Рішення

від 25.08.2020 по справі 910/7818/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2020Справа № 910/7818/20 Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства Нетішинської міської ради Торговий центр (30100, Хмельницька обл., місто Нетішин, проспект Незалежності, будинок 22, Ідентифікаційний код юридичної особи 30769546) до проАкціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, 5, Ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) в особі Регіональної філії Південно-західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (01601, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 6, Ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 40081221) стягнення 22 427,54 грн. Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Комунальне підприємство Нетішинської міської ради Торговий центр (надалі також - Позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Південно-західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (надалі також - Відповідач ) про стягнення 22 427,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов`язань за Договором № ПЗ/ДН-2-135137/НЮ щодо своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг, у зв`язку з чим у Відповідача виникла заборгованість у розмірі 168966,00 грн., присуджена до стягнення з Відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 у справі № 924/1109/19 з нарахованим весь час прострочення з грудня 2018 року по 18.11.2019 інфляційними втратами, 3% річних та пенею. Зважаючи, що вказане рішення фактично виконано Відповідачем шляхом оплати грошових коштів на рахунок Позивача лише 27.04.2020 Позивачем за період з 19.11.2019 по 27.04.2020 нараховано Відповідачу 3% річних у розмірі 2231,62 грн., інфляційні втрати у розмірі 2198,53 грн., пеня у розмірі 17997,39 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 позовну заяву Комунального підприємства Нетішинської міської ради Торговий центр залишено без руху; надано Позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів направлення копії позовної заяви на адресу Відповідача.

23.06.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2020 року відкрито провадження у справі №910/7818/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

21.07.2020 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.06.2020 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 06.07.2020 року та 08.07.2020 року уповноваженим особам підприємств Сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

01.01.2013 року між Державним територіально-галузевим об`єднанням "Південно- Західна залізниця" (Сторона 1) та Комунальним підприємством Нетішинської міської ради "Торговий центр" (Сторона 2) було укладено Договір № ПЗ/ДН-2-135137/НЮ, відповідно до умов якого Сторона 2 зобов`язується надавати Стороні 1 послуги по організаційно-технічному забезпеченню функціонування філії квиткової каси з продажу проїзних документів на поїзди останньої, а Сторона 1 обов`язується оплачувати ці послуги відповідно до умов цього Договору. (а.с.27-29)

Згідно з п.3.1 Договору Сторона 1 здійснює оплату послуг Сторони 2 шляхом перерахування на поточний рахунок останньої грошової суми у розмірі 9,0 грн. (дев`ять грн. 00 коп.) за кожне місце, з якого береться комісійний збір і яке було реалізовано відповідачем по цьому Договору у звітному місяці крім проїзних документів, вартість яких сплачена через мережу Інтернет, далі по тексту вартість послуг.

Перерахування здійснюється щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним згідно акту (актів), підписаного (підписаних) повноважними представниками Сторін (п.3.2. Договору).

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що у випадку порушення Стороною 1 пункту 3.2 цього Договору, остання сплачує Стороні 2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості послуг, за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами і діє до 31.12.2013 р. (п.8.1 Договору)

22.08.2017 року між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця в особі Регіональної філії Державним територіально-галузевим об`єднанням "Південно- Західна залізниця" (Сторона 1) та Комунальним підприємством Нетішинської міської ради "Торговий центр" (Сторона 2) було укладено Додаткову угоду № ПЗ/ДН-2-135137/НЮ Д1 до Договору № ПЗ/ДН-2-135137/НЮ від 01.01.2013 року, відповідно до преамбули якої остання підписувалась у зв`язку з реорганізацією Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця" шляхом злиття відповідно до Постанови КМУ від 25.06.2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". (а.с.30-32)

У відповідності до п. 1 Додаткової угоди сторони домовилися змінити найменування Сторони-1 за текстом та в реквізитах Договору, а також у тексті всіх додатків до Договору на Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору № ПЗ/ДН-2-135137/НЮ від 01.01.2013 року за період з грудня 2018 р. до вересня 2019 р. Сторони склали відповідні акти, а саме:

Акт від 31.12.2018 р. про те, що з 01.12.2018 р. по 31.12.2018 р. продано квитків з комісійним збором - 1757 штук на суму 22 841 грн.;

Акт від 31.01.2019 р. про те, що з 01.01.2019 р. по 31.01.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1557 штук на суму 20 241 грн.;

Акт від 28.02.2019 р. про те, що з 01.02.2019 р. по 28.02.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1451 штук на суму 18 863 грн.;

Акт від 31.03.2019 р. про те, що з 01.03.2019 р. по 31.03.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1646 штук на суму 21 398 грн.;

Акт від 30.04.2019 р. про те, що з 01.04.2019 р. по 30.04.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1678 штук на суму 21 814 грн.;

Акт від 31.05.2019 р. про те, що з 01.05.2019 р. по 31.05.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 2181 штук на суму 28 353 грн.;

Акт від 30.06.2019 р. про те, що з 01.06.2019 р. по 30.06.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 2155 штук на суму 28 015 грн.;

Акт від 31.07.2019 р. про те, що з 01.07.2019 р. по 31.07.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1792 штук на суму 23 296 грн.;

Акт від 31.08.2019 р. про те, що з 01.08.2019 р. по 31.08.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1611 штук на суму 20 943 грн.;

Акт від 30.09.2019 р. про те, що з 01.09.2019 р. по 30.09.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1550 штук на суму 20 150 грн.;

Акт від 31.10.2019 р. про те, що з 01.10.2019 р. по 31.10.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1396 штук на суму 18 148 грн. (а.с. 32-42)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 року по справі №924/1109/19 Позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Комунального підприємства Нетішинської міської ради "Торговий центр" борг в розмірі - 168 966,00 грн., три проценти річних від простроченої суми становить - 2161,00 грн., пеню - 23761,69 грн., інфляційні втрати - 2367,76 грн., а всього - 197256,45 грн., судовий збір у розмірі 2958,85 грн. В задоволенні вимог про витрати на правничу допомогу у розмірі 15000, грн. та надмірно сплаченому судовому зборі у сумі 1647, 87 грн. відмовлено. (а.с.43-48)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач здійснив оплату заборгованості за рішенням суду лише 27.04.2020 року. Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Південно-західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця інфляційні у розмірі 2 198 грн. 53 коп., 3% річних у розмірі 2 231 грн. 62 коп. та пеню у розмірі 17 997 грн. 39 коп.

Заперечуючи проти позову Відповідач зазначає, що ініціатором укладання даного договору було комунальне підприємство Нетішинської міської ради "Торговий центр", а підставою для укладання вказаного договору була та обставина, що каси з продажу залізничних квитків знаходяться на станції Кривин регіональної філії "Південно-Західна залізниця", яка розташована на відстані 7,0 км від міста Нетішин, що в свою чергу створювало незручності для мешканців міста в придбанні квитків. Залізниця пішла на зустріч побажанням органам місцевого самоврядування міста Нетішин і забезпечила квиткову касу кваліфікованими працівниками та програмним забезпеченням. Відповідач наголошує, що за умовами Договору існували застереження, зокрема, згідно п.9.2.Договору в разі обслуговування філією меншої кількості пасажирів ніж 3000 (три тисячі) у місяць відповідач має право в односторонньому порядку достроково розірвати даний Договір. Відповідач зазначив, що на сьогоднішній день результати роботи філії квиткової каси в місті Нетішин свідчать про зниження об`ємів продажу квитків пасажирам як за 2018 рік, так і за 9 місяців 2019р. Середньомісячна кількість проданих квитків становить лише 1,7 тис. шт. квитків, що надає відповідачу право застосувати умову п.9.2 Договору, так як доходи, отримані від проданих проїзних документів не покривають витрати на утримання касирів. Також заявив про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційні невірно обраховані Позивачем, а також надав заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства Нетішинської міської ради Торговий центр підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору № ПЗ/ДН-2-135137/НЮ від 01.01.2013 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору № ПЗ/ДН-2-135137/НЮ від 01.01.2013 року за період з грудня 2018 р. до вересня 2019 р. Сторони склали відповідні акти, а саме:

Акт від 31.12.2018 р. про те, що з 01.12.2018 р. по 31.12.2018 р. продано квитків з комісійним збором - 1757 штук на суму 22 841 грн.;

Акт від 31.01.2019 р. про те, що з 01.01.2019 р. по 31.01.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1557 штук на суму 20 241 грн.;

Акт від 28.02.2019 р. про те, що з 01.02.2019 р. по 28.02.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1451 штук на суму 18 863 грн.;

Акт від 31.03.2019 р. про те, що з 01.03.2019 р. по 31.03.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1646 штук на суму 21 398 грн.;

Акт від 30.04.2019 р. про те, що з 01.04.2019 р. по 30.04.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1678 штук на суму 21 814 грн.;

Акт від 31.05.2019 р. про те, що з 01.05.2019 р. по 31.05.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 2181 штук на суму 28 353 грн.;

Акт від 30.06.2019 р. про те, що з 01.06.2019 р. по 30.06.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 2155 штук на суму 28 015 грн.;

Акт від 31.07.2019 р. про те, що з 01.07.2019 р. по 31.07.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1792 штук на суму 23 296 грн.;

Акт від 31.08.2019 р. про те, що з 01.08.2019 р. по 31.08.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1611 штук на суму 20 943 грн.;

Акт від 30.09.2019 р. про те, що з 01.09.2019 р. по 30.09.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1550 штук на суму 20 150 грн.;

Акт від 31.10.2019 р. про те, що з 01.10.2019 р. по 31.10.2019 р. продано квитків з комісійним збором - 1396 штук на суму 18 148 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с. 32-42)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 року по справі №924/1109/19, яке набрало законної сили, позов Комунального підприємства Нетішинської міської ради Торговий центр задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Комунального підприємства Нетішинської міської ради "Торговий центр" борг в розмірі - 168 966,00 грн., три проценти річних від простроченої суми становить - 2161,00 грн., пеню - 23761,69 грн., інфляційні втрати - 2367,76 грн., а всього - 197256,45 грн., судовий збір у розмірі 2958,85 грн. В задоволенні вимог про витрати на правничу допомогу у розмірі 15000, грн. та надмірно сплаченому судовому зборі у сумі 1647, 87 грн. відмовлено. (а.с.43-48)

27.03.2020 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 року по справі №924/1109/19, Господарським судом міста Києва видано наказ.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 924/1109/19 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт належного виконання Акціонерним товариством Українська залізниця в особі Регіональної філії Південно-західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця умов Договору № ПЗ/ДН-2-135137/НЮ від 01.01.2013 року, факт неналежного виконання Відповідачем його зобов`язань зі сплати наданих послуг та факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем у розмірі 168 966 грн. 00 коп. підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 року по справі №924/1109/19, яке набрало законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість зі сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором № ПЗ/ДН-2-135137/НЮ від 01.01.2013 року становила 168 966 грн. 00 коп., що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов`язання, а тому вимоги Позивача є обґрунтованими.

Судом встановлено, що 27.04.2020 року Акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Південно-західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця здійснило перерахування грошових коштів Позивачу у загальному розмірі 200 215 грн. 30 коп., що підтверджується випискою по рахунку Позивача із зазначенням призначення платежу: кошти згідно рішення ГС м.Києва від 19.02.2020р. у справі №924/1109/19 . (а.с.77-78)

При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 19.11.2019 р. по 27.04.2020 р. у розмірі 2 231 грн. 62 коп. та інфляційні у розмірі 2 198 грн. 53 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року).

Суд зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 року по справі №924/1109/19, яке набрало законної сили, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Комунального підприємства Нетішинської міської ради "Торговий центр" три проценти річних від простроченої суми становить - 2161,00 грн., пеню - 23761,69 грн., інфляційні втрати - 2367,76 грн., а всього - 197256,45 грн., судовий збір у розмірі 2958,85 грн. (за період з 16.01.2019 р. по 18.11.2019 р. згідно з розрахунком, наведеним у заяві про збільшення розміру позовних вимог)

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за надані послуги за Договором № ПЗ/ДН-2-135137/НЮ від 01.01.2013 року за загальний період прострочки з 19.11.2019 р. по 27.04.2020 р. у розмірі 2 231 грн. 62 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають 3% річних за загальний період прострочки з 19.11.2019 р. по 27.04.2020 р. у розмірі 2 231 грн. 43 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 19.11.2019 р. по 27.04.2020 р. у розмірі 2 198 грн. 53 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають інфляційні за загальний період прострочки з 01.12.2019 р. по 31.03.2020 р. у розмірі 840 грн. 10 коп.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 19.11.2019 р. по 27.04.2020 р. у розмірі 17 997 грн. 39 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що у випадку порушення Стороною 1 пункту 3.2 цього Договору, остання сплачує Стороні 2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості послуг, за кожний день прострочення.

Як встановлено Судом, Позивачем при зверненні до суду з позовом до відповідача по справі №924/1109/19 було заявлено до стягнення пеню у розмірі 23 761 грн. 69 коп. за загальний період прострочення з 16.01.2019 р. по 18.11.2019 р., яка визначена у заяві про збільшення розміру позовних вимог, яка й була задоволена Судом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем умов Договору та рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 року по справі №924/1109/19, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 19.11.2019 р. по 27.04.2020 р. у розмірі 17 997 грн. 39 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині незастосування норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, за якою нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано , за Актами від 31.12.2018 р., від 31.01.2019 р., від 28.02.2019 р., від 31.03.2019 р., від 30.04.2019 р.

Суд, перевіривши розрахунок пені за Актами від 31.05.2019 р., від 30.06.2019 р., від 31.07.2019 р., від 31.08.2019 р., від 30.09.2019 р., приходить до висновку, що Позивачем невірно здійснено нарахування пені, оскільки не враховано законодавчо встановлене обмеження її нарахування у шість місяців, що чітко визначено ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, а тому обґрунтованими є вимоги Позивача на суму в розмірі 12 664 грн. 58 коп. за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 19.11.2019 р. по 16.04.2020 р.

20.07.2020 року Відповідачем надано до суду заяву про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 року)

Суд зазначає, що неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 01.06.2020 р. (згідно з відбитком поштового штемпелю на конверті), а тому до вимог про стягнення пені за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 19.11.2019 р. по 16.04.2020 р. у розмірі 12 664 грн. 58 коп. не підлягають застосуванню спеціальні строки позовної давності за заявою Відповідача, оскільки Позивач звернувся до суду з вказаним позовом в межах спеціальних строків позовної давності.

Таким чином, з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Південно-західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Комунального підприємства Нетішинської міської ради Торговий центр підлягає стягненню 3% річних у розмірі 2 231 грн. 43 коп., інфляційні у розмірі 840 грн. 10 коп. та пеня у розмірі 12 664 грн. 58 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем також заявлено про стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Південно-західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас. під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.05.2020 року між Адвокатським бюро Віталія Загребельного (Виконавець) та Комунальним підприємством Нетішинської міської ради "Торговий центр" (Замовник) було укладено Договір про надання правничої допомоги б/н, за змістом якого Виконавець зобов`язується в порядку та на умовах. визначених цим Договором, надавати Замовнику правничу допомогу, а саме підготовка позовної заяви Комунального підприємства Нетішинської міської ради Торговий центр до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця AT Укрзалізниця про стягнення інфляційних втрат, пені, трьох процентів річних від простроченої суми. (а.с.69)

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Договору вартість правничої допомоги, передбаченої п. 1.1 цього Договору становить 4000,00 (чотири тисячі грн. 00 коп.) грн. з розрахунку 500 грн. за годину роботи та в кількості 8 год. Оплата послуг, передбачених п.2.1. цього Договору, здійснюється Замовником в безготівковій формі протягом З днів на підставі рахунку-фактури, який виставляється Виконавцем, якщо інше не передбачене цим Договором.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано рахунок - фактуру №07 від 28.05.2020 р. на суму 4000 грн. 00 коп., Акт здачі - приймання наданих послуг №4 від 28.05.2020 р. на суму 4000 грн., виписку по рахунку Позивача за 29.05.2020 р. (а.с.70-75)

Судом встановлено, що Загребельний Віталій Васильович є адвокатом в розумінні Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , що підтверджується свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю №918.

Як вбачається з Акту здачі - приймання наданих послуг №4 від 28.05.2020 р., Виконавцем були надані послуги зі складання позовної заяви Комунального підприємства Нетішинської міської ради Торговий центр до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Південно-західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 3% річних, інфляційних та пені протягом 8 годин на суму 4000 грн.

У відзиві на позовну заяву Відповідачем подані заперечення на заяву щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, в яких вважає обґрунтованим час на складання позовної заяви 2 години, оскільки позовна заява не містить ґрунтовного аналізу норм матеріального та процесуального права.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Разом з тим, Суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, Відповідач не надав, у зв`язку з чим, Суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги Позивача є обґрунтованими та з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Комунального підприємства Нетішинської міської ради Торговий центр - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, 5, Ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) в особі Регіональної філії Південно-західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (01601, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 6, Ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 40081221) на користь Комунального підприємства Нетішинської міської ради Торговий центр (30100, Хмельницька обл., місто Нетішин, проспект Незалежності, будинок 22, Ідентифікаційний код юридичної особи 30769546) 3% річних у розмірі 2 231 (дві тисячі двісті тридцять одна) грн. 43 (сорок три) коп., інфляційні у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 10 (десять) коп., пеню у розмірі 12 664 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят чотири) грн. 58 (п`ятдесят вісім) коп., судовий збір у розмірі 1 474 (одна тисяча чотириста сімдесят чотири) грн. 85 (вісімдесят п`ять ) коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 25 серпня 2020 року.

Суддя О.В. Чинчин