Рішення

від 25.08.2020 по справі 313/845/20

ВЕСЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 313/845/20

Провадження № 2/313/315/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2020 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцовій О.В., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним, визнання права власності на спадкове майно,

ВCТАНОВИВ:

Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача у якому просить визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , державним нотаріусом Веселівської державної нотаріальної контори Запорізької області Дзябко М.І., зареєстрований за № 373, в частині визнання за спадкоємцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 право на спадщину за законом Ѕ частини спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме Ѕ частки земельної ділянки загальною площею 4,6682 га, кадастровий номер земельної ділянки № 2321255100:04:003:0019, що розташована на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку її спадкування за законом.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на Ѕ частку земельної ділянки загальною площею 4,6682 га, кадастровий номер земельної ділянки № 2321255100:04:003:0019, що розташована на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 просить судові витрати залишити за нею.

Позивач про час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, але у судове засідання не з`явилася. До суду звернулася з письмовою заявою у якій просить розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримує і просить їх задовольнити. Судові витрати просить залишити за нею.

Відповідач, у судове засідання не з`явився, але у наданому відзиві на позов просив суд позов задовольнити у повному обсязі. Ухвалити рішення у даній справі на стадії підготовчого судового засідання на підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України.

Суд вважає, що в справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, тому можливо розглянути справу по суті у відсутності сторін по наявним у справі доказам, відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 81 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов`язки.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 вказаної правової норми цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 1 ст. 12, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦК України).

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер чоловік позивачки ОСОБА_3 , який по день смерті постійно проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті чоловіка відкрилася спадщина на належне йому майно, до складу якого входить земельна ділянка загальною площею 4,6682 га, кадастровий номер земельної ділянки № 2321255100:04:003:0019, що розташована на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала спадкодавцеві на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 175546, виданого 29.12.2005 року Веселівською районною державною адміністрацією Запорізької області.

Окрім мене, спадкоємцями першої черги є син спадкодавця: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У вересні 2017 року позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, в зв`язку з чим була заведена спадкова справа №200/2017, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 49102288 від 14.09.2017 р.

02.05.2019 р. державний нотаріус Веселівської державної нотаріальної контори Запорізької області Дзябко М.І. видав позивачці Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 373, яким нотаріус розподілив спадкове майно в рівних частках між спадкоємцями першої черги, а саме по Ѕ частки між сином спадкодавця ОСОБА_2 та дружиною спадкодавця ОСОБА_1 .

Суд вважає, що Свідоцтво про право на спадщину за законом в частині визнання за відповідачем право на спадщину за законом на Ѕ частки спадкового майна є безпідставним та незаконним, а також таким, що порушує право позивачки на спадщину з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 67 Закону України Про нотаріат свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Відповідно до ст. 1268 ч. 3 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

Проте, з огляду на викладене, слід зазначити, що відповідач, як спадкоємець першої черги на день смерті спадкодавця був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживав у м. Запоріжжя. Крім того, між мною та відповідач відсутній спір на спадкове майно, відповідач не мав наміру приймати спадщину та фактично відмовився від неї на мою користь, у зв`язку із чим з відповідною заявою до державного нотаріуса не звертався, проте державний нотаріус, всупереч положенням, ч. 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269 ЦК України та 67 Закону України Про нотаріат розподілив спадкове майно між спадкоємцями першої черги обгрунтовуючи це тим, що відповідач на день відкриття спадщини був зареєстрований за адресою місця проживання та смерті його батька.

Тобто, відповідач на день відкриття спадщини лише значився зареєстрованими за адресою спадкодавця по АДРЕСА_1 , а не проживав за вказаною адресою згідно положенням ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Постійне місце поживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на момент смерті останнього та місце його реєстрації, на думку суду, не є тотожніми поняттями.

В свою чергу, відповідно до ст. 1301 ЦК України, якщо свідоцтво про право на спадщину на частку спадкоємця було видано іншим особам (іншим спадкоємцям), то судовий захист їх прав може здійснюватися шляхом визнання таких свідоцтв про право на спадщину частково (або повністю) недійсними та визнання за ними права на відповідну частину спадкового майна.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 № 7 передбачено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Будченко проти України , найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000?I) (п. 40).

У справі EAST/WEST ALLIANCE LIMITED проти України Європейський Суду зазначив: Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах ОСОБА_12 проти Італії [ВП], заява N 22774/93, п. 44,ECHR 1999-V, та Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року) (п. 1); …. перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції [ВП], заява N 31107/96, п. 58,ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії , заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року) (2). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції , пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства , n. 50, Series A N 98) (п. 3) .

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, є зокрема, визнання права.

Відповідач позов визнав, що підтверджується його письмовою заявою, що долучена до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України у випадку визнання позову відповідачем, суд за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення.

Питання із судовими витратами вирішити відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, а також з врахуванням думки позивачки , яка просить судові витрати залишити за нею.

На підставі ст. ст. 1261, 1268, 1272, 1278, 1280, 1301 ЦК України, керуючись ст. cт. 1-13, 81, 89,141, 200, 206, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , державним нотаріусом Веселівської державної нотаріальної контори Запорізької області Дзябко М.І., зареєстрований за № 373, в частині визнання за спадкоємцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 право на спадщину за законом Ѕ частини спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме Ѕ частки земельної ділянки загальною площею 4,6682 га, кадастровий номер земельної ділянки № 2321255100:04:003:0019, що розташована на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку її спадкування за законом.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на Ѕ частку земельної ділянки загальною площею 4,6682 га, кадастровий номер земельної ділянки № 2321255100:04:003:0019, що розташована на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасована, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 25.08.2020 р.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області А.О. Нагорний

25.08.2020