Рішення

від 03.09.2020 по справі 120/2822/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 вересня 2020 р. Справа № 120/2822/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що з метою безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Миронівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, вона звернулась до відповідача із відповідною заявою на яку отримала відмову, мотивовану тим, що бажана позивачем земельна ділянка розташована за межами населеного пункту в масиві, на якому було проведено паювання земель колективної власності, та передано земельну ділянку у власність громадянину ОСОБА_2 , відповідно до акту розподілу земельних часток, номер земельної частки (паю) №718.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 30.06.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву, а також витребувано у відповідача усі наявні у нього докази, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

23.07.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказав, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9824/15-20-СГ від 30.04.2020 позивач була повідомлена про те, що їй відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Також повідомлено, що бажана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту в масиві, на якому було проведено паювання земель колективної власності, та передано земельну ділянку у власність громадянину ОСОБА_2 , відповідно до акту розподілу земельних часток, номер земельної частки (паю) №718. Крім того, представник відповідача також зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не є розпорядником бажаної позивачем земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні фактичні обставини.

В березні 2020 року позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Миронівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області. До клопотання було додано графічні матеріали на земельну ділянку (0525683600:04:003:0325), яка межує із земельною ділянкою, яку бажає отримати позивач.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9824/15-20-СГ від 30.04.2020 позивачу відмовлено у надані дозволу на розробку проекту землеустрою на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Відмова мотивована тим, що бажана позивачем земельна ділянка розташована за межами населеного пункту в масиві, на якому було проведено паювання земель колективної власності, та передано земельну ділянку у власність громадянину ОСОБА_2 , відповідно до акту розподілу земельних часток, номер земельної частки (паю) №718.

Вважаючи відмову у надані дозволу на розробку проекту землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 в справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 в справі № 802/721/18-а.

Судом встановлено, що відповідач наказом №2-9824/15-20-СГ від 30.04.2020 відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зазначив, що бажана земельна ділянка передана у власність громадянину ОСОБА_2 , відповідно до акту розподілу земельних часток, номер земельної частки (паю) №718.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України, однак підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Окрім того, положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному ж випадку, ухвалою від 30.06.2020, окрім іншого, витребувано у відповідача усі наявні у нього докази, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного у даній справі наказу.

Разом із тим, жодних доказів, які б підтверджували факт перебування спірної земельної ділянки у приватній власності представником відповідача не надано, так само як і не надано копії акту розподілу земельних часток (паїв), на який він посилається в оскаржуваному наказі.

Крім того, згідно відомостей Публічної кадастрової карти України, земельна ділянка, позначена позивачем на графічних матеріалах, у приватній власності не перебуває.

В той же час, відповідачем не враховано, що бажана позивачем земельна ділянка, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0525683600:04:003:0325, фактично є сформовано та має кадастровий номер 0525683600:04:003:0326.

Суд також критично оцінює посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не є розпорядником бажаної позивачем земельної ділянки, адже, як слідує із змісту оскаржуваного наказу, дані обставини не були підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7 ) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даному ж випадку, враховуючи усі наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що оскаржуваний у даній справі наказ №2-9824/15-20-СГ від 30.04.2020 не відповідає вимогам ст. 2 КАС України, адже прийнятий відповідачем без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Так, як вже неодноразово зазначалось вище, відповідний суб`єкт владних повноважень за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов`язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. А отже, в досліджуваній частині позов не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати, понесені позивачем у даній справі, підлягають відшкодуванню в сумі 630,60 грн., пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9824/15-20-СГ від 30.04.2020.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Миронівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 630 (шістсот тридцять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) ;

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547).

Повний текст рішення складено 03.09.2020.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна