Рішення

від 31.08.2020 по справі 280/3848/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 серпня 2020 року Справа № 280/3848/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Татаринова Д.В., за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (м. Запоріжжя, 69107, пр. Соборний, 166, ЄДРПОУ 39396146)

про визнання протиправною та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі по тексту, відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15218-49 від 14 травня 2019 року, згідно якої загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 21 030,90грн.,

- зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області виключити з інтегрованих карток АІС Податковий блок платника єдиного внеску Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) відомості про наявність боргу по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 29 293,44грн., в тому числі 21030,90 грн. визначені оскаржуваною вимогою та 8 262,54 грн. нараховані за 2-4 квартали.

Ухвалою суду від 15 червня 2020 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 24 червня 2020 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою суду від 30 червня 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а перше судове засідання призначено на 03 серпня 2020 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що у спірний період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2019 року, а загалом з початку 2011 року і по сьогоднішній день, позивач перебуває у трудових відносинах з ДП Запорізький державний авіаційний ремонтний завод Мігремонт з кодом ЄДРПОУ 07917635 та ПАТ Авіакомпанія Константа з кодом ЄДРПОУ 20508143, де роботодавцем щомісячно сплачувався єдиний внесок за позивача, як за найманого працівника з номером облікової картки застрахованої особи: НОМЕР_2 .

В позовній заяві просить суд позовні вимоги задовольнити.

Представник Головного управління ДПС у Запорізькій області проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№32502 від 16 липня 2020 року), відповідно до якого зазначено, що згідно даних ІТС Податковий Блок 03 серпня 2009 року внесено запис щодо державної реєстрації підприємницької діяльності ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) в Департаменті реєстраційних послуг Запорізької міської ради. 04 серпня 2009 року платника взято на облік у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Олександрівського управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район). 01 липня 2020 року до Єдиного державного реєстру департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради внесено запис щодо рішення фізичної особи - підприємця про припинення підприємницької діяльності. Вказує, що з 03 серпня 2009 року по 01 липня 2020 року ОСОБА_1 перебував на обліку у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Олександрівського управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район), як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування.

У відзиві просить суд відмовити у задоволення позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке.

02 червня 2020 року ОСОБА_1 дізнався що відносно нього податковим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15218-49 від 14 травня 2019 року, згідно якої загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 21 030,90 грн.

Позивач не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15218-49 від 14 травня 2019 року, згідно якої загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 21 030,90 грн., звернувся до суд з позовною заявою.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача, як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2019 років є найманим працівником та його роботодавець сплачував ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Так, спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з статтею 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

Суд під час розгляду справи встановив, що ОСОБА_1 у період з 2017 року по 2019 рік перебував у трудових відносинах з ДП Запорізький державний авіаційний ремонтний завод Мігремонт та ПАТ Авіакомпанія Константа , які сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7.

Таким чином, ДП Запорізький державний авіаційний ремонтний завод Мігремонт , ПАТ Авіакомпанія Константа у повній мірі сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 за спірні періоди.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності податковим органом та судом не встановлено.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Отже, самостійне нарахування податковим органом в інтегрованій картці платника суми ЄСВ в розмірі 29 293,44грн. - є протиправним.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому суд приходить до висновку про необхідність визнати вимогу №Ф-15218-49 від 14 травня 2019 року протиправною та скасувати її, через що необхідно зобов`язати відповідача виключити з інтегрованих карток АІС Податковий блок платника єдиного внеску Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) відомості про наявність боргу по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 29 293,44грн., в тому числі 21030,90 грн. визначені оскаржуваною вимогою та 8 262,54 грн. нараховані за 2-4 квартали.

Аналогічна правова позиція закріплена у висновках Верховного Суду у постанові від 23 січня 2020 року по справі №480/4656/18.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд, з врахуванням правових позицій Верховного Суду, дійшов висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів законність винесення оскаржуваного рішення, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов задовольняється.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 132, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (м. Запоріжжя, 69107, пр. Соборний, 166, ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15218-49 від 14 травня 2019 року, згідно якої загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 21 030,90грн.,

Зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області виключити з інтегрованих карток АІС Податковий блок платника єдиного внеску Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) відомості про наявність боргу по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 29 293,44грн., в тому числі 21030,90 грн. визначені оскаржуваною вимогою та 8 262,54 грн. нараховані за 2-4 квартали.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі виготовлено 31 серпня 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов