Рішення

від 02.09.2020 по справі 160/7073/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року Справа № 160/7073/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства Проектний інститут Дніпродзержинськцивільпроект про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ :

30.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Державного підприємства Проектний інститут Дніпродзержинськцивільпроект , в якому просить суд:

- стягнути з Державного підприємства Проектний інститут Дніпродзержинськцивільпроект на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2019 рік, у розмірі 21192,31 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що Державне підприємство Проектний інститут Дніпродзержинськцивільпроект перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайнятого особою з інвалідністю у 2019 році, відповідач до 15.04.2020 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 21192,31 грн.

Дана сума заборгованості по адміністративно-господарським санкціям підтверджується наданим відповідачем річним Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік №03-07/6620 від 13.02.2020 року за формою №10-ПІ, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42 та розрахунком суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Оскільки вищезазначена сума, у визначений законодавством строк, відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість в розмірі 21192,31 грн.

Ухвалою суду від 06.07.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучено до матеріалів справи.

Відповідач зазначив, що працевлаштування особи з інвалідністю на вакантну на підприємстві посаду не залежало від дій чи бездіяльності відповідача, яким вжито всіх встановлених законом заходів для виконання покладеного законом обов`язку. Отже, на думку відповідача, відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 21 192,31 грн.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що Державне підприємство Проектний інститут Дніпродзержинськцивільпроект (код ЄДРПОУ 04605711) перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що Державним підприємством Проектний інститут Дніпродзержинськцивільпроект 13.02.2020 року було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

Судом встановлено, що відповідач подавав до Кам`янського міського центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу з наявною вакансією для працевлаштування особи з інвалідністю за професією робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків. У зв`язку з тим, що на обліку в центрі зайнятості не перебували особи, що відповідають вимогам заявленої вакансії, вакансія залишалася актуальною протягом 2019 року. Зазначене підтверджується листом Кам`янського міського центру зайнятості від 07.02.2020 року № 364, копія якого міститься в матеріалах справи.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу осіб для працевлаштування у 2019 році.

Так, відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік №03-07/3604 від 28.02.2020 року за формою 10-ПІ, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42 та розрахунку суми позову щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій, позивач зазначає, що за наявне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайнятого особою з інвалідністю у 2019 році, відповідач мав сплатити суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21192,31 грн. (за 1 особу).

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон №875-ХІІ).

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частинами 1, 2 ст.19 Закону №875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень ч.ч.1, 4 ст.20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

За приписами до ч.1 ст.18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 ст.18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вказаних норм вбачається, що обов`язок з працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII Про зайнятість населення , який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Порядок № 316).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відтак, на момент розгляду справи, законодавець не покладав на підприємство обов`язок подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме, не пізніше через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Як вже було встановлено судом, відповідно до листа Кам`янського міського центру зайнятості від 07.02.2020 року № 364 відповідач подавав до Кам`янського міського центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу з наявною вакансією для працевлаштування особи з інвалідністю за професією робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків, проте, вакансія залишалася вакантною протягом 2019 року.

Таким чином, відповідач вжив всіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2019 році.

Разом з тим, суд вважає, що вина відповідача в зазначеному відсутня, оскільки відповідач вживав всі необхідні заходи по створенню робочого місця та працевлаштуванню особи з інвалідністю. Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2019 рік, не встановлено.

Тобто, відповідачем було вжито всіх заходів по створенню робочих місць для працевлаштування особи з інвалідністю, відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини юридичної особи.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Суд дійшов висновку, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування особи з інвалідністю на Державне підприємство Проектний інститут Дніпродзержинськцивільпроект , перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, протягом 2019 року здійснювало ряд заходів з метою виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме, подавало інформацію про попит на робочу силу з наявною вакансією для працевлаштування особи з інвалідністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №812/1140/18, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що відповідачем було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому, підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, відсутні.

Відповідно до положень ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства Проектний інститут Дніпродзержинськцивільпроект про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 02.09.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька