Рішення

від 03.09.2020 по справі 908/2828/19 (334/6208/19)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 14/30/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2020 Справа № 908/2828/19 (334/6208/19)

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Сушко Л.М. , розглянувши в межах справи № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" матеріали у справі № 334/6208/19

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", (69600, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, буд. 3)

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди

Учасники процесу:

позивач - ОСОБА_1 , особисто, паспорт; Мартиненко А.В., ордер № 1010342 від 11.06.2020;

відповідач - Рибалко О.В., довіреність № 1/05-р від 23.12.2019.

УСТАНОВИВ

В провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя (суддя Гнатюк О.М.) перебувала справа № 334/6208/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди .

Також, в провадженні судді Господарського суду Запорізької області Сушко Л.М. перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

18.10.2018 прийнято новий Кодекс України з процедур банкрутства, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Кодекс України з процедур банкрутства почав діяти з 21.10.2019.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

За приписами ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя (суддя Гнатюк О.М.) у справі № 334/6208/19 від 27.02.2020 матеріали справи № 334/6208/19 передано до Господарського суду Запорізької області, в провадженні якого перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" для розгляду спору по суті в межах вказаної справи .

Витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.05.2020 справу №334/6208/19 передано для розгляду судді Сушко Л.М.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.05.2020 прийнято до розгляду справу №334/6208/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження в межах справи № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", підготовче судове засідання призначено на 11.06.2020. В судовому засіданні 11.06.2020 оголошена перерва без ухвали до 25.06.2020. В судовому засіданні 25.06.2020 підготовче провадження продовжено до 07.08.2020, відкладено підготовче засідання до 09.07.2020. В судовому засіданні 09.07.2020 оголошено перерву до 04.08.2020, витребувано докази. В судовому засіданні 04.08.2020 оголошено перерву без ухвали до 06.08.2020. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.08.2020 підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по суті на 03.09.2020 о 12-20 год.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його 19.07.2019 відповідно до наказу № 152-К від 18.07.2019 було звільнено у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я. Позивач з 2009 року є інвалідом третьої групи, разом з тим з 18.07.2012 працював на посаді комплектувальника виробів та інструментів у ПрАТ Запоріжтрансформатор до самого звільнення. 08.01.2019 позивача було направлено до КУ Запорізька міська клінічна багатопрофільна лікарня № 9 на позачерговий медичний огляд для визначення працездатності в професії. Листом від 21.01.2019 № 489/06-7 до КУ Запорізька міська клінічна багатопрофільна лікарня № 9 повідомила відповідача про результати позачергового медичного огляду, відповідно до яких визнало позивача придатним для виконання професійних обов`язків комплектувальника виробів та інструментів без шкідливих факторів (підняття і ручне переміщення вантажів). Також позивач вказує, що з власної ініціативи пройшов комісію МСЕК, яка 21.01.2019 надала індивідуальну програму реабілітації інваліда № 86, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано придатним до праці на посаді комплектувальника, а також вказала на інші можливі спеціальності такі як комірник, обліковець, фасувальник. Від запропонованої 02.07.2019 іншої роботи прибиральника території позивач відмовився. У зв`язку з вищевикладеним 18.07.2019 позивача було запрошено на засідання цехового комітету профспілки, за результатами якого була надана згода на звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП та звільнено наказом №152 від 18.07.2019, з чим позивач не погоджується, вважає себе таким, що може виконувати роботу за посадою комплектувальника. Також зв`язку з тим, що позивача попередили про звільнення 02.07.2019, а звільнили 18.07.2019, на думку позивача порушена процедура звільнення в частині дотримання строків попередження про звільнення не пізніше ніж за два місяці. Окрім цього позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6819,50 грн без врахування податків та 50000 грн моральної шкоди. З приводу пропущеного строку для звернення до суду зазначив, що у період з 19.08.2019 по 23.08.2019 знаходився на амбулаторному лікуванні, у зв`язку з чим просить суд поновити строк звернення до суду.

04.08.2020 від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій останній просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 78939,00 грн без врахування податків станом на 01.08.2020 та по день ухвалення рішення, моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн та судові витрати в тому числі витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на ст. ст. 40, 43, 51, 170 КЗпП України.

