Рішення

від 25.08.2020 по справі 922/1667/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1667/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Саєнко А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Проджект" (36014, м. Полтава, вул. Шевченка, 121А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківспецелектромонтаж" ( 03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, 4А) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Вертун Н.І., ордер № 245229 від 01.06.2020 року;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Проджект" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківспецелектромонтаж", в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором поставки № 11 від 27.07.2017 у загальній сумі 551983,95 грн., в т.ч.: суму основного боргу 255219, 96 грн., суму зростання боргу з урахуванням індексу інфляції 57275,41 грн., три відсотки річних 21326,04 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 172120,79 грн., пеню у сумі 46041,75 грн. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати та витрати на професійну правову допомогу адвоката.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору поставки № 11 від 27.07.2017 в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

29.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1667/20; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін; призначено підготовче засідання на "18" червня 2020 р. о 12:00.

В підготовчому засіданні 18.06.2020 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 02.07.2020 о 11:30 год.

В підготовчому засіданні 02.07.2020 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09.07.2020 о 10:30 год.

В порядку ст. ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені про дату та час наступного підготовчого засідання.

В призначене підготовче засідання 09.07.2020 позивач свого представника не направив, проте до канцелярії суду подав клопотання за вх. № 15713 про долучення документів до матеріалів справи, а саме: копії витягу з ЄДР від 08.07.2020 про зміну місцезнаходження відповідача 04.06.2020 (після відкриття провадження у справі); копію поштових відправлень про повернення направленої позовної заяви за зареєстрованим на час відправлення позову та відкриття провадження у справі місцезнаходженням відповідача у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.07.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 922/1667/20 на тридцять днів; відкладено підготовче засідання на "23" липня 2020 р. о 10:00 год.; зобов`язано позивача направити на нову адресу відповідача (03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, 4А) позовну заяву з доданими до неї документами та докази направлення надати до суду.

17.07.2020 позивачем до канцелярії суду подано клопотання (вх. № 16388) про долучення документів до матеріалів справи, а саме копій поштових документів про направлення позовної заяви з додатками відповідачу за встановленим під час розгляду господарської справи місцезнаходженням відповідача.

В підготовчому засіданні 23.07.2020 постановлено протокольну ухвалу про задоволення усного клопотання позивача про закриття підготовчого засідання та перехід до розгляду справи по суті; на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.08.2020 об 11:00 год.

В порядку ст. ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені про дату та час проведення судового засідання по суті.

У призначеному судовому засіданні по суті 25.08.2020 позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач свого представника в призначене судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на час відкриття провадження у справі № 922/1667/20, а саме станом на 29.05.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківспецелектромонтаж" було зареєстровано за адресою: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 145, літ. А-9).

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.05.2020, яка була направлена на вищевказану адресу відповідача, повернута на адресу суду з позначкою пошти "За закінченням строку зберігання".

З відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, що 04.06.2020 (тобто після відкриття провадження у справі) місцезнаходження відповідача було змінено та його зареєстровано за новою адресою: 03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, буд. 4А.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.05.2020 повторно була направлена на нову адресу відповідача. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем також на нову адресу відповідача повторно було направлено позовну заяву з додатком.

Інші ухвали суду у справі № 922/1667/20 також направлялись відповідачу на адресу вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте були повернуті на адресу суду з позначкою пошти "Інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" та "Адресат не зареєстрований".

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.07.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, буд. 4А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Відсутність відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

27 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю СМАРТ ЛАЙТ ПРОДЖЕКТ (надалі за текстом - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ХАРКІВСПЕЦЕЛЕКТРОМОНТАЖ (надалі за текстом - Відповідач, Покупець) укладено договір поставки № 11 (надалі за текстом - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Позивач зобов`язався передати (поставити) у зумовлені строки (строк) Відповідачеві Товар (товари), а Відповідач - прийняти вказаний Товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом договору 3.1. Договору визначено, що асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару визначаються в рахунках-фактурах та вказується у видатково-прибуткових накладних, які є невід`ємною частиною Договору.

За змістом розділу 4 Договору (п.4.1, 4.2.) строки поставки кожної узгодженої партії товару складають 10 календарних днів з дати узгодження партії поставки в рахунку.

У пункті 8.1. Договору, Сторони встановили, що покупець має оплатити поставлений товар не пізніше 60 (шістдесят) календарних днів з дати поставки товару Постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитах Постачальника в цьому договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання з поставки товару за договором, поставивши Відповідачу Товар на загальну суму 943 794,42 грн., у тому числі ПДВ 157 299,07 грн., що підтверджується:

- видатковими накладними: № 197 від 27.07.2017 на суму 106102,68 грн., в т.ч. ПДВ 17683,78 грн.; № 173 від 27.07.2017 на суму 20073,48 грн., в т.ч. ПДВ 3345,58 грн.; № 199 від 27.07.2017 на суму 37279,32 грн., в т.ч. ПДВ 6213,22 грн.; № 200 від 27.07.2017 на суму 71691,00 грн., в т.ч. ПДВ 11948,50 грн.; № 201 від 27.07.2017 на суму 217940,64 грн., в т.ч. ПДВ на суму 36323,44 грн.; № 337 від 26.10.2017 на суму 71195,10 грн., в т.ч. ПДВ 11865,85 грн., № 338 від 26.10.2017 на суму 57352,80 грн., в т.ч. ПДВ 9558,80 грн.; № 339 від 26.10.2017 на суму 17205,84 грн., в т.ч. ПДВ 2867,64 грн.; № 384 від 14.11.2017 на суму 197106,96 грн., в т.ч. ПДВ 32851,16 грн.; № 424 від 23.11.2017 на суму 43014,60 грн., в т.ч. 7169,10 грн.; № 478 від 14.12.2017 на суму 104832,00 грн., в т.ч. ПДВ 17742,00 грн.;

- податковими накладними: № 36 від 27.07.2017 на суму ПДВ 17683,78 грн.; № 37 від 27.07.2017 на суму ПДВ 3345,58 грн.; № 38 від 27.07.2017 на суму ПДВ 6213,22 грн.; № 39 від 27.07.2017 на суму ПДВ 11948,50 грн.; № 40 від 27.07.2017 на суму ПДВ 36223,44 грн.; № 86 від 26.10.2017 на суму ПДВ 11865, 85 грн.; № 87 від 26.10.2017 на суму ПДВ 9558,80 грн.; № 88 від 26.10.2017 на суму ПДВ 2867,64 грн.; № 30 від 14.11.2017 на суму 32851,16 грн.; № 72 від 23.11.2017 на суму ПДВ 7169,10 грн.; № 23 від 14.12.2017 на суму ПДВ 17472,00 грн.;

- товарно-транспортними накладними: № П197 від 27.07.2017; № П198 від 27.07.2017; № П199 від 27.07.2017; № П200 від 27.07.2017; № П201 від 27.07.2017; № П337 від 26.10.2017; № П338 від 26.10.2017; № П339 від 26.10.2017; № П384 від 14.11.2017; № П424 від 23.11.2017; № П478 від 14.12.2017.

Видаткові накладні та товаро-транспортні накладні підписані та скріплені печаткою обох сторін. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що Товар прийнято відповідачем вчасно, без застережень щодо якості та кількості.

Проте, відповідач здійснив оплату придбаного Товару лише частково на суму 688 574,46 грн. , що підтверджується звітами по дебетових і кредитових операціях за рахунком ТОВ Смарт Лайт Проджект , а саме:

- за 31.10.2017 на суму 177 793,68 грн.;

- за 27.11.2017 на суму 145 753,74 грн.;

- за 26.12.2017 на суму 197 106,96 грн.;

- за 26.12.2017 на суму 43 014,60 грн.;

- за 15.03.2018 на суму 104 832,00 грн.;

- за 19.03.2018 на суму 20073,48 грн.

Враховуючи вказане, сума основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором поставки № 11 від 27 липня 2017 року складає 255 219,96 грн. та розраховується наступним чином: 943 794,42 грн. (вартість переданого у власність Відповідача товару) - 688 574,46 грн. (вартість оплаченого Відповідачем товару) = 255 219,96 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до Відповідача з претензією № 1 від 24.01.2019 про сплату заборгованості, проте відповіді на вказану претензію Відповідач не надав, заборгованість не погасив.

Отже, враховуючи те, що відповідачем заборгованість за отриманий товар погашена не була, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором поставки № 11 від 27.07.2017 у загальній сумі 551983,95 грн., в т.ч.: суму основного боргу 255219, 96 грн., суму зростання боргу з урахуванням індексу інфляції 57275,41 грн., три відсотки річних 21326,04 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 172120,79 грн., пеню у сумі 46041,75 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. 173 Господарського України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору поставки № 11 від 27.07.2017 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 943794,42 грн. Вказане підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними.

Проте, в порушення умов Договору, відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково на суму 688574,46 грн., внаслідок чого за ним рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 255219,96 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу у розмірі 255219,96 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором поставки № 11 від 27.07.2017.

За таких обставин, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача боргу у розмірі 255219,96 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 46041,75 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.3. Договору поставки № 11 від 27.07.2017 сторони погодили, що за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна Сторона сплачує постраждалій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

Зважаючи на прострочення відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару, позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 46041,75 грн. за період з 27.09.2017 по 27.03.2018.

Перевіривши правильність нарахування пені, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 46041, 75 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21326,04 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 57275,41 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 21326,04 грн. за період з 27.09.2017 по 25.05.2020 та інфляційні втрати у розмірі 57275,41 грн. за період жовтень 2017 року - квітень 2020 року.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у розмірі 21326,04 грн. та інфляційних втрат у розмірі 57275,41 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 172120,79 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Приписам статті 536 ЦК України цілком кореспондують положення ч. 3. ст. 692 ЦК України, відповідно до яких у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Слід звернути увагу, що у пунктах 6.2, 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №.14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань роз`яснено, що проценти річних, про які йдеться у ч.2 ст.625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст.536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст.536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, або збереженими грішми (ст.1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін ст.536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст.ст.1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч.2 ст.625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування коштами (ст.536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 2.7. вказаної Постанови також наголосив, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією.

Підсумовуючи зазначене, слід дійти висновку, що проценти річні за користування чужими грошовими коштами не є тотожними ні процентам за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, передбаченим ст. 625 ЦК України, ні пені, обчисленої відповідно до ст. 549 ЦК України, оскільки вказані нарахування мають різну правову природу і врегульовані різними нормами цивільного законодавства, а отже вимога про одночасне стягнення процентів за користування грошовими коштами поряд із штрафними санкціями та/або компенсаційними виплатами, направленими на захист майнового права та інтересу кредитора, не призводить до порушень вимог ст. 61 Конституції України і не може вважатися накладенням подвійного стягнення за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Пунктом 8.5. Договору Сторони погодили, що у разі прострочення Покупцем оплати товару більше ніж на 60 календарних днів, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язаний сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% (двадцять п`ять) річних, які нараховуються на суму заборгованості Покупця за весь період користування ним грошовими коштами.

З цього приводу слід звернути увагу, що у зазначеному спорі має місце саме безпідставне користування Відповідачем грошовими коштами Позивача, які він мав сплатити останньому у зв`язку із поставкою Товару, але не виконав свої зобов`язання у строк.

Позивачем нараховано відповідачу 25% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 172120,79 грн. за період 27.09.2017 по 25.05.2020. При цьому, нарахування 25 % річних за користування чужими грошовими коштами здійснено з першого дня прострочення кожного платежу, за яким Відповідач допустив прострочення більш ніж на 60 календарних днів.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку процентів цілком відповідає приписам п. 8.5. Договору, за змістом якого проценти нараховуються на суму заборгованості Покупця за весь період користування ним грошовими коштами (тобто з першого дня виникнення заборгованості), однак лише за умови допущення прострочення оплати Товару більше 60 календарних днів.

Перевіривши правильність нарахування 25 % річних за користування чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 25% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 172120,79 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, позивач в прохальній частині позову просив судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ч. 3. ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положеннями ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Положеннями ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13000,00 грн. позивач надав: копію договору № 6 про надання правової допомоги від 19.05.2020, копію Додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 6 від 19.05.2020, ордер адвоката на надання правової допомоги № 131212 від 25.05.2020, копію акта приймання-передачі наданих послуг № 1 від 25.05.2020, копію звіту про надання правової допомоги № 1 від 25.05.2020, копію платіжного доручення № 3982 від 25.05.2020 на суму 13000,00 грн.

Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду не надав. Доказів неспівмірності заявлених витрат до суду також надано не було.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача по стягненню з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 13000,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі, судовий збір у розмірі 8279,76 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківспецелектромонтаж" ( 03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, 4А, код ЄДРПОУ 39216520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Проджект" (36014, м. Полтава, вул. Шевченка, 121А, код ЄДРПОУ 40067081) заборгованість за Договором поставки № 11 від 27.07.2017 у загальній сумі 551983,95 грн., в т.ч.: суму основного боргу 255219, 96 грн., суму зростання боргу з урахуванням індексу інфляції 57275,41 грн., три відсотки річних у сумі 21326,04 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 172120,79 грн., пеню у сумі 46041,75 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 8279,76 грн. та витрати на професійну правову допомогу адвоката у розмірі 13000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Проджект" (36014, м. Полтава, вул. Шевченка, 121А, код ЄДРПОУ 40067081);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківспецелектромонтаж" ( 03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, 4А, код ЄДРПОУ 39216520)

Повне рішення складено "02" вересня 2020 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/1667/20