Рішення

від 03.09.2020 по справі 140/9071/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/9071/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в. о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Олійника Владислава Володимировича про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в. о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Олійника Владислава Володимировича про визнання протиправним та скасування наказу відповідача №12067-СГ від 07.05.2020 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, визнання протиправною бездіяльності в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Олійника В.В., яка полягає в незабезпеченні виконання Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області Конституції та законів України під час винесення наказу №12067-СГ від 07.05.2020 та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач наказом №12067-СГ від 07.05.2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки вона суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідач 12.08.2020 року за вх. №39896/20 подав відзив у якому вказав, що графічні матеріали, які додаються до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизована, що надало б можливість Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області встановити місце розташування саме цієї земельної ділянки, перевірити відповідність місця розташування цієї земельної ділянки вимогам законів. Зазначили, що із графічного матеріалу, що був поданий позивачем до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області не можливо встановити де саме розташована бажана земельна ділянка. З вказаних підстав просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що 23.04.2020 року ОСОБА_1 надіслав поштовим зв`язком до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. До вказаного клопотання мною також було додано завірені особистим підписом копії паспорту, ідентифікаційного коду, посвідчення учасника бойових дій та викопіювання з Публічної кадастрової карти з зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.

07.05.2020 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області було винесено наказ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою №12067-СГ, яким ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з таких підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, суд приходить до таких висновків.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як встановлено частиною четвертою статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

На підставі підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 (наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521; далі - Положення №333) Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Таким чином, наведені вище норми законодавства дають підстави для висновку, що у даному випадку відповідач має виключні повноваження на вирішення питання щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у цій нормі закріплено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: надати дозвіл або надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

У свою чергу, пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління Держгеокадастру в області у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відтак, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Системний аналіз наведених правових норм дає можливість зробити висновок, що повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл.

У свою чергу, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, такими є, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про Державний земельний кадастр від 07.07.2011№3613-VІ (далі-Закон від 07.07.2011 №3613-VІ) кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною 1 статті 15 Закону від 07.07.2011 № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Згідно частини 1 статті 35 Закону від 07.07.2011 №3613-VІ кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об`єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, АР Крим).

Частиною п`ятою зазначеної статті встановлено, що викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок № 1051), відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).

Пунктами 46-48 Порядку № 1051 визначено, що з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з кадастрової карти (плану) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7. Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці).

Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.

Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 Положення №1051 здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

Відтак, графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру.

При цьому, суд враховує, що частиною 1 статті 36 Закону від 07.07.2011 №3613-VІ визначено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються картографічна основа, індексні кадастрові карти (плани) та всі відомості Державного земельного кадастру, передбачені статтями 12-15 цього Закону, в тому числі у векторному вигляді, без права їх зміни (редагування).

За змістом частини 6 статті 36 Закону від 07.07.2011 №3613-VI для безоплатного доступу до оприлюднених даних Державного земельного кадастру в мережі Інтернет створюються та забезпечується функціонування таких електронних сервісів: сервіси пошуку даних; сервіси перегляду (візуалізації) даних; аналітичні сервіси; сервіси для вивантаження даних; інтерфейси прикладного програмування для доступу до даних без права їх редагування.

Як встановлено судом, позивач є громадянином України, а тому має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту, приєднав до неї, зокрема, графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту та ідентифікаційного коду.

Позивачем в заяві зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір.

Таким чином, позивачем надано необхідний та повний пакет документів, визначений статтею 118 Земельного кодексу України, що не спростовано відповідачем, а тому у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області виник обов`язок розглянути подане позивачем клопотання у строки, встановлені статтею 118 Земельного кодексу України.

Зі змісту спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судом встановлено, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав на невідповідність поданого клопотання вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України. У відзиві на позов відповідач вказав, що із графічного матеріалу, приєднаного позивачем до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, не можливо встановити, де саме розташована бажана земельна ділянка.

Надаючи оцінку викладеним в спірному наказі мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить з наступного.

Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Покладені в обґрунтування спірного наказу доводи відповідача про те, що приєднані до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою графічні матеріали виключають можливість встановити точне місце розташування обраної позивачем для відведення земельної ділянки спростовуються матеріалами справи, не відповідають фактичним обставинам та не підтверджується належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами.

З долучених до адміністративної справи графічних матеріалів, які приєднувалися до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, судом встановлено можливість ідентифікації обраної заявником земельної ділянки, її цільове призначення, кадастровий номер.

Стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Крім того, проаналізувавши надані відповідачу графічні матеріали, вбачається, що вони містять два викопіювання однієї земельної ділянки, які зроблені у різних масштабах з чітким відображенням елементів картографічної основи. При цьому на викопіюванні в більшому масштабі можна побачити прив`язку до населеного пункту Михайлівське, а на викопіюванні в меншому масштабі добре спостерігаються межі земельної ділянки в земельному масиві. Крім того, на обох викопіюваннях відмічені межі земельної ділянки, зазначено її орієнтовний розмір (2,00 га) та вказаний кадастровий номер сусідньої земельної ділянки (5321681200:00:003:0800), що безумовно дозволяє встановити місцезнаходження та межі бажаної земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, суд враховує, що додані позивачем до заяви графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту (Голобородьківська сільська рада Карлівського району Полтавської області), площу бажаної земельної ділянки.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09.01.2020 у справі №812/1264/17.

Проаналізувавши викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не навів обґрунтованих та передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Отже, відмова відповідача, оформлена наказом №12067-СГ від 07.05.2020 року, не ґрунтується на вимогах закону, відтак останній підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3 ) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 73 згаданого Кодексу визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Також слід зауважити, що наказ відповідача за визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України, є актом індивідуальної дії.

Частиною другою статті 245 КАС України суду надано повноваження у разі задоволення позову визнавати протиправним та скасовувати індивідуальний акт чи окремі його положення.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відмова ГУ Держеокадастру у Полтавській області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, надана наказом №12067-СГ від 07.05.2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , суперечить вимогам частини сьомої статті 118 ЗК України, тобто відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством, а тому, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України суду повноважень, позов слід задовольнити повністю шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №12067-СГ від 07.05.2020 року та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та вирішити питання про надання або відмову у наданні такого дозволу з врахуванням правової позиції, висловленої судом у даному рішенні. При цьому суд зазначає, що при прийнятті рішення відповідач не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав, які не знайшли свого підтвердження при оцінці судом.

Крім того, слід зазначити, що скасування наказу №12067-СГ від 07.05.2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою є належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Олійника В.В., яка полягає в незабезпеченні виконання Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області Конституції та законів України під час винесення наказу №12067-СГ від 07.05.2020, що призвело до незаконної немотивованої відмови.

Відтак в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №12067-СГ від 07.05.2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.04.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, розташованої на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич