Рішення

від 03.09.2020 по справі 182/7630/19

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/7630/19

Провадження № 2-о/0182/6/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03.09.2020 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

присяжні Пантюхіна Н.М.

Козадаєва Н.Ю.

за участю заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Нікопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), про оголошення померлим, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернулась до суду із заявою про оголошення померлим свого сина ОСОБА_2 , посилаючись на наступне.

Вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 1957 роді вона уклала шлюб з ОСОБА_3 . У них народилося двоє синів: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вони разом з чоловіком проживали в квартирі АДРЕСА_1 . Діти виросли, утворили свої власні сім`ї та кожний жив окремо від них. У 1994 році вони з чоловіком приватизували квартиру, в якій проживали удвох. Їм було видано свідоцтво про право власності на житло від 27.05.1994 року Комітетом комунальної власності м.Нікополя. В 2009 році їх молодший син ОСОБА_5 повернувся до їх квартири та був зареєстрований за цією адресою. При цьому, з`ясувалось, що він змінив своє прізвище на ОСОБА_6 на вимогу своєї дружини, з якою пізніше розлучився. Для чоловіка це виявилось дуже несподіваним потрясінням, в результаті чого він став хворіти на серце, а невдовзі - ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер. Після смерті чоловіка відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яку прийняли вона та ОСОБА_7 . Таким чином, їй належить 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_8 - 1/4 частина вказаної квартири (на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.01.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Максименко О.В.). Її син ОСОБА_2 з 2010 року перебуває на обліку у Нікопольському психоневрологічному диспансері з приводу хронічного психічного захворювання. Він проходив курси амбулаторного і стаціонарного лікування в м.Нікополі та Дніпропетровському психоневрологічному диспансері. В зв`язку із захворюванням йому була призначена 2 група інвалідності з 12.01.2016 року по 01.01.2017 року. ОСОБА_7 , хоч і не був визнаний недієздатним у встановленому порядку, проте, часто блукав вулицями, не міг усвідомити, де знаходиться. Вона сподівалась, що все це мінливі явища, адже народився він і виріс досить здоровим. Але стан його здоров`я так і не покращав. ОСОБА_7 перестав усвідомлювати дійсність, розмовляв з неіснуючою особою, уявляв, що поруч з ним хтось знаходиться, окрім неї. Напередодні свого дня народження (в серпні 2016 року) він помився, одягнувся в усе біле та пішов з дому. Більше його ніхто не бачив. З указаного часу їй нічого про нього невідомо. Вона тривалий час намагалась знайти сина, зверталась з цього приводу до правоохоронних органів, але все було марно. Зараз вона досягла похилого віку, хоче розпорядитись належним їй майном, але не може цього зробити, оскільки частка в ньому належить синові. Не може вона також оформити субсидію, зняти його з реєстраційного обліку за своєю адресою. До останнього часу вона намагалась знайти сина. Згідно довідки Нікопольського ВП ГУНП від 09.10.2019 року, місцезнаходження ОСОБА_2 невідоме. Зараз у неї не залишилося сумнівів в тому, що його вже немає серед живих. Згідно з вимогами ст.46 ЦК України, фізична особа може бути оголошена померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про її місце знаходження на протязі 3 років. Останнє відоме місце реєстрації сина: АДРЕСА_2 . Згідно актів, складених за підписами сусідів, за останнім його місцем проживання від 29.10.2019 року та затверджених директором ТОВ Домком Нікополь М.С.Донцем, з серпня 2016 року по теперішній час ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає. Вона не хотіла звертатись до суду з приводу визнання сина померлим, сподівалася, що син знайдеться. Але зараз вона має намір укласти договір довічного утримання або розпорядитись квартирою, що виявилось неможливим без рішення суду про оголошення сина померлим. Згідно ст.305 ЩІК України, заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. З огляду на наведене, вимушена звертатись до суду.

В судовому засіданні заявниця заявлені вимоги підтримала і просила суд їх задовольнити, посилаючись на те, що раніше її син був абсолютно здоровою та адекватною людиною. Тітка її покійного чоловіка ОСОБА_9 проживала в Москві. Вона переїхала в Нікополь і її син ОСОБА_7 повернувся з Армії в тітчину кімнату в Москві. В Москві він одружився та пе5реїхав в Зіркове містечко . На вимогу своєї тещі змінив прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_6 , щоб не бути хохлом . В 1992 році син розлучився зі своєю дружиною і в 2010 році повернувся в Нікополь. З того часу до моменту зникнення він проживав з не в їх квартирі. Спочатку син влаштувався печніком, а потім взагалі перестав працювати. Коли син повернувся в Нікополь, вона почала помічати, що в нього щось із психікою. ОСОБА_7 став кидатись на старшого брата з кулаками. Вона вмовила ОСОБА_7 звернутись до лікарів і тоді зрозуміла, що син психічно хворий. ОСОБА_7 лікувався стаціонарно на Ігрені більше місяця. Повернувшись в Нікополь, продовжував лікування амбулаторно. 15.08.2016 року ОСОБА_7 одягнувся в білі брюки, сорочку з коротким рукавом, взяв із собою те5лефон, флешку з музикою, якісь документи. Вийшов з квартири і більше вона його не бачила. Вона шукала сина всюди, однак, не знайшла. Коли звернулась до лікаря, на обліку в якого син перебував до зникнення, він направив її до поліції. Визнання сина померлим їй необхідно для того, щоб оформити субсидію та розпорядитись своєю власністю.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не прибула. Про день та час розгляду справи по суті повідомлялась належним чином. Надала до суду заяву про розгляд справи у свою відсутність, проти задоволення вимог не заперечувала.

