Рішення

від 01.09.2020 по справі 910/7595/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.09.2020Справа № 910/7595/20 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ХТЛ Юкрейн (04073, м. Київ, проспект С.Бандери, 9, офіс 3-502, код ЄДРПОУ 43190754)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЛС Карго (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, код ЄДРПОУ 41684088)

про стягнення 342 758,18 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ХТЛ Юкрейн звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЛС Карго про стягнення заборгованості за договором № 30.09.2019 від 30.09.2019 в розмірі 342 758,18 грн, з яких 312 575,33 грн сума основного боргу, 23 200,44 грн пені, 3 349,38 грн три відсотки річних та 3 633,03 грн інфляційних втрат.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.06.2019 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

22.06.2019 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 .0 6.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 02.07.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена позивачу - 01.07.2020. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала про відкриття провадження у справі повернена з адреси відповідача із зазначенням причини повернення "адреса не знайдена". У зв`язку з чим, судом повторно відправлена ухвала про відкриття провадження у справі за адресою, вказаною в договорі.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Проте Товариство з обмеженою відповідальністю ДЛС Карго у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 17.08.2020 року до 31.08.2020 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 01.09.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30 .0 9.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ХТЛ Юкрейн (надалі - позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЛС Карго (надалі - відповідач, замовник) укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 30.09.2019, відповідно до якого замовник доручає а перевізник приймає на себе зобов`язання щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України, та на території іноземних держав згідно заявок замовника (п.1.1. договору).

Відповідно до п.3.1. договору розрахунки за перевезення вантажів проводяться між сторонами згідно заявки, на підставі рахунку, виставеного перевізником. Розрахунки здійснюються в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України.

Замовник сплачує рахунки перевізника на умовах відстрочки платежу - 3-х банківських днів з дати отримання акту виконання робіт, подання оригіналів податкових накладних, оригіналів рахунків та CMR з відміткою ватажоотримувача про отримання, якщо інше не обумовлене в заявці (п.3.2. договору).

Згідно з п.3.3. договору вартість послуг перевізника з урахуванням страхування, фрахту, всіх додаткових платежів, податків, зборів узгоджується сторонами в заявках, що є невід`ємною частиною договору.

У п.8.1. договору сторони погодили, що дійсний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року. У випадку, якщо жодна з сторін за 30 календарних днів до припинення дійсного договору не повідомить іншу сторону про намір його припинити, дійсний договорів вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

На виконання умов договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 30.09.2019 позивачем було надано послуги по перевезенню вантажу у період з 22.10.2019 по 09.01.2020, що підтверджується наступними документами:

- акти надання послуг № 304 від 18.10.2019, № 292 від 19.11.2019, № 247 від 20.11.2019, № 393 від 03.12.2019, № 376 від 17.12.2019, № 471 від 26.12.2019, №7 від 09.01.2020;

- заявки № 04/11 від 04.11.2019, № 14.11.2019, № 01/11 від 01.11.2019, № 26.11.2019, № 06/12 від 06.12.2019, № 16/12 від 16.12.2019;

- акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2019 по 26.02.2020.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2019 по 26.02.2020 загальна вартість наданих позивачем послуг складає 320 109, 60 грн.

Позивач вказує, що відповідач за надані послуги розрахувався лише частково, в розмірі 7 534, 27 грн, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 312 575, 33 грн.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку, позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 1 від 27.03.2020 та претензію № 2 від 27.03.2020. Докази надіслання даних претензій долучені до матеріалів справи.

Проте, станом на момент подання позовної заяви до суду, претензії відповідачем задоволені не були.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що відповідачем оплата за надані позивачем послуги за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 30.09.2019 в повному обсязі здійснена не була, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 312 575, 33 грн, що стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Між сторонами було узгоджено заявки на організацію міжнародних перевозок вантажів № 16/12 від 16 . 12 . 2019 на суму 2600 євро по курсу НБУ на дату вивантаження авто, № 16/12 від 16 . 12 . 2019 на суму 2000 євро по курсу НБУ на дату вивантаження авто, № 06/12 від 06.12.2019 на суму 2800 євро по курсу НБУ на дату вивантаження авто, № 26.11.2019 на суму 430 євро по курсу НБУ на дату вивантаження авто, № 01/11 від 01.11.2019 на суму 79 450, 00 гривень, № 04/11 від 04.11.2019 на суму 460 євро по курсу НБУ на дату вивантаження авто, № 14.11.2019 на суму 620 євро по курсу НБУ на дату вивантаження авто, за умовами яких розрахунок здійснюється по оригіналам на протязі 30 днів .

Відповідні акти надання послуг № 304 від 18.10.2019, № 292 від 19.11.2019, № 247 від 20.11.2019, № 393 від 03.12.2019, № 376 від 17.12.2019, № 471 від 26.12.2019, №7 від 09.01.2020 були підписані відповідачем, на суму 312 575,33 грн, однак, надані послуги оплачені не були.

Також позивач зазначає, що платіжним дорученням від 03.01.2020 відповідачем сплачена частина боргу в розмірі 7 534, 27 грн. Проте ані платіжного доручення, ані акту надання послуг на зазначену суму позивачем до матеріалів справи долучено не було.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Замовник сплачує рахунки перевізника на умовах відстрочки платежу - 3-х банківських днів з дати отримання акту виконання робіт, подання оригіналів податкових накладних, оригіналів рахунків та CMR з відміткою вантажоотримувача про отримання, якщо інше не обумовлене в заявці (п.3.2. договору). Відповідно до умов оплати, які сторони визначили в заявках на організацію міжнародної перевозки вантажів : розрахунок по оригіналам документів на протязі 30 днів .

За умовами договору та заявок суд дійшов висновку, що строк оплати є таким, що настав:

- за актом № 304 від 18.11.2019 - 18.12.2019;

- за актом № 292 від 19.11.2019 - 19.12.2019;

- за актом № 247 від 20.11.2019 - 20.12.2019;

- за актом № 393 від 03.12.2019 - 03.01.2020;

- за актом № 376 від 17.12.2019 - 17.01.2020;

- за актом № 471 від 26.12.2019 - 26.01.2020;

- за актом № 7 від 09.01.2020 - 09.02.2020.

Зауважень щодо належного виконання позивачем зобов`язань за договором, зокрема і щодо надання документів, що підтверджують перевезення, при їх підписанні відповідачем не висловлено.

Судом встановлено, що заборгованість за заявками становить 312 575,33 грн .

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 312 575,33 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України заявив до стягнення 3% річних у сумі 3 349, 38 грн, пеню у сумі 23 200, 44 грн та інфляційні втрати у сумі 3 633, 03 грн, нараховані за період з 22.01.2019 по 23.06.2020.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені нарахованих за прострочення платежу, то суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17, від 20.08.2018 у справі № 904/508/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь- який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.4.5. договору у випадку несвоєчасної оплати послуг з перевезення, замовник сплачує перевізникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок сум втрат від інфляції і 3% річних, пені та періоду їх нарахування, та встановлено, що розрахунок періоду визначений позивачем правильно, проте сума 3% річних, пені та сума втрат від інфляції розрахована позивачем неправильно.

За розрахунком суду сума 3%, пені та розрахунок втрат від інфляції є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Отже, стягненню з відповідача підлягає 3 349, 38 грн 3 % річних, пені і розмірі 23 200, 44 грн та 3 633, 03 грн втрат від інфляції за розрахунком позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 року встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів суду не надав.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі .

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки вимоги позивача є обґрунтованими, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ХТЛ Юкрейн про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ДЛС Карго заборгованості за надані послуги за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні № 30.09.2019 у сумі 342 758,18 грн.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 020,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із матеріалами справи, 02 .0 3.2020 між позивачем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю Імаксгруп (адвокатське бюро) був укладений договір про надання юридичних послуг № 12, за умовами якого замовник дає завдання, а виконавець зобов`язується відповідно до завдання замовника надавати йому за плату юридичні послуги.

Згідно із актом №12/1 від 22 . 11.2019 наданих послуг до договору про надання юридичних послуг № 12 сума послуг з надання правничої допомоги становить 7 020,00 грн. У зазначеному акті наведено детальний опис наданих послуг.

Позивачем здійснено оплату послуг адвокатського бюро у розмірі 7 020,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 315 від 27.03.2020.

Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/7595/20 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову, є співмірною.

У відповідності до ч.5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Ураховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки відповідачем не підтверджено належними доказами свої заперечення щодо співмірності витрат позивача на правничу допомогу, оскільки позовні вимоги задоволені повністю, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 7 020,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДЛС Карго (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, код ЄДРПОУ 41684088) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ХТЛ Юкрейн (04073, м. Київ, проспект С.Бандери, 9, офіс 3-502, код ЄДРПОУ 43190754) 312 575 (триста дванадцять тисяч п`ятсот сімдесят п`ять) грн 33 коп. основного боргу, 3 349 (три тисячі триста сорок дев`ять) грн 38 коп. трьох відсотків річних, 23 200 (двадцять три тисячі двісті) грн 44 коп. пені, 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 03 коп. інфляційних втрат, 5 141 (п`ять тисяч сто сорок одна) грн 37 коп. витрат на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 020 (сім тисяч двадцять) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.09.2020

Суддя І.О. Андреїшина