Рішення

від 14.08.2020 по справі 752/24402/19

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/24402/19

Провадження № 2/752/3401/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 серпня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Школи І-ІІІ ступенів № 151 міста Києва про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Школи І-ІІІ ступенів № 151 міста Києва про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог вказав на те, що з 30.08.2019 року по 10.10.2019 року знаходився у трудових відносинах з відповідачем. Звільнившись з 11.10.2019 року за власним бажанням, у день звільнення не був письмово повідомленим про нараховані йому суми, належні до виплати при звільненні, і розрахунок у день звільнення з ним проведений також не був. Тому, з урахуванням доповнень до позовної заяви, просив суд стягнути на його користь суму грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 246,21 грн., а також стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 19.12.2019 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 19.03.2020 року (а.с. 18-19).

Ухвалою від 19.03.2020 року розгляд справи відкладено на 02.06.2020 року (а.с. 34).

Ухвалою від 02.06.2020 року розгляд справи відкладено на 14.08.2020 року (а.с. 50).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Від відповідача 12.02.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву із зазначенням того, що несвоєчасність розрахунку позивача при звільненні мала місце не з вини школи, оскільки остання хоча і є юридичною особою, проте, бухгалтерський облік самостійно не веде, так як він здійснюється централізованою бухгалтерією управління освіти Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації. Крім того, вказав, що школою при проведенні перегляду нарахувань позивачу самостійно було виявлено невиплату при звільненні останнього компенсації за невикористану щорічну відпустку за робочий період з 30.08.2019 року по 29.08.2020 року, про що 23.01.2020 року було видано відповідний наказ № 05-К Про внесення змін до наказу школи від 10.10.2019 року № 51-К Про звільнення з роботи ОСОБА_1 , на підставі якого 30.01.2020 року ОСОБА_1 було виплачено компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 620,38 грн. (а.с. 24-29).

25.02.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач підтримав свої вимоги та просив їх задовольнити (а.с. 37-39).

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 30.08.2019 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу вчителем фізики школи І-ІІІ ступенів № 151 міста Києва з 30.08.2019 року по 20.08.2020 року за строковою трудовою угодою (а.с. 5, 26).

Наказом № 05-К від 10.10.2019 року ОСОБА_1 , вчителя фізики школи І-ІІІ ступенів № 151 міста Києва, звільнено з роботи 11.10.2019 року за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (а.с. 5, 27).

Наказом № 51-К від 23.01.2020 року Про внесення змін до наказу школи від 10.10.2019 року № 51-К Про звільнення з роботи ОСОБА_1 у зв`язку із виявленням помилки при видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 внесено зміни до наказу від 10.10.209 року № 51-К Про звільнення з роботи ОСОБА_1 та доповнено його пунктом 2, який викладено в такій редакції: Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за частину щорічної відпустки в кількості 7 календарних днів за робочий рік з 30.08.2019 по 29.08.2020 (а.с. 28).

Позивач зазначає, що при звільненні з ним не був проведений повний розрахунок, хоча він цього вимагав, а саме: 17.10.2019 року на його картковий рахунок надійшло 2 500,00 грн. без будь-яких пояснень; 31.10.2019 року - 1 236,07 грн. без будь-яких пояснень та 30.01.2020 року 1 642,52 грн. без будь-яких пояснень.

Вказане відповідачем не заперечувалось та не було спростовано доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.

Доказів у розумінні положень ст. ст. 76-81 ЦПК України щодо відсутності вини відповідача у несвоєчасності розрахунку з позивачем останнім також надано не було.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 цієї статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, вбачається, що станом на момент звільнення розрахунок з позивачем проведений не був.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29.01.2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою такої відповідальності є її компенсаторний характер, оскільки ці заходи відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06.11.1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом установлено, що в день звільнення ОСОБА_1 розрахунок не було зроблено в повному обсязі. Письмове повідомлення позивачу також не було надано. Остаточний розрахунок здійснено 30.01.2020 року.

Тому, враховуючи положення ст. 117 КЗпП України, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення.

При цьому, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2019 року по день ухвалення судового рішення, виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 332,22 грн., розрахованої діленням заробітної плати протягом вересня 2019 року в розмірі 9 966,54 грн. на число календарних днів - 30.

Разом з тим, згідно довідки про заробітну плату та інші доходи № 44 від 24.01.2020 року, наданої відповідачем разом із відзивом на позов, позивачу нарахована зарплата за вересень 2019 року - 10 263,74 грн., за жовтень 2019 року - 4 641,08 грн. (а.с. 29).

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 37 144,94 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (10 263,74 грн. / 21 робочий день = 488,75 грн. середньоденний заробіток * 76 робочий день (з 11.10.2019 року по 30.01.2020 року).

З огляду на наведене, враховуючи, що позивач в день звільнення на робочому місці був на робочому місці, трудову книжку отримав, проте, належного розрахунку з ним у день звільнення проведено не було суд надходить до висновку про те, що позов в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги про стягнення суми грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 246,21 грн., то суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Положеннями ст. ст. 4, 6 Закону України Про відпустки визначено, що щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткової відпустки за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч. 1 ст. 6 Закону України Про відпустки ).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 року роз`яснено, що якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом Про відпустки (до 01.01.1997 року). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Так, відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (абзац 4 п. 3 Порядку).

Пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, визначено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (ст. 763 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Як встановлено судом, відповідачем, що останнім і не заперечувалось, не було у день звільнення виплачено позивачу компенсацію за невикористані 7 днів відпустки при звільненні. Остання була сплачена позивачеві 30.01.2020 року в розмірі 1 620,38 грн. (без відрахувань 2 012,89 грн.), як зазначив відповідач, проте, доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України з даного приводу суду не надав.

Позивач, в свою чергу, вказав про те, що 30.01.2020 року отримав суму 1 642,52 грн., однак, також не довів свою позицію належними та допустимими доказами.

Розрахунок компенсації за невикористану відпустку не надано, сторонами відповідних клопотань про витребування доказів не заявлено.

Отже, з огляду на вказане, суд, приймаючи до уваги Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, надходить до висновку про відсутність можливості перевірки правильності обрахунку суми компенсації за невикористану відпустку, належної до стягнення на користь позивача, а тому доводи позивача в цій частині є недоведеними, через що задоволенню не підлягають.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача в на користь позивача підлягає 768,40 грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12-13, 77-81, 211, 228, 235, 258-259,270-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до Школи І-ІІІ ступенів № 151 міста Києва про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні -задовольнити частково.

Стягнути зі Школи І-ІІІ ступенів № 151 міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 37 144,94 грн. (тридцять сім тисяч сто сорок чотири гривні 94 копійки).

Стягнути з Школи І-ІІІ ступенів № 151 міста Києва на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - Школа І-ІІІ ступенів № 151 міста Києва, код ЄДРПОУ 23392132, адреса: 03131, м. Київ, вул. Ліснича, буд. 3.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко