суддя О.В. Чинчин