Рішення

від 02.09.2020 по справі 917/561/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2020 Справа № 917/561/20

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЧЕРНІГІВСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД , Юридична адреса: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 10, Фактична адреса: 14021, м. Чернігів, вул. Любецька, буд.76, Ідентифікаційний код 00447971

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТАЙМ ДІСТРІБУШН , 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Ігоря Сердюка, 47 Ідентифікаційний код 36482038

про стягнення 102 796,89 грн.

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ЧЕРНІГІВСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТАЙМ ДІСТРІБУШН про стягнення боргу в розмірі 102 796,89 грн., з яких: 58 737 грн. 41 коп. - основного боргу по Дистриб`юторському договору від 23.08.2019року; 40 528 грн. 81 коп. - неустойки; 3 122 грн. 43 коп. - пені; 409 грн. 24 коп. - 3%річних.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що Позивач належним чином виконав свою частину вищезазначених зобов`язань за Договором, поставивши Відповідачу товар, проте відповідач не виконує зобов"язання по Дистриб`юторському договору від 23.08.2019року, зокрема, в частині оплати.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2020р. даний позов був переданий на розгляд судді Киричуку О.А.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

Сторони були належним чином та завчасно повідомлені про покладені на них обов`язки, про що свідчать матеріали справи (поштові повідомлення про вручення даної ухвали наявні у матеріалах справи). Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Поштове відправлення було вручене відповідачу 13.04.2019 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач відзив на позов суду не надав.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Згідно ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розпочав розгляд справи по суті в установлені строки.

В зв`язку з установленням карантину на усій території України, для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

23 серпня 2019 року між Публічним акціонерним товариством Чернігівський молокозавод (надалі - ПАТ ЧМЗ , Компанія або Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Тайм Дістрібушн (надалі - ТОВ Тайм Дістрібушн , Дистриб`ютор або Відповідач) було укладено Дистриб`юторський договір (надалі -Договір).

У відповідності до п. 2.1 Договору, Компанія продає, а Дистриб`ютор купує в Компанії Продукцію та бере на себе зобов`язання по реалізації та організації її збуту в межах визначеної території та на умовах передбачених даним Договором.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Дистриб`ютор зобов`язаний організувати систему збуту продукції через мережу підприємств роздрібної торгівлі на території дистриб`юції, визначеній пунктом 3.1 даного Договору, за допомогою торгової команди (торгових представників та/або мерчендайзерів) та організації доставки продукції клієнтам Дистриб`ютора.

Відповідно до п. 6.1. Договору, якщо сторонами не буде погоджене інше, Продукція поставляється на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2010). Адреса пункту доставки зазначається Сторонами в Графіку замовлень та відвантажень Продукції.

Згідно із п. 8.1 Договору, асортимент, кількість Продукції узгоджується Сторонами додатково в Замовленнях, що являються невід`ємною частиною даного Договору та підтверджуються видатковими накладними, виписаними Компанією.

Відповідно до п. 10.2 Договору, оплата за поставлені партії продукції здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки продукції в порядку, визначеному договором.

Пунктом 10.3. Договору передбачено, що моментом проведення розрахунків за Продукцію вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Компанії.

За умовами п. 12.2. Договору, у випадку невиконання умов оплати поставленої Продукції Дистриб`ютор сплачує Компанії неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення, а у випадку, коли прострочення триває більше, ніж 30 (тридцять) календарних днів - неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як зазначає позивач, він належним чином виконав свою частину вищезазначених зобов`язань за Договором, поставивши Відповідачу товар.

В підтвердження цього позивач надав видаткові накладні №57538 від 02.11.2019 року, №58760 від 09.11.2019 року, №59174 від 12.11.2019 року, №59568 від 14.11.2019 року, №59998 від 16.11.2019 року, №60412 від 19.11.2019 року, №60797 від 21.11.2019 року, №60951 від 22.11.2019 року, №61577 від 26.11.2019 року, №61977 від 28.11.2019 року.

Товар отримано Дистриб`ютором (Відповідачем), що підтверджується підписом уповноважених осіб на видаткових накладних.

За твердженнями позивача, станом на 24.12.2019 року прострочена дебіторська заборгованість Відповідача перед Позивачем становила 58 737,41 грн., що підтверджується Актом співставлення розрахунків, який підписаний обома Сторонами Договору.

15.01.2020 року на адресу Відповідача надіслано претензію №1 про сплату боргу, яка, за твердженням позивача, по теперішній час залишилась без відповіді зі сторони Відповідача.

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 102 796,89 грн., з яких: 58 737 грн. 41 коп. - основного боргу по Дистриб`юторському договору від 23.08.2019року; 40 528 грн. 81 коп. - неустойки; 3 122 грн. 43 коп. - пені; 409 грн. 24 коп. - 3%річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару на суму 225 064,08грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представника та відтиски печатки відповідача на видаткових накладних, що відповідачем при розгляді справи не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 10.2 Договору, оплата за поставлені партії продукції здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки продукції в порядку, визначеному договором.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Твердження позивача про те, що станом на 24.12.2019 року прострочена дебіторська заборгованість Відповідача перед Позивачем становила 58 737,41 грн., відповідач при розгляді справи не спростовував.

Заборгованість за Договором у відповідача перед позивачем підтверджується також наявним у матеріалах справи Актом, що підтверджується Актом співставлення розрахунків, який підписаний обома Сторонами Договору.

Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства України акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Суд встановив, що наданий відповідачем Акт співставлення розрахунків обома сторонами і скріплений їхніми печатками та сума боргу відповідача в розмірі 58 737,41 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 58 737,41 грн. основного боргу визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлені до стягнення з відповідача 40 528 грн. 81 коп. - неустойки; 3 122 грн. 43 коп. - пені; 409 грн. 24 коп. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача річні у розмірі 409,24 грн. за загальний період прострочення з 08.01.2020 по 01.04.2020.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3 % річних, суд встановив, що розраховані позивачем 3 % річних не перевищують розрахованих судом сум, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 409,24 грн. є обґрунтованими.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 3 122,43 грн. та неустойку в розмірі 40 528,81 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару.

Оскільки, умовами укладеного між сторонами договору, а саме: п. 12.2. Договору передбачено, що у випадку невиконання умов оплати поставленої Продукції Дистриб`ютор сплачує Компанії неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення, а у випадку, коли прострочення триває більше, ніж 30 (тридцять) календарних днів - неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, зазначене надає право позивачу на нарахування неустойки за таке прострочення.

Однак, суд зазначає, п. 12.2. Договору передбачає право на нарахування таких неустойок:

- неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення,

- у випадку, коли прострочення триває більше, ніж 30 (тридцять) календарних днів - неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, зазначене надає право позивачу на нарахування неустойки за таке прострочення.

Суд зазначає, що неустойка відповідно до положень ЦК України, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пенею.

Тобто, передбачена сторонами неустойка, яка підлягає у випадку, коли прострочення триває більше, ніж 30 (тридцять) календарних днів - неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, є пенею, яка має нараховуватись з обмеженням, зокрема встановлених ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань щодо можливого розміру її нарахування.

Тобто, у даному випадку, за прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, суд з врахуванням умов договору та вимог законодавства, вважає обгрунтованими вимоги про стягнення неустойки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.

Позивачем нараховано пеню за загальний період прострочення з 08.01.2020 по 01.04.2020, що не суперечить вимогам п. 6 ст. 232 ГК України.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню пені, суд встановив, що розрахована позивачем пеня не перевищує розрахованих судом сум, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 3 122,43 грн. є обґрунтованими, в частині вимог про стягнення неустойки в розмірі 40 528,81 грн. у позові слід відмовити за необгрунтованістю.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум не надано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову частково, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 58 737 грн. 41 коп. - основного боргу по Дистриб`юторському договору від 23.08.2019року; 3 122 грн. 43 коп. - пені; 409 грн. 24 коп. - 3%річних, в іншій частині у позові відмовити.

Судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача у розмірі 1273,28 грн, оскільки позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТАЙМ ДІСТРІБУШН (39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Ігоря Сердюка, 47 Ідентифікаційний код 36482038) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЧЕРНІГІВСЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД (Юридична адреса: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 10, Фактична адреса: 14021, м. Чернігів, вул. Любецька, буд.76, Ідентифікаційний код 00447971) 58 737 грн. 41 коп. основного боргу, 3 122 грн. 43 коп. пені; 409 грн. 24 коп. 3%річних, 1273 грн. 28 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Киричук О.А.