Рішення

від 01.09.2020 по справі 910/7607/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.09.2020Справа № 910/7607/20 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фудс Делівері (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 124, кв. 55, код ЄДРПОУ 39819673)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Альмондо Фешн (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, код ЄДРПОУ 40082780)

про стягнення 25 915, 20 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фудс Делівері звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Альмондо Фешн про стягнення 25 915, 20 грн заборгованості за договором поставки № 317 від 11.07.2017, з яких 16 954, 82 грн - основного боргу, 131, 24 грн - 3% річних, штраф у розмірі 1 695, 48 грн та пені у розмірі 7 133, 66 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.06.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

26.06.2020 до суду від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 01.07.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена позивачу - 13.07.2020. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала про відкриття провадження у справі повернена з адреси відповідача із зазначенням причини повернення "адреса не знайдена".

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Проте Товариство з обмеженою відповідальністю Альмондо Фешн у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 17.08.2020 року до 31.08.2020 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 01.09.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фудс Делівері (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Альмондо Фешн (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 317, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукти харчування, визначену в п. 2.1. цього договору, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами викладеними у додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною договору (п. 1.1. договору).

Згідно п. 1.2. договору, визначено, що під додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником. Всі додатки до цього договору становлять його невід`ємну частину договору.

Пунктом 1.4. договору, визначено, що поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, її часткове співвідношення (асортимент, найменування) кожної партії товару узгоджуються сторонами шляхом оформлення замовлення (специфікацій) на поставку товару відповідно до умов, визначених цим договором.

Поставка товару здійснюється партіями. Під партією товару розуміється частина товару за однією специфікацією, поставка якої може бути здійснена за згодою сторін (п. 4.1. договору).

Пунктом 4.2 договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах, обумовлених сторонами специфікаціях та у відповідності до правил міжнародної інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2010 року.

Специфікація покупця повинна містити асортимент, кількість товарів, строк поставки (календарну дату) та повинна бути попередньо надіслана постачальнику не менше ніж за 7 календарних днів до поставки товару, у формі, що дозволяє зафіксувати момент передачі замовлення (лист, телеграма, телефонограма, факс, e-mail). Постачальник гарантує виконання прийнятого та узгодженого з покупцем специфікації, виходячи з наявного товару на складі постачальника (п. 4.4. договору).

Відповідно до п. 4.6. договору, визначено, що право власності на товар, а разом з ним і ризик видаткової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару.

Згідно п. 6.1. договору, розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахуванням коштів у безготівковій формі на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 6.4. договору, визначено, що покупець зобов`язується здійснити оплату товару не пізніше 10 (десять) календарних днів з дати приймання товару покупцем, що вказана в накладній.

На виконання умов договору № 317 від 11.07.2017 постачальником поставлено покупцеві товар загальною вартістю 16 954, 82 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- № 18407 від 26.12.2019 на суму 10 894, 64 грн;

- № 280 від 09.01.2020 на суму 1 483, 20 грн;

- № 349 від 13.01.2020 на суму 1 800, 00 грн;

- № 1771 від 05.02.2020 на суму 2 776, 98 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань за договором № 317 від 11.07.2017, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 16 954, 82 грн основного боргу, 131, 24 грн 3% річних, 1 695, 48 грн штрафу у відповідності до п. 9.3. договору та 7 133, 66 грн пені у відповідності до п. 9.4. договору.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 6.4. договору, визначено, що покупець зобов`язується здійснити оплату товару не пізніше 10 (десять) календарних днів з дати приймання товару покупцем, що вказана в накладній.

Так, судом встановлено, що граничний строк сплати за поставлений товар згідно з видатковою накладною № 18407 від 26.12.2019 становить 04.01.2020, за видатковою накладною № 280 від 09.01.2020 граничний строк сплати за поставлений товар становить 18.01.2020, за видатковою накладною № 349 від 13.01.2020 граничний строк сплати за поставлений товар становить 22.01.2020 та за видатковою накладною № 1771 від 05.02.2020 граничний строк сплати за поставлений товар становить 14.02.2020.

Оскільки факт поставки товару позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати вартості товару у повному обсязі суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 16 954, 82 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача 131, 24 грн 3% річних, 1 695, 48 грн штрафу у відповідності до п. 9.3. договору та 7 133, 66 грн пені у відповідності до п. 9.4. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок 3% річних та періоду їх нарахування, та встановлено, що розрахунок періоду та сума 3% річних визначені позивачем правильно, а тому стягненню з відповідача підлягають 3% річні у розмірі 131, 24 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до п.9.3. договору у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом 10 календарних днів покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції.

Щодо нарахованого позивачем штрафу, суд вважає розрахунок обґрунтованим, а тому сума штрафу стягується з відповідача у розмірі, визначеному позивачем - 1 695,48 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГКУ штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГКУ платник коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.4. договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов договору протягом більше, ніж 10 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 11 дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі 0,5 %, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Стаття 3 Закону Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Разом з тим правило ч. 2 ст. 551 ЦКУ, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, навіть якщо вони були прийняті до набрання чинності новим ЦКУ. Наведене стосується Закону Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов`язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлено законом як граничний. Так, якщо зазначеним Законом встановлено граничний розмір пені за прострочення платежу - не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки), - то у більшому розмірі її стягнути не можна.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок пені та періоду її нарахування, та встановлено, що розрахунок визначений позивачем не правильно.

Згідно розрахунку суду сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 888, 80 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альмондо Фешн (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, код ЄДРПОУ 40082780) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фудс Делівері (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 124, кв. 55, код ЄДРПОУ 39819673) 16 954 (шістнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн 82 коп. основного боргу, 3% річних у розмірі 131 (сто тридцять одна) грн 24 коп., штраф у розмірі 1 695(одна тисяча шістсот дев`яносто п`ять) грн 48 коп. та 1 595 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 47 коп. витрат на сплату судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.09.2020

Суддя І.О. Андреїшина