У відзиві, що надійшов до суду 10.06.2020 відповідач з позовними вимогами не погодився, вказав, що в 2018 році позивач переніс повторний інфаркт, у зв`язку з чим проходив лікування протягом 128 днів, що стало підставою для направлення його на позачерговий медичний огляд. Відповідно до заключного акта за результатами проведення медичного огляду у 2019 році було виявлено працівників, які потребують переведення на іншу роботу за станом здоров`я, зокрема ОСОБА_1 . На підставі акту через неможливість ОСОБА_1 виконувати роботу комплектувальника виробів та інструменту трансформаторного цеху позивачеві розпорядженням № 101кп від 21.06.2019 було оголошено простій. На запит начальника відділу кадрів від 26.06.2019 № 1/09-16-320 Головним лікарем пункту охорони здоров`я ПрАТ Запоріжтрасформтаор було надано перелік робіт, які можуть бути запропоновані працівникам, які за результатами медичного огляду не можуть виконувати роботу за займаними ними помадами. У вказаному переліку зазначено лише одна посада, яку б можливо було запропонувати позивачеві, а саме прибиральник території в пансіонаті ДОК Чайка . Вказану роботу було запропоновано позивачеві, проте останній відмовився. Інші вакантні посади на підприємстві були відсутні, у зв`язку з чим позивача було звільнено. Окрім цього, позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральної шкоди, розмір також необґрунтований.

У відзиві на уточнену позовну заяву відповідач заявив про застосування строку позовної давності, оскільки договір про надання правничої допомоги № 26/07/19 був укладений між ОСОБА_1 та адвокатом 26.07.2019, що не перешкоджало представнику позивача подати позовну заяву до суду у встановлені законом строки.

В судовому засіданні 03.09.2020 були присутні представники сторін.

В судовому засіданні 03.09.2020 справу розглянуто по суті, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

18.10.2018 прийнято новий Кодекс України з процедур банкрутства, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Кодекс України з процедур банкрутства почав діяти з 21.10.2019.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Нормами ч. 8 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відносно відповідача Господарським судом Запорізької області 17.10.2019 відкрито провадження у справі №908/2828/19 про банкрутство, на даний час провадження перебуває на стадії розпорядження майном.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи відповідно до виписки із акту огляду МСЕК № 118015 (арк.с. 28 том 1).

З 18.07.2012 працював на посаді комплектувальника виробів та інструментів у ПрАТ Запоріжтрансформатор , що підтверджується записом в трудовій книжці (арк. с. 14 том 1).

Згідно з медичною довідкою КУ Запорізька міська клінічна багатопрофільна лікарня № 9 про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працівника від 14.06.2019 встановлено, ОСОБА_1 не придатний для роботи за професією комплектувальника виробів та інструментів (арк. с. 25 том 1). Протипоказання до фізичного та нервово-психічного навантаження встановлені випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 17.06.2014.

Відповідно до заключного акту за результатами періодичного медичного огляду працівників за 2019 рік було виявлено працівників, які потребують переведення на іншу роботу за станом здоров`я, зокрема ОСОБА_1 . Встановлено шкідливий фактор - підняття та ручне переміщення грузів та необхідність переведення ОСОБА_1 з роботи за професією комплектувальника виробів та інструменту трансформаторного цеху (арк. с. 29 том 2).

Разом з тим, в матеріалах справи міститься індивідуальна програма реабілітації інваліда № 86 від 29.01.2019 КУ Запорізька міська клінічна багатопрофільна лікарня № 9 , відповідно до якої ОСОБА_1 протипоказане фізичне та нервово-психічне навантаження. Разом з тим зазначено, що останній може виконувати фізичне навантаження комплектувальника (комірника, фасувальника, обліковця) (арк. с. 23 том 1).

Листом від 21.01.2019 № 489/06-7 до КУ Запорізька міська клінічна багатопрофільна лікарня № 9 повідомила відповідача про результати позачергового медичного огляду, відповідно до яких визнало позивача придатним для виконання професійних обов`язків комплектувальника виробів та інструментів без шкідливих факторів (підняття і ручне переміщення вантажів) (арк. с. 21 том 1).

Розпорядженням від 21.06.2019 № 101 кп ОСОБА_1 переведено на простій на підставі заключного акту за результатами періодичного медичного огляду працівників трансформаторного цеху (арк. с. 31 том 2).

На запит начальника відділу кадрів від 26.06.2019 № 1/09-16-320 Головним лікарем пункту охорони здоров`я ПрАТ Запоріжтрасформтаор було надано перелік робіт, які можуть бути запропоновані працівникам, які за результатами медичного огляду не можуть виконувати роботу за займаними ними помадами. У вказаному переліку зазначена посада, яку б можливо було запропонувати ОСОБА_1 - посада прибиральника території в пансіонаті ДОК Чайка .

02.07.2019 у зв`язку з неможливістю виконання ОСОБА_1 роботи за професією комплектувальник виробів та інструментів за станом здоров`я за результатами заключного акту періодичного медичного огляду від 21.06.2019 позивачу повідомленням було запропоновано посаду прибиральника території пансіонату ДОК Чайка , від якої позивач відмовився (арк. с 35 том 2).

Випискою з протоколу № 99 від 18.07.2019 засідання цехового комітету профспілки трансформаторного цеху було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 за станом здоров`я за п. 2 ст. 40 КЗпП (арк. с. 16 том 1).

Наказом №152 від 18.07.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади комплектувальника виробів та інструменту у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я за п. 2 ст. 40 КЗпП України (арк. с. 15 том1).

Також, позивач вказує на поважність пропуску строку для звернення до суду у зв`язку з тим, що останній у період з 19.08.2019 по 23.08.2019 знаходився на амбулаторному лікуванні, що підтверджується довідкою, наданою лікарем-хірургом ОСОБА_3 (арк. с. 30 том 1).

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши представників сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного:

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законності підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.10.2019 відкрито провадження у справі №908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", 69600, м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, 3, код ЄДРПОУ 00213428, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Гусара Івана Олексійовича (свідоцтво №143 від 15.04.2013).

18.10.2019 за №63742 у встановленому законодавством порядку оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", 69600, м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, 3, код ЄДРПОУ 00213428.

З матеріалів справи вбачається, що з 18.07.2012 позивач - ОСОБА_1 працював на посаді комплектувальника виробів та інструментів у ПрАТ Запоріжтрансформатор , що підтверджується записом в трудовій книжці (арк. с. 14 том 1).

Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою для припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органа.

На запит начальника відділу кадрів від 26.06.2019 № 1/09-16-320 Головним лікарем пункту охорони здоров`я ПрАТ Запоріжтрасформтаор було надано перелік робіт, які можуть бути запропоновані працівникам, які за результатами медичного огляду не можуть виконувати роботу за займаними ними помадами. У вказаному переліку зазначена посада, яку б можливо було запропонувати ОСОБА_1 - посада прибиральника території в пансіонаті ДОК Чайка .

02.07.2019 у зв`язку з неможливістю виконання ОСОБА_1 роботи за професією комплектувальник виробів та інструментів за станом здоров`я за результатами заключного акту періодичного медичного огляду від 21.06.2019 позивачу повідомленням було запропоновано посаду прибиральника території пансіонату ДОК Чайка , від якої позивач відмовився (арк. с 35 том 2).

Випискою з протоколу № 99 від 18.07.2019 засідання цехового комітету профспілки трансформаторного цеху було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 за станом здоров`я за п. 2 ст. 40 КЗпП (арк. с. 16 том 1).

Наказом №152 від 18.07.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади комплектувальника виробів та інструменту у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я за п. 2 ст. 40 КЗпП України (арк. с. 15 том1).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України - звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, і 6 цієї статті, допускається якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.п. 18, 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

При розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

Позивач був звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП України в зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України звільнення працівника можливе за загальним правилом за наступних умов: 1) виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я; 2) вказана невідповідність перешкоджають продовженню даної роботи; 3) працівника неможливо перевести за його згодою, на іншу роботу.

Отже, для правильного вирішення справи та встановлення законності чи незаконності звільнення працівника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є встановлення невідповідності працівника займаній посаді, яка перешкоджає йому продовжувати виконання роботи, а також додержання роботодавцем вимоги щодо отримання згоди працівника на переведення його на іншу посаду(роботу).

Згідно з медичною довідкою КУ Запорізька міська клінічна багатопрофільна лікарня № 9 про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працівника від 14.06.2019 встановлено, ОСОБА_1 не придатний для роботи за професією комплектувальника виробів та інструментів (арк. с. 25 том 1). Протипоказання до фізичного та нервово-психічного навантаження встановлені випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 17.06.2014.

Відповідно до заключного акту за результатами періодичного медичного огляду працівників за 2019 рік було виявлено працівників, які потребують переведення на іншу роботу за станом здоров`я, зокрема ОСОБА_1 . Встановлено шкідливий фактор - підняття та ручне переміщення грузів та необхідність переведення ОСОБА_1 з роботи за професією комплектувальника виробів та інструменту трансформаторного цеху (арк. с. 29 том 2).

Разом з тим, в матеріалах справи міститься індивідуальна програма реабілітації інваліда № 86 від 29.01.2019 КУ Запорізька міська клінічна багатопрофільна лікарня № 9 , відповідно до якої ОСОБА_1 протипоказане фізичне та нервово-психічне навантаження. Разом з тим зазначено, що останній може виконувати фізичне навантаження комплектувальника (комірника, фасувальника, обліковця) (арк. с. 23 том 1).

Листом від 21.01.2019 № 489/06-7 до КУ Запорізька міська клінічна багатопрофільна лікарня № 9 повідомила відповідача про результати позачергового медичного огляду, відповідно до яких визнало позивача придатним для виконання професійних обов`язків комплектувальника виробів та інструментів без шкідливих факторів (підняття і ручне переміщення вантажів) (арк. с. 21 том 1).

Тобто, позивач міг виконувати свої трудові обов`язки за станом здоров`я.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивача було повідомлено про звільнення 02.07.2019, а наказ про звільнення видано 18.07.2019.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів визначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведене звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевірити їх відповідність законові.

З огляду на викладене, зважаючи на необґрунтованість спірного наказу, беручи до уваги, що суд не може перебирати на себе повноваження роботодавця щодо скасування наказу, права позивача мають бути захищені шляхом визнання наказу незаконним.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, відповідно до приписів ст. 235 КЗпП України.

Отже, вимога ОСОБА_1 щодо поновлення на посаді підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У справі, що розглядається предметом судового розгляду є звільнення позивача з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є наслідком заявленої вимоги щодо поновлення на роботі (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

За змістом ст.1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас за змістом ст.235 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітної платою в розумінні вищевказаного закону, оскільки є видом відповідальності роботодавця та додатковою гарантією працівника у зв`язку з порушенням його трудових прав, яка виплачується як у разі поновлення на роботі (ч. 2 ст. 235 КЗпП України) так і у разі затримки видачі трудової книжки (ч. 4 ст. 235 КЗпП України), обчислена не власником або уповноваженим ним органом за виконану працівником роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України), а органом який розглядає трудовий спір (ч. 2 ст. 235 КЗпП України), в даному випадку судом.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п.п. 5, 8 розділу ІV цього Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до розрахункових листів, середньоденна заробітна плата позивача за останні два робочі місяці 2019 складає: 6265,00 грн. + 6265,00 грн. = 12530,00 грн. /40 (робочі дні) = 313,25 грн.

У прохальній частині уточненої позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток плату за час вимушеного прогулу за період з 01.08.2019 по день ухвалення рішення суду.

Згідно із розрахунком суду середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.08.2019 по 03.09.2020 складає 313,25 грн. * 275 = 86 143,75 грн.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн., на думку суду, підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Як роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України, звернено увагу судів, що відповідно до ст. 237 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Звернувшись з вимогою про стягнення моральної шкоди, позивач вказував, що дії з боку відповідача пов`язані з незаконним звільненням, є порушенням його законних прав на працю, які завдали моральних страждань. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, втрати душевного спокою, постійного перебування у напруженому стані.

Суд вважає вказані доводи обґрунтованими та погоджується з тим, що позивачу була спричинена моральна шкода відповідачем.

Проте, визначаючи розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає вказаний позивачем її розмір 50 000,00 грн. завищеним, та вважає, що стягненню підлягає моральна шкода у розмірі 7000,00 грн.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 234 КзпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Позивач вказує на поважність пропуску строку для звернення до суду у зв`язку з тим, що останній у період з 19.08.2019 по 23.08.2019 знаходився на амбулаторному лікуванні, що підтверджується довідкою, наданою лікарем-хірургом ОСОБА_3 .

Суд визнає вказані причини поважними та поновлює порушений строк для звернення позивача до суду, оскільки порушення прав позивача почалось з 19.07.2019 (запис про звільнення у трудовій книжці зроблено 19.07.2019), кінцевий строк подачі позовної заяви 19.08.2019. У період з 19.08.2019 по 23.08.2019 позивач перебував на лікарняному, суду надано відповідні докази. 24.08. - 26.08.2019 були вихідними днями, 24.08.2019 (субота) - День незалежності України (державне свято), перший робочий день за святковим днем - 27.08.2019. Позивачем подано позовну заяву до Ленінського районного суду м. Запоріжжя 27.08.2019.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до положень частин 1 та 3 ст.ст. 74, 76 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивач просить суд також стягнути з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В уточненій позовній заяві (заяві про збільшення), позивач зазначає, що ним понесені витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 7 000,00 грн. (1000,00 грн. за складання позову та 6 000,00 грн. вже сплачено), та позивач очікує понести ще витрати у розмірі 1 200,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 даного Закону, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У матеріалах справи № 908/2828/19 (334/6208/19) міститься копія договору про надання правничої допомоги № 26/07/19 від 26.07.2019; ордер на надання правничої правової допомоги серія АР № 1010342 від 11.06.2020,

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. договору про надання правничої допомоги № 26/07/19 від 26.07.2019 за послуги, що надаються адвокатом у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі визначеному додатком № 2 до даного договору. Витрати адвоката, понесені останнім або його представником, у зв`язку із виконанням доручень клієнта, оплачуються клієнтом не пізніше наступного дня згідно виставленого рахунку.

До позовної заяви не додано Додатку №2 до вказаного договору від 26.07.2019.

Крім того, аналізуючи вказані умови договору, суд приходить до висновку, що адвокат повинен був виставляти позивачу рахунки на оплату.

Рахунки на оплату послуг, як і докази оплати позивачем наданих послуг, суду не надано.

Розглянувши надані позивачем процесуальні документи та матеріали справи, суд зазначає наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, станом на час прийняття рішення у цій справі вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Проте суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з відповідною заявою про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в порядку ст. 244 ГПК України.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію постановлених судами рішень крізь призму статті 6 Конвенції та зазначеної практики ЄСПЛ, Суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов`язку щодо мотивації прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій рішень, оскільки обґрунтування щодо відхилення доводів скаржника ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та демонструє справедливий та однаковий підхід до заслуховування доводів сторін у даній справі.

Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати незаконним наказ (розпорядження) № 152 про припинення трудового договору від 18.07.2019 з ОСОБА_1 на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я, виданий Приватним акціонерним товариством Запоріжтрансформатор .

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді комплектувальника виробів та інструменту трансформаторного цеху Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор .

4. Допустити негайне виконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді комплектувальника виробів та інструменту трансформаторного цеху Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор .

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор , ідентифікаційний код юридичної особи 00213428 (69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 3) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 86 143 (вісімдесят шість тисяч сто сорок три) грн. 75 коп., без відрахування (утримання) з цієї суми податку і інших обов`язкових платежів.

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор , ідентифікаційний код юридичної особи 00213428 (69600, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 3) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

7. В частині стягнення моральної шкоди у розмірі 43 000 (сорок три тисячі) грн. 00 коп. відмовити.

8. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

9. Копію рішення направити учасникам провадження у справі про банкрутство.

Рішення складено та підписано 04.09.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано з урахуванням положень пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення розміщується у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Л.М. Сушко