Рішення

від 12.08.2020 по справі 366/17/20

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/17/20

Пр.№ 2/366/178/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 серпня 2020 року Іванківський районний суд Київської області в складі: головуючої - судді Тетервак Н.А.,

при секретарі - Німченко Н.Ю.,

За участю сторін:

Представника позивача -Пашинської С.Й.,

Представника ДП`Іванківське лісове господарство- Яременко З.І.,

Відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іванків Київської області цивільну справу за позовом заступника керівника Броварської місцевої прокуратури(07401,Київська область, м.Бровари, вул.Київська, 137), в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства(08114,Київська область, Києво-Святошинський район, с.Стоянка,вул. Лісна,15,код ЄДРПОУ 35278561), Державного підприємства Іванківське лісове господарство (07201,Київська область, смт. Іванків,вул. Поліська,22,код ЄДРПОУ 00992088) до Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області (07263,Київська область Іванківський район с.Феневичі,вул. Соборна,9,код ЄДРПОУ 04358187), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання незаконним і скасування рішення,визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2020 року заступник керівника Броварської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконним і скасування рішення,визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позивач просить:

1. Визнати поважними причини пропуску строків позовної давності за даним позовом.

2. Визнати недійсним та скасувати рішення сесії Феневицької сільської ради №111 від 20.10.2005 Про затвердження технічної документації видачі громадянам України державних актів на право приватної власності на землю в межах с.Рудня Шпилівська Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області .

3. Визнати недійсним державний акт серії ЯД № 762961 на ім`я ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222086400:04:007:0006, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю, договорів оренди землі за №010134400303.

4. Витребувати на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,3189 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 3222086400:04:007:0006, яка знаходиться в адміністративних межах Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області.

5. Стягнути з відповідачів фактично понесені судові витрати на користь прокуратури Київської області за наступними реквізитами: р/р: 35216008015641, МФО: 820172 (Державна казначейська служба України у м. Києві), код ЄДРПОУ: 2909996; Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області.

Позивач мотивує свої вимоги тим,що Броварською місцевою прокуратурою Київської області під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлено факт порушення вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок лісового фонду на території Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області.

Так, встановлено, що відповідно до рішення 23 сесії ІУ скликання №111 від 20.10.2005 Про затвердження технічної документації видачі громадянам України державних актів на право приватної власності на землю в межах с.Рудня Шпилівська Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області затверджено технічну документацію з видачі громадянам України державних актів на право власності на землю в межах села Рудня Шпилівська та передано безкоштовно у власність громадянам України (згідно з додатком до рішення), в тому числі ОСОБА_1 , три земельні ділянки загальною площею 0,6022 га, з яких ділянка № 3 - площею 0,3189 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯД № 762961 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222086400:04:007:0006, площею 0,3189 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю, договорів оренди землі за № 010134400303.

Згідно з інформацією Державного підприємства Іванківське лісове господарство , вказаним підприємством в лютому 2019 року здійснено вивчення виявлених випадків накладення земельних ділянок, які перебувають у приватній власності громадян, на землі лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні вказаного підприємства, із залученням спеціалістів Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (далі - ВО Укрдержліспроект ) на підставі договору від 06.02.2019. Встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222086400:04:007:0006 накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП Іванківське лісове господарство в кварталі №31 Феневицького лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років (оригінали листів перебувають у володінні ДП Іванківське лісове господарство ).

Право користування спірною земельними лісовими ділянками ДП Іванківське лісове господарство посвідчується планово-картографічними матеріалам лісовпорядкування ДП Іванківське лісове господарство , що відповідає правовому висновку, висловленому у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц та Верховим судом України у справах № 6-224цс14 від 21.01.2015, № 6-50цс15 від 01.07.2015.

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 №848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів України за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Спірна земельна ділянка в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового Кодексу України відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим Кодексом України.

Крім того, при набутті права власності відповідачами на спірні земельні ділянки незаконно змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення, вид використання: землі для ведення особистого селянського господарства.

Разом з тим, ДП Іванківське лісове господарство та Київське обласне та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства будь-яких дозволів на вилучення даної земельної ділянки лісового фонду, а також на зміну її цільового призначення, не надавали.

Так як передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим рішення сесії Феневицької сільської ради №111 від 20.10.2005 Про затвердження технічної документації видачі громадянам України державних актів на право приватної власності на землю в межах с.Рудня Шпилівська Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області є незаконним та підлягає скасуванню, а виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - витребуванню на користь держави.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 та представник ДП Іванківське лісове господарство позов підтримали та дали пояснення згідно позовної заяви.

Представник ДП Іванківське лісове господарство Яременко З.І. доповнила, що на спірній земельній ділянці будь-які роботи сторонніми особами не проводяться.На земельній ділянці ростуть лісові насадження - 14 річні дерева берези і сосни.

Представники позивача: Київське обласне та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства в судове засідання не з`явилися.

Відповідач Феневицька сільська рада в судове засідання не з`явилися . Надіслали заяву,в якій просять розглядати справу у відсутності відповідача,а також заяву від 04.02.2020 року про застосування строків позовної давності(а.с. 84-88).

Відповідачка ОСОБА_1 позов визнала частково . Суду пояснила,що дійсно в документах видно,що частина виділеної їй земельної ділянки площею 0,3189 га накладається на землі лісгоспу. Ця земельна ділянка прилягає до лісу, через неї проходить дорога, і коли їй вона була виділена,то вона не знала, що це земля лісгоспу. Там і дорога,і болото.

Вислухавши сторони,дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України,земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.ст. 7 , 8 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України .

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст.56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ст.57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною першою ст.17 ЛК України встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що спірні земельні ділянки в силу положень ст. ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

З Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства Іванківське лісове господарство Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 2015 року слідує,що площа ДП`Іванківський лісгосп станом на 8.10.2014 року становить 43 622 га(а.с.41); Феневицьке лісництво займає територію 7248,0 га та розташоване на території Шпилівської сільської ради-2482,0га;на території Феневицької сільської ради- 4694,0га та Блідчанської сільської ради-72,0га(а.с.39).

З Довідки Управління держземагентства в Іванквіському районі Київської області від 07.10.2014 року №04-02/25-1094 слідує,що станом на 07.10.2014 року за ДП Іванківське лісове господарство рахуються земельні ділянки на території наступних сільських рад,зокрема, №7.Феневицька сільська рада-4694,0га(а.с.51).

З протоколу другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Іванківського держлісгоспу Київської області на 2004- 2013 роки (складений за даними розширеного безперервного лісовпорядкування 2003 року) слідує,що станом на 01.01.2004 року площа Феневицького лісництва становить -7 248 га(а.с. 124).

Отже, станом на 01.01.2004 та на 07.10.2014 року площа Феневицького лісництва не змінювалася.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово- картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.

Таким чином, право користування спірними земельними лісовими ділянками посвідчується планово-картографічними матеріалам лісовпорядкування ДП Іванківське лісове господарство , що відповідає правовому висновку, висловленому у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц та Верховим судом України у справах № 6-224цс14 від 21.01.2015, № 6-50цс15 від 01.07.2015.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельного кодексу України.

Водночас у пункті 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельні ділянки й права на них на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинен визначатися згідно з нормами земельного законодавства, в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

З Фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу №31 і №50 Феневицького лісництва ДП`Іванківське лісове господарство Лісовпорядкування 2003 року слідує,що земельні ділянки з кадастровими номерами №№ 3222086400:04:007:0029; 3222086400:04:007:0006 частково накладаються на землі ДП Іванківське лісове господарство - 31 квартал; №№ 3222086400:04:007:0035; 222086400:04:007:0072- накладаються на землі ДП Іванківське лісове господарство в 50 кварталі (а.с. 24-25).

З листа директора ДП`Іванківське лісове господарство від 15.11.2019 року слідує,що ВО Укрдержліспроект листами №472 від 22.07.2016 року та №221 від 10.04.2018 року,№62 від 14.02.2019 року надав фрагменти з Публічної кадастрової карти України, з позначенням земельних ділянок,які накладаються на землі лісового фонду,з нанесеними межами кварталів і меж їх таксаційних виділів по лісництвах ДП`Іванківський лісгосп відповідно до матеріалів лісовпорядкуван6ня 2003 та 2014 років.

Разом з тим, ДП`Іванківький лісгосп будь-яких дозволів на вилучення земельних ділянок лісового фонду,зміну цільового призначення земель,не надавало. На ділянках,які накладаються на землі лісового фонду,будь-які роботи сторонніми особами не проводяться (а.с.75).

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 №848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів України за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання Укрдержліспроект засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за №119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО Укрдержліспроект , окрім інших його, функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Таким чином інформація, надана ВО Укрдержліспроект щодо факту накладення спірної земельної ділянки на землі Феневицького лісництва ДП Іванківське лісове господарство з доданим викопіюванням з Публічної кадастрової карти, є належним підтвердженням вказаних обставин, оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Отже,згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства Іванківське лісове господарство Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Протоколу другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Іванківського держлісгоспу Київської області на 2004- 2013 роки,ДП`Іванківський лісгосп є користувачем земельної ділянки площею 43 621,69га,з яких на території Феневицької сільської ради- 4694,0га.

З Державного акту на право власності на земельну ділянки Серії ЯД №762961,виданого на ім`я ОСОБА_1 слідує,що на підставі рішення Феневицької сільської ради від 20 жовтня 2005 року (№111 23 сесія 4 скликання) є власником земельної ділянки площею 0,3189 га. Земельна ділянка розташована на території с.Рудня-Шпилівська. Цільове призначення - ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка має кадастровий номер 3222086403:04:007:0006(а.с.26).

Однак,як слідує з Фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу №31 і №50 Феневицького лісництва ДП`Іванківське лісове господарство Лісовпорядкування 2003 року слідує,що земельна ділянка з кадастровим номером № 3222086400:04:007:0006 частково накладаються на землі ДП`Іванківського лісгоспу .

З Рішення Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області (23 сесії ІУ скликання) від 20.10.2005 року №111 Про затвердження технічної документації з видачі громадянам України державних актів на право власності на землю в межах с.Рудя-Шпилівська Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області слідує,що сесія Феневицької сільської ради затвердила технічну документацію з видачі громадянам України Державних актів на право власності на землю в межах с.Рудня -Шпилівська,зокрема №№114,15,16- ОСОБА_1 :три земельні ділянки площею 0,1029;0,1804 та 0,3189га. Земельна ділянка знаходиться під ріллею і виділена для ведення особистого селянського господарства(а.с. 22).

Згідно з ч.ч. 2-3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 155 Земельного кодексу України визначає, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі статтею 8 Лісового кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

За змістом положень ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих малопродуктивних угідь для заліснення (ст. 56 Земельного кодексу України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельного кодексу України.

Водночас у пункті 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельні ділянки й права на них на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинен визначатися згідно з нормами земельного законодавства, в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Однак, з довідки ДП`Іванківький лісгосп від 15.11.2019 р. слідує, що ДП`Іванківський лісгосп будь-яких дозволів на вилучення земельних ділянок лісового фонду,зміну цільового призначення земель,не надавало. (а.с.75).

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного Кодексу України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Однак, встановлено, що Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та державним підприємством Іванківське лісове господарство погодження про можливість вилучення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення третім особам не надавалося.

Крім того, при набутті права власності відповідачами на спірні земельні ділянки незаконно змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення, вид використання: землі для ведення особистого селянського господарства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 20 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Натомість, зміна цільового призначення спірних земельних ділянок відбулась із порушенням ч.ч. 1, 4 ст. 20 Земельного Кодексу України (в зазначеній редакції), а саме - без отримання висновку органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Крім того, згідно з ч. З ст. 57 Лісового Кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Також, відповідно до вимог ч. 1 ст. 58 Лісового Кодексу України (у зазначеній редакції), у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішують питання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини.

Однак, Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення вищевказаної земельної ділянки не надавалося.

При зміні цільового призначення також порушено вимоги ч. З ст. 22 Земельного кодексу України, якою передбачено, що для ведення особистого селянського господарства у власність та користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення, а не лісогосподарського призначення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.11.2013 по справі № 6-123цс13.

Разом з тим, основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших погреб (пункт б частини першої статті 164 Земельного кодексу України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням, що з огляду на незаконну зміну цільового призначення спірних земельних ділянок на землі сільськогосподарського призначення несе пряму загрозу знищення наявних лісових насаджень та унеможливить здійснення належних заходів по їх захисту та відновленню.

Ще одним порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок є те, що відповідно до ст. 207 Земельного кодексу України, відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Однак, в порушення ст. 207 Земельного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 1279 від 17.11.1997 Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню , втрати лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для нелісогосподарських потреб не нараховувались та не сплачувались, в тому числі і через не проведення процедури вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, оспорюване рішення сесії Феневицької сільської ради прийняте в порушення вимог ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 22. 56-57, 84, 141-142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, оскільки ліси взагалі не можуть передаватися у власність для сільськогосподарських цілей (за виключенням винятку, передбаченого ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України).

На аналогічну позицію вказує, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч.ч. 2-3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 155 Земельного кодексу України визначає, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А згідно з ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Крім того, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До прийняття оспорюваних рішень та видачі державних актів на спірні земельні ділянки, останні перебували у державній власності.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України державний акт на право власності на землю видається на підставі рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акту безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано (постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 (справа № 6-12цс13), від 23.10.2013 (справа №6-93цс13) та від 25.06.2014 (справа № 6-67цс14).

Згідно з приписами ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

В даному випадку спірні земельні ділянки вибули з власності держави всупереч встановленого законом порядку та безоплатно, а тому існують всі правові підстави для визнання незаконними та скасування відповідних розпоряджень та визнання недійсними виданих на його підставі державних актів на право приватної власності на землю.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом закріпленого в даній статті загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово- правового характеру, зокрема якщо між первісним власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з первісним власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Відповідно до ч. З ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

В даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави всупереч встановленого законом порядку та безоплатно, а тому існують всі правові підстави для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння на користь держави на підставі ст.ст. 387-388,396 Цивільного кодексу України.

Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом місцевого самоврядування має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.

За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Частиною 1 статті 396 ЦК України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК).

За змістом закріпленого в даній статті загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово- правового характеру, зокрема якщо між первісним власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з первісним власником договору.

Разом з тим, з урахуванням положень ст. 19 Конституції України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, реалізація відповідною сільською радою повноважень щодо об`єктів комунальної (як різновиду державної власності), зокрема розпорядження майном всупереч положень, передбачених законом, не може бути оцінено як вираження волі держави. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 25.01.2017 по справі № 3-1533гс16 а також, у постанові від 05.10.2016 по справі № 3-604гс16 та у постанові від 15.03.2017 (справа № 3-1515гс16).

Разом з тим, надання у приватну власність земель лісового фонду для особистого селянського господарства без врахування імперативної заборони щодо використання таких земель з цією метою та відсутності передбачених законом підстав для перебування у приватній власності земель вказаної категорії, суперечить вимогам законодавства, що призвело до вибуття спірних земельних ділянок з державної власності всупереч встановленому законом порядку.

Тобто, в даному випадку спірні земельні ділянки вибули з державної власності всупереч вимог закону та безоплатно, а тому існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння у державну власність на підставі ст.ст. 387, 388, 396 Цивільного кодексу України.

Прийняття органом державної влади незаконного рішення про надання у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства без припинення права користування нею у ДП Іванківське лісове господарство або її вилучення, є доказом порушення права власності держави на спірну земельну ділянку в силу вимог ст. 149 Земельного кодексу України.

Земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника, оскільки відведення останньої у приватну власність здійснено всупереч встановленого законом порядку, зокрема, за відсутності згоди постійного лісокористувача, що дає підстави для пред`явлення вимог про витребування її із чужого незаконного володіння на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство .

Разом з тим, відповідно до п. З ст. 131 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Разом з тим, згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від прав: власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороно:-: держави.

З огляду на викладене, ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціально?? процедурою надання земельних ділянок, що обумовлює беззаперечний підвищений суспільний інтерес до правильного застосування законодавства даній сфері, що узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини наведеною в п. 54 рішення у справі Трегубенко проти України .

Поряд з вказаним, відповідно до висновків, зроблених Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах , зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Так, відповідно до ст. 28 Лісового кодексу України питання здійснення контролю за дотриманням лісового законодавства та питання збереження лісів покладена на центральні органи з питань лісового господарства у сфері лісових відносин та територіальні відділення цього органу на місцях.

Відповідно до Положення про Київське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного Комітету лісового господарства України від 04.07.2007 № 233, таким територіальним відділенням в Київській області є Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство Іванківське лісове господарство , яке згідно зі Статутом, входить до сфери управління Київського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Отже, Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство Іванківське лісове господарство є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У зв`язку з цим, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства Іванківське лісове господарство , оскільки з огляду на вищевикладене, вибуття всупереч встановленого законом порядку з державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення істотно суперечить інтересам держави, а органи, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, заходи для захисту інтересів держави не вживають протягом тривалого часу, незважаючи на виявлення порушень земельного законодавства Державним підприємством Іванківське лісове господарство ще з березня 2019, що обумовлює необхідність звернення з даним позовом прокурора.

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення Броварської місцевої прокуратури до суду з даною позовною заявою є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного вибуття земель лісового фонду і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Суспільний , публічний інтерес в даному випадку полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення вимог закону та права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Стосовно дотримання вимог статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - стаття 1 Першого протоколу Конвенції) при зверненні Броварської місцевої прокуратури до суду в інтересах держави, то слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статей 83-84 Земельного кодексу України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Аналогічне правило встановлене статтею 12 Лісового кодексу України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення загальною площею 0,3189 га із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й відповідачка.

Натомість, останні набули право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування рішення №111 від 20.10.2005 Про затвердження технічної документації видачі громадянам України державних актів на право приватної власності на землю в межах с.Рудня Шпилівська Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області .

Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка безоплатно приватизована громадянкою.

Однак, відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знала або, проявивши розумну обачність, могла знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство відповідає критерію законності: витребування з її власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм ст. 153 Земельного кодексу України, ст. 387 Цивільного кодексу України у зв`язку із виявленням порушень вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Також варто зауважити, що Стокгольмська Декларація, прийнята у 1972 році на Конференції Організації Об`єднаних Націй з навколишнього довкілля сформулювала принцип про те, що Людина [повинна мати] має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь . Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу; це - вираз волі народів усього світу і обов`язок урядів усіх держав .

Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту .

Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950) не містить екологічних прав. Але рішення Європейського суду формують судову практику, відповідно до якої визнається, що забруднення навколишнього середовища є причиною порушення основних прав громадян, як права на життя, на повагу до приватного та сімейного життя.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 у справі Хаммер проти Бельгії суд вирішив, що незважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою.

Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.

Оскільки ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне відчуження земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

За таких обставин у справі, яка розглядається, суспільним , публічним інтересом звернення керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.12.2015 року у справі №6-2510цс15, яка згідно вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Феневицька сільська рада Іванківського району Київської області не мала повноважень розпоряджатися землями, які відносяться до державного лісового фонду та передано у постійне користування ДП`Іванківське лісове господарство , а отже, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідач Феневицька сільська рада звернулася з заявою про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України), позовна давність-це строк,у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України,позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків встановленими статтями 253-255 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України,перебіг позовної давності починається від дня,коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, рішення Феневицької сільської ради №111 від 20.10.2005 Про затвердження технічної документації видачі громадянам України державних актів на право приватної власності на землю в межах с.Рудня Шпилівська Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області затверджено технічну документацію з видачі громадянам України державних актів на право власності на землю в межах села Рудня Шпилівська та передано безкоштовно у власність громадянам України (згідно з додатком до рішення), в тому числі ОСОБА_1 , на три земельні ділянки загальною площею 0,6022 га, з яких ділянка № 3 - площею 0,3189 га для ведення особистого селянського господарства,однак, строк позовної давності слід відраховувати не з дати прийняття наказу, а з того часу, коли особа(власник, користувач, чи прокурор,який виступає в інтересах держави), дізналися про порушення свого права (права держави),тобто,з лютого 2019 року.

Зокрема, згідно висновків Великої Палати Верховного суду у Постанові по справі № 469/1203/15-ц від 22.05.2018 помилковою є практика судів про зазначення перебігу строку позовної давності починається з часу, коли відповідний орган здійснив незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення.

Судом встановлено, що Броварською місцевою прокуратурою факт порушення земельного законодавства на території Феневицького лісництва ДП`Іванківське лісове господарство виявлено у лютому 2019 року. Позов до суду пред`явлено 09 січня 2020 року, тобто, у строк,визначений ст. 257 ЦК України. Поновлювати строки необхідності немає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню, а ним по справі понесені судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 5763,00 грн., що підтверджується документально (а.с.70), ці витрати підлягають стягненню з відповідача Феневицької сільської ради на користь позивача. Відповідачку ОСОБА_1 від сплати судового збору слід звільнити, оскільки, суд не володіє інформацією,що відповідачка ОСОБА_1 мала вплив на прийняття Феневицькою сільською радою незаконного рішення,є добросовісним набувачем,однак, органи місцевої влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,в межах повноважень та у спосіб,що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного, ст.ст.13, 14,131-1 Конституції України, ст.ст. 16,21, 252,256,257,260,261 ч.1 Цивільного кодексу України,ст.ст. 20, 22, 56, 57, 83, 84, 141, 142, 149,152,153 Земельного кодексу України, ст. 1,3,5,8,17,57 Лісового кодексу України, керуючись ст.ст. 4,12, 13, 56,57, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України , суд-

У Х В А Л И В:

Позов заступника керівника Броварської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Іванківське лісове господарство до Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення,визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, - задовольнити повністю.

1.Визнати недійсним та скасувати рішення сесії Феневицької сільської ради №111 від 20.10.2005 Про затвердження технічної документації з видачі громадянам України державних актів на право приватної власності на землю в межах с.Рудня Шпилівська Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області

2. Визнати недійсним державний акт серії ЯД № 762961 на ім`я ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222086400:04:007:0006, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю, договорів оренди землі за №010134400303.

3. Витребувати на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0.3189 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 3222086400:04:007:0006, яка знаходиться в адміністративних межах Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області.

Стягнути з Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області на користь прокуратури Київської області за наступними реквізитами: р/р: 35216008015641, МФО: 820172 (Державна казначейська служба України у м. Києві), код ЄДРПОУ: 2909996; Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області судовий збір в сумі 5763,00грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд протягом 30 днів з часу виготовлення мотивованого рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 21 серпня 2020 року.

Суддя: Н.А. Тетервак