Постанова

від 27.08.2020 по справі 820/1379/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 820/1379/16

адміністративне провадження № К/9901/33166/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 року (суддя Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 року (головуючий суддя Курило Л.В., судді: Русанова В.Б., Присяжнюк О.В.) у справі №820/1379/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельний дім Фудмастер до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельний дім Фудмастер (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.03.2016 року №0000151402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 755 814 грн. та зобов`язано сплатити штрафні (фінансові) санкції у розмірі 188 954 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій позивача з його контрагентами. Зазначає, що усі господарські операції, здійснені підприємством є правомірними та дійсними, належним чином відображені у документах бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вважає, що будь-яка інформація щодо інших платників податків не встановлює наявність порушення у позивача. Конституцією України закріплено виключно індивідуальну відповідальність.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 року адміністративний позов було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 18.03.2016 року №0000151402.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності господарських операцій, які не підтверджується відповідними первинними документами. Посилається на недобросовісність контрагентів позивача, відсутність ресурсів. Зазначає, що відповідно до податкової інформації правочини, вчинені з контрагентами позивача, є нікчемними і правочини, вчинені цими підприємствами, є нікчемними та угоди, укладені цими підприємствами із покупцями та постачальниками, не причиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.

Позивачем 13.02.2017 року надані заперечення на касаційну скаргу, в яких останній просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 75, пунктів 77.1, 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання на І квартал 2016 року проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 12.09.2012 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 04.03.2016 року №83/20-40-14-02-0 38281320 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлені порушення підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижені інші доходи за 2012- 2014 роки на загальну суму 5 157 315 грн. у зв`язку з тим, що товар реалізований підприємством вважається товаром реалізованим невстановленій особі, а грошові кошти отримані товариством від вищезазначених підприємств на розрахунковий рахунок, не внаслідок проведення операцій реалізації товарів, а є коштами, що отримані платником податків безпідставно та безповоротно, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1000 605 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 18.03.2016 року №0000151402, яким підприємством збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 944768,00 грн., у тому числі: за податковими зобов`язаннями - 755814,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 188954,00 грн.

Вважаючи, що перелічені рішення податкового органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовується доводами касаційної скарги, що для ведення господарської діяльності з торгівлі продуктами харчування підприємство використовує нежитлові приміщення (склади) відповідно до договорів, укладених товариством з іншими суб`єктами господарювання.

Для здійснення доставки продукції контрагентам підприємство використовувало автотранспортні засоби, залучені на підставі договорів оренди. На підприємстві наявний штат працівників, достатній для ефективної господарської діяльності, кількість штатних одиниць зростала відповідно до збільшення обсягів продаж.

За результатами господарської діяльності платником податків складено та подано до контролюючих органів податкові декларації з податку на прибуток підприємств.

Попередніми судами встановлено, що між товариством та його контрагентами укладено дистриб`юторську угоду, відповідно до якої постачальник поставлятиме, а дистриб`ютор придбаватиме та оплачуватиме продукцію та організує реалізацію продукції роздрібним точкам та гуртовим покупцям на території України.

За змістом цієї угоди після її підписання дистриб`ютор набуває статусу офіційного (неексклюзивного) дистриб`ютора продукції під знаком для товарів та послуг Олейна та/або Розумниця та /або Золота краплинка, і дистриб`ютор приймає на себе всі права, обов`язки та відповідальність , пов`язані з цим статусом.

На виконання умов угоди були виписані видаткові накладні та товарно-транспортні накладні. Факт оплати за отриманий товар підтверджується банківськими виписками, рух товарно-матеріальних цінностей підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка відображає надходження товару на склад від постачальника та його відвантаження покупцям.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку № 5 до податкових декларацій за відповідні податкові періоди. У податкових деклараціях з податку на додану вартість відображено, що у звітному періоді товар, отриманий підприємством від підприємств з іноземною інвестицією відвантажено на користь певного кола контрагентів, до якого входять також і контрагенти, щодо яких відповідачем стверджується безтоварність операцій. У наданих до суду копіях податкових декларацій позначено коди таких підприємств у розшифровках податкових зобов`язань у розрізі контрагентів (додаток 5 до декларації).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та іншими контрагентами укладено договори поставки, за умовами яких товариство зобов`язалося в порядку та строки, встановлені цим договором передати у власність контрагентам товар у певній кількості і відповідній якості, а контрагент зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Протягом періоду з січня по вересень 2013 року товариство поставляло у власність контрагента товар олію соняшникову, майонез торговельних марок Олейна, Розумниця, Золота краплинка, придбані у підприємства з іноземною інвестицією Сантрейд.

На виконання умов договорів були виписані відповідні податкові накладні, перевезення товару відбувалось на підставі товарно-транспортних накладних на умовах самовивозу силами контрагентів або за рахунок платника податків автотранспортними засобами іншого суб`єкта господарювання в межах договору про надання послуг, що відображено у товарно-транспортних накладних. Товар отримано уповноваженими особами контрагентів, що підтверджено відповідними довіреностями, факт оплати товару підтверджується відповідними банківськими виписками.

У зв`язку із припиненням співробітництва за договором між сторонами залишок боргу контрагента перед товариством у розмірі 112 688,85 грн. за згодою сторін було переведено іншого суб`єкта господарювання на підставі трьохстороннього договору про переведення боргу.

Зазначена заборгованість перед платником податків була частково погашена зарахуванням заборгованості підприємства перед контрагентом за відповідною накладною, на підставі якої було придбано відповідний товар.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.

Підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

За приписами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначену на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з пунктом 137.10 статті 137 Податкового кодексу України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

За змістом пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За приписами підпунктів 137.2.-137.6. статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Податок, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, які провадять страхову діяльність, визначається в порядку, передбаченому пунктом 141.1 статті 141 цього Кодексу.

Відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податку, зазначеного в пункті 57.1 статті 57 та 141.4 статті 141 цього Кодексу, покладається на платників податку, які здійснюють відповідні виплати.

Податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених пунктом 137.5 цієї статті, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду, крім: виробників сільськогосподарської продукції, визначеної статтею 209 цього Кодексу, які можуть обрати річний податковий (звітний) період, який починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року.

Для цілей оподаткування податком на прибуток до підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, належать підприємства, дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній податковий (звітний) рік перевищує 50 відсотків загальної суми доходу;

у разі якщо особа ставиться на облік контролюючим органом як платник податку протягом податкового (звітного) періоду, перший податковий (звітний) період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, і закінчується останнім календарним днем такого податкового (звітного) періоду;

якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого податкового (звітного) періоду), останнім податковим (звітним) періодом вважається період, на який припадає дата ліквідації.

Річний податковий (звітний) період встановлюється для таких платників податку: а) платників податку, які зареєстровані протягом звітного (податкового) року (новостворені), що сплачують податок на прибуток на підставі річної податкової декларації за період діяльності у звітному (податковому) році; б) виробників сільськогосподарської продукції; в) платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), за попередній річний звітний (податковий) період, не перевищує 20 мільйонів гривень. При цьому до річного доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, зменшується на суму нарахованого за звітний період податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 цього Кодексу щодо об`єктів нежитлової нерухомості.

Якщо платник податку на прибуток у звітному періоді не отримав прибутку, або сума податку на прибуток менша за суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, залишок суми такого податку, не врахований у зменшення податку на прибуток поточного періоду, не переноситься на зменшення податку на прибуток наступних податкових (звітних) періодів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовується доводами касаційної скарги реальність господарських операцій та їх спрямованість на отримання прибутку від підприємницької діяльності у сфері торгівлі продуктами харчування

Скаржник в касаційній скарзі посилається, зокрема на те, що при проведенні аналізу податкової інформації встановлено, що відносно підприємств контрагентів, податковим органом виписані акти, в яких документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин (не здійснювали реальної діяльності, угоди, укладені цими підприємствами із покупцями та постачальниками не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.) Також скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що в деяких з вищезазначених контрагентів відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення обриву постачання придбаного товару, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов`язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, встановлено відсутність у підприємств необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання, відвантаження товару, та інше в силу відсутності транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність можливостей здійснювати фактичні товарні операції.

Касаційний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки в силу закону, отримання контролюючим органом узагальнюючої податкової інформації, в якій викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Також, попередніми судами встановлено, що на момент здійснення поставки товару контрагентами на користь товариства та отримання оплати за нього, контрагенти були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та взято на облік в органах податкової служби, зареєстровано платником податку на додану вартість, а відсутність за юридичною адресою було встановлено лише після виконання договорів та господарських зобов`язань за цими договорами. Отже факт анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість та відсутність підприємства за місцезнаходженням не можуть бути визнані обґрунтуванням визнання операцій між підприємством та його контрагентами нереальними, оскільки відбувся значно пізніше дати існування таких господарських відносин.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами позивача. Також встановлено, що зміст господарських зобов`язань що виникають з наведених вище договорів не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об`єкт і базу оподаткування податку на додану вартість та відповідають вимогам статті 9 Закону №996-XIV. Податкові накладні відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку реальність здійснення господарських операцій за перевіряємий податковим органом період.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 року у справі №820/1379/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник