Рішення

від 03.09.2020 по справі 240/9052/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/9052/20

категорія 112040201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного малого підприємства "Граніт" про стягнення санкцій та пені,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулося Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом, у якому просить: стягнути з Приватного малого підприємства "Граніт" на користь Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій та пені, у розмірі 66008,48 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Приватним малим підприємством "Граніт" не забезпечено встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплачено адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 66008,48 грн. Оскільки вказана заборгованість у добровільному порядку відповідачем не сплачена, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

Відповідач, скориставшись своїм правом, надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що згідно списку працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2019 році, відповідач кожного разу безвідмовно працевлаштовував. У 2019 році таких осіб було троє, кожен з яких у 2019 році працював фактично повний календарний місяць. Відповідач переконаний, що вчиняв усі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформував шляхом надання відповідного звіту про наявність таких місць, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Розглянувши позовну заяву та додані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Приватне мале підприємство "Граніт" відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Згідно з даними поданого відповідачем до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників становить - 20 осіб, тобто відповідач повинен був працевлаштувати 1 особу з інвалідністю - штатного працівника облікового складу за рік, тоді як фактично не працевлаштував особу з інвалідністю, тобто встановлений законом норматив не виконав у кількості одного робочого місця для особи з інвалідністю.

08.04.2020 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №04- 42/266 за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2019 році, відповідно до якої відповідач зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів суму основного боргу у розмірі 65200,00 грн. .

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, підприємству у зв`язку із несплатою нарахованої товариству суми адміністративно-господарських санкцій в строки, визначені законодавством, нараховано пеню в сумі 808,48 грн.

Загальна сума заборгованості ПМП "Граніт" перед Житомирським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів складає 66008,48грн.

Вважаючи, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції, Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вимогами про їх стягнення, а також про стягнення нарахованої пені у загальному розмірі 66008,48 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі векономічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон № 875-XII.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Частинами першою-третьою статті 18 Закону України №875-XII встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування інвалідів.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 9 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Таким чином, особа з інвалідністю, яка виявила бажання працювати може самостійно звернутись до підприємства, установи, організації та самостійно влаштуватись на роботу, або звернутись до державної служби зайнятості, яка забезпечить їй таке право. У свою чергу, підприємства, установи, організації мають подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості за місцем їх реєстрації з моменту виникнення такого обов`язку.

Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-XII. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогійний правовий висновок висвітлений у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 805/1436/16-а, від 14 серпня 2020 року у справі № 812/1365/18.

Поряд із цим, відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, і за своєю суттю, а також з огляду на вимоги частини 1 статті 20 Закону №875-XII, є адміністративно-господарськими санкціями.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 5 липня 2012 року №5067-VI роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Судом з`ясовано, що відповідно до форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2019 рік, що надавався відповідачем до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 20 осіб, серед яких, за даними звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, було 3 особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 року за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та порядок її подання.

Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, а саме неподання звітів за формою №3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

У матеріалах справи наявна копія листа Житомирського міського центру зайнятості від 15.04.2020 №951/02 з додатком №1, відповідно до якого від ПМП "Граніт" звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2019 року не надходили.

При цьому, протягом 2019 року у ПМП "Граніт" працювало 3 особи з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 згідно наказу № 11-к від 05.10.2018 протягом періоду з 05.10.2018 по 18.01.2019 р.; Лавренчук О. І. згідно наказу №14-к від 18.06.2014 протягом періоду з 18.06.2014 по 29.07.2019 року, ОСОБА_2 згідно наказу №20-к від 03.12.2019 року.

Відтак, у відповідача виник обов`язок подати звіт форми № 3-ПН протягом трьох робочих днів, оскільки виник попит на робочу силу (вакансії) у зв`язку зі звільненням вказаних працівників.

Викладене свідчить про не виконання відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Згідно з частиною першою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю.

Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення (сплати) передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно- господарських санкцій обов`язковою умовою є наявність вини особи в спричиненому нею правопорушенні.

У даному випадку, відповідачем не вжито всіх можливих від нього заходів та не виконано покладений на нього законодавством обов`язок подати звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , не проінформовано відповідні органи, які займаються працевлаштуванням осіб з інвалідністю, про створення робочого місця, що позбавило можливості відповідні органи прийняти міри по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у відповідача.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи, що відповідачем не було виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та не вчинено всіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів на вакантні місця, жодного разу не поінформовано центр зайнятості про вакансію для працевлаштування інвалідів протягом 2019 року, з урахуванням системного аналізу положень законодавства України, на підставі наданих доказів в їх сукупності, згідно ч.1 ст.77 та ч.2 вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на те, що сума заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій в розмірі 65 200 грн. та пені у розмірі 808,48 грн. відповідачем не сплачена, суд вважає, що вказану заборгованість слід стягнути на користь Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. У даній справі відсутні витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, а тому судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Домбровського, 38, м. Житомир, 10003, код 20401066) до Приватного малого підприємства "Граніт" про стягнення санкцій та пені - задовольнити.

Стягнути з Приватного малого підприємства "Граніт" (с. Висока Піч, Житомирська область, ЄДРПОУ 13557170 ) на користь Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Домбровського, 38, Житомир, 10003, ЄДРПОУ 20401066) суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 66 008,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03 вересня 2020 року.

Суддя Р.М.Шимонович