Вислухавши заявника, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод» , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі Цихановський проти України національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.46 ЦК України, фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років.

Як встановлено в судовому засіданні, заявниця народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 1957 роді вона уклала шлюб з ОСОБА_3 . У них народилося двоє синів: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заявниця разом з чоловіком проживали в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.14). Сини виросли, утворили свої власні сім`ї та кожний з них жив окремо від них. У 1994 році заявниця з чоловіком приватизували квартиру (а.с.8), в якій проживали удвох. Їм було видано свідоцтво про право власності на житло від 27.05.1994 року Комітетом комунальної власності м.Нікополя. В 2009 році їх молодший син ОСОБА_2 повернувся до їх квартири та був зареєстрований за цією адресою (а.с.14) При цьому, з`ясувалось, що він змінив своє прізвище на ОСОБА_6 (а.с.10). Чоловік заявниці ІНФОРМАЦІЯ_4 помер. Після смерті чоловіка відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яку прийняли заявниця та її син ОСОБА_7 (а.с.5). Таким чином, заявниці належить 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - 1/4 частина вказаної квартири (на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.01.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Максименко О.В.). ОСОБА_2 з 2010 року перебував на обліку у Нікопольському психоневрологічному диспансері з приводу хронічного психічного захворювання (а.с.11-13, 16), він проходив курси амбулаторного і стаціонарного лікування в м.Нікополі та Дніпропетровському психоневрологічному диспансері (а.с.61-62). В зв`язку із психічним захворюванням ОСОБА_2 була призначена 2 група інвалідності з 12.01.2016 року по 01.01.2017 року (а.с.11). В серпні 2016 року ОСОБА_2 пішов з дому і не повернувся. З указаного часу про нього нічого невідомо. Заявниця тривалий час намагалась знайти сина, зверталась з цього приводу до правоохоронних органів, але прийняті заходи розшуку позитивного результату не дали (а.с.15). Державний кордон України ОСОБА_2 з 01.08.2016 року і по теперішній час не перетинав (а.с.28, 45). Зараз заявниця досягла похилого віку і має намір розпорядитись належним їй майном, однак, не може цього зробити. Останнє відоме місце реєстрації ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 . Згідно актів, складених за підписами сусідів, за останнім його місцем проживання від 29.10.2019 року та затверджених директором ТОВ Домком Нікополь М.С.Донцем, з серпня 2016 року по теперішній час ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає (а.с.17).

Дані обставини в суді підтвердили й свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Так, свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона доводиться рідною сестрою заявниці. Зниклий ОСОБА_7 - її племінник. Сестра їй повідомила, що 15.08.2016 року племінник пішов з дому і більше не приходив. Вона з того часу його теж не бачила і про нього нічого не чула. Його телефон вона не знала, тому додзвонитись не намагалась. Знала, що племінник психічно хворий і неадекватно сприймав дійсність. Однак, її він дуже любив і приїздив до неї в гості. В квітні 2016 року він приїхав до неї велосипедом і хизувався, що 20 хвилин плавав в морі. Його всього трясло і вона відігрівала його, а потім дала свій пуховик і відправила додому. Але його неадекватність виражалась не лише в цих незрозумілих вчинках. Він розповідав, що на землі погано, треба в Космос або в океан. Останній раз вона з ним спілкувалась 13.08.2016 року.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що заявниця - її бабуся. Вона - донька старшого сина заявниці. З дядьком ОСОБА_7 вона добре не спілкувалась. Вона з Донецька до Нікополя переїхала в че5рвні 2014 року. Дядько жив з бабусею. Він вже і зовнішньо був психічно хворою людиною: безпричинно сміявся, заговорювався. В неї є свій автомобіль і вона возила бабусю в психдиспансер, де дядько лікувався. Останній раз вона говорила з дядьком по телефону. В гості вона його не запрошувала, бо разом з чоловіком та дитиною знімає житло. А дядько був неадекватним. Були випадки, що він без документів їхав в Москву і його знімали з поїзда та повертали додому.

За таких обставин суд вважає заяву ОСОБА_1 обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.2-5, 9-10, 12, 28, 131, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.46 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Нікопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), про оголошення померлим ОСОБА_2 - задовольнити .

Оголосити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Нікополя Дніпропетровської області, - померлим .

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал

Присяжні: Пантюхіна Н.М.

Козадаєва Н.Ю.