Рішення
від 20.08.2020 по справі 910/4677/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2020Справа № 910/4677/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО"

про стягнення 695 560, 54 грн.

Представники:

від позивача: Ягунов Ю.К.

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ УКРАЇНА" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (далі -відповідач) про стягнення 695 560, 54 грн, з яких 683 633, 97 грн - основний борг, 10 412, 56 грн - пеня та 1 514, 00 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 050119-03/1г від 05.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ УКРАЇНА" - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ УКРАЇНА" строк для усунення недоліків позовної заяви.

24.04.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ УКРАЇНА" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.05.2020

27.05.2020 відповідач через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання, в якому з урахуванням запровадження на всій території України карантину, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, просить суд відкласти підготовче засідання призначене на 28.05.2020 на іншу дату після закінчення карантину.

У судовому засіданні 28.05.2020 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 02.07.2020.

12.06.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ УКРАЇНА" надійшла заява, в якій позивач надає пояснення щодо суми заборгованості 251 803, 29 грн.

Крім того, позивачем надано розрахунок суми заборгованості відповідача станом на 30.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/4677/20 призначено на 20.08.2020.

28.07.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" на користь позивача на 50 %. Відстрочити виконання рішення суду у даній справі на шість календарних місяців з дати його прийняття.

18.08.2020 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав заперечення на клопотання, в яких зазначає, зокрема, що відповідачем не надано доказів скрутного фінансового становища, як підставу для зменшення розміру штрафних санкцій та відстрочення виконання судового рішення.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 02.07.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01042, м. Київ, провулок Новопечерський, буд. 19/3, корпус 2, кабінет 33, проте, до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 02.07.2020 з відміткою: адресат відсутній за вказаною адресою .

Разом з тим, суд зазначає, що 28.07.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІППО" було подано до суду відзив на позовну заяву, що свідчить про обізнаність відповідача з розглядом даної справи.

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду від 02.07.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 20.08.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ УКРАЇНА" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (далі - покупець) укладено договір поставки № 050119-03/1г (з урахуванням протоколу розбіжностей), умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.

Поставка товару здійснюється на підставі накладної (их) згідно замовлення покупця, яка (і) є невід`ємною частиною договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору, загальна вартість даного договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії даного договору.

Згідно п. 5.4. договору, оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару.

Датою поставки товару вважається дата, зазначена представником покупця у видатковій накладній на поставку вказаного товару в момент його отримання (п. 5.4.1. договору).

Пунктом 7.2. договору передбачено, зокрема, що покупець зобов`язаний оплатити товар в розмірах і терміни, установлені даним договором.

Згідно п. 8.2.1. договору, за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 5.4. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору (п. 9.1. договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивачем в період з 05.01.2019 по 30.11.2019 було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 1 808 935, 74 грн., що підтверджується видатковими накладними № П0000003003 від 18.03.2018, № П0000003372 від 27.03.2019, № П0000003501 від 03.04.2019, № П0000003961 від 15.04.2019, № П0000004197 від 22.04.2019, № П0000004615 від 06.05.2019, № П0000005572 від 03.06.2019, № П0000005781 від 10.06.2019, № П0000006410 від 02.07.2019, № П0000006541 від 09.07.2019, № П0000006700 від 16.07.2019, № П0000006870 від 23.07.2019, № П0000007837 від 02.09.2019, № П0000008353 від 16.09.2019, № П0000009500 від 09.10.2019, № П0000009734 від 16.10.2019, № П0000010329 від 29.10.2019, № П00000010613 від 04.11.2019, № П00000010925 від 11.11.2019, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, а також товарно-транспортними накладними.

Проте, відповідач за поставлений товар в період з 05.01.2019 по 30.11.2019 розрахувався частково у сумі 1 557 132, 45 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 14212 від 29.05.2019, № 14476 від 31.05.2019, № 15060 від 04.06.2019, № 15494 від 06.06.2019, № 18753 від 03.07.2019, № 18752 від 03.07.2019, № 19563 від 08.07.2019, № 19743 від 09.07.2019, № 20707 від 16.07.2019, № 21516 від 23.07.2019, № 21789 від 25.07.2019, № 26102 від 27.08.2019, № 29040 від 12.09.2019, № 29222 від 13.09.2019, 32107 від 04.10.2019, № 33211 від 11.10.2019, № 34959 від 25.10.2019, № 36240 від 01.11.2019, № 37361 від 08.11.2019, № 40363 від 29.11.2019, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю ГІППО , з урахуванням актів про зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.05.2019, від 27.05.2019, від 22.07.2019, від 08.08.2019, від 15.10.2019 та від 13.11.2019 утворилась заборгованість у розмірі 251 803, 29 грн.

Крім того, позивач зазначає, що в період з 01.12.2019 по 04.02.2020 позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 935 649, 48 грн., що підтверджується видатковими накладними № П0000011885 від 02.12.2019, № П0000012277 від 09.12.2019, № П0000012704 від 16.12.2019, № П0000013188 від 23.12.2019, № П00000013567 від 30.12.2019, № П0000000379 від 13.01.2020, № П0000000988 від 21.01.2020, № П0000001226 від 27.01.2020, № П0000001598 від 03.02.2020, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, а також товарно-транспортними накладними.

Відповідач за поставлений товар в період з 01.12.2019 по 04.02.2020 розрахувався частково у сумі 503 818, 80 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 41680 від 06.12.2019, № 42673 від 13.12.2019, № 42844 від 16.12.2019, № 43608 від 20.12.2019, № 252 від 03.01.2020, № 8423 від 03.03.2020, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю ГІППО , з урахуванням актів про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.12.2019, від 31.12.2019, від 17.02.2020, від 12.03.2020, утворилась заборгованість у розмірі 683 633, 97 грн. (935 649, 48 грн. + 251 803, 29 грн. - 503 818, 80 грн = 683 633, 97 грн.).

Таким чином, як зазначає позивач, станом на 31.03.2020 сума основного боргу відповідача за поставлений товар згідно договору № 050119-03/1г від 05.01.2019 з урахуванням сплачених коштів та проведених заліків зустрічних однорідних вимог становить 683 633, 97 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялися претензії № 03-5369 від 10.02.2020, № 03-5374 від 17.02.2020, № 03-5382 від 21.02.2020, № 03-5398 від 02.03.2020, № 03-5404 від 10.03.2020, № 03-5410 від 16.03.2020, № 03-5420 від 23.03.2020, в яких позивач просив погасити заборгованість за поставлений товар на підставі договору № 050119-03/1г від 05.01.2019.

Відповідач на вищезазначені претензії відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 683 633, 97 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 10 412, 56 грн - пені за загальний період з 08.02.2020 по 31.03.2020 та 1 514, 00 грн - 3 % річних за період з 08.02.2020 по 31.03.2020 нараховані позивачем по видатковим накладним № П0000012704 від 16.12.2019, № П0000013188 від 23.12.2019, № П00000013567 від 30.12.2019, № П0000000379 від 13.01.2020, № П0000000988 від 21.01.2020, № П0000001226 від 27.01.2020, № П0000001598 від 03.02.2020.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 050119-03/1г від 05.01.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем за період з 05.01.2019 по 04.02.2020 було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 2 744 585, 22 грн., що підтверджується видатковими накладними № П0000003003 від 18.03.2018, № П0000003372 від 27.03.2019, № П0000003501 від 03.04.2019, № П0000003961 від 15.04.2019, № П0000004197 від 22.04.2019, № П0000004615 від 06.05.2019, № П0000005572 від 03.06.2019, № П0000005781 від 10.06.2019, № П0000006410 від 02.07.2019, № П0000006541 від 09.07.2019, № П0000006700 від 16.07.2019, № П0000006870 від 23.07.2019, № П0000007837 від 02.09.2019, № П0000008353 від 16.09.2019, № П0000009500 від 09.10.2019, № П0000009734 від 16.10.2019, № П0000010329 від 29.10.2019, № П00000010613 від 04.11.2019, № П00000010925 від 11.11.2019, № П0000011885 від 02.12.2019, № П0000012277 від 09.12.2019, № П0000012704 від 16.12.2019, № П0000013188 від 23.12.2019, № П00000013567 від 30.12.2019, № П0000000379 від 13.01.2020, № П0000000988 від 21.01.2020, № П0000001226 від 27.01.2020, № П0000001598 від 03.02.2020 які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, а також товарно-транспортними накладними.

Проте, відповідач за поставлений товар в період з 05.01.2019 по 04.02.2020 розрахувався частково у сумі 2 060 951, 25 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 14212 від 29.05.2019, № 14476 від 31.05.2019, № 15060 від 04.06.2019, № 15494 від 06.06.2019, № 18753 від 03.07.2019, № 18752 від 03.07.2019, № 19563 від 08.07.2019, № 19743 від 09.07.2019, № 20707 від 16.07.2019, № 21516 від 23.07.2019, № 21789 від 25.07.2019, № 26102 від 27.08.2019, № 29040 від 12.09.2019, № 29222 від 13.09.2019, 32107 від 04.10.2019, № 33211 від 11.10.2019, № 34959 від 25.10.2019, № 36240 від 01.11.2019, № 37361 від 08.11.2019, № 40363 від 29.11.2019, № 41680 від 06.12.2019, № 42673 від 13.12.2019, № 42844 від 16.12.2019, № 43608 від 20.12.2019, № 252 від 03.01.2020, № 8423 від 03.03.2020 внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю ГІППО , з урахуванням актів про зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.05.2019, від 27.05.2019, від 22.07.2019, від 08.08.2019, від 15.10.2019 та від 13.11.2019, від 17.12.2019, від 31.12.2019, від 17.02.2020, від 12.03.2020 утворилась заборгованість у розмірі 683 633, 97 грн.

Згідно п. 5.4. договору, оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок протягом 45 календарних днів з дати поставки товару.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи п. 5.4. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату поставленого товару протягом 45 календарних днів з дати поставки товару, тож:

- за видатковою накладною № П0000012704 від 16.12.2019, строк оплати настав 30.01.2020 та починаючи з 31.01.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № П0000013188 від 23.12.2019, строк оплати настав 06.02.2020 та починаючи з 07.02.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № П00000013567 від 30.12.2019, строк оплати настав 13.02.2020 та починаючи з 14.02.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № П0000000379 від 13.01.2020, строк оплати настав 27.02.2020 та починаючи з 28.02.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № П0000000988 від 21.01.2020, строк оплати настав 06.03.2020 та починаючи з 07.03.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № П0000001226 від 27.01.2020 строк оплати настав 12.03.2020 та починаючи з 13.03.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання;

- за видатковою накладною № П0000001598 від 03.02.2020 строк оплати настав 19.03.2020 та починаючи з 20.03.2020 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 050119-03/1г від 05.01.2019та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 683 633, 97 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 10 412, 56 грн - пені за загальний період з 08.02.2020 по 31.03.2020 та 1 514, 00 грн - 3 % річних за період з 08.02.2020 по 31.03.2020 нараховані позивачем по видатковим накладним № П0000012704 від 16.12.2019, № П0000013188 від 23.12.2019, № П00000013567 від 30.12.2019, № П0000000379 від 13.01.2020, № П0000000988 від 21.01.2020, № П0000001226 від 27.01.2020, № П0000001598 від 03.02.2020.

За умовами п. 8.2.1. договору, за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 5.4. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок пені та 3 % річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати за поставлений товар, встановив, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 412, 56 грн - пені за загальний період з 08.02.2020 по 31.03.2020 та 1 514, 00 грн - 3 % річних за період з 08.02.2020 по 31.03.2020 нараховані за прострочення виконання грошового зобов`язання по видатковим накладним № П0000012704 від 16.12.2019, № П0000013188 від 23.12.2019, № П00000013567 від 30.12.2019, № П0000000379 від 13.01.2020, № П0000000988 від 21.01.2020, № П0000001226 від 27.01.2020, № П0000001598 від 03.02.2020.

Разом з тим, Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІППО" у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання, в якому відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" на 50 %.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Однак відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків оплати поставленого товару встановлених договором, а саме п. 5.4 договору та не звільняють відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

В даному випадку суд враховує, що сума пені за порушення строків оплати товару не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної суми поставленого товару.

Згідно ст. 219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб`єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Проте, відповідач не довів наявність обставин, передбачених ст. 219 ГК України для зменшення розміру його відповідальності.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18 та від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19.

Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ УКРАЇНА" підлягають задоволенню.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про відстрочення виконання рішення, суд відзначає наступне.

Згідно із частиною 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Приписами ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Таким чином, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

В обґрунтування необхідності відстрочення виконання рішення, відповідач посилається на скрутне фінансове становище, що може призвести до банкрутства підприємства.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, відстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, а обґрунтування пов`язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.

Можливість розстрочення або відстрочення виконання рішення суду залежить виключно від винятковості обставин, які виникли у процесі виконання рішення суду.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

За змістом ст.ст. 73, 74 Господарського просувального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зазначає, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі.

При цьому, відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували його скрутне фінансове становище станом на день розгляду спору, документального підтвердження відсутності грошових коштів на розрахункових рахунках, а також відповідачем не наведено суду обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

З огляду на встановлені вище судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, оскільки рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для відстрочення виконання рішення суду у даній справі.

З урахуванням наведеного суд відмовляє у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про відстрочення виконання рішення на шість календарних місяців.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ УКРАЇНА" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (пров. Новопечерський, буд. 19/3, корпус 2, каб. 33, м. Київ, 01042, ідентифікаційний код - 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІМІ УКРАЇНА" (вул. Броварська 27А, с. Требухів, Броварський район, Київська область, 07454, ідентифікаційний код - 30309935) 683 633 (шістсот вісімдесят три тисячі шістсот тридцять три) грн 97 коп. - заборгованості, 10 412 (десять тисяч чотириста дванадцять) грн 56 коп. - пені, 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) грн 00 коп. - 3 % річних та 10 433 (десять тисяч чотириста тридцять три) грн 41 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про відстрочення виконання рішення суду - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 31.08.2020.

Суддя С. О. Щербаков

Дата ухвалення рішення20.08.2020
Оприлюднено02.09.2020

Судовий реєстр по справі —910/4677/20

Рішення від 20.08.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Щербаков С.О.

Ухвала від 02.07.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Щербаков С.О.

Ухвала від 28.05.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Щербаков С.О.

Ухвала від 27.04.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Щербаков С.О.

Ухвала від 13.04.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Щербаков С.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні