Рішення

від 25.08.2020 по справі 908/1219/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/80/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2020 Справа № 908/1219/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Державного підприємства "Енергоринок" (01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код юридичної особи 21515381)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926)

про стягнення 286 973 грн. 00 коп.

за участю

представника позивача: Копильний Я.І., дов. № 53 від 01.07.2020

представника відповідача: Ремига О.В., дов. № 17 від 01.01.2020

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Енергоринок" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" 286 973 грн. 00 коп. заборгованості.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 19.05.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1219/20 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 21.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1219/20, присвоєно справі номер провадження 27/80/20 розгляд справи по суті призначено на 18.06.2020.

18.06.2020 судом проведено судове засідання у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.06.2020, відповідно до ст. 216 ГПК України, розгляд справи відкладено на 13.07.2020.

Ухвалою суду від 13.07.2020 продовжено строк розгляду справи № 908/1219/20 відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Відкладено розгляд справи 25.08.2020.

У судовому засіданні 25.08.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Технічна фіксація здійснюється на програмно-апаратному комплексі Акорд .

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

25.08.2020 представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтував наступним. У зв`язку з порушенням ПАТ "Запоріжжяобленерго" п. 6.4 договору та виникненням заборгованості перед ДП "Енергоринок" у сумі 131 836 164,72 грн. за куплену у лютому та грудні 2012 року електроенергію, сторони домовилися про розстрочення її погашення шляхом реструктуризації, а також про нарахування 3% річних за прострочення оплати (відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України) у сумі 3 915 112,26 грн. та пені (на підставі п. 7.3.2 договору) у сумі 389 483,07 грн., про що сторонами укладено договір про реструктуризацію заборгованості від 30.09.2013 № 63Р/02. Починаючи з березня 2017 року боржник порушив виконання своїх зобов`язань за договором реструктуризації в частині оплати 3% річних та пені, що підтверджується довідкою щодо виконання ПАТ "Запоріжжяобленерго" договору про реструктуризацію за період з 01.03.2017 по 30.06.2017 станом на 08.05.2020. У зв`язку з викладеним позивач просить стягнути з відповідача 286 973 грн. 00 коп. заборгованості.

13.07.2020 представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив на підставах викладених у письмовому відзиві № 33-33/9077 від 11.06.2020 (вх. № 11262/08-08/20 від 12.06.2020). Просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимоги та застосувати строк позовної давності по даній справі щодо вимог позивача в частині стягнення пені в розмірі 12 982 грн. 76 коп. за березень-квітень 2017 р., 3% річних в розмірі 130 503 грн. 74 коп. за березень-квітень 2017 р. та відмовити у задоволенні позову в цій частині. Крім того, просив розстрочити виконання рішення у даній справі щодо сплати суми боргу строком на 12 календарних місяців з дня ухвалення такого рішення.

18.08.2020 (вих. № 33-33/12892 від 17.08.2020) відповідач надіслав на адресу суду клопотання про зменшення розміру 3 % річних до 5 000 грн. 00 коп. та пені до 1 000 грн. 00 коп.

Позивач надав відповідь № 01/22-3083 від 17.06.2020 (вх. № 11632/08-08/20 від 18.06.2020) на відзив відповідача.

В засіданні суду 25.08.2020 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

29.08.2007 між Державним підприємством "Енергоринок" (далі - ДПЕ) та Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (далі-ЕК) укладено договір № 4243/02 купівлі-продажу електричної енергії.

Відповідно до п. 2.1. договору ДПЕ зобов`язується продавати, а ЕК зобов`язується купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.

У зв`язку з реорганізацією Відкритого акціонерного товариства Запоріжжяобленерго в Публічне акціонерне товариство Запоріжжяобленерго (далі - ПАТ "Запоріжжяобленерго") останнє підписало з ДП Енергоринок додаткову угоду від 10.02.2017 № 13103/01 до договору, відповідно до умов п. 2 якої правонаступником, всіх зобов`язань (прав та обов`язків) Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" за договором є Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго ".

Відповідно до п. 6.4 договору купівлі-продажу електроенергії № 4243/02 від 29.08.2008 остаточний розрахунок за куплену ЕК в ДПЕ електроенергію в розрахунковому місяці здійснюється ЕК до 34-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, з поточних або інших (крім поточного із спеціальним режимом використання) рахунків ЕК. У цьому випадку ЖК зобов`язана обов`язково вказати призначення платежу.

У зв`язку з порушенням ПАТ "Запоріжжяобленерго" п. 6.4 договору та виникненням заборгованості перед ДП "Енергоринок" у сумі 131 836 164 грн. 72 коп. за куплену у лютому та грудні 2012 року електроенергію (факт купівлі електроенергії у вказаних місяцях підтверджується актами купівлі-продажу), сторони домовилися про розстрочення її погашення шляхом реструктуризації, а також про нарахування 3% річних за прострочення оплати (відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України) у сумі 3 915 112 грн. 26 коп. та пені (на підставі п. 7.3.2 договору - порушення строків оплати за отриману електроенергію, передбачених розділом б цього договору. В разі несплати ЕК за куплену в ДПЖ електроенергію у терміни, встановлені п. 6.4 цього Договору, з 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, ДЛЖ має право нарахувати пеню ЕК у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення та штраф у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу. Сплата ЕК пені та штрафу здійснюється з поточного рахунку ЕК на поточний рахунок ДІШ і не звільняє ЕК від обов`язку відшкодувати збитки, спричинені несплатою або несвоєчасною оплатою отриманої електроенергії.. Пеня нараховується до повного виконання ЕК зобов`язання по оплаті купленої в ДПЕ електроенергії) у сумі 389 483 грн. 07 коп. грн., про що сторонами укладено договір про реструктуризацію заборгованості від 30.09.2013 № 63Р/02.

Відповідно до п. 1.1 договору кредитор та боржник домовились в порядку та на умовах визначених договором, про розстрочення погашення заборгованості, що виникла у боржника перед кредитором на підставі договору купівлі-продажу електроенергії від 29.08.2007 № 4243/02, укладеного між ДП Енергоринок та ВАТ Запоріжжяобленерго .

Наявність вказаної заборгованості та її непогашення з боку Відповідача станом на 01.09.2013 підтверджується Актом звірки розрахунків між сторонами від 30.09.2013 № 04/51-3-8832/1, що є додатком № 1 до Договору реструктуризації.

Згідно п. 2.7 договору реструктуризації, кожний черговий платіж має бути здійснений Боржником не пізніше останнього числа місяця, в якому він (платіж) підлягає перерахуванню згідно з наведеним у даному пункті графіком.

Відповідно до п. 2.13 договору реструктуризації, протягом дії договору, боржник зобов`язується здійснювати повну оплату щомісячних платежів відповідно до умов цього договору.

Починаючи з березня 2017 року відповідач порушив виконання своїх зобов`язань за договором реструктуризації в частині оплати 3% річних та пені, що підтверджується довідкою щодо виконання ПАТ "Запоріжжяобленерго" договору про реструктуризацію за період з 01.03.2017 по 30.06.2017 станом на 08.05.2020.

У зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 286 973 грн. 00 коп.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішень суду.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов`язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов`язань. Якщо учасники зобов`язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов`язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов`язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов`язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов`язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов`язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач починаючи з березня 2017 року порушив виконання своїх зобов`язань за договором реструктуризації в частині оплати 3% річних та пені, що підтверджується довідкою щодо виконання ПАТ "Запоріжжяобленерго" договору про реструктуризацію за період з 01.03.2017 по 30.06.2017 станом на 08.05.2020.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 286 973 грн. 00 коп. заборгованості підлягає задоволенню у повному обсязі.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності щодо заявлених вимог про стягнення пені в сумі 12 982 грн. 76 коп. (за березень-квітень 2017 року), 3% річних в сумі 130 503 грн. 74 коп. (за березень-квітень 2017 року) та відмовив в задоволенні позову в цій частині, та у зменшенні розміру 3 % річних та пені, на підставі наступного.

У відзиві відповідач зазначає, що вимоги про стягнення пені в сумі 12 982 грн. 76 коп. та 3% річних в сумі 130 503 грн. 74 коп. за березень та квітень 2017 року, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що позивач звернувся з позовом до суду 21.05.2020, а отже - поза межами строку позовної давності.

Доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності є необґрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Характерною рисою строків, визначених законом або актами цивільного законодавства, є неможливість їх зміни за волевиявленням учасника або учасників цивільних відносин, за винятком випадків, безпосередньо визначених законом або відповідним актом цивільного законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 (із змінами, затвердженими Постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291 та від 04.05.2020 № 343) було установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на усій території України карантин.

20.05.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів № 392, якою установлено з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, а також продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 .

30.03.2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019) , яким Розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину .

Отже, враховуючи вище наведені зміни у законодавстві України, які перш за все покликані надати додаткові гарантії Позивачу як кредитору для захисту своїх законних прав та інтересів у період карантину, позовна давність за вимогами, що були заявлені у даній справі автоматично продовжилась на строк дії карантину.

Таким чином, останнім днем спливу позовної давності у такому випадку є не 01.04.2020 та 01.05.2020 як зазначив відповідач, а наступний за останнім днем дії карантину, який на теперішній час згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 продовжено до 22.06.2020р., 31.08.2020р.

З цього слідує, що ДП Енергоринок реалізовуючи своє право на звернення до господарського суду, яке передбачене ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) звернулося з позовом до суду 21.05.2020, тобто в межах строку позовної давності, оскільки такий строк, як зазначалося вище, було продовжено Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-2019) .

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У відповідності до п. 3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз`яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Розглянувши вказане клопотання (заяву), приймаючи до уваги заперечення позивача щодо зменшення штрафу (викладене у відповіді за вих. від 24.03.20 № 02/22-1892), суд вважає, що наведені вище відповідачем обставини є передусім наслідком його господарської діяльності, власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось об`єктивних та незалежних від останнього обставин.

Судом прийнято до уваги, що ПАТ "Запоріжжяобленерго" просить суд зважити на тяжке фінансове становище підприємства, не надаючи при цьому належних та допустимих доказів, що підтверджують дані обставини.

Також, судом враховано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про визначення критеріїв віднесення об`єктів державної власності до таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" від 03.11.10 № 999 ДП "Енергоринок" є підприємством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, яке забезпечує цілісність об`єднаної енергетичної системи України.

Крім того, предметом спору по справі 908/1219/20 є стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" 286 973 грн. 00 коп. заборгованості за порушення умов договору про реструктуризацію заборгованості № 63Р/02 від 30.09.2013, а не стягнення пені та 3 % річних.

Розглянувши клопотання про розстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/1219/20 строком на 12 місяців, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви, виходячи з наступного.

Підставами для розстрочення виконання рішення відповідачем викладено у відзиві вих. №33-33/9077 від 11.06.20. Відповідач вказує, що знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані, має кредиторську та дебіторську заборгованість; кошти для фінансування першочергових та обов`язкових витрат у товариства відсутні. Також відповідач зазначає про відсутність на його рахунках коштів для виконання рішення єдиним платежем, у т.ч. у зв`язку з накладенням арешту згідно з постановою від 22.09.17 № 53254372.

Як зазначалось в позовній заяві, 30.09.2013 між ДП Енергоринок та ПАТ Запоріжжяобленерго укладено договір про реструктуризацію заборгованості № 63Р/02.

Відповідно до положень вищевказаного договору кредитор та боржник домовились в порядку та на умовах, визначених цим договором, про розстрочення погашення заборгованості, що виникла у боржника перед кредитором на підставі договору купівлі-продажу електроенергії від 29.08.2007 № 4243/02, укладеного між ДГТ Енергоринок та ПАТ Запоріжжяобленерго .

Відповідно до пункту 2.1 договору реструктуризації заборгованості загальна сума грошового боргу, що підлягає реструктуризації за цим договором, складає 136 140 760 грн. 05 коп.

Відповідно до п. 2.13 договору реструктуризації заборгованості, протягом дії договору, боржник зобов`язується здійснювати повну оплату щомісячних платежів відповідно до умов цього договору.

Згідно п. 2.7 договору реструктуризації заборгованості , кожний черговий платіж має бути здійснений боржником не пізніше останнього числа місяця, в якому він (платіж) підлягає перерахуванню згідно з наведеним у даному пункті графіком.

Тобто, договір про реструктуризацію заборгованості за своєю правовою природою є договором про надання розстрочки. Укладаючи даний договір позивач врахував матеріальні інтереси відповідача та його фінансовий стан, та погодив з ним графік розстрочення заборгованості. Відповідачем, в свою чергу, даний графік дотримано не було, що стало підставою звернення позивача до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, порядок внесення змін до договорів регламентовано статтею 188 ГК України та статтями 651, 652 ЦК України. Відповідно до наведених норм (ст. 188 ГК України) виділяються два способи для внесення таких змін, зокрема:

1) шляхом добровільного волевиявлення сторін;

2) на підставі рішення суду, якщо сторони не досягли згоди на внесення таких змін.

При цьому, зміна договору на підставі рішення суду дозволяється у разі:

- істотного порушення договору другою стороною

(ст. 651 ЦК України);

- істотної зміни обставин (ст. 652 ЦК України). При цьому така зміна допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Як зазначив позивач, відповідач не звертався з пропозицією про внесення змін до договору реструктуризації заборгованості ПАТ Запоріжжяобленерго .

Підстав для примусового (згідно з рішенням суду) внесення змін до договору про реструктуризацію заборгованості також не має, з огляду на відсутність обставин визначених в ст. 651 та ст.652 ЦК України та з огляду на відсутність такої вимоги з боку відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Недостатність чи відсутність коштів або необхідність виконання зобов`язання за кредитним договором не можна вважати безумовним винятковим випадком, за наявності якого виконання судового рішення можна розстрочити.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України). Також, суд враховує наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.

Розглядаючи клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення щодо сплати суми боргу строком на 12 календарних місяців з дня ухвалення такого рішення судом прийнято до уваги, що відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення. Тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує (може порушити) основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення, зокрема: тяжке фінансове становище, наявність податкового боргу, наявність кредиторської заборгованості, арешт рахунків, невиконання контрагентами відповідача своїх зобов`язань перед останнім, введення карантинних заходів в Україні, не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки по-перше, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, передусім, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не в силу якихось об`єктивних, незалежних від нього обставин, по-друге, та обставина, що мешканці вносять грошові кошти за електроенергію впродовж року і мають реструктуризацію заборгованості, не впливає на обов`язок відповідача виконувати свої договірні зобов`язання перед позивачем, та відповідно не виключають його вини у виникненні заборгованості, що підтверджується постановою ВГСУ від 20.09.2011 № 47/523, оглядовим листом ВГСУ від 29.04.2013 №01-06/767/2013), по-третє, посилання на карантинні заходи є безпідставним, оскільки вони мають місце у 2020 році, а порушення відповідачем зобов`язання відбувається з 2017 року.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що позивач і відповідач є самостійними суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та одинакові ризики; відтак, подальше фактичне ухилення відповідача від сплати належних сум може завдати істотної шкоди позивачу; подана ПАТ "Запоріжжяобленерго" заява (клопотання викладена (не) в прохальній частині відзиву на позов у цій справі) та подальше зволікання з виконання рішення суду суперечить як законним правам та інтересам позивача так і вимогам ГПК України, оскільки не враховує матеріальні інтереси позивача.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі пhоти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Згідно до статті 2 ГПК України - завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності,та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: обов`язковість судового рішення ст.2 ч.3 п.7 ГПК України.

Відповідно до статті 96 частина 2 Цивільного кодексу України - юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Позивачем доведено у повному обсязі, а відповідачем не спростовано обґрунтованість заявлених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Державного підприємства "Енергоринок", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", м. Запоріжжя задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) на користь Державного підприємства "Енергоринок" (01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код юридичної особи 21515381) 286 973 (двісті вісімдесят шість тисяч дев`ятсот сімдесят три) грн. 00 коп. заборгованості, 4304 (чотири тисячі триста чотири) грн. 60 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 31.08.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова