Рішення

від 31.08.2020 по справі 910/9143/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2020Справа № 910/9143/20 Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ-К (04210, місто Київ, Оболонська набережна, будинок 3, корпус 2, літера А, Ідентифікаційний код юридичної особи 32946482) до проТовариства з обмеженою відповідальністю ІВЕА (03680, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 40, корпус 5, офіс 108, Ідентифікаційний код юридичної особи 33595182) стягнення 267 951,76 грн. Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю ТФ-К (надалі також - Позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ІВЕА (надалі також - Відповідач ) про стягнення 267 951,76 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов`язання за Договором поставки № 1337 від 03.04.2019 в частині своєчасної та повної оплати вартості Товару, у зв`язку з чим у відповідача виник боргу розмірі 204364,12 грн.. Зважаючи на наявність боргу Позивачем нараховано Відповідачу 54742,32 пені, 5996,55 грн. 3 % річних, 2848,77 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ-К прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9143/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

24.07.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

24.07.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 року в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" про розгляд справи №910/9143/20 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ТФ-К" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" про стягнення 267951,76 грн. в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.06.2020 року була направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 06.07.2020 року та 03.07.2020 року уповноваженим особам Сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

03.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ТФ-К (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ІВЕА (Покупець) було укладено Договір поставки №1337, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався поставляти партіями Покупцю електротехнічну продукцію, а Покупець зобов`язався приймати та здійснювати оплату цієї продукції на умовах, визначених Договором. (а.с.7-9)

Згідно з п.2.1 Договору поставка продукції за даним Договором здійснюється на умовах EXW, згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс-2010, з додатковим обов`язком Постачальника завантажити Продукцію на транспортний засіб Покупця зі складу Постачальника, розташованого за адресою: Київська обл., м. Вишневе, вул. Чорновола, 52.

У п.2.2 Договору зазначено, що право власності, ризик втрати або ушкодження Продукції, а також обов`язок несення витрат, пов`язаних з транспортуванням, переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі Продукції Покупцю на складі Постачальника.

Відповідно до п.2.3 Договору разом з продукцією Постачальник зобов`язаний передати Покупцю наступні документи: рахунок-фактура, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна. Продукція приймається покупцем виключно за наявності супроводжувальних документів, крім випадків передбачених п.9.4. цього Договору. Підтвердженням факту отримання Покупцем всіх вищезазначених документів є підпис представника Покупця на видатковій накладній.

Поставка Продукції за цим Договором здійснюється партіями протягом строку передбаченого Сторонами в Специфікації на конкретну партію Проекції. (п.3.1 Договору)

Загальна ціна Договору визначається, як сума вартостей всіх поставок здійснених Постачальником в період дії цього Договору. Орієнтовна ціна Договору становить: 2000000,00 грн., крім того ПДВ 20% ж, всього - 2400000,00 грн. Зазначена орієнтовна ціна Договору не викликає безумовного обов`язку по поставці Продукції з боку Постачальника та відповідного безумовного обов`язку по отриманню та оплаті Продукції з боку Покупця. (п.6.2 Договору)

Відповідно до п.п.6.3, 6.4 Договору Покупець здійснює оплату партії Продукції протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання Продукції від Постачальника. Оплата Продукції здійснюється Покупцем шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитах Постачальника в цьому Договорі на підставі цього Договору та/або рахунку-фактури, виставленого Постачальником. Оплата вважається здійсненою з моменту зарахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за порушення строків отримання Продукції, визначених п.3.2 Договору та/або оплати Продукції, визначеної п.6.3. Договору, Постачальник має право стягнути з Покупця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неотриманої/неоплаченої в строк Продукції, за кожний день прострочення виконання зобов`язань, по день фактичної оплати.

Договір вступає в силу після підписання його Сторонами та діє до 31.12.2019 р., але в будь - якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. (п.9.1 Договору)

Додатком №1 до Договору поставки №1337 від 03.04.2019 року Сторони узгодили найменування товару, одиниці, кількість, ціну, суму у розмірі 205 646 грн. 74 коп., умови поставки: з 07.05.2019 р., Покупець здійснює повну оплату Продукції протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання продукції від Постачальника. (а.с.10)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №1337 від 03.04.2019 року Позивач передав, а Відповідач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується видатковою накладною №654 від 15.05.2019 року на суму в розмірі 204 364 грн. 12 коп. (а.с.11)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не останній здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю ТФ-К становить 204 364 грн. 12 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІВЕА 3% річних у розмірі 5 996 грн. 55 коп., інфляційні у розмірі 2 848 грн. 77 коп. та пеню у розмірі 54 742 грн. 32 коп.

Заперечуючи проти позову Відповідач зазначав, що він не отримував рахунків - фактур, на підставі яких здійснюється оплата, а тому строк для оплати не настав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ-К підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №1337 від 03.04.2019 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №1337 від 03.04.2019 року Позивач передав, а Відповідач в свою чергу прийняв товар на підставі довіреності №49 від 13.05.2019 року, що підтверджується видатковою накладною №654 від 15.05.2019 року на суму в розмірі 204 364 грн. 12 коп., яка оформлена належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.11-12)

Відповідно до п.п.6.3, 6.4 Договору Покупець здійснює оплату партії Продукції протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання Продукції від Постачальника. Оплата Продукції здійснюється Покупцем шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитах Постачальника в цьому Договорі на підставі цього Договору та/або рахунку-фактури, виставленого Постачальником. Оплата вважається здійсненою з моменту зарахування відповідних коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача щодо неотримання рахунків - фактур, на підставі яких здійснюється оплата, а тому строк для оплати не настав, оскільки рахунок є документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє Відповідача від обов`язку сплатити за отриманий товар.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю ІВЕА перед Товариством з обмеженою відповідальністю ТФ-К за Договором поставки №1337 від 03.04.2019 року становить 204 364 грн. 12 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю ТФ-К в розмірі 204 364 грн. 12 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 204 364 грн. 12 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 14.06.2019 р. по 04.06.2020 р. у розмірі 5 996 грн. 55 коп. та інфляційні у розмірі 2 848 грн. 77 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором поставки №1337 від 03.04.2019 року за загальний період прострочки з 14.06.2019 р. по 04.06.2020 р. у розмірі 5 996 грн. 55 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача, а саме не з 14.06.2019 р., а з 15.06.2019 р. Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають 3% річних за загальний період прострочки з 15.06.2019 р. по 04.06.2020 р. у розмірі 5 972 грн. 59 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 14.06.2019 р. по 04.06.2020 р. у розмірі 2 848 грн. 77 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог, за загальний період з 01.07.2019 р. по 31.05.2020 р.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 14.06.2019 р. по 04.06.2020 р. у розмірі 54 742 грн. 32 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за порушення строків отримання Продукції, визначених п.3.2 Договору та/або оплати Продукції, визначеної п.6.3. Договору, Постачальник має право стягнути з Покупця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неотриманої/неоплаченої в строк Продукції, за кожний день прострочення виконання зобов`язань, по день фактичної оплати.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 14.06.2019 р. по 04.06.2020 р. у розмірі 54 742 грн. 32 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача та незастосуванням вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, за якою нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 15.06.2019 р. по 15.12.2019 р. у розмірі 34 002 грн. 83 коп.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю ІВЕА на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ-К підлягає стягненню заборгованість у розмірі 204 364 грн. 12 коп., 3% річних у розмірі 5 972 грн. 59 коп., інфляційні у розмірі 2 848 грн. 77 коп. та пеня у розмірі 34 002 грн. 83 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ-К - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІВЕА (03680, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 40, корпус 5, офіс 108, Ідентифікаційний код юридичної особи 33595182) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТФ-К (04210, місто Київ, Оболонська набережна, будинок 3, корпус 2, літера А, Ідентифікаційний код юридичної особи 32946482) заборгованість у розмірі 204 364 (двісті чотири тисячі триста шістдесят чотири) грн. 12 (дванадцять) коп., 3% річних у розмірі 5 972 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн. 59 (п`ятдесят дев`ять) коп., інфляційні у розмірі 2 848 (дві тисячі вісімсот сорок вісім) грн. 77 (сімдесят сім) коп., пеню у розмірі 34 002 (тридцять чотири тисячі дві) грн. 83 (вісімдесят три) коп. та судовий збір у розмірі 3 707 (три тисячі сімсот сім) грн. 82 (вісімдесят дві) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 31 серпня 2020 року.

Суддя О.В. Чинчин