Рішення

від 04.09.2020 по справі 910/7395/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2020Справа № 910/7395/20 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПК Аметист"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКІ ТРАДИЦІЇ"

про стягнення 39626,80 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НПК Аметист" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКІ ТРАДИЦІЇ" про стягнення 39626,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив вартість отриманого товару, в зв"язку з чим позивач просить стягнути заборгованість у судовому порядку.

Ухвалою суду від 01.06.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

15.06.2020 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 01.06.2020 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/7395/20, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, процесуальні документи були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 11.

Станом на дату розгляду справи поштове відправлення № 01054 7174982 2, яким направлено відповідачу ухвалу від 22.06.2020 про відкриття провадження у справі не було вручене під час доставки, про що вказано у довідці форми 20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/7395/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Відповідач не скористався своїм правом, забезпеченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив суду не надав.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

11.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НПК Аметист" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції" (покупець) укладено договір поставки № 11/11, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві товари народного споживання в асортименті (номенклатурі) і за ціною, які узгоджені сторонами договору у специфікації, і в кількості, яка погоджена сторонами в замовленнях на поставку партії товару, а покупець зобов`язується прийняти поставлений постачальником відповідно до умов договору товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених сторонами в цьому договорі (п. 1.1 договору).

Перехід права власності на товар у покупця виникає з моменту передачі йому товару постачальником та підписання видаткових (товарно-транспортних) накладних. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару та підписання уповноваженими представниками сторін відповідної документації (п. 2.1 Договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунок за товар, поставлений за цим договором, здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника через установу банку згідно із правилами передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020 (п. 10.1 договору).

На підтвердження поставки товару позивачем відповідачу до матеріалів справи було надано видаткові накладні: № НП-0032139 від 29.01.2020 на суму 1563,11 грн; № НП-0032140 від 29.01.2020 на суму 680,82 грн; № НП-0032141 від 29.01.2020 на суму 2690,19 грн; № НП-0032142 від 29.01.2020 на суму 1234,30 грн; № НП-0032137 від 30.01.2020 на суму 973,02 грн; № НП-0032138 від 30.01.2020 на суму 1116,88 грн; № НП-0032264 від 31.01.2020 на суму 447,55 грн; № НП-0032265 від 31.01.2020 на суму 742,25 грн; № НП-0032266 від 31.01.2020 на суму 926,20 грн; № НП-0032380 від 31.01.2020 на суму 277,44 грн; № НП-0032381 від 31.01.2020 на суму 1109,76 грн; № НП-0032382 від 31.01.2020 на суму 277,44 грн; № НП-0033553 від 03.02.2020 на суму 6830,08 грн; № НП-0033592 від 03.02.2020 на суму 2991,84 грн; № НП-0033560 від 03.02.2020 на суму 5986,13 грн; № НП-0033646 від 03.02.2020 на суму 2995,14 грн; № НП-0032604 від 05.02.2020 на суму 288,21 грн; № НП-0032605 від 05.02.2020 на суму 443,10 грн; № НП-0032606 від 05.02.2020 на суму 796,90 грн; № НП-0032608 від 05.02.2020 на суму 1054,30 грн; № НП-0032609 від 05.02.2020 на суму 594,71 грн; № НП-0032777 від 06.02.2020 на суму 333,64 грн; № НП-0032778 від 06.02.2020 на суму 455,89 грн; № НП-0032779 від 06.02.2020 на суму 321,99 грн; № НП-0032780 від 06.02.2020 на суму 260,64 грн; № НП-0032781 від 06.02.2020 на суму 106,70 грн; № НП-0033076 від 12.02.2020 на суму 243,43 грн; № НП-0033077 від 12.02.2020 на суму 214,20 грн; № НП-0033078 від 12.02.2020 на суму 878,13 грн; № НП-0033240 від 13.02.2020 на суму 461,08 грн; № НП-0033241 від 13.02.2020 на суму 336,66 грн; № НП-0033242 від 13.02.2020 на суму 534,67 грн; № НП-0033244 від 13.02.2020 на суму 792,86 грн; № НП-0033245 від 13.02.2020 на суму 665,77 грн.

Загальна вартість товару, поставленого згідно перелічених видаткових накладних складає 39625,03 грн. Накладні підписані та скріплені печаткою позивача, на частині накладних міститься печатка і підпис відповідача, на частині міститься лише підпис, а ще на частині накладних наявна тільки печатка відповідача.

