Рішення

від 04.09.2020 по справі 160/7077/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2020 року Справа № 160/7077/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теразем" про стягнення 30000,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

30.06.2020р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теразем" та просить стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 30000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019р., встановлений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю на 1 робоче місце та не сплатив адміністративно-господарські санкції за 1 робоче місце не зайняте особами з інвалідністю у розмірі 30000,00грн. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Державного бюджету України завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв`язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму адміністративно-господарських санкцій з відповідача у судовому порядку. Додатково, у письмових поясненнях від 20.07.2020р. позивач зазначає, що згідно відповіді Дніпропетровського обласного центру зайнятості №12/19-1480 від 27.04.2020р. звіт за формою №3-ПН відповідачем до центру зайнятості протягом 2019р. жодного разу не надавався (а.с.1-3, 21).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2020р. було відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та, зокрема, зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву; окрім того, надати докази, що свідчать про створення на підприємстві у 2019 році робочих місць для працевлаштування інвалідів; докази подання до центру зайнятості звітів протягом 2019 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві (а.с. 17).

Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 06.07.2020р. відзив на позов не надав без поважної причини, про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження повідомлений належним чином згідно до вимог ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується доказами наявними у матеріалах справи (а.с. 20).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 04.09.2020р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Як встановлено із наданих суду документів, 31.01.2020р. відповідачем було подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою №10-ПІ, в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів - 0 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 540 тис. грн., середньомісячна заробітна плата штатного працівника - 60000 грн. (а.с. 5).

Згідно наданого позивачем розрахунку, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві у відповідача складала 8 осіб, середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві склала 0 осіб, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів , повинна була становити - 1 особа (а.с. 4).

Тобто, відповідачем у 2019 році не виконано вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця, а тому відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 30000,00 грн.(а.с. 4).

Відповідач вищевказані адміністративно-господарські санкції у встановлений законодавством строк не сплатив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 17 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно частини третьої статті 18 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно зі статтею 20 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з ч. 3 ст. 18-1 цього Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З наведеного, суд доходить висновку, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007р., інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012р. роботодавець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання даної норми Закону Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 р. № 316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" (далі - Наказ №316).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Наказу №316 Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу вищенаведених норм Наказу №316 вбачається, що за умови наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) виникає обов`язок подати до центру зайнятості звіт форми № 3-ПН не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії (наступний день після створення робочого місця).

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій, слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, судом із наданих сторонами документів встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРАЗЕМ» протягом 2019 року не створено одного робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів, звіти про створення одного робочого місця для працевлаштування інваліда до Центру зайнятості не подавались, що підтверджується інформацією Дніпропетровського обласного центру зайнятості, відображеною у копії листа №12/19-1480 від 27.04.2020р. та додатком до неї (а.с. 13-14, 23-24).

На спростування вищенаведених встановлених судом обставин відповідачем на момент розгляду даної справи жодних належних доказів у відповідності до вимог ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України суду не надано.

За викладеного, суд приходить до висновку про наявність обгрунтованих правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно - господарських санкцій за нестворення одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю у 2019р. у розмірі 30000грн. згідно розрахунку, наявного у справі.

Згідно з ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач відзиву на позов та доказів в обгрунтування відзиву на вимогу суду без поважних причин не надав, доказів сплати адміністративно - господарських санкцій у добровільному порядку не надав станом на момент розгляду справи, а також і доказів створення 1 робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю у 2019р. та подання звітів до центру зайнятості відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши наявні докази у справі, беручи до уваги те, що відповідачем у період з січня по грудень 2019 року не виконано нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідних доказів відповідачем не надано), суд приходить до висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, а тому, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки доказів понесення позивачем таких витрат суду не надано, відсутні і підстави для розподілу судових витрат в порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теразем" про стягнення 30000,00 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРАЗЕМ" (49000, м. Дніпро, вул. Киснева, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 37539708) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49100, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 52, код ЄДРПОУ 25005978) адміністративно-господарські санкції у розмірі - 30000,00 грн. (тридцять тисяч грн. 00 коп.).

Судові витрати не розподіляються відповідно до норм ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва