Рішення

від 19.08.2020 по справі 911/793/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2020 р. м. Київ Справа № 911/793/20

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/793/20

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Екопан-Україна ,

м. Васильків

2. ОСОБА_1 , м. Васильків

про стягнення 121 632,58 грн.

представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Екопан-Україна (надалі-відповідач 1) та ОСОБА_1 (надалі-відповідач 2) про стягнення 121 632,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог АТ КБ Приватбанк посилається на неналежне виконання ТОВ Екопан-Україна умов Договору банківського обслуговування б/н від 02.03.2011, у зв`язку з чим у відповідача 1 та, на підставі Договору поруки № ДМ/МСБ-330_2 від 09.07.2012, у відповідача 2 утворилась заборгованість за кредитом в сумі 99 948,57 грн., заборгованість за відсотками в сумі 9 798,42 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 499,76 грн. та нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 10 349,83 грн.

Звертаючись із позовною заявою, позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення клопотання позивача, здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.05.2020 відкрито провадження у справі № 911/793/20, задоволено частково клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи № 911/793/20 здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначене на 03.06.2020, визначено відповідачам строк для подання відзиву на позов.

Ухвалами суду від 03.06.2020, 29.07.2020 судові засідання у справі № 911/793/20 було відкладено на 29.07.2020, 19.08.2020 відповідно.

Представник позивача в судові засідання 03.06.2020, 29.07.2020, 19.08.2020 не з`явився, проте як останній належним чином повідомлений про місце і час судових засідань, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення позивачу поштових відправлень.

Представники відповідачів 1, 2 в судові засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, відзиви на позов до суду не надіслали.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Судом перевірено та встановлено, що відповідачі належним чином повідомлені про розгляд даної справи судом. Вказаний факт підтверджується конвертами з ухвалами суду (наявні в матеріалах справи), що надсилались на адресу місцезнаходження відповідачів та повернулись на адресу суду з відмітками за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Поруч з цим, суд відзначає, що Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 № 211 від 11.03.2020 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20.05.2020 № 392 дію карантину продовжено на всій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 22.07.2020 № 641 дію карантину продовжено до 31.08.2020 на всій території України.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020, розділ Х "Прикінцеві положення" ГПК України доповнено пунктом 4, відповідно до якого процесуальні строки, в тому числі строки на подання відзиву, строки розгляду справи по суті, продовжуються на час дії карантину.

Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX, який набрав чинності 17.07.2020, пункт 4 розділу Х Прикінцеві положення ГПК України викладено в такій редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 18.06.2020 № 731-IX процесуальні строки, які були продовжені відповідно до п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Зазначений у п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 18.06.2020 № 731-IX двадцятиденний строк для подання заяв про продовження процесуальних строків, в тому числі для подання відзиву на позовну заяву, сплинув 07.08.2020. В зазначений строк від відповідачів заяв про продовження процесуальних строків у справі № 911/793/20 або відзиву на позовну заяву не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2011 Товариством з обмеженою відповідальністю Екопан-Україна було підписано заяву про відкриття поточного рахунку.

Згідно вищезазначеної заяви, відповідач 1 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), що розміщені в мережі інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування б/н від 02.03.2011.

Відповідачу 1 було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 .

Отже, у зв`язку із підписанням заяви відповідачем 1 та встановленням кредитного ліміту на рахунок відповідача 1 позивачем, між сторонами склались відносини, що виникають з кредитного договору.

Позивач (банк) у позові вказує, що надав клієнту (відповідачу 1) кредит, однак відповідач 1 заборгованість по кредиту повністю не погасив, чим заборгував банку основну суму по кредиту, відсотки за користування кредитом, комісію, на які було нараховано штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог, банком подано до суду копію заяви про відкриття поточного рахунку, Витягу з Умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості за договором станом на 13.12.2019, а також копію виписки по рахунку боржника.

Предметом позову є вимога банку про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 99 948,57 грн., заборгованість за відсотками в сумі 9 798,42 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 499,76 грн. та нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 10 349,83 грн.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку позивач - АТ КБ Приватбанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Поруч з цим, у заяві позичальника від 02.03.2011 відсутні умови договору щодо відсоткової ставки, яка підлягає сплаті за користування кредитом, а також відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (відсутні навіть посилання на відповідні Умови та Правила надання банківських послуг щодо їх нарахування).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості по тілу кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, комісію, а також пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 02.03.2011, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та правил розумів відповідач 1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені), відсотків за користування кредитними коштами та відсотків у вигляді комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15).

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ Приватбанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин і до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Доказів того, що Умови та правила не змінювалися банком, до матеріалів справи не надано.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 в аналогічному спорі вказала, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача 1, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з викладеного, суд не приймає до уваги положення, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, що надані позивачем, позаяк суду не надано доказів погодження з позичальником саме цієї редакції Умов.

Як стверджує позивач, відповідач 1 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість за кредитом в сумі 99 948,57 грн., заборгованість за відсотками в сумі 9 798,42 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 499,76 грн. та нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 10 349,83 грн.

Суд встановив, що між позивачем та відповідачем 1 виникли кредитні правовідносини.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (п. 1 ч. 2 ст. 175 ГК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Пунктом першим ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг сторони не передбачили, ані умов надання кредиту, ані строку повернення останнього.

Поруч з цим, суд відзначає, що відповідач 1 тривалий час користується грошовими коштами позивача, дій направлених на погашення заборгованості не здійснює, чим порушує право позивача. З банківських виписок з рахунку відповідача 1 вбачається, що сума позики в повному обсязі ним погашена не була, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем.

Слід зазначити, що своїм правом на подання відзиву на позов або контррозрахунку суми боргу відповідач 1 не скористався.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором банківського обслуговування б/н від 02.03.2011 виконав належним чином, на виконання договору надавши відповідачу 1 кредит.

В свою чергу, відповідач 1 заборгованість по кредиту повністю не погасив, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок суми заборгованості, визнано його обґрунтованим та арифметично правильним, а відтак, заявлені позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по кредиту у розмірі 99 984,57 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Натомість в заяві про відкриття поточного рахунку, відсутній розмір відсотків, комісії та пені, а також порядок їх сплати, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 9 798,42 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 1 499,76 грн. та нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 10 349,83 грн., судом не задовольняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Частиною другою ст. 553 Цивільного кодексу України встановлено, що порукою може забезпечуватись виконання зобов`язань частково або в повному обсязі.

Так, як вказує позивач, 09.07.2012 між АТ КБ Приватбанк (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) укладений Договір поруки № ДП/МСБ-330_2 за умовами п. 1 якого поручитель надає кредитору поруку за виконання ТОВ Екопан-Україна (боржник) своїх обов`язків за Договором № МСБ-330 від 09.07.2012 про надання овердрафтового кредиту за яким кредитор надав боржнику кредит в сумі 103 000,00 грн. на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п. 2.1.6, 2.2.14 кредитного договору.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (п. 1.1 договору поруки).

У випадку невиконання боржником обов`язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.5 договору поруки).

Згідно з ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і з будь-кого з них окремо.

Отже, порука є видом забезпечення виконання зобов`язань і при цьому, водночас, сама має зобов`язальний, договірний характер, а тому на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов`язання та договори (розділи І та II книги 5 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов`язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема, визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, у тому числі реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо (Аналогічної висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 31.07.2019 у справі № 922/2913/18).

Зі змісту Договору поруки № ДП/МСБ-330_2 від 09.07.2012 вбачається, що порукою забезпечується виконання ТОВ Екопан-Україна зобов`язань за Договором про надання овердрафтового кредиту № МСБ-330 від 09.07.2012.

З аналізу Договору поруки № ДП/МСБ-330_2 від 09.07.2012 (його номеру, дати та визначення основного зобов`язання) випливає, що відповідний договір поруки був укладений в забезпечення виконання ТОВ Екопан-Україна зобов`язань за Договором про надання овердрафтового кредиту № МСБ-330 від 09.07.2012, проте як позивач звернувся до суду за неналежне виконання відповідачем 1 умов Договору банківського обслуговування б/н від 02.03.2011, укладеного шляхом підписання ТОВ Екопан-Україна заяви про відкриття поточного рахунку.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Будь-яких доказів, які б надали суду можливість встановити, що Договір поруки № ДП/МСБ-330_2 від 09.07.2012 забезпечує виконання поручителем саме Договору банківського обслуговування б/н від 02.03.2011, укладеного між АТ КБ Приватбанк та ТОВ Екопан-України , матеріали справи не містять.

За таких підстав, суд не погоджується з твердженнями позивача, що Договір поруки № ДП/МСБ-330_2 від 09.07.2012 був укладений саме в забезпечення виконання зобов`язань за Договором банківського обслуговування б/н від 02.03.2011, як такими, що жодним чином не узгоджені сторонами договору поруки та матеріалами справи не підтверджені, а відтак суд позбавлений можливості встановити, які саме первинні зобов`язання забезпечені порукою.

Отже, вади укладеного між позивачем та відповідачем 2 Договору поруки № ДП/МСБ-330_2 від 09.07.2012, у сукупності з відсутністю в матеріалах справи доказів, що підтверджують факт надання згоди відповідачем 2 на забезпечення виконання зобов`язань саме за Договором банківського обслуговування б/н від 02.03.2011, спростовують твердження позивача щодо наявності солідарного обов`язку відповідачів сплати заборгованості за кредитом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по кредиту у розмірі 99 984,57 грн. підлягають стягненню з відповідача 1, як такі, що обґрунтовані належним чином; в іншій частині позовних вимог суд відмовляє в задоволені позовних вимог, як таких, що не доведені позивачем належними доказами.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Екопан-Україна (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Небесної Сотні, 36, кв. 3, код ЄДРПОУ 36378763) на користь Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) 99 984 (дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 57 коп. заборгованості та 1 728 (одну тисячу сімсот двадцять вісім) грн. 01 коп. судового збору.

Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю Екопан-Україна у позові відмовити.

4. Відмовити у позовних вимогах до ОСОБА_1 .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення - 02.09.2020.

Суддя О.О. Христенко