Рішення

від 28.08.2020 по справі 914/739/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2020 справа № 914/739/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Акрополь Буд Інвест , м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Монарх , Львівська область, смт.Новий Яричів

про стягнення 33064,48 грн.

Представники сторін не викликались

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Акрополь Буд Інвест до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Монарх про стягнення 33064,48 грн.

Ухвалою суду від 01.04.2020 р. постановлено прийняти справу до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд справи без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

12.05.2020 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№17477/20) та клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження із викликом сторін (вх.№17476/20).

Ухвалою суду від 17.06.2020 р. відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Монарх про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження із викликом сторін.

В матеріалах справи наявні рекомендовані поштові відправлення позивачеві ухвали суду про відкриття провадження та ухвали суду про відмову в задоволенні клопотання, які були повернені підприємством поштового зв`язку з зазначенням того, що причинами повернення є, відповідно, закінчення встановленого строку зберігання і вибуття одержувача.

Ухвали надсилались судом на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, яка також відповідає адресі, вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження позивача: 04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 21.

Суд вважає, що неотримання позивачем кореспонденції, яка направлялася судом на його адресу, зумовлено суб`єктивними причинами та залежало лише від власної волі самого позивача. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 11.12.2018 р. у справі №921/6/18.

Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відправлення на адресу відповідача ухвали суду про відкриття провадження у справі та ухвали суду про відмову в задоволенні клопотання підтверджується: списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів та списком рекомендованих листів №417 від 08.04.2020 р. (штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення - 7901413139034); списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів та списком рекомендованих листів №595 від 18.06.2020 р. (штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення - 7901413265730). Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ Укрпошта , поштові відправлення з даними штрихкодовими ідентифікаторами були вручені відповідачеві 09.04.2020 р. та 20.06.2020 р. відповідно.

Обізнаність відповідача про розгляд справи судом додатково підтверджується тим фактом, що відповідач подавав клопотання у справі, зокрема і клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, однак наданим йому правом не скористався, з матеріалами справи не ознайомився.

Отже, суд вважає сторони такими, що належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Ухвалою суду від 01.04.2020 р., зокрема, було встановлено відповідачу для подання відзиву на позов, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (в разі незгоди із здійсненням розгляду справи без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання) строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали, тобто, беручи до уваги те, що ухвала була отримана ним 09.04.2020 р., строк для подання відповідачем відзиву мав би закінчитись 24.04.2020 р.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як встановлено ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Разом з тим стосовно процесуальних строків у даній справі суд вважає за необхідне пояснити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 р. було встановлено карантин, який продовжувався та триває і на даний час відповідно до подальших змін до згаданої постанови, а також постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів ; від 17.06.2020 р. №500 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України та від 22.07.2020 р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 .

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 р., який набрав чинності 02.04.2020 р., розділ X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Отже, вказаними законодавчими змінами було продовжено на строк дії карантину, в тому числі, і строк подання відзиву.

Як передбачено ч.3 ст.3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Виходячи зі змісту ст.3 ГПК України, а також того, що законодавчі зміни не встановлювали нових обов`язків, не скасовували і не звужували прав учасників судового процесу, такі норми мали зворотну силу, а, враховуючи те, що встановлений судом строк для подання відзиву не сплив до початку дії карантину та повинен був закінчитися в межах строку його дії, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву в будь-який день до закінчення карантину, навіть поза межами строку у 15 календарних днів з дня отримання ухвали. При цьому ухвала суду була постановлена 01.04.2020 р. - до набрання чинності змінами до ГПК України, через що суд, керуючись діючими на час постановлення ухвали нормами, визначив відповідачеві 15-денний строк на подання відзиву, що, проте, не могло вплинути на необхідність застосування в подальшому до даних правовідносин нових норм процесуального законодавства, які імперативно та безумовно продовжили відповідачеві строк на подання відзиву до кінця карантину.

У зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, а також продовженням Законом на весь строк дії карантину і строку розгляду справи, суд не міг та не повинен був розглянути справу у строки, передбачені ст.ст.248 та 252 ГПК України, оскільки вирішення справи за наявними матеріалами без відзиву на позовну заяву, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, можливе лише у разі ненадання такого відзиву у встановлений судом строк, який продовжився на час дії карантину, про що йшлося вище. Інакше кажучи, здійснення розгляду справи по суті та ухвалення рішення в будь-який час до закінчення строку на подання відзиву, тобто в момент, коли відповідач ще має право подати відзив, було б передчасним та незаконним.

Так як суд здійснював розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, тобто без можливості для відповідача взяти участь у судовому засіданні і викласти свої заперечення проти задоволення позову, право відповідача надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 ГПК України, могло бути реалізоване шляхом подання відзиву, з врахуванням доводів якого суд мав би ухвалювати рішення. Прийняття судом рішення до спливу встановленого строку для подання відзиву зробило би ілюзорним право відповідача на подання відзиву та могло би призвести до тих самих наслідків, що і розгляд справи без повідомлення належним чином учасникам справи про дату, час і місце засідання суду - скасування судового рішення апеляційною інстанцією у випадку подання відповідачем апеляційної скарги.

Схожі позиції викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в своїх постановах: від 23.10.2019 р. у справі №910/6041/19 (щодо неприпустимості ухвалення рішення до закінчення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу) та від 30.07.2020 р. у справі №916/145/20 (щодо передчасності повернення апеляційної скарги без врахування норм Закону України від 30.03.2020 р. та без надання скаржнику можливості усунути недоліки апеляційної скарги у строки, продовжені у зв`язку з введенням карантину).

Згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020 р., що набрав чинності 17.07.2020 р., п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Також пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень останнього зі згаданих законів було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені, в тому числі, відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з набранням чинності 17.07.2020 р. Законом України від 18.06.2020 р., суд, починаючи з 17.07.2020 р., при здійсненні судочинства почав керуватись його нормами та зміненою цим Законом редакцією п.4 розділу X Прикінцеві положення ГПК України, яка не передбачає автоматичного продовження на строк дії карантину процесуальних строків, в тому числі і строку на подання відзиву, без подання особою відповідної заяви. Водночас пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.06.2020р. встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені на час карантину Законом України від 30.03.2020 р., закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р., тобто через 20 днів після 17.07.2020 р. - 06.08.2020 р.

Відповідач протягом наданого йому Законом України від 18.06.2020 р. 20-денного строку не звернувся із заявою про продовження процесуальних строків, як і не подав самого відзиву на позовну заяву, тому суд вважає, що строк подання відзиву в цій справі, який був продовжений Законом від 30.03.2020 р., закінчився 06.08.2020 р. і лише після цієї дати суд міг вважати відзив на позовну заяву ненаданим та здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

При цьому для можливого отримання та подальшого врахування судом документів, які могли бути надіслані засобами поштового зв`язку в останній день строку для їх подання (06.08.2020 р.), суд прийняв рішення у справі після закінчення строку, в будь-якому випадку достатнього для поштового обігу, а також, відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, підписав рішення без його проголошення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду, на виконання умов якого позивач виконав роботи, проте відповідач в порушення умов договору оплату робіт здійснив лише частково. У зв`язку з цим, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 17088 грн основного боргу, 12544,22 грн пені, 1137,34грн 3% річних та 2294,92 грн інфляційних збитків.

Розглянувши матеріали справи, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

03.05.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Акрополь Буд Інвест (виконавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Монарх (замовник, відповідач у справі) було укладено договір підряду №0302/17 відповідно до п.1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується власними силами з використанням власних матеріалів виконати роботи з влаштування промислової підлоги в с.Старий Яричів відповідно до умов цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Даний договір набрав чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31.12.2017 р. (п.11.1. договору).

Розділом 2 договору сторони встановили загальну вартість договору та умови платежів.

Так, загальна сума договору становить 208476 грн, в т.ч. ПДВ 34746 грн. Під час дії даного договору договірна ціна може переглядатися сторонами у зв`язку з можливими уточненнями внаслідок інфляційних процесів, непередбачених змін цін, зміни об`ємів робіт шляхом підписання додатків чи додаткових угод до договору. Замовник повинен сплатити аванс в розмірі 185083,20 грн. Остаточний розрахунок за договором замовник зобов`язаний провести з виконавцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання акту приймання виконаних робіт. Оплата здійснюється на підставі цього договору та/або рахунку (акту приймання виконаних робіт).

Згідно з п.4.4. договору, здача-приймання робіт, виконаних виконавцем по цьому договору оформляється актом приймання виконаних робіт.

Як передбачено п.4.5. договору, акт приймання виконаних робіт, що підлягає підписанню, складається та подається замовнику на розгляд у 2-х примірниках. Замовник протягом 1 дня з моменту отримання акту повинен підписати чи узгодити розрахунки по коригуванню. Процес розгляду та коригування не може перевищувати 2 днів з моменту передачі акту виконаних робіт замовнику. У випадку недотримання-замовником вищевказаних термінів, роботи по даному договору вважаються виконаними виконавцем в повному обсязі і з належною якістю, і прийнятими замовником.

Відповідно до п.11.6. договору, усі додатки, доповнення та зміни до даного договору після підписання сторонами є його невід`ємною частиною.

25.06.2017 р. сторони з посиланням на договір №0305/17 від 03.05.2017р. і найменування об`єкта - Влаштування промислової підлоги за адресою: с.Старий Яричів підписали комерційну пропозицію (договірну ціну). Вказана комерційна пропозиція (договірна ціна) містила відомості щодо видів робіт/матеріалів з зазначенням кількості, ціни за одиницю та суми кожного з видів і встановлювала, що всього вартість робіт виконавця по об`єкту складає 212088 грн з ПДВ .

В акті виконаних робіт за липень 2017 року від 05.07.2017 р. також було вказано дані стосовно видів робіт/матеріалів з зазначенням кількості, ціни за одиницю та суми кожного з видів і визначено, що всього вартість робіт виконавця по об`єкту склала 212088 грн з ПДВ.

Акт виконаних робіт, як і договір та комерційна пропозиція (договірна ціна), підписано без зауважень директорами сторін та скріплено печатками товариств.

Як вбачається з поданих позивачем засвідчених копій виписок по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Акрополь Буд Інвест , Товариство з обмеженою відповідальністю Монарх здійснило наступні оплати з призначенням платежу Оплата послуг згідно договору : 08.06.2017 р. на суму 42000 грн, 14.06.2017 р. на суму 60000 грн, 16.06.2017 р. на суму 83000грн, 02.08.2017 р. на суму 10000 грн.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 17088 грн заборгованості за виконані та неоплачені роботи.

Пунктом 8.2. договору визначено, що у випадку порушення замовником термінів оплати згідно з даним договором він сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

З врахуванням цього, позивач просив стягнути з відповідача 12544,22 грн пені за період з 31.12.2017 р. по 19.03.2020 р. включно.

Також відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивач здійснив нарахування 1137,34 грн 3% річних за період з 31.12.2017 р. по 19.03.2020 р. включно та 2294,92 грн інфляційних збитків за період з січня 2018 року по лютий 2020 року включно.

Станом на дату ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення відповідачем оплати заявлених до стягнення сум.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За положеннями ч.1 та ч.3 ст.843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно з ч.ч.1- 3 ст.844 ЦК України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.

Пунктом 2.1. договору №0305/17 від 03.05.2017 р. сторони погодили, що його загальна сума становить 208476 грн, проте пунктом 2.2. передбачили, що під час дії договору договірна ціна може переглядатися сторонами у зв`язку з можливими уточненнями внаслідок інфляційних процесів, непередбачених змін цін, зміни об`ємів робіт шляхом підписання додатків чи додаткових угод до договору.

Суд вважає, що підписання сторонами 25.06.2017 р. комерційної пропозиції (договірної ціни) свідчить про згоду сторін змінити суму договору (договірну ціну), а тому слід виходити з того, що погоджена вартість робіт за договором становить 212088 грн.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ст.854 ЦК України).

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктами 2.3. і 2.4. договору сторони встановили обов`язок замовника сплатити аванс в розмірі 185083,20 грн та провести остаточний розрахунок за договором протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту приймання виконаних робіт.

До підписання акту замовник сплатив виконавцеві 185000 грн авансу. Акт приймання виконаних робіт було підписано 05.07.2017 р., тобто остаточний розрахунок замовник повинен був здійснити до 10.07.2017 р. включно, проте після підписання замовник сплатив лише 10000 грн 02.08.2017р.

Таким чином, з огляду на погоджену сторонами збільшену договірну ціну та вартість виконаних робіт за актом (212088 грн) і погашену суму (185000 грн + 10000 грн), несплаченими замовником залишились 17088 грн.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що, в свою чергу, є підставою для стягнення боргу за виконані і неоплачені роботи в сумі 17088 грн.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1- 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з п.8.2. договору, у випадку порушення замовником термінів оплати згідно з даним договором він сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Стаття 232 ГК України визначає порядок застосування штрафних санкцій. Відповідно до ч.6 цієї статті, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як роз`яснено пунктом 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 12.06.2018 р. у справі №910/4164/17 та від 22.11.2018 р. у справі №903/962/17.

Як було зазначено вище, останнім днем для оплати замовником виконаних робіт було 10.07.2017 р., тому прострочення виконання ним свого зобов`язання почалося з 11.07.2017 р.

Отже, з врахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України, виходячи з того, що ні законом, ані договором не встановлено іншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій, позивач мав право на відповідне нарахування пені протягом шести місяців з дня початку прострочення - з 11.07.2017 р. по 11.01.2018 р.

З наведених в позовній заяві розрахунків вбачається, що при їх здійсненні позивач проігнорував імперативну норму ч.6 ст.232 ГК України та нарахував пеню за понад два роки прострочення виконання зобов`язання.

Беручи до уваги обрану позивачем дату початку розрахунку пені, оскільки суд приймає рішення у справі не інакше, як в межах заявлених позивачем вимог, а також вищенаведені положення щодо припинення нарахування штрафних санкцій, суд встановив, що періодом, за який може бути стягнено пеню, є період з 31.12.2017 р. (визначена позивачем дата початку розрахунку) по 11.01.2018 р. включно (встановлена законодавством дата припинення нарахування - шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано).

Здійснивши власний розрахунок, суд прийшов до висновку, що розмір пені за даний період становить 162,92 грн - ((17088 грн х 29% (подвійна облікова ставка НБУ) / 365 днів х 12 днів (з 31.12.2017 р. по 11.01.2018 р. включно) = 162,92 грн).

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З проведених позивачем розрахунків вбачається, що при їх здійсненні позивач визначив днем початку розрахунку 31.12.2017 р., тобто дату, яка в будь-якому випадку є пізнішою, ніж дата фактичного початку прострочення, проте знаходиться в межах часу прострочення виконання зобов`язання боржником. Вказане, проте, не порушує прав відповідача, так як заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат є меншими, ніж підлягали б врахуванню.

Суд провів перерахунок 3% річних - ((17088 грн х 3% / 365 днів х 731 день (з 31.12.2017 р. по 31.12.2019 р. включно)) + ((17088 грн х 3% / 366 днів х 79 днів (з 01.01.2020 р. по 19.03.2020 р. включно)) = 1026,68 грн + 110,65 грн = 1137,33 грн) та прийшов до висновку, що їх розмір має становити 1137,33 грн.

Відповідно до п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ,, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист ВГСУ від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права ).

Здійснюючи перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат -((17088 грн х 114,2% (сукупний індекс інфляції за період з січня 2018 року по лютий 2020 року включно, визначений шляхом множення індексів інфляції за дані місяці між собою) - 17088 грн) = 19514,50 грн - 17088 грн = 2426,50 грн), суд визначив, що їх дійсний розмір становить 2426,50 грн, проте стягненню підлягає 2294,92 грн інфляційних втрат, як заявлено позивачем в позовній заяві.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 17088 грн основного боргу, 162,92 грн пені, 1137,33 грн 3% річних та 2294,92 грн інфляційних втрат. В задоволенні 12381,30 грн пені і 0,01 грн 3% річних слід відмовити.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Монарх , Львівська область, Кам`янка-Бузький район, смт.Новий Яричів, вул.Шашкевича, 29 (ідентифікаційний код 30542557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акрополь Буд Інвест , м.Київ, вул.Січових Стрільців, 21 (ідентифікаційний код 40296776) 17088 грн основного боргу, 162,92 грн пені, 1137,33 грн 3% річних, 2294,92 грн інфляційних втрат та 1314,89 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя З.П. Гоменюк