Суд відзначає, що позивач у позовній заяві зазначив обставини щодо поставки ним на користь відповідача товару на загальну суму 39625,03 грн та зокрема подав в підтвердження обставин поставки видаткові накладні. Відповідач в свою чергу не заперечив та не спростував обставини щодо поставки йому позивачем товару на загальну суму 39625,03 грн.

Відповідно до ч. 1, ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З огляду на визнані позивачем та не заперечені і не спростовані відповідачем обставини, суд вважає доведеними обставини щодо поставки позивачем на користь відповідача товару загальною вартістю 39625,03 грн

До матеріалів справи долучена претензія № 1, в якій позивач вказує про існування заборгованості у розмірі 40278,10 грн станом на 14.03.2020. До матеріалів справи долучено роздруківку електронного листа у вкладенні якого зазначено претензію, однак з роздруківки не вбачається, що лист був відправлений відповідачу.

Спір у справі виник в зв`язку з неналежним на думку позивача виконанням договору відповідачем щодо оплати поставленого товару.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунок за товар, поставлений за цим договором, здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника через установу банку згідно із правилами передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

Матеріалами справи підтверджується факт постачання позивачем товару на суму 39625,03 грн., внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання вказаний товар оплатити. Остання поставка мала місце 13.02.2020, в зв`язку з чим з 17.03.2020 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання на суму 39625,03 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань на суму 39625,03 грн, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд відзначає, що позивач в резолютивній частині позовної заяви заявляє про стягнення з відповідача 62419,56 грн.

Суд вважає вказані позовні вимоги необгрунтованими, оскільки, позивачем було доведено суму поставки та розмір заборгованості на суму 39625,03 грн. Саме на вказану суму, позивач усуваючи недоліки позовної заяви надав розрахунок. В зв`язку з вищезазначеним, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню на суму 39625,03 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги на суму 39625,03 грн або свідчили про відсутність у відповідача обов`язку сплати заборгованості у розмірі 39625,03 грн, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 8500,00 грн.

Відповідно до с. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач долучив до матеріалів справи акт прийому передачі виконаних робіт за договором з адвокатом від 20.03.2020 про надання юридичної (адвокатських) послуг від 23.03.2020 на загальну суму 8500,00 грн та квитанцію прибуткового касового ордеру про прийняття від ТОВ "НПК Аметист" грошових коштів за договором від 20.03.2020 на суму 8500,00 грн. Також долучено ордер на надання правничої допомоги серії ВЕ № 1014650 адвокатом Гриненком І.І.

Суд відзначає, що у ордері, акті та квитанції до прибуткового касового ордеру міститься посилання на договір про надання правової допомоги № б/н від 20.03.2020. Проте договір на надання правової допомоги між позивачем та адвокатом від 20.03.2020 до матеріалів справи наданий не був.

За відсутності в матеріалах справи договору на надання правової допомоги, суд не може встановити, що акт від 23.03.2020 підтверджує надання правової допомоги саме в рамках даної справи, і що кошти були отримані адвокатом від позивача за послуги саме надані в рамках даної справи. Ордер же, за відсутності самого договору не може підтвердити вищезазначені обставини, оскільки, тільки є доказом наявності повноважень на представництво у адвоката.

Згідно зі ст. 26, 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики .

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В силу приписів статей 626 , 627 ЦК України , договір про надання правової допомоги, як різновид цивільно-правового договору, укладається між клієнтом та адвокатом (адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро) на основі вільного волевиявлення сторін на погодження його умов, що становлять зміст договору; сторони договору про надання правової допомоги керуються принципом свободи договору при його укладенні з урахуванням вимог частини 5 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" щодо несуперечності змісту такого договору Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Отже, документом, який регламентує правовідносини між позивачем та адвокатом є укладений у письмовій формі договір, без його надання, суд не вбачає доводеним виникнення між позивачем та адвокатом відповідних правовідносин щодо надання та отримання правничої допомоги в рамках даної справи, в зв`язку з чим, витрати на правову допомогу не можуть бути покладені на відповідача, через недоведеність.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеські традиції" (03148, м. Київ, вулиця Жмеренська, буд. 11; ідентифікаційний код 43195553) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПК Аметист" (54046, Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Архитектора Старова, будинок 4, корпус Б, кв. 39; ідентифікаційний код 34651719) суму боргу у розмірі 39625 (тридцять дев`ять шістсот двадцять п`ять) грн. 03 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1334 (одна тисяча триста тридцять чотири) грн. 39 коп.

3. В частині позовних вимог про стягнення суми боргу у розмірі 22794,53 грн - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко