Рішення

від 26.08.2020 по справі 908/74/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/10/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2020 Справа № 908/74/20

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, за участю секретарі судового засідання Осоцький Д.І. розглянувши матеріали

за позовом Першого заступника керівника Токмацької місцевої прокуратури, 71701, Запорізька область, м. Токмак, вул. Шевченка, буд. 50/57 в інтересах держави в особі Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, 70530, Запорізька область, Оріхівський район, смт Комишуваха, вул. Богдана Хмельницокого, буд. 49

до відповідача Селянського (фермерського) господарства "Марісаш", 70514, Запорізька область, Оріхівський район, с. Щасливе, вул. Блакитна, буд.39

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

За участю представників сторін та учасників процесу:

від прокуратури: Тронь Г.М., посвідчення № 035881 від 05.10.15; у минулих судових засіданнях: Редька М.В., посвідчення № 053130 від 26.06.2019; Жданова О.Б., прокурор, посвідчення № 050278 від 09.07.2018; Гладенко Я.Ю., посвідчення № 054216 від 06.11.2019;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Лясковець О.В., адвокат, ордер серія АР № 1009488 від 28.01.2020.

Суть спору

10.01.2020 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Токмацької місцевої прокуратури, Запорізька область, м. Токмак, в інтересах держави в особі Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області до відповідача Селянського (фермерського) господарства "Марісаш", 70514, Запорізька область, Оріхівський район, с. Щасливе про витребування із незаконного володіння земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2323987900:04:001:0010 площею 30,35 га, що розташована на території Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області.

10.01.2020 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 11.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/74/20, присвоєно справі номер провадження 15/10/20. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Судове засідання призначено на 03.02.2020.

Ухвалою суду від 28.01.2020 відкладено підготовче засідання на 26.02.2020.

Ухвалою суду від 26.02.2020 зупинено провадження у справі № 908/74/20 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

09.06.2020 на адресу Господарського суду надійшло клопотання прокурора Запорізької області про поновлення провадження у справі, оскільки з відомостей розміщених на офіційному веб - порталі "Судова влада України" встановлено, що 26.05.2020 справу № 912/2385/18 розглянуто, касаційну скаргу прокурора задоволено, а матеріали направлено для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 11.06.2020 поновлено провадження у справі № 908/74/20 з 19.06.2020. Призначено підготовче засідання на 19.06.2020.

Ухвалою суду від 19.06.2020 відкладено підготовче засідання на 10.07.2020.

Ухвалою суду від 10.07.2020 підготовче судове засідання відкладено на 10.08.2020.

Ухвалою суду від 10.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/74/20 до судового розгляду по суті на 26.08.2020.

Підставою для звернення з позовом вказано протиправне утримання та використання Селянським (фермерським) господарством "Марісаш", земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2323987900:04:001:0010 площею 30,35 га, у тому числі для вирощування сільськогосподарських культур.Також прокурором зазначено, що до теперішнього часу незаконно утримуя та використовуя спірну земельну ділянку, С(Ф)Г Марісаж позбавляє як український народ в цілому, так і конкретну територіальну громаду володіти, розпоряджатись та отримувати належний дохід від використання цієї землі. Таким чином, уповноважений державною орган позбавлений можливості розпорядитися вищевказаною земельною ділянкою у законний спосіб, як наслідок не забезпечено найвигідніші для відповідної територіальної громади умови надання цієї землі в оренду.

В судовому засіданні 26.08.2020 прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позові № 37/4-3951вих-19 від 27.12.2019 та відповіді на відзив № 37/4-2056вих-20 від 11.02.2020.

Представник позивача в судових засіданнях не з`явився, 26.06.2020 на адресу суду надіслав листа № 01-25/902/542 від 18.06.2020, з проханням підготовче засідання провести та розглянути позов по суті без участі представника Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, також зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав зазначених у відзиві № 1/30-сф від 30.01.2020, в обґрунтування зазначив, що Селянське (фермерське) господарство Марісаш , фактично здійснює користування земельною ділянкою площею 30,35 га, за цільовим призначенням для ведення фермерського господарства , розташованої на території Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, земельна ділянка є об`єктом права постійного користування згідно з Державним актом з часу його створення. Фермерське господарство набуло право на користування цією земельною ділянкою, це право підтверджено позивачем та відповідачем (Селянським (фермерським) господарством Марісаш ) належними та допустимими доказами, оскільки це право Селянське (фермерське) господарство Марісаш не втратило з прийняттям Земельного Кодексу України в чинній редакції (яка передбачає необхідність переоформлення права постійного користування), ні зі смертю ОСОБА_1 , тому безпідставним є посилання прокурора на норми статті 1225 Цивільного кодексу України, оскільки право Селянського (фермерського) господарства Марісаш та його членів на постійне користування земельною ділянкою виникло, не у зв`язку зі спадкуванням, а в силу вказаних норм законодавства України, якими врегульовано питання надання та використання земельних ділянок фермерськими господарствами та їх членами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

Отже, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно - апаратного комплексу "Оберіг".

В судому засіданні 26.08.2020 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено 04.09.2020.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача в судових засіданнях, суд встановив.

Токмацькою місцевою прокуратурою за результатами опрацювання Публічної кадастрової карти України, відомостей органів влади та місцевого самоврядування виявлено факт незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння Селянським (фермерським) господарством Марісаж земельною ділянкою комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2323987900:04:001:0010 площею 30.35 га.

Встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 28.07.1998 серії ЗП 000013251, виданого на підставі рішення Щасливської сільської ради Оріхівського району Запорізької області від 06.05.1996 № 6, ОСОБА_1 надано у постійне користування для ведення фермерського господарства земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 38,9 га, що розташована на території Комишуваської (Щасливської сільської) селищної ради.

Вказаний державний акт зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 192.

01.09.2000 Оріхівською районною державною адміністрацією Запорізької області видано Свідоцтво про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства Марісаш , яке знаходиться за юридичною адресою: 70514, Запорізька область, Оріхівський район, с. Щасливе, вул. Блакитна, 39, засновником якого зазначено: ОСОБА_1 , напрямки діяльності - виробництво, переробка, збереження і реалізація сільськогосподарської продукції (вирощування зернових і олійних культур); скотарство, бджільництво тощо.

Відповідно до п. 1.3 Статуту селянського (фермерського) господарства виробничо-господарська діяльність господарством здійснюється силами сімейного колективу, голови і силами найманої праці.

У відповідності до Доповнень до статуту селянського (фермерського) господарства Марісаш , зареєстрованих Оріхівською районною державною адміністрацією Запорізької області, режєстраційний номер 001165ю від 08.02.2002 п. 1.2 Статуту селянського (фермерського) господарства доповнено: Членом селянського (фермерського) господарства є: ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 виданий Оріхівським РВ УМВС України в Запорізькій області 05.03.1986, прописана: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії актового запису про смерть від 26.06.2017 № 111 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У ході інвентаризації вищевказаної земельної ділянки їй було присвоєно кадастровий номер - 2323987900:04:001:0010 та здійснено державну реєстрацію 23.10.2018, що підтверджується листом відділу в Оріхівському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області 09.09.2019 № 0-8-0.30-1146/109-19 та витягом із державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.09.2019 № НВ-2306287892019.

Рішенням Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області від 22.01.2019 № 11 прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2558,5129 га, які розташовані за межами населених пунктів Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області у комунальну власність Територіальної громади в особі Комишуваської селищної ради, згідно з додатком, у тому числі земельну ділянку за кадастровим номером 2323987900:04:001:0010 площею 30,35 га.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право комунальної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2323987900:04:001:0010 площею 30,35 га зареєстровано за Комишуваською селищною об`єднаною територіальною громадою в особі Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області.

З часу смерті належного користувача (22.06.2017), С(Ф)Г Марісаж продовжує здійснювати свою підприємницьку діяльність з вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці площею 30,35 га наданій ОСОБА_1 у постійне користування відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 28.07.1998 серії 3П 000013251, що підтверджується статутом селянського (фермерського) господарства Марісаж (п. 1.4.1), листами Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області від 13.08.2018 № 01-25/1240/640, від 10.09.2019 № 01-25/1561/720, листом Оріхівського управління ГУ ДФС у Запорізькій області від 26.09.2019 № 3496/10/08-01 та податковими деклараціями платника єдиного податку четвертої групи за 2017-2019 роки, поданими фермерським господарством, у тому числі для вирощування сільськогосподарських культур, тим самим незаконно, без відповідної правової підстави заволодівши нею.

Викладені обставини стали підставою звернення першого заступника керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області до суду з позовом до суду за для задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельної ділянки, що перебуває під особливою охороною держави і дотримання у цій сфері суспільних відносин встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституцією та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016№ 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697- VIII Про прокуратуру , який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України,

Участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру ).

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіривши обґрунтованість наведених прокурором доводів в порушенні інтересів держави, необхідність їх захисту та обґрунтування підстав для звернення з відповідним позовом для захисту інтересів держави, суд дійшов до висновку про наявність у даному випадку у прокуратури законних підстав для представництва інтересів держави, визначених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню на наступних підставах.

На час надання засновнику права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв Земельний кодекс Української РСР від 18.12.1990, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою:

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (ч. 2 ст. 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (ч. 1 ст. 50 ЗК Української РСР). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (п. 1 ч. 5 ст. 7 Земельного кодексу Української РСР).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (ч. 1, 2 ст. 51 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990).

На час заснування Селянського (фермерського) господарства "Марісаш" відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990.

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (ч. ч. 1, 4, 5 ст. 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (ч. 1 ст. 4 Закону № 2009-XII ) .

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (ч. 2 ст. 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (ч. 1 ст. 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених ст. ст. 27, 28 Земельного кдексу України (п. 2 ч. 1 ст.29 Закону № 2009-XII).

За змістом наведених приписів на час створення Селянського (фермерського) господарства "Марісаш" можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (п. 2 ч. 1 ст. 29 Закону № 2009-XII).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (п. 1 ч. 1 ст. 40 Земельного кодексу Української РСР від18.12.1990), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (п.7 ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 29, ч. 1 ст. 88 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства.

Враховуючи наведене, з моменту створення Селянського (фермерського) господарства "Марісаш" відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001, згідно з ч. 1 ст. 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у п. 6 розділу Х Перехідні положення зазначеного кодексу було передбачено, що громадянита юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

22.09.2005 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним п. 6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001, щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною ст. 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001, оскільки використання у ній терміна набувають (який означає ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь ) вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 п. 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за Земельним кодексом України від 25.10.2001 не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до Селянського (фермерського) господарства "Марісаш", не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника.

Право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є різними інститутами і зауважує, що Земельний кодекс Української РСР від 18.12.1990 у первинній редакції не передбачав можливості набуття фізичною особою земельної ділянки у приватну власність. Натомість цей кодекс гарантував фізичним особам право набувати земельні ділянки, зокрема, у довічне успадковуване володіння та у постійне користування. Обидва інститути передбачали можливість користування земельною ділянкою без обмеження будь-яким строком.

На час смерті засновника С(Ф)Г Марісаш перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою був визначений у ст. 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001. Ця стаття не регламентувала припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі приписів Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990. А у Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 не було такої підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою як смерть фізичної особи-користувача. Припинення права користування земельною ділянкою згідно з п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 могло відбутися, зокрема, через припинення діяльності селянського (фермерського) господарства.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у ст. 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001 підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у ст. 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001, є такими, що порушують це право.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 Цивільного кодексу України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 Цивільного кодексу України).

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у ст. 1219 Цивільного кодексу України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Стосовно права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства, то таке право може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє за Законом № 2009-XII.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (ч. 1 ст. 20 Закону № 973-IV). Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт а ч. 1 ст. 14 Закону № 973-IV). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (ч. 1 ст. 23 Закону № 973-IV перша). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (ч. 1 ст. 22 Закону № 973-IV). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (ст. 19 Закону № 973-IV).

17.06.2018 набрав чинності Закон України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю від 06.02.2018. Згідно з ст. 23 цього Закону у разі смерті учасника товариства його частка переходить до спадкоємця без згоди учасників товариства. Отже, за наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно із ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати у даній справі складаються із судового збору, сплаченого прокурором при поданні цього позову. Докази понесення учасниками справи інших судових витрат у справі відсутні.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог суд вирішив судовий збір за подання позову залишити за прокурором у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

вирішив

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04.09.2020.

Суддя І. С. Горохов