Рішення

від 31.08.2020 по справі 640/16494/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 640/16494/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Темпус Плюс до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Темпус Плюс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.07.2019 № 0041201404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 73 122,50 грн., з яких 58 498,00 грн. за податковим зобов`язаннями та 14 624,50 грн. за штрафними санкціями; №0041211404, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених товарів в Україні на загальну суму 33 412,50 грн., з яких 26 730,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 6 682,50 грн. за штрафними санкціями.

Податкові зобов`язання позивачу нараховано за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ Вессанс за лютий 2017 року, ТОВ Калісто Інтел за січень 2017 року, ТОВ Кейнфор за січень 2017 року показників декларацій з податку на додану вартість та податку на прибуток за 2017 рік, кою встановлено відсутність фактичного здійснення фінансово - господарських правовідносин між позивачем та контрагентами.

Позивач, не погоджуючись з таким висновком податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, він дійсно мав із зазначеними товариствами фінансово - господарські взаємовідносини, які мали реальний характер, а товар та послуги отримані за правовідносинами з якими були використані ним у власній господарській діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому він, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що фактично було здійснено господарські операції з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування. Також відповідач зазначив про те, що згідно вироку іменем України Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2017 у справі №757/22807/17-к ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.205-1 Кримінального кодексу України та знайшли своє об`єктивне підтвердження.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Темпус Плюс з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ Вессанс за лютий 2017 року, ТОВ Калісто Інтел за січень 2017 року, ТОВ Кейнфор за січень 2017 року показників декларацій з податку на додану вартість та податку на прибуток за 2017 рік.

За результатами перевірки складено акт від 18.06.2019 № 619/26-15-14-04-04/35618176, яким встановлено порушення п.44.1, 44.2, ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 58 498,00 грн.; п.44.1 ст.44, п. 198.1, п.198.6 ст.198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 26730,00 грн., в тому числі за лютий 2017 року.

09.07.2019 на підставі зазначеного акту перевірки прийняті податкові повідомлення рішення №0041201404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 73 122,50 грн., з яких 58 498,00 грн. за податковим зобов`язаннями та 14 624,50 грн. за штрафними санкціями; №0041211404, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених товарів в Україні на загальну суму 33 412,50 грн., з яких 26 730,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 6 682,50 грн. за штрафними санкціями.

Позивач, не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями від 09.07.2019, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

З наявних матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Темпус Плюс (покупець) та ТОВ Калісто Інтел (продавець) укладено Договір поставки №138/17 від 12.01.2017 року, відповідно до якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю товар, разом з усіма його складовими та документами, що його стосуються, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його на визначених цим договором умовах.

На виконання умов договору 12.01.2017 року продавець поставив на користь покупця товар, а саме: контрольно-вимірюване обладнання та складові до такого обладнання - термометр, цифровий мультиметр, пірометр, мегаомметр, струмові кліщі, цифровий осцилограф та ін., на загальну суму з ПДВ - 77 208,00 грн., в т.ч. ПДВ - 12 868,00 грн., про що виписано видаткову накладну №81 від 12.01.2017 року.

Товари були прийняті директором ТОВ Темпус Плюс відповідно до п.3.1 Договору поставки.

Також продавцем було виписано рахунок на оплату №12/01-17 від 12.01.2017 року на загальну суму з ПДВ - 77 208,00 грн., в т.ч. ПДВ - 12 868,00 грн. та за наслідками господарської операції з поставки товарів складено, зареєстровано у ЄРПН податкову накладну на суму 77 208,00 грн., з яких ПДВ- 12 868,00 грн. Випискою по рахунку покупця підтверджується оплата товару на зазначену суму за 31.01.2017 року, кредиторська заборгованість відсутня.

В подальшому відбулася реалізація товару, що підтверджуються рахунками-фактурами, видатковими накладними та виписками з банківського поточного рахунку позивача про надходження оплати за товар.

Також судом встановлено, що між ТОВ Темпус Плюс та ТОВ Кейнфор (продавець) 04.01.2017 року було укладено договір поставки №137-1/17 від 04.01.2017 року, відповідно до якого зобов`язався передати у власність покупцю товари, останній, у свою чергу, зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

На виконання умов Договору поставки продавець здійснив поставку товару покупцю та виписав видаткові накладні від 04.01.2017 року №27 на загальну суму з ПДВ - 33 204,00 грн.; від 05.01.2017 року №61 на загальну суму з ПДВ - 54 198,00 грн. Також виписані рахунки на оплату №04/01-17 від 04.01.2017 року та №05/01-17 від 05.01.2017 року й зареєстровані у ЄРПН.

Виписками по рахунку покупця підтверджується оплата товару на зазначені суми за 26.01.2017 року, за 06.02.2017 р., кредиторська заборгованість відсутня.

В подальшому відбулася реалізація товару, що підтверджуються рахунками-фактурами, видатковими накладними та виписками з банківського поточного рахунку позивача про надходження оплати за товар.

02 лютого 2017 року між позивачем та ТОВ Вессанс (продавець) укладено Договір поставки №137-2/17 від 02.02.2017 року, відповідно до якого продавець зобовязався передати у власність позивачу-покупцю товар, у свою чергу, останній зобов`язався його оплатити на визначених Договором умовах.

На виконання умов Договору поставки 02.02.2017 року продавець забезпечив поставку товарів, а саме: контрольно-вимірюваного обладнання та його складових на загальну суму з ПДВ - 160 380,00 грн.. про що свідчить видаткова накладна №16 від 02.02.2017 року.

Також продавцем було виписано рахунок на оплату товару №02/02-17 від 02.02.2017 року на зазначену суму, в т.ч. ПДВ - 26 730,00 грн., зареєстровано ЄРПН.

У свою чергу, покупець перерахувало на поточний рахунок продавця грошові кошти - 140 000,00 грн. та 20 380,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача в ПАТ Укрсоцбанк за 13.03.2017 року. Кредиторська заборгованість по розрахункам відсутня.

В подальшому відбулася реалізація товару, що підтверджуються рахунками-фактурами, видатковими накладними та виписками з банківського поточного рахунку позивача про надходження оплати за товар.

Слід зазначити, що в акті перевірки контролюючим органом зафіксовано факт реєстрації платників податків саме контрагентів позивача - ТОВ Вессанс , ТОВ Кейнфор , ТОВ Калісто Інтел , але в подальшому не надав доказів на спростування такої інформації.

Крім того, в подальшому, представником відповідача не було надано до суду доказів, які спростовують факт того, що вказаними контрагентами було надано податкову звітність за період здійснення господарських операцій з позивачем, задекларовано об`єкт оподаткування та в повному обсязі сплачено податкові зобов`язання. В свою чергу, ненадання вказаними контрагентами декларацій за інші податкові періоди жодним чином не свідчать про порушення податкового законодавства саме ТОВ Темпус Плюс .

Суд зазначає, що фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ Темпус Плюс та його контрагентами щодо поставки товарів підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Які відповідають вимогам, встановленим .2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , і в сукупності підтверджують реальне виконання, розкривають зміст і обсяг господарських операцій з поставки товарів.

Але, з невідомих причин, вище зазначені документи, копії яких містяться в матеріалах справи, не були прийняті контролюючим органом до уваги під час проведення перевірки, при цьому в акті перевірки та наявних у справі документах містяться розбіжності (стор. 9 акту), а саме: Договір поставки №137-1/17 від 04.01.2017 року зі сторони покупця був підписаний директором ТОВ Темпус Плюс ОСОБА_3., тоді як зазначено директором ТОВ Темпус Плюс - ОСОБА_2 , що діє на підставі Статуту, також розбіжності у відомостях, що містять адресу поставки товару тощо.

З приводу доводів податкового органу про наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача, суд зазначає наступне.

У постанові від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно з ч.2 ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. № 2379/12/13-12 вказано, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Таким чином, в такого роду спорах, посилання фіскального органу на протоколи допиту свідків у кримінальній справі, де ще немає вироку по справі - не є належним доказом.

Суд вказує, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (Фіктивне підприємництво).

Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а вказав, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, не заслуговують на увагу посилання контролюючого органу щодо наявності протоколів допиту, в якому засновники заперечують свою участь у діяльності товариства та у підписанні від його імені первинних документів, оскільки судовим розглядом не встановлена достовірність та допустимість вказаних протоколів як належного доказу по справі, а сам факт заперечення такої участі не може бути беззаперечним свідченням безтоварності спірної операції, або фіктивності господарської операції.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.08.2018 року по справі №820/4428/17.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, під час перевірки було використано лише дані систем автоматизованого співставлення податкових даних та податкову інформацію, при цьому не надано належну оцінку первинній документації щодо господарських взаємовідносин позивача з контрагентами.

З висновками акту перевірки суд не може погодитися, оскільки вони зроблені передчасно та на підставі припущень відповідача, а не на підставі доказів, які можуть бути використані у відповідності до чинного законодавства.

В матеріалах справи відсутні вироки судів за ст.205 та 205-1 Кримінального кодексу України, такі що набрали законної сили та якими встановлено факти фіктивності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Разом з тим, надані позивачем первинні документи в сукупності із іншими дослідженими судом доказами є достатніми доказами реального виконання господарських операцій.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, покупець не може нести відповідальність за несплату податку продавцями. Сама по собі несплата податку продавцем і його постачальниками (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування (не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару або послуги) (постанова ВСУ № 08/28 від 12.02.2008 р., постанова ВСУ № 09/05 від 13.01.2009 р., постанова ВСУ № 10/21 від 02.03.2010 р.).

Виключенням з цього правила є, якщо буде підтверджено належними доказами, що платник податків знав про те, що його контрагент є фіктивною фірмою (створений без наміру здійснення господарської діяльності) і метою укладених правочинів та здійснених господарських операцій було саме ухилення від сплати податків або отримання так званої податкової вигоди через формування податкового кредиту та валових витрат платника податку).

Таким чином, відповідач жодних доказів щодо наявності у позивача обізнаності щодо фіктивності його контрагента не навів, отже не може стверджувати про наявність у позивача умислу на укладення фіктивних угод.

Верховний Суд України у постанові від 27.10.2015 р. у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15) зазначив, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Отже висновки акту перевірки по взаємовідносинам з ТОВ Кейнфор , з ТОВ Вессанс , з Калісто Інтел спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов`язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також, законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, отримана контролюючим органом податкова інформація щодо контрагентів позивача не може свідчити про нереальність господарських операцій, окрім фактів, встановлених вироком суду, що набрав законної сили.

Як зазначив ВАСУ у своїй ухвалі у справі № К/800/27236/13 від 8 лютого 2017 року, факт ненадання контрагентом підтверджуючих здійснення господарських операцій документів свідчить про порушення податкової дисципліни саме цим суб`єктом господарювання, за що позивач, в силу положень статті 61 Конституції України, не може нести відповідальності .

Окремо суд акцентує увагу й на принципі індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов`язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентами їх зобов`язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Предметом правочинів між позивачем та його контрагентом є роботи та послуги, котрі не обмежені в цивільному обороті, зміст прав та обов`язків сторін спірних правочинів не суперечать закону.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує наступні приписи норм чинного законодавства.

Суд зазначає, що згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а відповідно до п.п.14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до п. 201.10 ст. 210 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань (п.201.7 ст.201 ПК України).

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 200.3 при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.198.4 ст.198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктами 1, 2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.201.15 ст.201 ПК України зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Отже, отримання податкової накладної є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.

Судом встановлено, що первинні документи по взаємовідносинах позивача з контрагентами оформлені належним чином та у відповідності до приписів чинного законодавства України, документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу положень ст.44 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1994 року № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичною сили.

На час укладання договорів вказані контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість, що встановлено контролюючим органом під час перевірки.

Матеріалами справи підтверджено, що товари, придбані та отримані позивачем у вищезазначених контрагентів, використані позивачем для забезпечення господарської діяльності та відображені у податковому обліку позивача.

Щодо посилань податкового органу на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами на підставі податкової інформації про відсутність об`єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг), суд зазначає, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов`язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також, законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, отримана контролюючим органом податкова інформація щодо контрагентів позивача не може свідчити про нереальність господарських операцій.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 9 КАС України не виявлено.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність порушень з боку позивача по дослідженим правовідносинам, висновки акту перевірки не підтверджені належними та допустимими доказами та не відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно з вимогами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

За викладених обставин, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належним чином правомірності винесення податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві від 09.07.2019 № 0041201404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 73 122,50 грн., з яких 58 498,00 грн. за податковим зобов`язаннями та 14 624,50 грн. за штрафними санкціями; №0041211404, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених товарів в Україні на загальну суму 33 412,50 грн., з яких 26 730,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 6 682,50 грн. за штрафними санкціями.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Темпус Плюс підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕМПУС ПЛЮС задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві:

- від 09.07.2019 № 0041201404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 73 122,50 грн., з яких 58 498,00 грн. за податковим зобов`язаннями та 14 624,50 грн. за штрафними санкціями;

- від 09.07.2019 №0041211404, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених товарів в Україні на загальну суму 33 412,50 грн., з яких 26 730,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 6 682,50 грн. за штрафними санкціями.

Стягнути судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві на користь ТОВ ТЕМПУС ПЛЮС у розмірі 1 921,00 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 копійок.

Позивач: ТОВ ТЕМПУС ПЛЮС (02099, м. Київ, вул. Російська, 45-в, ЄДРПОУ 35618176).

Відповідач: Головне управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ: 39439980)

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій